Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 листопада, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Справа Зінченка-Аброськіна: допити тривають

Майже півроку Святошинський суд розглядає справу колишніх беркутівців Сергія Зінченка і Павла Аброськіна. Втім, до завершення допиту всіх потерпілих ще далеко.
Справа Зінченка-Аброськіна: допити тривають

На годиннику 11:30, чергове засідання у справі має ось-ось початися. У коридорі перед залою суду порожньо. Лише кілька міліціонерів та представники потерпілих. Кімната для громадськості, яка мала б спостерігати за процесом, зачинена на замок. Нині вже не заморочуються для налагодження в ній прямої трансляції – нема для кого. За півроку засідань інтерес людей до процесу дещо згас.

За ґратами вже традиційно сидить двоє колишніх беркутівців. Поряд із ними, на довгих лавах – їхні родичі. Вони подеколи косо поглядають на потерпілих, які розповідають про злочини спецпризначенців і час від часу згадують про загиблих 20 лютого представників МВС. Зінченко ж з Аброськіним перешіптуються зі своїми адвокатами, готуючись до допиту чергового потерпілого.

До кімнати заходить суддя, робота починається. Після всіх робочих процедур (оголошення присутніх, назва справи, у якій відбувається засідання тощо) суддя Дячук переходить до суті. Щоправда, перед цим захисник Євгенія Закревська пропонує суду під час засідання переглянути низку відеозаписів, на яких може бути зафіксований син потерпілого. Тим паче, подібний прецедент у засіданні вже був. Після години суперечок, доводів, суд вирішує клопотання відхилити, оскільки одне з відео триває понад дві години і не залучене до матеріалів провадження. До трибуни, між тим, вийшов потерпілий Юрій Войтович з Тернопільщини. 20 лютого він втратив єдиного сина. Чоловік бере до рук аркуші паперу із клопотаннями.

Читайте також: Справа Зінченка-Аброськіна. Перші потерпілі

«Хочу просити суд переглянути два відео, на яких зафіксований мій син, які я знайшов в інтернеті», – починає Юрій.

«Давайте спочатку ви нам поясните все, що можете пояснити, а потім ми перейдемо до цього клопотання», – каже Дячук.

«Але я прошу відео, там добре видно мого сина», – продовжує своє Войтович.

«Необхідна експертиза. Звідки ми знаємо, що відео не піддавалося обробці? Ми не можемо бути певні, що на записі саме син шановного потерпілого. Ми не можемо знати, що він там справді перебував і що це не монтаж. Сторона потерпілих мусить користуватися матеріалами, які вже наявні у справі. Адже захист із іншими матеріалами не ознайомлений», – починають заперечувати захисники.

Залою прокочується шепіт здивування.

«Хочу зазначити, що відповідно до закону, під час свідчення в суді людина може користуватися нотатками. Це можуть бути як записи на папері, так і відеозаписи, так і фотографії. Тож прошу суду дозволити потерпілому користуватися відео», – заперечує Закревська.

Врешті, суддя, порадившись з присяжними, вирішує дати дозвіл на перегляд відеозаписів, не долучених до матеріалів. Але за однієї умови – суд зосереджується лише на синові потерпілого, не звертаючи уваги на похідні деталі.

«Тож, прошу вас дати пояснення. Якщо вам нема що сказати – можемо одразу перейти до відео», – голосно говорить Дячук.

«Так, але відео, які я знайшов, там видно, як беркутівці стріляють», – певно вже вп’яте за півгодини починає Войтович.

Читайте також: Справа «беркутів»: суд must go on

Дячук хапається за голову.

«Будь-ласка, я вас дуже прошу. Ми подивимось відео, але спочатку потрібно, аби ви дали усні пояснення. Розповіли відомі вам деталі щодо загибелі вашого сина. Якщо ви нічого не можете повідомити – тоді ми одразу починаємо дивитися відео», – вкотре стомлено говорить головуючий, намагаючись достукатись до потерпілого. В залі повисає кількасекундна пауза.

«Мій син, Назар Войтович, народився 1996 року. Дуже цікавився історією, навчався на дизайнера, багато малював. Дуже переживав за події на Майдані. Особливо після того, як студентів побили до крові. Він казав: «Тату, де це таке бачено, щоб у нас людей міліція так сильно била за мирний протест?» Дуже хотів їхати до Києва, але я його не пускав», – переходить до суті Юрій.

«Назар їздив часто на Майдан у Тернополі. А в лютому я йому дозволив їхати до Києва. Це десь 5-10 лютого було. Але Назар не поїхав – було багато завдань в інституті. Він у мене на третьому курсі вчився. А до Києва він поїхав 19 числа», – трохи збиваючись, продовжував потерпілий. Колишні беркутівці уважно слухали з клітки.

«Десь о 18:00-18:30 він мені зателефонував і сказав, що вже їде з хлопцями до Києва. А що я тут вже міг вдіяти? У столиці вони були приблизно опів на шосту ранку. Десь за годину вже Назар був на Майдані, у свого двоюрідного брата, в наметі тернополян. Там вони випили чаю, без спиртного. А потім вони почули стрілянину, побігли до Жовтневого палацу», – Войтович говорив твердо, без пауз.

«Назар зміг зайти аж за Жовтневий, туди,  бік метро «Хрещатик». Він був на вулиці поряд з Інститутською. А десь з 9:24 до 9:26 його вбили. Наскрізне поранення щоки, роздробило кістку, вона перебила сонну артерію. Як сказали, мій син помер майже одразу, попри якісно надану першу допомогу. Його перенесли до готелю «Козацький», звідти – до Михайлівського собору. Мені телефонувала волонтер, жінка. Сказала, що мого сина… вбили. І його вже немає», – Юрій почав говорити тихіше.

«Син же був на Майдані у Києві лише один раз. 20-го. Ввечері ми були на Оранжерейній, на опізнанні Назара… важко було… впізнати. Лиця не було. Впізнавав… по одягу. Джинси сині… черевики з чотирма смужками… сіра… куртка… з білими смужками і коміром… светр з капюшоном. Сорочка на ньому була… і… шалик. Він… допомагав хлопцям перед тим, як піти до Жовтневого… вони там… барикаду будували… біля Глобуса», – чоловік плакав. У залі засідань запала тиша.

«Якщо це все, – після паузи тихо заговорив Дячук, – пропоную перейти до питань».

Прокурор спільно із представниками потерпілих намагався з’ясувати, чи поділяв загиблий Назар погляди щодо силової зміни влади в Україні, чи мав при собі зброю, коли їхав на Майдан, чи підтримував силові дії проти міліціонерів. Войтович все заперечував.

Читайте також: Справа «Беркуту»: екс-міліціонери серед присяжних

«Назар казав, що у нас і так вже забагато насилля було. Тож він хотів мирно змінювати країну. Через протест. Тому до Києва і їхав», – Юрій опанував себе.

«Скажіть, а чому Назар поїхав до Києва 19-го? Вже ж у Києві було спокійно, не було заворушень», – один із захисників, уважно вдивляючись в потерпілого, почав ставити свої питання.

«Заперечую, ваша честь. Захист вже втретє під час допиту свідка маніпулює фактами. Як відомо, саме 19 лютого 2014-го у Києві було вбито 13 людей. Це загальновідомий, встановлений факт!», – обурилася Закревська. Її підтримував гомін із зали.

«Син дуже переживав за людей, за побитих студентів. Тому і поїхав», – відказав Войтович.

Врешті, присутні перейшли до відеозаписів. На екран вивели картинку з проектора, присутні уважно роздивлялися зображення подій ранку 20 лютого, зібраного у 9 віконець з різних камер.

«Прошу звернути увагу на крайній нижні запис та середній верхній. На першому буде видно загиблого Назара – момент падіння не зафіксований, але видно, де він лежить. А на другому зображенні буде «Сніжна барикада» з-за якої стріляли беркутівці. Попередньо можна говорити про те, що Назара вбили саме звідти, оскільки поранено його зліва направо, трохи зверху вниз і спереду назад. Куля увійшла в тіло на відстані 173 см від підошв, а вийшла на рівні 171 см. Тобто говорити про те, що його вбили снайпери, надто з готелю Україна, як свого часу припускав слідчий, не можна», – говорила під час перегляду Закревська.

«Будь-ласка, зупиніть відео. Ми бачимо, як з-за барикади стріляють», – заявила Закревська.

«Невідомо, чи стріляють, – відказали захисники спецпризначенців, – тим паче на той момент там розташовувався спецпідрозділ Омега».

«Відмотайте відео назад. А тепер знову запустіть, -  на відео з’явився спецпризначинець у шоломі, який зробив постріл, -  Ну, панове, ми бачили те, що бачили. Постріл був»,  – немов розводячи руками, відказав Дячук. Втім, за кілька секунд він знову попросив зупинити відео.

«Я вимушений просити зупинити відео. Ми вкотре бачимо тут протестувальників з рушницями в руках. Я прошу звернути на це увагу», – наголосив Дячук.

«Так, ваша честь, але хочу зазначити, що вони не стріляють», – додала Закревська.

Врешті, на відео з’явився загиблий син Войтовича. Чоловік показав указкою на тіло, що лежало обабіч дороги.

«Це Назар. От бачите: сіра куртка з білими краями, джинси, рюкзак, каска. На іншому відео ми бачимо, як його несуть. Знову ж таки, той самий одяг, рюкзак, захист на коліна і на лікті, шолом», – Юрій терпляче пояснював захисникам, як саме ідентифікував на відео свого сина.

Після суд почав розглядати фото, вже наявні у матеріалах провадження.

«Так це шолом. Це міліцейський шолом», –  голосно зашепотіли колишні беркутівці.

«Так скажи про це», – кинув через плече захисник Решко.

«Уважаємиє. Хочу зауважити, що на загиблому міліцейський шолом і в руках у нього міліцейський щит. Звідки?», – посміхаючись сказав один з беркутівців.

«Я можу це стверджувати, оскільки в міліцейського шолома є воротнік. Для захисту шиї», – задоволені собою, беркутівці посміхалися.

Зображення збільшили.

«Під час допиту потерпілий говорив про светр із капюшоном. Ми його бачимо на зображенні. Про який захисний ворот може йти мова? На зображенні, якщо уважно придивитися – капюшон», – заявила Закревська. Суддя погодився.

Насамкінець, потерпілі долучили до матеріалів справи відео, на якому нібито зафіксовані переміщення Аброськіна. Суд же взяв перерву, аби прокуратура разом із адвокатами спецпризначенців мали змогу ознайомитися з відео.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено