Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 жовтня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Подвиг здійснено. Герої названі. Про родини забули

Держава не квапиться визнавати заслуги полеглих добровольців
Матеріал друкованого видання
№ 42 (414)
від 22 жовтня, 2015
Подвиг здійснено. Герої названі. Про родини забули

Ця історія нагадує якийсь безглуздий радянський фільм про розвідника, який здійснив подвиг, цей подвиг уже уславлено, але його заслуг чомусь ніхто не визнає. Юридично, звісно. Бо потрібні «бумажки»… Велика купа всіляких підтверджуючих документів і рішення десятків чиновників.

Ідеться, передусім, про двох загиблих українських оборонців Савур-могили Темура Юлдашева та Володимира Бражника, чиї імена назавжди закарбовані в українській історії, але чомусь ніяк не можуть знайти місця у документах нашої всеперемагаючої армії бюрократів. Їхнім близьким і досі не надана ніяка матеріальна допомога, яку держава зобов’язана виплатити, а також статус родин учасників бойових дій. Попри те що і Юлдашев, і Бражник не займалися партизанщиною на власний розсуд, а намагалися діяти суворо в межах офіційно існуючих збройних формувань України.

Юлдашев — луганчанин, чия родина (з п’ятьма дітьми) мала потайки виїхати із захопленого рідного міста. Бражник — мешканець міст Красний Лиман та Слов’янськ. Так само як і Юлдашев, Володимир Бражник під час захоплення Слов’янська терористами та сепаратистами не злякався ворога й постійно допомагав українським військам чим міг: возив воду на блокпости, повідомляв про розташування позицій супротивника та настрої в місті, навіть організував підпільну групу, яка готувалася до власних збройних акцій. Коли Збройним силам України вдалося відбити Слов’янськ, Володимир Бражник пішов до військового комісара та попросився до армії. Але його, на відміну від багатьох інших слов’янців, які прийшли добровольцями, не прийняли, бо не служив. Володимир почав добиватися прийому до лав Збройних сил України в штабі АТО, де й познайомився з Темуром Юлдашевим та іншими, такими ж, як він, добровольцями.

Читайте також: Пам’яті Темура Юлдашева

Юлдашев, Бражник та інші мали увійти до формування, яке, зі слів начальника розвідки штабу АТО полковника Ігоря Гордійчука, створювалося з добровольців зі Сходу України та Криму. Це формування — окрема розвідувальна рота мало існувати при 42-му батальйоні територіальної оборони «Рух опору» Збройних сил України. Сам батальйон перебував у Краматорську та ніс варту при штабі АТО.

Як згадують вцілілі добровольці, вперше вони зустрілись із Ігорем Гордійчуком та його помічником, полковником Альбертом М. (теж із Головного управління розвідки), ще на початку липня 2014-го. Під час зустрічі йшлося про те, що всі добровольці будуть офіційно оформлені. До роти мало влитись щонайменше три групи: кримська (переважно з татар), луганська та харківська.

Увічненням пам’яті загиблих добровольців  опікуються небайдужі громадяни, але ненадання статусу родинам загиблих луганчан та донеччан — це широке поле для паразитування сепаратистської пропаганди

Вдруге групи зібралися на території базового табору штабу АТО в Краматорську в 10-х числах серпня. Всі члени груп були пропущені туди за спеціальними посвідченнями, відтак, вочевидь, пройшли якусь первинну процедуру оформлення. Саме тоді на півдні Донецької області стрімко розвивались неочікувані для штабу АТО події: супротивник пішов у наступ, захопив КПП «Маринівка» та почав просуватись уздовж кордону. Війська, котрі там перебували, у переважній більшості складались із місцевих мобілізованих, які просто побігли в бік дому.

Щоб оцінити ситуацію на власні очі, 15 серпня в район Савур-могили на гелікоптері вилетів заступник начальника штабу АТО генерал Віктор Назаров (який зараз перебуває під слідством). Разом із ним поїхала група добровольців на чолі з Ігорем Гордійчуком. Покинуту нашими військами Савур-могилу зайняли загони сепаратистів. Добровольці разом із бійцями 51-ї бригади вибили їх та вже вкотре знов заволоділи висотою.

Побувавши на місці, генерал Назаров та полковник Гордійчук прийняли рішення про те, що на Савур-могилі слід обов’язково утримати пункт спостереження. 18 серпня відбулася ротація залоги висоти. Зокрема прибув Темур Юлдашев з трьома добровольцями, а загін кримчан та харків’ян, який був там, за винятком одного — Володимира Бражника, відбув назад до Краматорська. Володимир залишився на Савур-могилі та, як згадували інші бійці, був помічником Гордійчука.

Трагічна доля Темура Юлдашева добре відома багатьом (див. Тиждень № 13/2015). Серед добровольців загинув також Володимир Бражник. 26 серпня 2014 року він разом із 14 іншими бійцями залоги Савур-могили на чолі з полковником Гордійчуком пішки вирушив в район с. Многопілля, де був штаб Сектора Б. Дійшли туди лише 28-го, а вранці наступного дня автобус «Богдан», до якого посадили всіх членів групи Гордійчука, був розстріляний російськими танками під час переходу так званим зеленим коридором з Іловайського котла в районі с. Червоносільське. Саме там був важко поранений полковник Ігор Гордічук, і там загинув Володимир Бражник. Його тіло було знайдено та вивезено ще 1 вересня, але опізнали Володимира за ДНК лише навесні 2015 року. За збігом обставин його ховали в один день з Темуром Юлдашевим — 26 травня. Лише Темур був похований у Києві, а Володимир — на батьківщині, у м. Красний Лиман Донецької області.

Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло

Ховали Темура та Володимира на гроші, зібрані пересічними громадянами України та членами родин. Зокрема, поховати Темура Юлдашева саме в Києві родині допоміг один активний та небайдужий громадянин, який завдяки власній енергії та ентузіазму все організував так, буцімто це зробила держава. Додаткові гроші на похорони збирали через оголошення в інтернеті, причому їх здавали люди, які особисто не знали Темура, але були вражені його подвигом. На жалобних урочистостях були присутні представники влади, зокрема нардеп Антон Геращенко, які обіцяли, що допоможуть родині Юлдашева та зроблять все від них залежне. На жаль, на сьогодні не зроблено майже нічого.

Усі інші добровольці, які брали участь у боях за Савур-могилу, залишилися живими. Кілька з них навіть офіційно були оформлені на дійсну військову службу до складу тієї самої окремої розвідувальної роти 42-го батальйону Збройних сил України. Наприклад, Василь Ковальчук, який був поранений, втратив свідомість та потрапив до полону під Савур-могилою (про нього Тиждень неодноразово писав).

Кримчанам на чолі з Ісою Акаєвим на початку серпня 2015 року українське оборонне відомство в особі заступника міністра Петра Мєхєда пообіцяло створення власного військового формування. Також Мєхєд зустрічався з родинами інших добровольців, зокрема загиблих. Обіцяв допомогти. Але 30 вересня 2015 року Мєхєда скоротили на посаді — несподівано для нього самого.

Наразі в Міністерстві оборони України на запити щодо надання статусу УБД Темуру Юлдашеву та Володимиру Бражнику лише розводять руками. Мовляв, ніяких документів про їхню службу не зберег­лося. Полковник Гордійчук, який міг би підтвердити, що дійсно формував окрему розвідувальну роту, досі перебуває на лікуванні за кордоном. Його помічник — полковник Альберт М. — теж чомусь відмовляється допомогти (або не має такої можливості, хоч міг би виступити свідком у цій справі). Теоретично, можна було б запитати генерала Віктора Назарова, але ж він під слідством! Отож, замкнене коло.

Темур Юлдашєв та Бражник Володимир

Така сама ситуація склалася навколо п’ятьох добровольців батальйону «Донбас», які загинули в бою 23 травня 2014 року під с. Карлівка, коли це формування ще не мало чітко визначеного статусу. Того дня під Карлівкою загинули донеччани: 60-літній Микола Козлов (Матвій), 57-літній Василь Архіпов (Дід), 36-літній Олексій Мірошниченко (Федір), 33-літній Рябий (прізвища не називаємо, бо родина залишилась у Донецьку) та 34-літній киянин Олег Ковалишин (Рейдер). Тіло останнього так і не вдалося знайти. Попри те що на сьогодні «Донбас» має кількох своїх представників у Верховній Раді включаючи командира та учасника того бою Семена Семенченка, ніякого статусу та пільг родинам цих п’ятьох загиблих не надано.

Увічненням пам’яті загиблих добровольців опікувалися й опікуються небайдужі громадяни: встановлюють меморіальні дошки та пам’ятні знаки, подають клопотання про перейменування вулиць тощо. Держава залишається осторонь.

Читайте також: Кіборг Бізон: «Після Майдану йти на війну було простіше»

Найбільш болісно це відчувати родинам, які залишаються жити в Донецькій та Луганській областях. Настрої місцевого населення різні, і словесні образи членам родин на тему загиблого за єдність України чоловіка, батька чи сина не рідкість. А ненадання статусу родинам загиблих луганчан та донеччан — це взагалі широке поле для паразитування сепаратистської пропаганди. Усім нашим бюрократам мало б бути соромно за таке.

Проблему треба вирішувати, і негайно. Причому робиться це досить просто.

Президент України Петро Порошенко як головнокомандувач усіма Збройними силами видає Указ про довічне посмертне зарахування Темура Юлдашева та Володимира Бражника до лав Збройних сил України, а загиблих донбасівців — до складу Національної гвардії України (де перебуває зараз «Донбас») з відповідним наданням родинам усіх виплат та пільг.

Незабаром 6 грудня — 24-та річниця створення Збройних сил України. Достатньо часу для того, аби підготувати Указ Президента, і гарна нагода, щоб його підписати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено