Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 жовтня, 2015   ▪   Лесь Терен   ▪   Версія для друку

«Чинґісхани» в «гуляйполі»

Давно вже не виїздив я до вільної частини України. А нині таки випала нагода. Кожна така поїздка як свято! Як дитина, радієш із найменших дрібниць: коли «оживає» твій номер «лайфу», коли в крамницях розраховуєшся гривнями, коли звертаєшся до людей українською. А на будівлях прапори: наші синьо-жовті прапори! Хто не жив під окупацією, той не зрозуміє цих простих радощів. Але дай йому Боже, аби ніколи й не зрозумів.
Матеріал друкованого видання
№ 41 (413)
від 15 жовтня, 2015
«Чинґісхани» в «гуляйполі»

Прикордонний пункт пропуску не впізнати. Немає довжелезної черги вантажного транспорту. «Блокада»! Обмаль і пішоходів. Пусто, затишно на адміністративній межі.

Проходжу останню російську караулку (та подавіться ви своїми «вєжлівимі» побажаннями щасливої дороги!), далі «нейтральна» смуга української землі... Нарешті наші прикордонники (знову дитяча радість: тризуби на шевронах!). «Цель паєздкі?» — «Особиста!» — «А канкрєтнєє?» — «Та від окупації трохи відпочити!» Усміхаються, віддають паспорт...

Подалі блокпоста в холодочку сидять ще якісь хлопці під жовтими, червоно-чорними й кримсько-татарськими блакитними прапорами. А ні, не хлопці, дядьки в камуфляжі. «Правий сектор» і батальйонці. Втім, якісь не такі ці «правосеки», якими звик їх бачити в телерепортажах з АТО: підстаркуваті, опухлі, розхристані, немов з отієї сімферопольської «само­оборони»... Ну, може, спека їх доїла, втомилися… (Але постривай: на Донбасі ще й не така «спека», але чи бачив ти там отаких «дядьків з-під генделика»?) Бог їх зна, не моя справа, мерщій до зупинки, ще далеко.

Читайте також: Пригоди графа Монте-Крісто й барона Мюнхгаузена

Вже ввечері в готелі читаю з планшета кримські новини. Що там у нас нового? Заступник голови херсонської міліції заявляє, що жодних представників батальйонів «Айдар» та «Азов» на блокаді Криму немає. (Як немає? А дядьки з шевронами?) А, ось воно що: «Це люди-перекотиполе, — продовжує міліцейський офіцер, — вони готові сидіти де завгодно, аби їх просто годували… Більшість цих людей використовують ситуацію, щоб провести час». Еге ж, ряджені. Ну на те й скидалося. Далі. Правозахисники Скрипник і Асєєв (знаю таких: восени ФСБ змусила їх утекти з Криму) повідомляють про порушення прав людини на адміністративній межі: озброєні особи без документів самочинно обшукують легковий транспорт під приводом «блокади». 20 заяв у міліцію від водіїв через незаконні обшуки. Експеримент київського телеканалу з провезення до Криму продовольчої «контрабанди» знятий прихованою камерою. Цей експеримент блискуче вдається: якась «авторитетна» активістка Гаїде, вона ж Айдане, натякає, що за хабар можливо все. Гортаю заголовки проукраїнського (та днями забороненого окупантами) кримського інтернет-ви­дання: «Украинский водитель уверяет, что участники блокады Крыма побили стекла его авто», «После бесчинств активистов на границе Крыма досматривать авто разрешили только с участием милиции», «Милиция Херсонской области: блокада Крыма не дает «Правому сектору» особых полномочий», «Правый сектор»: вооруженных людей на блокаде Крыма нет».

Читайте також: Чумацький шлях

Та що ж там таке коїться? А коїться ось що. Безпосередні враження з кримських соцмереж (читаю, звісно, виключно проукраїнських дописувачів): «Бабушка лет 90. «Чингис» переключил внимание на нее. Они везли, в принципе, то же, что и мы, но чуть больше, килограмм по 5 примерно. Бабушка с трудом вылезла (именно вылезла) из машины и попыталась объяснить «Чингису», что продукты — это для нее, чтобы как-то прожить, так как в Крыму все чужое и оккупационное, но еще и дорогое. Понятно, что «Чингис» на уговоры не поддался и заставил продукты выкинуть на дорогу. Многие выбрасывали продукты на дорогу».
Спогади кримського українця про інший загін таких самих «чинґісханів»: «Вы ничего не провезете, даже помидора… И нам до одного места, патриоты вы или нет».

Похвальба блокувальниці Криму з «Правого сектору»: «Пытаются протащить через границу хоть что-то из еды. Кто мешок картошки, кто мешок лука, кто колбасу, кто печенье, кто варенье. Ибо у них все это в цене подскочило бешено. Вчера одни «горде русские» пытались перевезти на полуостров 3 кравчучки с колбасой».

Читайте також: Мовчазний ресурс

Оце є розрекламована Джемілєвим та Чубаровим «боротьба з олігархами»?..

Шановний пане президенте! Докладаю з місця, що поки ви сподіваєтеся, ніби хтось замість вас виконуватиме брудну роботу з повернення Криму, на стратегічно важливому напрямку формується беззаконне «гуляйполе», яке ніби навмисно виступає потужним чинником антиукраїнської пропаганди. Окрім лінії поміж нами та окупантами на межі з Кримом виростає третій, бозна-чий кордон. І найактивнішим промоутером цієї «народної республіки» є громадянин Іслямов, що у квітні 2014 року прийняв перед Аксьоновим присягу російського державного службовця.

Через тиждень мені повертатися до свого кримського полону. Помідори не везтиму (бо, кажуть, не пропустять), але матиму з собою паляницю українського хліба — не стільки як поживу, скільки як запашний символ батьківщини. Хай тільки хтось з тих ряджених спробує доторк­нутися до неї…




Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.