Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 жовтня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Несвященна війна

Всім нам відомі рядки з однієї пісні часів Другої світової: «Идёт война народная, священная война». Незважаючи на тотальну десакралізацію, властиву всім сферам радянського суспільства, війна з нацистською Німеччиною подавалася саме у вигляді священної, де не може бути ніяких компромісів, про що говорили й інші рядки з тієї самої пісні.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (412)
від 8 жовтня, 2015
Несвященна війна

Сьогоднішні війни прийнято вважати гібридними: ніхто нікому їх не оголошує, ніхто не вводить збройні сили на територію іншої держави в повному обсязі, ставлячи собі за мету повне її знищення. А втім, тривають вони куди довше, ніж такі глобальні конфлікти, як дві світові війни. Прийнято думати, що логіка таких конфліктів ґрунтується насамперед на економічних міркуваннях і лише потім на ідеологічних та ідейних, а тому сама війна триває до зникнення фінансового інтересу.  

Відтоді як ситуація на Донбасі з теорії про «русскій мір» переросла в практику його втілення з тисячами жертв і десятками зруйнованих міст, не припиняються спроби знайти дипломатичний вихід із того майже патового становища, у яке загнали себе обидві сторони конфлікту. Але дипломатична мова, якою спілкуються європейські лідери з господарем Кремля, принесла свої перші плоди лише через майже вісім місяців після численних спроб нормалізувати ситуацію, навіть на сьогоднішній день радше заморозивши її, ніж остаточно вирішивши.

Читайте також: Розмова з «ополченцем»

Відколи ідея «русского міра» і «вєлікой» Росії стала набирати обертів в особі її основного виразника, стає дедалі очевиднішою та прірва, яка відділяє сучасну цивілізовану Європу від людини, чиї амбіції заледве потрапляють під логіку простого фінансового збагачення або територіального інтересу. Цілком зрозуміло, що російська політична та ментальна дійсність набуває рис того самого фашизму, у якому ось уже який місяць звинувачують українську армію та її керівництво. Ідея щодо особливої історичної місії російського народу, протиставлення його культури і духовного середовища всьому західному, європейському, що втілюється в понятті «вєлікой» Росії, неприйняття цілої низки міжнародних норм і правил, котре перекреслює або як мінімум ставить під сумнів систему світової колективної безпеки через анексію та окупацію цілої низки територій, — усе це свідчить про те, що концентрований інтерес Кремля полягає аж ніяк не в уникненні санкцій, не в порятунку вітчизняної економіки й не в турботі про російських військових, що гинуть на Донбасі.

Йдеться про щось принципово інше, що дає змогу Путіну й далі вести свою спустошливу зовнішню політику, не переймаючись якимись особистими фінансовими інтересами чи тиском на нього зов­нішніх сил.  

Читайте також: Лист до своєї держави

Навіть поверхові підрахунки свідчать про те, що постійне фінансування величезної армії бойовиків, витрати на соціальні виплати «республік», які далеко не покриваються місцевим оподаткуванням, і взагалі один день присутності Росії на території Донбасу обходяться їй куди дорожче, ніж будь-який фінансовий інтерес, можливий у цьому регіоні.  

На сьогодні вся пропагандистська машина РФ, зокрема й та, що працює через місцеві телеканали Донбасу, втовкмачує російському народу та місцевим мешканцям абсолютно далеку від бодай якогось прагматизму ідею. Нацизм, фашизм і незаконність української влади під загальним соусом «хунта» — лише видимі маркери, якими фіксується зов­нішня агресія й окреслюється обличчя ворога. Основна ж ідея полягає в тому, що російський народ у широкому сенсі цього слова, який об’єднується ланцюгами «русского міра», має особливу історичну цінність і вагу на противагу всьому «загниваючому» західному суспільству, яке роз’їдають ідеї сексуальних свобод, порочної споживацької економіки та спотворених релігійних ідеалів. І саме тому війну на Донбасі місцеві ідеологи, що працюють за канонами Москви, подають саме як черговий священний бій.

Уявлення про РФ як про велику державу, у якої є такий сильний і розумний захисник, як Путін, не покидає уми росіян навіть на самому низу, де співвідношення пенсій і цін лиш трохи краще, ніж у самій Україні. Фактично Путіну через величезний масив російської пропаганди вдалося створити штучну медійну мову, якою говорять трохи не 140 млн осіб, втовкмачити масам думку, яку, хоча й з іншим відтінком, культивували ще творці Третього Рейху: «ми — вони», «друг — ворог», «росіяни — решта».

Читайте також: Як я бачу перемогу у війні

Але чи варто нам бути такими самими недалекоглядними, щоб не помічати цього й на дипломатичному фронті, коли титанічні зусилля німецької та французької сторін розбиваються об цинічну посмішку людини, яка, можливо, єдина усвідомлює, що сьогоднішні невеликі поступки в питанні Донбасу не скасовують того факту, що діалог ведеться абсолютно різними для сторін мовами?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено