Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 жовтня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Розмова з «ополченцем»

Про реальне становище в лавах «збройних сил ДНР» можна судити з думок їхніх звичайних вояків. Кілька днів тому я спілкувався з колишнім сержантом окремої бригади військ самопроголошеної «республіки», який нещодавно покинув своє формування, прослуживши там рік. Знаю цього чоловіка ще змалку. Розмова відбувалася приватно, певна річ, без згадки про те, що озвучену інформацію опублікують у ЗМІ, тому діалог було злегка відредаговано й приведено до читабельного вигляду.
Матеріал друкованого видання
№ 39 (411)
від 2 жовтня, 2015
Розмова з «ополченцем»

Чому пішов з «ополчення»?
— Та ж там цілковитий абсурд почався. Останні два місяці ми просто пили. То «батя» привозив вина, то від пацанів щось перепадало. А взагалі за чотири місяці з кінця весни я у звільненні був лише тричі. Тут жодних грошей уже не захочеш: який у них сенс, якщо не можеш нормально витратити?

А чому так?
— Та людей не вистачає. Всі роботи виконуєш за двох, а то й за трьох: постійні варти, розвантаження вагонів із боєприпасами, ящики по 100 кг удвох із кимось тягаєш. На вагон, буває, лише двох осіб ставлять, хоча треба чотири або й шість. Але варти — це ще куди не йшло, часто пацанів ставили охороняти просто приватні будинки чи гаражі якісь: деякі Іловайськ пройшли, Дебальцеве, а тепер сидиш на бордюрі, автомат через плече, і стережеш якогось там Сєрьожу. Гидко. Плюс із грішми нездорові речі почалися...

Перестали платити?
— Перестати не перестали, але почали затримувати. Я коли звільнявсь, у мене борг із зарплати був за два місяці. Тут ось як: тим, хто вирішив іти, заборгованість відразу виплачують, щоб хоч якось людей притримати до осені — там начебто новий призов, обіцяють молодняку набрати. Мені теж заплатили, але я все одно пішов, плюс із нашої бригади ще до мене четверо звільнилося.

Читайте також: Лист до своєї держави

І куди вони всі?
— Хто в Росію на заробітки, хто перевівся до еліти на кшталт «Спарти», але туди ще спробуй влаштуйся. Я хотів у МНС, то мені взагалі сказали, мовляв, оце все «воював, не воював» їм не важливе. Почали «укропівський» «воєнник» дивитись, а по ньому я не придатний, тож і їм не підійшов. Бридня, коротше.

А скільки платили хоч?
— Ну зараз уже отримував би 22 тис., це «дере­в’яними», звичайно. А загалом коли як: спершу зовсім нічого не мав, це торік восени, потім $360, там за курсом рахували, ну а нині з пробуксовками набігає $250–280, однак тут іще залежить від звання, підрозділу та участі в боях. Тому я і не хотів просто сидіти й бухати: пацани, з якими ми туди йшли ще рік тому, записувалися в «ДНР» не для цього, а тепер більшості вже начхати, аби «бабки» давали.

А що там з ідеями «Новоросії» від Одеси до Харкова? Ще багато хто про таке мріє?
— Та кому там уже мріяти?! Я ж кажу, мало не половина звільнилась, а ті, що лишилися, навіть між собою гризуться. До нас, наприклад, іще коли тут «казакі» були, вночі в частину завалила якась група. Роззброювати нас, мовляв, зібралися. Тоді все це ще тільки «устаканювалось», іще не було зрозуміло, хто під ким і кому підпорядковується. Але суть у тому, що наша частина вже була офіційно під Захарченком, а ці, у папахах, узагалі казна-хто. У мене тоді розвантажку «віджали», а в пацанів — цілий ящик гранат. Ось так, хоча начебто тримали один фронт. А нині з усім цим Корпусом, одним центром... Люди суто про шлунок думають, ідейних там уже обмаль.

Читайте також: Як я бачу перемогу у війні

Із ваших чимало загинуло?
— У Дебальцевому багато полягло. Там узагалі божевілля коїлось: одні кажуть це, другі — те, кожен майже герой, сам вирішує, що робити. Просиш підтримку — півгодини пояснюєш, що за група. А так, усі ці зведення, мовляв, загинуло півтори людини за добу, — нісенітниця, звичайно, і з їхнього, і з нашого боку. Тут за одним тільки епізодом відразу на п’ять множити можна. Чуєш, що колона нарвалася на засідку, загинуло троє, п’ятеро поранено, — все, осіб 20, значить, «двохсотих». Таке, до речі, було в сусідній бригаді: пацанів просто по шматках із-під бетеерів витягали. Те саме й з «украми»: там трупами поля засівали, а вони все: «60 загиблих».

Що думаєш далі робити?
— Ну точно не в Україну подамся: я ж там тепер у всій красі на їхньому сайті, мало не бен Ладен. Не знаю… Поки що тут поневірятимусь, а затим, якщо нічого не знайду підходящого, до Росії поїду на заробітки.

Не здаватимешся?
— Куди? В СБУ? Та маячня це. Мені, по-перше, після Дебальцевого ніякої амністії не дадуть, а по-друге, навіть якби й дали, то що далі? Куди я потім? Назад у Донецьк, де мене тут-таки до стінки поставлять? Чи в Києві вантажником батракуватиму? Ні, це питання закрите.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено