Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 вересня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Як я бачу перемогу у війні

Чому я не поїхав? Цілком очевидно, що, будучи на боці України в цьому конфлікті, я жодним чином не беру фактичної участі в цій війні, що робить моє перебування тут, у Макіївці чи Донецьку, під мінами й «Градами», на перший погляд, абсолютно безглуздим і невиправдано ризикованим.
Матеріал друкованого видання
№ 37 (409)
від 17 вересня, 2015
Як я бачу перемогу у війні

Річ у тім, що Макіївка — це місто людей із типовою психологією пролетарія, чий менталітет складається на основі категорій праці й примушування до цієї праці. І я в жодному разі не намагаюся над цим сміятися, розуміючи, що саме такий тип мислення й давав змогу багатьом із моїх земляків і далі — без перебільшення — героїчно опускатися в шахту під свист снарядів і мін, ризикуючи лишитися не піднятими на поверхню та без найменшої надії на заробітну плату в кінці, тобто в умовах, за яких «ортодоксальний» демократ із Лондона чи Парижа «зламався» б протягом години. Але коли мова заходить про політичний вибір, мої земляки схильні й далі мислити «жорстко» і тут, будучи вже звичними до «твердої руки» й браку потягу до громадянських свобод, чим частково й пояснюється така масова підтримка «ДНР» серед місцевого населення. І так було завжди. Янукович, Сталін, Путін, Захарченко — все це люди, які лиш уособлюють в собі ті народні віяння, що вирують у психології мас на Донбасі.  

Читайте також: Психотипи гібридної війни

Наведу конкретний приклад, про який уже побіжно згадував в одній із попередніх статей. Психологічна лінія підтримки «ДНР» вибудовується за рахунок не тільки «ополчення», набраного з місцевого населення, а й їхніх найближчих родичів, чиї погляди часом ще радикальніші, ніж їхніх синів та чоловіків. Так, батько мого хорошого друга, а нині «казака ДНР», тримає у себе в барі, просто в квартирі, дві гранати Ф-1, які йому передав син під час одного з недільних звільнень. У нижньому ж ящику кілька магазинів до АК-47, і подібну картину з трофейною або ж російською зброєю можна зараз побачити у всьому місті. Він каже: «Якщо з моїм сином щось станеться й «укри» підуть Макіївкою, я вийду на вулицю й підірву себе серед них — мені вже буде чхати».

А тепер уявіть, шановні друзі, що приблизно так само думають двоє його братів, дружина й ще один син, який хоча й не служить у лавах «ополчення», але влаштувався в місцеву поліцію, де також не мають особливих почуттів до України. Припустімо, що мій приятель загинув у бою і був фізично знищений ЗСУ як ворог України. Лишаючи за межею мій особистий моральний аспект цієї події, дозволю собі запитати: що робити з його сім’єю?

Читайте також: Майбутнє однієї ілюзії

А кількість таких сімей, поза сумнівом, може бути помножена на кількість «ополченців» із місцевих, що також мають батьків, матерів та близьких родичів, які наступного дня посіли їхні місця в лавах «ДНР». При цьому я наполягаю на тому, що це приклад цілком благополучної, забезпеченої сім’ї, у чиїй квартирі ви не знайдете притону для наркоманів або пляшок з-під горілки, вони не ті, кому вже справді нічого було б втрачати. Зовні ці люди нічим не відрізняються від звичайних мешканців Києва чи Львова, але водночас мають настрої, коріння яких сягає далеко в глиб радянського минулого, а якщо відверто, то й значно далі. Невже проблема вирішиться таким чином, що всіх чотирьох просто варто поставити до стінки й так вчиняти з тисячами, хто не тримає поки що автомат? Так, ця людина з гранатою висмикне чеку, тільки-но побачить українських солдатів, але ми сперечалися з ним близько години, а з його сином колись разом вовтузилися в піску, і щодо мене він не здатний ні на що, крім слів. Збройне протистояння, безумовно, має свій сенс, коли йдеться про іноземних військових: чи то росіян, чи то чеченців, чи то вірменів, чи будь-кого іншого. Але коли мова заходить про «ополчення», набране з місцевого населення, єдиною реальною силою тут виявляються ті, хто жив поруч через поверх, але мислив зовсім інакше.

Читайте також: Полювання за гривнею

Так, я кажу про ті десятки й, можливо, сотні тисяч проукраїнськи мислячих громадян, чиї обличчя зараз можна побачити на сторінках соціальних мереж із позначками «Київ», «Бердичів», «Одеса». Тільки реальна громадянська сила з місцевою пропискою, представлена не однією тисячею незгодних із країною «ДеНеРе» на центральній площі Донецька, зможе радикально змінити ситуацію, показавши, що Донецьк здатен не тільки на ганебний «парад», а що колись тут жили й ті, хто ходив під українськими прапорами до берегів Кальміусу й із задоволенням слухав «Майже весна». Так, це повинна бути величезна маса людей, чиє спільне «тіло» неможливо було б розстріляти просто посеред площі або пересаджати в підвали. Але, враховуючи кілометрові черги з автомобілів, які можна побачити на виїздах із «ДНР» щоразу, тільки-но посилюються «Гради», щось мені підказує, що ця цифра цілком реальна, варто лише тим людям згадати, хто вони й від чого біжать. Саме тому я все ще тут, у Макіївці й Донецьку, не поділяючи тих сліз, що проливаються через руїни Донецька з теплих «оболонських квартир». І саме тому цей лист хотів би закінчити словами з пісні Ґрєбєнщікова: «Если мы хотим, чтобы было куда вернуться, — время вернуться домой».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено