Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 вересня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина V. Вихід «південної» групи.

Війська Російської Федерації, які брали участь в Іловайських подіях
Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина V. Вихід «південної» групи.

Трагічний, але водночас і героїчний шлях випав другій колоні, що виходила з т.зв. Іловайського котла за маршрутом: Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка. Колону очолював начальник відділу підготовки військ штабу Оперативного командування «Південь» полковник Олексій Грачов, який перед тим деякий час командував батальйонно-тактичною групою 93-ї окремої механізованої бригади.

            До складу колони входили:

  • Батальйонно-тактична група 93-ї окремої механізованої бригади (293 військовослужбовця);
  • Група 3-го окремого полку спецпризначення (34 військовослужбовця);
  • Підрозділи 39-го та 40-го батальйонів територіальної оборони «Дніпро-2» і «Кривбас» (орієнтовно 50-60 осіб);
  • Група полковника Гордійчука, яка прийшла до Многопілля з Савур-Могили 28-го серпня (14 осіб);
  • Батальйон «Донбас» (близько 200 осіб) з прикомандированими до нього 12-ма бійцями «Світязя» та 10-ма – з «Херсону».
  • Окремі військовослужбовці з інших частин (наприклад, екіпаж захопленого російського танку Т-72 – з бійців 17-ї окремої танкової бригади) – загалом 30-40 осіб.

Всього у колоні полковника О.Грачова нараховувалось близько 650 бійців. У ній було лише два танки: трофейний російський Т-72, який виводив полковник Євген Сидоренко, та Т-64БВ – зі складу 93-ї окремої механізованої бригади.

У Многопіллі колона вишукувалась приблизно таким чином: спочатку їхала легкова машина з журналістами, потім – броньований мікроавтобус в.о. командира батальйону «Донбас» Філіна, 2 БМП (в одному з них був полковник О.Грачов), танк полковника Є.Сидоренка, далі – ще кілька БМП, танк,  слідом – цивільні та військові автомашини.

Місце з покинутими та знищеними автомашинами, які перед виходом з Многопілля виявились непридатними (Фото пошуковця Володимира Дорофєєва)

На превеликий жаль, точну кількість деяких підрозділів уже годі встановити. Наприклад – загону 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Цей підрозділ виходив з крайнього опорного пункту Збройних Сил України – на півночі від Іловайська, неподалік від с. Зеленого. В якому складі він відійшов – сказати важко, бо кілька бійців, які там були, досі вважаються такими, що потрапили до полону. У той же час пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») наприкінці вересня 2014 року на місці, де знаходився опорний пункт, було виявлено рештки двох людей. І ці особи досі не ідентифіковані.

Колона полковника Грачова вирушила за своїм маршрутом вже після того, як основна група на чолі з генералом Русланом Хомчаком минула  Аграномічне. Танк Т-72 та практично вся інша бронетехніка з «південної» колони встигнули проїхати с. Червоносільське. Друга половина колони (переважно автомобільний транспорт) розтягнулась на дорозі поміж Многопіллям та Червоносільським. Саме в цю мить російські війська відкрили вогонь з гранатометів, мінометів та автоматів. Пізніше до них долучились і танки.

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина І. Невиправдні сподівання на перемогу

Одним із перших росіянами було підбито танк Т-64БВ зі складу 93-ї бригади, який чомусь виїздив з Многопілля разом з автомашинами. Танкісти встигли вискочити. Їм на допомогу хотів повернутись екіпаж однієї з БМП 93-ї бригади, але надійшла команда: їхати вперед не зупиняючись. Вочевидь, у ту мить генерал Хомчак або полковник Грачов ще контролювали ситуацію. Вони хотіли з наявною броньотехнікою, яка вже пішла вперед, пробитись через Новокатеринівку. А на допомогу автоколоні, яка розстрілювалась поміж Многопіллям та Червоносільським, було негайно надіслано два БМП з 17-ї танкової бригади – які входили до колони генерала Хомчата та ще були у сАгрономічному. Власне, починаючи з цього моменту колона полковника О.Грачова як єдине ціле перестала існувати: одна її частина «застрягла» у Червоносільському, а інша – мчала до Новокатеринівки.

Осикове – Побєда – Новокатеринівка

(доля солдатів 93-ї механізованої бригади)

Станом на сьогодні понад 30 військовослужбовців 93-ї окремої механізованої бригади досі вважаються такими, які зникли без вісті під час Іловайських подій. І приблизно стільки ж ми маємо остаточно не ідентифікованих тіл загиблих, привезених саме з тих місць, де було знищено одиниці броньотехніки 93-ї бригади.

Отже, колона 93-ї бригади проминула села Червоносільське, далі – Володарського та в`їхала в Осикове. Між селами Володарського та Осикове снайпери та автоматники супротивника почали відсікати окремі машини. Так, не доїжджаючи до села Осикове було підбито вантажівку ЗІЛ -131 з влаштованою в її кузові зенітною установкою. Снайпери вбили двох солдатів, які стояли біля зенітки. Ще кілька були поранені та контужені. Зенітники пересіли до іншої вантажівки, але вона в районі Новокатеринівки теж була підбита, а солдати в решті решт потрапили до полону. Двоє загиблих так і залишились у підбитій вантажівці, яка наступного дня була підірвана чи то російськими військовими, чи то сепаратистами.

Той самий ЗІЛ-131 з зенітною установкою (фото Павла Нетьосова)

В Осикове було підбито одну БМП та автомашину. Військовослужбовці, які вискакували з техніки, добивались вогнем з автоматів та ПТУРів. Пізніше в Осикове пошуковці знайшли одну братську могилу з 5-ма загиблими та кілька поодиноких поховань. На жаль, з братської могили станом на зараз перепоховано лише 2 бійця 93-ї бригади. По інших трьох досі відбувається процес ідентифікації.

На виїзді з с. Осикове було підбито БМП №319 (перед нею встигли проїхати машина з журналістами та танк Т-72). Більша частина екіпажу та десанту БМП №319 встигла вискочити та відкрила вогонь з автоматів.

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

Хлопці почали просити інші машини, що мчали повз, аби їх підібрали. Проїхали на великій швидкості броньований мікроавтобус батальйону «Донбас» та дві БМП зі складу 93-ї бригади. Потім солдати побачили УРАЛ з саперами та снайперами з 93-ї бригади. Вантажівка зупинилась, і троє бійців устигли на неї заскочити. Швидше за все, ця зупинка була фатальною: щойно УРАЛ почав рухатись, у нього один за одним влучило кілька снарядів. Машина загорілась, а потім і вибухнула. У той час у кузові машини було 10 снайперів, 10 саперів, 3 бійця з БМП, а у кабіні – водій та майор Погорілий. Ті з військовослужбовців, хто був притомний – почав зіскакувати та намагався сховатись у навколишніх кущах. Але їх розстрілювали прицільним вогнем снайпери. Переважна більшість тих, хто їхав в УРАЛі, загинув.

Згорілий УРАЛ саперного та снайперського відділень батальйонно-тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади (фото Павла Нетьосова)

З «Уралу» та БМП №319, в якому тим часом здетонував боєкомплект, залишилось буквально кілька людей. Один із них – майор Дмитро Денисов, який їхав у БМП №319 та дістав поранення в шию. Один з бійців згадує, що ще коли почався обстріл, майор зізнався, що до полону здаватись не збирається. Денисова відтягнули від палаючої техніки. У цей час він дістав поранення в ноги. Майор наказав, аби його залишили, потім дістав гранату та підірвав себе…

Іншого бійцю під час вибуху боєкомплекту у БМП №319 поталанило вижити: його накрило баштою, яка злетіла з корпусу. Вороги не помітили військовослужбовця, і пізніше він успішно вибрався з оточення.

Ліворуч – рештки БМП №319, праворуч – УРАЛ (фото Павла Нетьосова)

П`ятеро поранених та контужених солдатів намагались ще відстрілюватись з автоматів, але їх засипали кулями та мінами. Поранені вимушені були здатись. З ворожої сторони почали вимагати, аби вони кинули зброю та лягли на землю. Коли бійці виконали вимогу та вийшли на дорогу, у них полетіла граната – хлопці були ще більше скалічені осколками. Потім на місці бою з`явилося сім ворогів – без жодних опізнавальних знаків, більшість з яких мала яскраво виражені східні риси обличчя. Супротивники були солдатами Російської Федерації. Вони долучили до п’ятьох поранених ще чотирьох полонених з батальйону «Кривбас», наказали всім роздягнутись, та голими повели – де бігом, а де пішки – кудись на схід. По дорозі двох бійців 93-ї механізованої бригади – вороги ледь не розстріляли. Точніше – імітували розстріл. Попри те, що все виглядало натурально, військовослужбовці не зламались – вели себе гідно. На ніч роздягнутих бранців посадили до якоїсь ями, а ранком 30-го серпня долучили до групи інших поранених та полонених українських бійців. Незабаром усіх передали представнику Червоного Хреста.

Одна з найтрагічніших історій сталась з бійцями 93-ї бригади, які їхали у вантажівці ГАЗ-66. Машина не доїхала до с. Новокатеринівка кілька сотень метрів, як її підбили. Вантажівка перекинулась. У ній одразу загинули шість або сім військовослужбовців.

Після аварії залишилось 10 або 11 бійців – поранених або контужених. Один із солдатів почав махати білою ганчіркою та кричати – аби не стріляли. У відповідь військовий у формі старшого лейтенанта збройних сил Російської Федерації голосно наказав, аби хлопці підіймались та виходили. Щойно вони піднялись – по ним було відкрито вогонь з автоматів. Двоє загинули на місці, інші дістали додаткові рани. Вцілілим українським солдатам російський старший лейтенант наказав повзти в його бік. Потім він дав команду роздягнутись догола на швидкість. Солдат Клевчук був поранений в обидві руки та не міг швидко роздягатись: російський офіцер вистрілив йому у спину та голову. Ще один юний боєць теж не встигав роздягнутись – його теж застрелив російський офіцер. Немолодий сержант, який був серед бранців, почав дорікати офіцерові за цей вчинок – але у відповідь він теж отримав кулі у спину та голову. Таким самим брутальним чином було застрелено ще одного або двох бійців.

30-го серпня 2014 року на місці цієї трагедії був полковник Збройних Сил України Палагнюк, який за домовленістю з російською стороною збирав загиблих. Він забрав п`ять роздягнутих тіл, які лежали рядком під деревом, та ще одного – неподалік від місця страти.

Читайте також: Серпень 2014. Іловайськ. Частина ІІІ. Спроба деблокади «Іловайського котла», 27 – 28 серпня

З усієї машини вижило лише четверо солдатів. Один із них, Дмитро Криволап, пізніше дав докладне інтерв`ю про те, що сталося:

 «Наша машина, в якій було 15 військових, була п`ятою чи шостою в колоні. Нам залишалося ще кілька сотень метрів до того, аби вийти з-під обстрілу, коли з міномету влучили у двигун нашої автомашини. Вона перекинулася. Практично всі ми вже були поранені. Росіяни почали прицільно добивати тих, хто вже не міг рухатися чи вилізти з-під машини, яка їх затиснула. Нас лишилося семеро, практично закінчилися патрони і майже всім було по 20-22 роки, Вані Клевчуку не було і 19. Росіянин з автоматом наказав нам підповзти до нього, потім змусив роздягнутися догола. Ваня цьому росіянину відразу не сподобався. Можливо тому, що був наймолодшим, чи тому, що був поранений і що не поспішав роздягатися: тільки зняв бронежилет. Росіянин почав стріляти по Івану з пістолета, але ніяк не міг влучити. Потім він підійшов до нього ззаду і впритул вистрелив у спину, а далі контрольним. Ваня Клевчук - справжній герой. Нас абсолютно голими повели до позицій росіян. По дорозі один хлопець просив конвоїра дозволити зателефонувати з мобільного мамі, щоб та не хвилювалася. Конвоїр його пристрелив. Сержант, який був з нами і був серед нас найстаршим, почав голосно обурюватися, кричав росіянину, щоб не принижував і не чіпав нас, молодих, а краще вже щоб застрелив його. Конвоїр не забарився і розстріляв сержанта. В живих нас залишилося тільки 4. Нас залишили на камінні на пригірку. Одяг повернули години через три. Майор російської армії дав нам слово офіцера, що нас не вб`ють… Він же і розповів, що безглуздо воювати з російською армією, яка переважає українську в кількості військових і озброєння. А ще він сказав, що нічого не знав про так званий зелений коридор».

З усієї колони полковника О.Грачова вдалося вирватись з оточення лише легковій машині з журналістами та броньованому мікроавтобусу «Донбасу».

Трофейний танк Т-72 Б3 полковника Сидоренка дійшов майже до краю  Новокатеринівки. Він був підбитий, екіпаж евакуювався та пізніше щасливо дістався до своїх. Сам танк виявився «живучим». Він отримав незначні пошкодження, і був захоплений одним із загонів сепаратистів. Пізніше цей танк показували по кількох російських телеканалах – як доказ того, що Збройні Сили України буцімто мають на озброєнні Т-72. Якщо цей танк пережив Дебальцевські бої, то зараз, напевно, він досі їздить у складі якогось з сепаратистських загонів самопроголошеної ДНР.

Дві БМП, які йшли попереду – також були знищені супротивником вже на виїзді з Новокатеринівки. Напевно, в одній із них загинув полковник Грачов – його тіло знайшли понівеченим від осколків протитанкових ракет.

Одна з двох українських БМП, які були знищені вже на виїзді з с. Новокатеринівка (фото Павла Нетьосова)

Там же, на виїзді з Новокатеринівки, підірвалась БМП, на якій намагались вивезти кількох поранених. Тіло одного з них – бійця 40-го батальйону «Кривбас», занесло на високовольтні дроти. Минуло два тижні, доки хлопця нарешті вдалося зняти.

Станом на 1-ше листопада 2014 року втрати 93-ї бригади під час виходу з т.зв. Іловайського котла становили 182 військовослужбовця: загиблими – 22, пораненими – 72, зниклими – 91. За весь цей час зі зниклих без вісті знайшлись живими лише 5 людей. Всі інші, на превеликий жаль, поступово ідентифікуються серед загиблих.

Червоносільське

Доки в районі Новокатеринівки кілька БМП 93-ї бригади намагались прорвати щільне кільце оточення, на дорозі поміж Червоносільським та Многопіллям російські солдати буквально з усіх видів зброї розстрілювали автоколону. Однією з перших посередині дороги було знищено машину швидкої допомоги, потім – невеличкий мікроавтобус, над яким на древку хтось укріпив білу сорочку. Вочевидь, у цьому мікроавтобусі вивозились тіла раніш загиблих бійців.

Той самий мікроавтобус (фото Павла Нетьосова)

Прямо посередині дороги з протитанкових комплексів «Фагот» було розстріляно вантажівку ЗІЛ, в якій загинуло 6 бійців батальйону «Донбас». На виїзді з Многопілля було спалено «ГАЗель», в якій загинуло 3 донбасівця та вантажівка КАМАЗ, де їхали бійці полковника Гордійчука. Один із них – доброволець з Донетчини Володимир Бражник, загинув. Інші дістали поранення різних ступенів складності. Найважчі поранення отримав полковник Гордійчук.

Вочевидь, російські військові думали, що колона буде намагатись оминути Червоносільське та наздоганяти свою бронетехніку. Але вийшло навпаки: уцілілі машини поїхали просто на російських солдатів. Саме під час цієї дивної атаки примчали два БМП з-під Агрономічного – №№ 132 та 133. Їх екіпажі були укомплектовані контрактниками 17-ї танкової бригади, а десанти – мобілізованими солдатами 93-ї механізованої бригади.

Читайте також: Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина ІV. Чому і як виходила з оточення «північна» група генерала Руслана Хомчака

На околиці Червоносільського росіяни зустріли автомашини та броньотехніку шквальним вогнем. Одна за одною загоралися машини. Російські танки знищили броньований КАМАЗ, в якому загинуло 9 бійців «Донбасу» та пожежну машину (ще 6 добровольців). Серед інших у пожежній машині був командир 1-ї роти батальйону «Донбас» «Тур» – який фактично був найстаршим серед донбасівців після від`їзду Філіна.

Українські БМП стріляли по кулеметних гніздах супротивника. Одна з них – №132, героїчно загинула вже у самому Червоносільському. По ній було випущено три заряди з ПТУРів. Два пролетіли повз, а третій влучив у ціль. Загинув заступник командира бойової машини – хлопчина з Луганщини, родина якого зараз перебуває на боці сепаратистів. Також там склали голови двоє бійців зі складу десанту БМП №132. З десанту БМП №133 також загинув щонайменше один вояк (він досі остаточно не ідентифікований).

БМП №132 у Червоносільському (фото Павла Нетьосова)

Попри великі втрати, бійці батальйону «Донбас» знищили у Червоносільському щонайменше три російських танки Т-72 та одну десантну машину БМД-2. Було захоплено до полону кілька російських солдатів.      

Читайте також: Подвиг батальйону «Донбас». Як з`явилися нові докази російської військової агресії

У Червоносільському зосередились: батальйон «Донбас», групи бійців 3-го полку спецпризначення, 39-го батальйону територіальної оборони та солдати з інших частин. Потім понад добу вирішувалась їх доля. Цей час: з 29-го до 30-го серпня 2014 року – чи не найзагадковіша сторінка історії Іловайських подій. Головне питання: хто та що робив для того, аби визволити з оточення у Червоносільському людей, які відмовились скласти зброю та з боєм пробивались з оточення? Наразі складається таке враження, що оточених у Червоносільському бійців хтось уже «списав» у втрати.

30-го серпня, згідно домовленості з російськими офіцерами, червоно сільська група залишила зброю у селі та мала бути передана представникам Червоного Хреста. Але склалось все не зовсім так, як про це було домовлено.

Приблизно у червоносільській групі було 300 бійців, з них – понад 70 поранених. Росіяни заявили, що усіх військовослужбовців, а також поранених вони відпустять. Що ж до «донбасівців», то вони, мовляв, належать до незаконних збройних формувань, а відтак – їх треба судити. Саме тому 108 донбасівців незабаром були передані росіянами загону сепаратистів Мотороли, які їх привезли до Донецька. Донбасівці утримувались у приміщені колишнього Головного управління СБУ у Донецькій області. Майже всі були звільнені з полону у грудні 2014 – січні 2015 років. Останній з бранців – «Сем», вийшов з полону лише 27-го серпня 2015 року.

Село Червоносільське, знищені автомашини батальйону «Донбас» та частин Збройних Сил України (Фото Павла Нетьосова)

31-го серпня бійці Збройних Сил України та поранені, які залишили зброю у Червоносільському, дійсно були передані росіянами українській колоні Червоного Хреста. Комендант колони, полковник Палагнюк, повернувся до Червоносільського та за допомогою щойно звільнених з полону солдатів забрав там тіла та рештки 44 загиблих – переважно бійців батальйону «Донбас». На дорозі поміж Многопіллям та Червоносільським було зібрано ще понад 20 тіл – солдатів різних частин. Станом на зараз 25 з цих загиблих досі остаточно не ідентифіковані, а відтак – вони поховані як тимчасово невстановлені бійці на Краснопільському кладовищі.

Кілька слів про командирів

На превеликий жаль, деякі видання досі спекулюють інформацією про те, що буцімто під час виходу з т.зв. Іловайського котла командири покинули своїх солдатів на призволяще. Це не відповідає дійсності, і надзвичайно боляче сприймається як офіцерами, так і їх родинами. Тому хотілось би ще раз згадати про втрати серед офіцерського складу під час Іловайських подій.

Передусім, швидше за все загинув виконувач обов`язки командира 51-ї окремої механізованої бригади полковник Павло Пивоваренко. Вочевидь, він склав голову на висоті де українськими частинами було знищено два російських танки Т-72. Є дані, що його тіло було понівечене, а відтак – опізнати полковника не було можливості. Попередня експертиза ДНК показала, що рештки героя спочивають на Кушугумському цвинтарі під Запоріжжям. Він похований, як невідомий солдат…

Читайте також: Іловайськ. Ексгумація. Підсумки

Героїчно загинув командир батареї 51-ї бригади капітан Олексій Шепелюк. 25-го серпня 2014 року у засобах масової інформації була поширена новина, що двоє офіцерів, потрапивши у коло російських десантників, підірвали себе гранатою. Пізніше ця інформація була спростована, оскільки один із двох офіцерів виявився живим. Але другий офіцер – Олексій Шепелюк, дійсно загинув. І, напевно, він дійсно підірвав себе гранатою разом з 12-ма десантниками.

З 51-ї бригади загинули також капітан Анатолій Шилік, три старших лейтенанти та один лейтенант.

Виводячи «південну» колону, у Новокатеринівці героїчно загинув полковник Олексій Грачов. Полковник був уродженцем російського міста Вороніж, але загинув за єдність України.

Не бажаючи здаватись, підірвав себе гранатою кілька разів поранений начальник штабу батальйону 93-ї окремої механізованої бригади майор Дмитро Денисов. Між іншим, сам він походив з Луганської області – з території, яка нині захоплена сепаратистами так званої ЛНР.

Крім Дмитра Денисова зі складу 93-ї бригади загинуло ще два майори, два капітани, три старших лейтенанти та один лейтенант.

До останнього відстрілюючись, героїчно загинули офіцери штабу Сектору Б: полковник Борис Кифоренко, майори Яків Губа, Андрій Гладков, капітан Андрій Світличний.

Остаточна цифра загиблих у подіях під Іловайськом починаючи з 24-го серпня і закінчуючи 30-м серпня – приблизно 350. Із них понад 60 – досі «безіменні» та поховані, як тимчасово невстановлені бійці. Насправді більшість з них вже попередньо ідентифікована за тестами ДНК. Але родини з різних причин відмовляються визнати цей факт. Вони вірять, що їх близькі перебувають у полоні…

Участь російських військ у подіях під Іловайськом

Коли 30-го серпня 2014 року група українських медиків на чолі з полковником Палагнюком з дозволу російської сторони побувала на території Іловайського котла, то вони побачили безліч військ збройних сил Російської Федерації. Але всі російські військові завзято будували оборонні укріплення: вочевидь, чекали на контрнаступ української сторони. У цей час росіяни дуже потерпали від нестачі питної води: вони взяли з собою продовольство та воду лише на 2-4 дні, і вже

Завдяки свідченням українських бійців, які повернулись з полону, матеріальним знахідкам пошуковців, а також – фотографіям, що з`являлись на сторінках російських військових у соцмережах, вдалося досить чітко встановити основних учасників Іловайських подій з іншої, так би мовити, сторони.

Чи не найбільше даних зібрано про участь в Іловайських подіях 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації (дислокованої у містах Кострома та Іваново). Саме з цієї дивізії було захоплено українською стороною 10 десантників у боях під селищем Дзеркальне. 98-а дивізія була представлена такими підрозділами: значна частина 331-го парашютно-десантного полку, як мінімум один артдивізіон (гаубиці Д-30 та самохідки «Нона») 1065-го артилерійського полку, 215-а розвідувальна рота. Це – ті частини, присутність яких вдалося виявити документально. Можливо, під Іловайськом були ще й інші частини 98-ї дивізії.

Читайте також: Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас

Артилерія 98-ї повітряно-десантної дивізії брала участь у розстрілі української колони в урочищі Червона Поляна. На полі бою було пошуковцями було знайдено документи 1065-го артилерійського полку та військові речі російського зразка з маркуванням в/ч 65391 – це 215-а розвідувальна рота.

331-й парашютно-десантний полк (костромські десантники) стерегли захоплених в районі Іловайська українських бійців упродовж 29-31 серпня.

Разом з 98-ю в район Іловайська заходили частини 7-ї десантно-штурмової дивізії збройних сил Російської Федерації. Матеріальні докази її присутності в районі Іловайська доки що невідомі. Але військовослужбовці цієї дивізії «наслідили» у соцмережах. В інтернет вони виклали кілька фото на згадку, одне з яких безпомилково ідентифікується. На фото – знищений український БТР зв`язку №004 (той самий, в якому загинув екіпаж майора Якова Губи), а поруч – кілька бойових машин десанту з солдатами 247-го повітряно-десантного полку 7-ї десантно-штурмової дивізії Російської Федерації (місце дислокації – Ставрополь).

Російські десантники з 247-го полку проїжджають повз спалений український БТР зв`язку №004 (фото виявлене у соцмережах на сторінках російських військовослужбовців співробітником Національного військово-історичного музею України)

Той самий БТР зв`язку № 004 – ракурс спереду, 12 вересня 2014 року (фото Павла Нетьосова)

З 7-ї російської десантно-штурмової дивізії був також артилерійський дивізіон 1141-го артилерійського полку. Його солдати також залишили різні фото в інтернеті «на згадку» про Іловайськ. Зокрема, з цього полку були самохідно-артилерійські установки «Нона».

Бійці батальйону «Донбас», які були захоплені до полону росіянами у Червоносільському, бачили надвечір 30-го серпня 27 або 30 російських «Нон». Напевно – це була з`єднана самохідно-артилерійська група 7-ї та 98-ї російських десантних дивізій.

Російські десантні війська під Іловайськом були також представлені 31-ю десантно-штурмовою бригадою. Вона постійно дислокується у м. Ульянівськ. Навесні 12014 року брала активну участь у Кримських подіях. Полонені з цієї бригади були захоплені батальйоном «Донбас» як під час боїв за Іловайськ, так і в останньому бою у с. Червоносільське.

В українських виданнях, в тому числі – офіційних, серед російських військ, які брали участь в Іловайських подіях, також називається 56-а десантно-штурмова бригада (місце дислокації – Камишин Волгоградської області).

Разом з десантниками 31-ї десантно-штурмової бригади у Червоносільскому бійці батальйону «Донбас» захопили кількох російських танкістів з 6-ї окремої танкової бригади (дислокованої у селищі Муліно Нижегородської області). Там же донбасівці підбили або знищили три танки Т-72 зі складу 6-ї бригади.

Ці події знайшли відображення і на сторінках соцмереж військовослужбовців 6-ї окремої танкової бригади збройних сил Російської Федерації. Прості хлопці з цієї частини сфоткались на згадку прямо біля покажчика з написом: «Червоносільське»:

У тих же соцережах вдалось знайти фото одного з трьох танків, підбитого загиблим бійцем батальйону «Донбас» з позивним «Усач»:

фото виявлене у соцмережах на сторінках російських військовослужбовців співробітником Національного військово-історичного музею України

Поміж селами Червоносільське, Володарського, Осикове та Новодворське пошуковцями було виявлено російські позиції, на яких знаходилось чимало побутового сміття, виробленого на Північному Кавказі, зокрема – питна вода з П`ятигорська. Саме тут українськими військами було захоплено модернізований танк Т-72 Б3, на якому полковник Євген Сидоренко проривався з оточення під Іловайськом. Вочевидь, це були позиції 8-ї окремої мотострілецької бригади збройних сил Російської Федерації. Батальйонно-тактична група цієї частини весь час діяла спільно з 6-ю окремою танковою бригадою.

Також вдалося чітко ідентифікувати два російських танки Т-72 БА, знищений групою полковника П.Пивоваренка неподалік від с. Олександрівка. Вони належать 21-й окремій мотострілецькій бригаді збройних сил Російської Федерації, яка дислокується у селищі Тоцьке Оренбурзької області. Вояки цієї бригади також виклали чимало цікавих фото у соцмережах. Зокрема – фото, на якому зображено танки Т-72 БА на марші в район Іловайська.

фото виявлене у соцмережах на сторінках російських військовослужбовців співробітником Національного військово-історичного музею України

Вони легко ідентифікуються, якщо спів ставити з фотографіями пошуковців:

фото Павла Нетьосова

Хлопці з 21-ї мотострілецької бригади навіть виклали фотографію, на якій один із них – праворуч від знищеного танку Т-72 БА:

фото виявлене у соцмережах на сторінках російських військовослужбовців співробітником Національного військово-історичного музею України

Ще кілька слів – про дві знищені артилерійські системи залпового вогню «Ураган», які стоять поруч з селом Кутєйніково – неподалік від Іловайська. Сепаратисти охоче водять туди журналістів та туристів, розповідаючи, буцімто саме з цих «Ураганів» українська сторона обстрілює мирні міста Донеччини. Але на «Ураганах» – рештки свіжої фарби специфічного зеленого відтинку – притаманного російській військовій техніці. А якщо прикинути по мапі: куди ці «Урагани» стріляли – стає зрозумілим, що їх ціллю була українська колона, яка виходила з Іловайського котла урочищем Червона поляна.

Читайте також: Іловайськ: цифри і факти

Можна припустити, що обидва «Урагани» знищив ракетами той же літак, який обстріляв позиції гаубичної батареї 98-ї повітрянодесантної дивізії Російської Федерації. Вочевидь, перед льотчиком було поставлено завдання докласти максимальних зусиль до знищення артилерії, яка стріляла по українській колоні в урочищі Червона Поляна. І він його виконав.

Дві знищених реактивних артилерійських установки залпового вогню «Ураган» (фото Павла Нетьосова)

На території Сектору Б з української сторони у другій половині серпня 2014 року «Ураганів» не було. Проте починаючи з 18-го серпня сепаратистські сайти неодноразово згадували, що «Ополчение применило трофейные «Ураганы» и провело ряд успешных акций против карателей». У тексті самої «новини» стверджується таке: «Недавно говорили об отжатом у укров Урагаге. Так вот – ночью обработали им позиции оккупантом у с. Новокатериновка (возле г. Старобешево)». Де і хто казав про «отжытые у укров Ураганы» – прихильники сепаратистів не уточнювали на жодному зі своїх ресурсів.

Появу на боці сепаратистів «Ураганів» 19-го серпня прокоментували у прес-центрі штабу АТО, зазначивши, що така потужна зброя на боці супротивника вживається проти українських військ уперше.

Станом на сьогодні Іловайські події серпня 2014 року розслідувані досить ретельно. Кожна сторона зробила з них свої висновки. Можна було б сказати, що Іловайськ – це перегорнута сторінка історії. Героїчна та трагічна водночас. Але так ми зможемо сказати лише після того, як на Кушугумському та Краснопільському кладовищах будуть ідентифіковані всі безіменні бійці.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено