Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 вересня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Психотипи гібридної війни

За рік протистояння на Донбасі в зоні АТО виробилася ціла низка психотипів людей, що почали не тільки сприймати війну виключно прагматично — як неминучість, від котрої нікуди не подінешся, а й асоціювати своє нечасте мирне життя з тим-таки конфліктом, часто постаючи перед об’єктивами телекамер як інформаційний продукт цієї самої війни. Загалом можна виділити три такі «соціальні обгортки».
Матеріал друкованого видання
№ 36 (408)
від 10 вересня, 2015
Психотипи гібридної війни

Передусім це образ «героя», взятий у лапки саме тому, що особи, які його на себе приміряють, нагадують про свій героїзм виключно в мирному се­редовищі словами «я за тебе воював». Без прив’язки до ідеологічного боку питання: такі люди об’єктивно присутні як у лавах ЗСУ, так і серед бойовиків, із тією лише різницею, що «ополчення» з огляду на постійну дислокацію всередині міст дедалі частіше використовує саму війну для тиску на тих, хто все ще не записався до лав «Збройних сил Новоросії». Загалом лінія поведінки таких людей бере початок саме з думки про священний характер війни, коли будь-який її учасник відчуває моральний «борг» тих, хто зостався осторонь.

Так, у Донецьку широкого розголосу набув випадок, коли троє бійців «ДНР» стали дорікати двом хлопцям у автобусі тим, що «не бачили їх на полігоні» та що вони тут спокійно роз’їжджають містом, доки «герої республіканської гвардії» проливають за них кров. Фраза «я за тебе воював» у психологічному сенсі обов’язково залишає слід невдоволеності на все життя, коли, навіть повернувшись із війни, боєць почувається аж ніяк не героєм, котрим він бачив себе в реальних боях, а «простим смертним» із такою самою неякісною комуналкою, хамством у маршрутках і байдужістю офіційних структур.

Читайте також: Полювання за гривнею

Ще однією дійовою особою на соціальній сцені війни може бути мучеництво тих, хто залишився на окупованій території з проукраїнськими поглядами й за кожної зручної нагоди нагадує про це собі та всім навколо. Зрозуміло, демонстрація того, що в зоні АТО є українські патріоти, просто необхідна, але в спілкуванні з такими людьми щораз частіше помічаєш нотки мазохізму, коли розповіді про злигодні життя в окупації переплітаються із задоволенням від думки про унікальність і цінність свого становища. Такі люди вбачають у своєму перебуванні тут уже самоціль, і часто багато з них готові справді терпіти небезпеки, на які вони наражаються через об’єктиви телекамер, висловлюючи свої переконання в соціальних мережах або в розмовах із тими, хто таки покинув окуповані міста.

Дуже часто можна почути варіації на тему «ну ми ж не пацюки, щоб утікати» або «та ми ж тут пересиділи найжахливіше! Що вони там знають, у своєму Києві, ці переселенці?». Усе це взагалі-то є своєрідним різновидом думки «я за тебе воював», тільки з цивільним відтінком. Тоді як більшість «німих» патріотів або змогла адаптуватися до соціальних реалій «ДНР» і знайти тут роботу, або продов­жує співпрацю із ЗСУ на рівні волонтерів та інших, «тісніших» варіантів.

Читайте також: Майбутнє однієї ілюзії

Нарешті, ще одним продуктом війни на Донбасі (мабуть, найбільш поширеним) став образ «жертви»: цю нішу займають виключно прихильники «русского міра» та «народних» ідей, вельми часто озвучуваних російськими каналами. Мова аж ніяк не про тих жителів регіону, що реально потерпіли від обстрілів, незалежно від їхніх поглядів, — лишень про той прошарк суспільства, який почувається «жертвами війни» навіть стоячи біля прилавка з хамсою і таранею. Психологічна лінія «ми постраждалі» вибудовується на єдиній лише підставі: «карателі пригнічують донбаський народ». І якщо образ мученика бере свій початок у добровільному перебуванні в зоні АТО, то «жертовність» ідейних прихильників «ДНР» живиться протилежним – думкою про те, що вони й не повинні звідси втікати. Цих людей, які часто не втратили ані майна, ані близьких, не влаштовує сам факт присутності України поблизу їхніх домівок, і що ближча ця межа, то більше «мук» і «випробувань» випадає на їхню долю. Зрозуміло, російська новинна картинка поширює цей соціальний шаблон на весь Донбас, зображаючи населення як підконтрольних «ДНР», так і «окупованих Україною» міст однією суцільною жертвою «нацистської агресії».

Читайте також: Один вечір у Донецьку

На закінчення слід сказати, що справжня війна мовчазна. Ті, хто втратив у боях руки й ноги, друзів, будинки і квартири, близьких і родичів, ніколи не стануть зайвий раз нагадувати собі про це, перетворюючи глибоко особисту трагедію на елемент соціальних та інформаційних запитів на нещастя. В інформаційному полі війною торгують не менше, ніж ковбасою на ринку, і ті, хто опинився в епіцентрі бойових дій, на жаль, часто несвідомо стають розмінною монетою в цих торгах, коли на LifeNews, та й на низці українських телеканалів вишиковуються цілі черги охочих якомога мальовничіше розповісти про те, як учора палахкотів їх будинок або загинув сусід, але вони, як і раніше, терплять.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.