Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 вересня, 2015   ▪   Віктор Брехуненко   ▪   Версія для друку

Моє ім’я — моя доля

Перейменування Кіровограда стане лакмусовим папірцем для суспільства і влади
Матеріал друкованого видання
№ 36 (408)
від 10 вересня, 2015
Моє ім’я — моя доля

Топоніміка, яка нас оточує, не лише сигналізує про цивілізаційний вибір суспільства, а й віддзеркалює стан його морального здоров’я (див. Тиждень, № 20). Після ухвалення Верховною Радою Закону України «Про засуджен­ня комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» дискусії щодо вибору стратегії заміни радянських топонімів оголили всю складність одужання нації від її колоніального спадку.

Нав’язані імперією символи мали нагадувати, хто в домі господар, і слугувати засобом морального упокорення колоній. Породжені імперськими назвами стереотипи мислення і світосприйняття так в’їлися в мізки значного прошарку українців, що викорчувати їх не змогла навіть новітня російсько-українська війна, яка, здавалося б, мала раз і назавжди розставити все на свої місця. Моральний шок від окупації Росією Криму та частини Донбасу зіпхнув цю «ватяну» частину суспільства в болото позірної байдужості, на якій відверто спекулюють проросійські сили. Звідси дикі, як на світову практику, пропозиції не перейменовувати Дніпропетровськ, а лише... змінити смислове наповнення назви, щоб не з’явилося нове українське ім’я міста, а збереглося давнє джерело руйнівного ідеологічного впливу. Звідси марення довкола Іллічівська, коли палке прагнення втримати українців у російській системі координат не зупинило міського голову, а з ним і митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, щоб запропонувати вважати місто названим на честь пророка Іллі й таким чином виставити себе посміховиськом, бо «отці міста й церкви» мали б знати, що тоді Іллічівськ треба перейменувати на Іллівськ.

Читайте також: Випробування топонімією. Чи достатньо прибрати лише радянські назви

Але найпоказовішими виявилися дискусії щодо перейменування Кіровограда.

У місті, де був надзвичайно активний Євромайдан і де у війні з російськими окупантами загинуло вже 37 Героїв, високо підняли голову проімперські сили, які хочуть повернути стару російську імперську назву Єлисаветград, накинуту Петербургом у XVIII столітті на честь цариці Єлізавєти. У такий спосіб імперія «мітила» щойно загарбані землі, мовляв, це не Степова Україна, а російська земля. Кіровоградські імперці й не приховували своїх намірів відтоді, як СРСР зазнав краху й Російській імперії довелося шукати новий формат. Колишні затяті комуністи-імперці швидко перелицювалися в бізнесменів-компрадорів і взялися міняти у свідомості містян комуністичну міфологему на царську. Діяли в міру системно — від відкриття готелю «Єлисаветград» до видання «Елисаветградcкие ведомости». Містянам методично навіювали уявлення про величність назви Єлисаветград і небачену унікальність єлисаветградського періоду в історії міста. У часи президентства Віктора Януковича ці зусилля вилилися у відверту ворожість до всього українського, проти чого не заперечував офіційний Київ. «Регіональна» більшість у міській раді вдалася вже до практичних кроків, промовисто поновивши, наприклад, російські імперські назви двом центральним вулицям міста (тепер Велика перспективна та Дворцова).

Коли цього року питання про перейменування міста постало руба, «єлисаветградці» вже були готові до наступу. Контролюючи місцеві засоби масової інформації, вони висунули тезу про його вирішення за допомогою референдуму. Попри російсько-українську війну, попри величезні жертви, які поклало місто на вівтар захисту України від російських окупантів, йому загрожують масштабні пропагандистські спекуляції довкола проблем, які є предметом обговорень фахівців-істориків.

Агітатори за повернення місту старої імперської назви Єлисаветград ігнорують не лише протести найактивнішої частини містян, а й підсумки громадських слухань, які відбулися в місті 27 серпня, науковий доробок всеукраїнської науково-практичної конференції «Перейменувальні процеси як цивілізаційний вибір українського суспільства» (Кіровоград, 11 червня 2015 року). Навіть більше: відкинуті наукові експертизи Інституту історії України НАН України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вичерпно обґрунтовано категоричну неприйнятність перейменування Кіровограда на Єлисаветград.
Для неформального лідера «єлисаветградців» депутата міської ради Ігоря Волкова головний мотив, який він публічно озвучив, полягає в тому, що після закінчення російсько-української війни буде якось незручно (!) перед Москвою за те, що… проігнорували назву Єлисаветград (вважайте за те, що не визнали ці терени «Новоросією»).

Читайте також: Декомунізація топонімії: українські проблеми та європейський досвід

Спроби пов’язати нове ім’я і первісну назву фортеці від лукавого. Адже для того Росія свого часу й накидала цей топонім, щоб заявити про те, що тут її предковічна територія. Крім того що повернення назви Єлисаветград штучно відрізає цілий період історії міста й краю — козацький — і цинічно пропонує починати відлік від появи тут російської адміністрації, то ще й фіксує комплекс меншовартості у свідомості українців.

Вибір назви Єлисаветград засвідчить, на радість колишній метрополії, що самі українці вважають Степову Україну «Новоросією», то чому б після цього Росії не спробувати створити й тут якусь «народну республіку» та не продовжити «вій­ну до побєдного конца»? Мати в самісінькому центрі України встромлений самими українцями «новоросійський кілок» — кращого подарунка російським окупантам годі придумати.

А світ дістане ще одне свідчення про брак почуття самодостатності в українських елітах і хаос у головах українців. В умовах потужної ідеологічної війни, яку провадить Росія, це завдасть чергового удару по міжнародній солідарності з українцями й створить психологічну готовність визнати Україну сферою російського впливу.

З появою на мапі України Єлисаветграда в нас неминуче виникне ще одне джерело напруження, адже частина суспільства ніколи не погодиться з відвертою наругою над історичною пам’яттю, над українськими воїнами, які сьогодні кладуть життя у війні за незалежність проти російської агресії. Виходить, що українська кров проливається на Донбасі задля того, щоб уславлювати російських окупантів XVIII століття?

Читайте також: Заборона простих істин

Прибічники штучної «єлисаветградизації», тобто «новоросизації», топонімічного простору Степової України все це чудово розуміють. Недарма ж уже з кінця серпня місто заповнили агітаційні намети зі свідченням роздвоєної свідомості — гаслом «За український Єлисаветград» (!). Недарма ж вони намагаються затуманити справу, спекулюючи на тому, що збудована Росією фортеця була названа на честь Святої Єлисавети (мовляв, то не російська цариця, а свята Єлисавета, а тому будьмо побожними). І лукаво замовчують, що на гербі Єлисаветграда містився вензель Єлізавєти Пєтровни, а ніякої не святої, та й у місті ніколи не було церкви Святої Єлисавети. Навіть більше: до сходження цариці Єлізавєти на престол жодної церкви Святої Єлисавети не було й у Росії. Крім того, у ті часи при хрещенні ім’я немовляті вибирали за святцями й воно було пов’язане з котримось зі святих, тому ніхто не сумнівається, що Санкт-Петербург названий іменем Пєтра І, а не святого Петра. І якби, приміром, доньку цього Пєтра звали Софія, то й російський імперський форпост у Степовій Україні мав би шанс називатися Софієград (за логікою «імперців», звісно, тільки на честь святої, а цариця тут ні до чого).

Навіть саме включення до бюлетеня для консультативного опитування кіровоградців варіанта «Єлисаветград», що планує зробити колишня регіональна більшість у Кіровоградській міській раді, свідчитиме про спроби сьогоднішньої влади замість комуністичної імперської риторики перейти на російську імперську, тим більше що закону про дерусифікацію Верховна Рада не приймала і, схоже, не здатна прийняти. І це після стількох років репресій, голодоморів і русифікації українців! Тож кіровоградська ситуація є добрим тестом на зрілість і для громади міста, і для української влади, від якої всі чекають не ритуальних патріотичних запевнень, а реальних кроків, здатних покласти край руйнівній діяльності «імперців». Приспати своє сумління і сховатися за всілякими лукавими версіями про «святих» не вдасться нікому: ні міським депутатам, ні обласній адміністрації, ні, власне, містянам — сьогодні ще кіровоградцям.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Море. Для багатьох донеччан це слово тепер стало асоціюватися з минулим, довоєнним життям. Коли літо ще було безтурботним часом і поїхати на жадане узбережжя було набагато легше. Як у фінансовому розумінні, так і в сенсі свободи пересування
    29 липня, Олександр Наумов
  • Найбільший головний біль зі всіх у Луганську — робота. Може, десь там у Європі чи Америці жінки й забезпечують себе, але на моїй вулиці споконвіку це робили чоловіки. Що не означає, ніби жінка сиділа вдома, поралася на городі та співала численним дітям колискові. Вона теж завжди працювала
    29 липня, Вікторія Малишева
  • Які сценарії розвитку подій чекають на Україну в роки пікових виплат зовнішнього боргу
    29 липня, Любомир Шавалюк
  • Наприкінці липня у США несподівано здійнялася нова хвиля протестів проти творчості Дани Шуц – художниці, яку називають однією з провідних авторок свого покоління. Найцікавіше в цій історії – реакція кураторів інституції, на яку ця хвиля опустилася
    28 липня, Олена Кухар
  • Заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський детально розповів Тижню про реформу медицини
    28 липня, Андрій Голуб
  • Каталонія планує провести референдум про незалежність без дозволу Іспанії
    28 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено