Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 вересня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина ІV. Чому і як виходила з оточення «північна» група генерала Руслана Хомчака

Вихід українських військ ранком 29-го серпня так званим зеленим коридором з Іловайського котла – найбільш трагічна сторінка подій літа 2014 року. Звісно, політики та журналісти, які в апріорі далекі від військової справи, шукають відповідь у тому: хто та з ким вів переговори про «Зелений коридор»? А відтак – хто «зрадив», «злив», «продав»?
Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина ІV. Чому і як виходила з оточення «північна» група генерала Руслана Хомчака

Найбільше претензій «диванні стратеги» висувають начальнику Генерального штабу України генералу Віктору Муженку. Але щоб звинувачувати у чомусь Муженка, треба зважати, що:

1. Над ним «висіло» чимало політиків, громадських діячів, керівників РНБО, СБУ, і, нарешті – міністр оборони Валерій Гелетей. І жодний з цих людей не мав уявлення ані про основи стратегії, а ні про елементарні правила тактики. Проте Муженку доводилось з усіма цими людьми рахуватись.

2. Начальник Генерального штабу відповідав не за один Іловайськ, а за гігантський (якщо зважати на малі сили українських військ) фронт від Луганська до Маріуполя. І в період Іловайських подій цей фронт міг ось-ось розвалитись, бо російські регулярні війська з`явились одразу на кількох напрямках. Якщо б фронт луснув, то війна перекинулась би на Запорізьку, Дніпропетровську, Харківську області.

3. Резерви для рятування ситуації були мізерні. Бойова авіація на ту мить була представлена всього кількома літаками. Батальйонно-тактичні групи, сформовані з мобілізованих, могли надаватись хіба що на прикриття ділянок, де було більш менш безпечно, бо у боях з російськими контрактниками вони були б розбиті. Фактично, можна було використати близько тисячі десантників (79-ї та 95-ї аеромобільних бригад), дві невеличкі танкові групи та чималу кількість артилерії. Танкові групи були кинуті на прикриття луганського та маріупольського напрямків. Десантники могли бути готові не раніше 1 вересня. Що ж до артилерійських груп – то вони терміново перекидались в район річки Кальміус.

Реально Віктор Муженко міг почати операцію з де-блокади Іловайського котла не раніш 1-2 вересня. До того часу оточені війська мали сидіти в обороні. Тим часом у Києві політики та громадські діячі били на сполох та вимагали негайно визволяти іловайців.

Визволяти «негайно» неможна було: після знищення супротивником колони 92-ї окремої механізованої бригади, яка в ніч з 27 на 28 серпня намагалась прорватись до оточених, стало зрозумілим, що війна йде вже не з загонами диверсантів та сепаратистів, а професійною регулярною армією Російської Федерації. Аби з нею воювати, треба хоча б подумати: як та якими силами це робити?

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина І. Невиправдні сподівання на перемогу

Про кількість та склад російських регулярних військ, які протягом 23-25 серпня зосередились в районі Іловайська, немає остаточних даних. Мінімум – це 3,5 тисячі солдатів, які представляли щонайменше 7 російських з`єднань (дивізій та бригад). Не виключено, що їх було навіть більше. Українські бійці, які виходили з Іловайського котла, майже в один голос розповідають про те, що ця армія складалась з представників трьох етносів: слов`ян, татар та людей з яскраво вираженим монголоїдним типом обличчя.

Крім російської регулярної армії в районі Іловайська було зафіксовано (і це вже відомо достеменно) не менше 40 шкільних автобусів з кадирівцями. Коли автобуси пересувались, кадирівці лежали у проходах та на кріслах – аби у вікна їх не було видно. Ці автобуси ще залишались в районі Іловайська протягом вересня 2014 року – коли російські регулярні частини вже вийшли звідти. Якщо припустити, що в кожному автобусі було по 20 кадирівців (бо по іншому в лежачому стані вони туди не влізуть) – вийде 800 бійців.

Загальна кількість оточеного під Іловайськом українського угрупування офіційно оцінюється у 1300-1400 бійців. Якщо порівняти цю цифру з вище названою – російських регулярних військ та кадирівців, то виходить, що українське угрупування було як мінімум втричі меншим. Щоб розробити нову операцію, треба було ретельно все запланувати та зважити. Отже – план з визволення іловайської групи 1-2 вересня був з військової точки зору більш логічним, ніж прорив 29-го серпня.

Мапа 3. Загальне становище, та напрямки проривів українських військ впродовж 27-29 серпня 2014 року

 

Але, зрозуміло, що шанси на успіх були невеликі і 29-го серпня, і 1-2 вересня. Саме тому на всіх рівнях українська сторона намагалась домовитись з росіянами про т.зв. «Зелений коридор». Про ці переговори вже багато написано та сказано. Наведемо лише те, що розповів Віктора Муженко в одному зі своїх інтерв`ю:

 «Я лично общался с первым заместителем начальника Генерального штаба РФ, генералом Богдановским Н.В., и после заявления Путина в СМИ о том, что они готовы предоставить «зелёный» коридор для выхода наших подразделений. Причём на условиях того, что наши подразделения выйдут и с техникой, и с вооружением. Но приблизительно в 23:00 28 августа на меня вышел генерал Богдановский и информировал, что условия меняются, и выход возможен лишь, если мы оставим вооружение и технику в тех районах, которые мы занимали, и тогда будет разрешён выход военнослужащих. На эти условия мы не могли согласиться, потому было принято решение о прорыве. К сожалению, этот прорыв не состоялся, так как было принято решение на более низком уровне о выходе под определённые гарантии. С утра 29 августа было общение с парламентерами с российской стороны. Где-то около 8:30 две колонны по ранее оговоренным маршрутам начали выход из района Иловайска. Один маршрут был севернее, другой – чуть южнее. Они все замыкались на Старобешево. Если бы это был прорыв, то априори уходить по заранее согласованным маршрутам было бы нельзя, поскольку там уже тебя будут ждать. Уровень безопасности, по сути, опускался до нуля».

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

У подальшому, відповідаючи на питання про те, хто ж віддав наказ прориватись з Іловайського котла ранком 29-го серпня, Муженко сказав:

«Это было решение руководства сектора «Б», которое, как я понимаю, принималось коллегиально. Надо их тоже понять, у них под рукой были сотни людей слабоуправляемых подразделений из добровольческих батальонов, у них там было своё понимание возможностей и выхода из сложившейся ситуации. К сожалению, вышло так, как случилось».

Іншими словами, всю відповідальність за те, що відбулось у подальшому, генерал В.Муженко переклав на командувача Сектору Б генерала Р.Хомчака, командирів добровольчих батальйонів, а також політиків – які систематично втручались у бойову роботу штабу АТО та штабу Сектору Б та мали впливи на особовий склад батальйонів.

Поміркуємо: які варіанти були у генерала Хомчака, як командира оточеного угрупування? Неозброєним оком розвідники бачили багато російської техніки, яку солдати майже без перекурів та перерв закопували на повний профіль у землю. Навколо району Іловайська були зосереджені ворожі батареї «Градів» та «Ураганів».

Позиція «Градів» з залишеними на них ящиками з-під боєприпасів поруч з Новокатеринівкою (фото пошуковця Володимира Дорофєєва)

«Сідати» за таким умов в оборону – це означало закопуватись в землю на порівняно невеликому клаптику території, який легко прострілюється реактивною артилерією. До 1-2 вересня багато хто з «окруженців» міг просто не дожити. Крім того, до того часу повністю закінчилися б боєкомплекти та питна вода. Коли б підійшла допомога генерала Муженка – українські десантники, вони мали б вступити в бій з російськими десантними та механізованими частинами. З обох боків почала б повномасштабно працювати артилерія. Слідом за цим було б введено у бій авіацію. А що могли зробити два наявних бойових літаки проти гігантських російських військово-повітряних сил? Як мінімум: Україну чекала повномасштабна війна з Російською Федерацією принаймні – на території двох областей. До такого розвитку подій ані наша держава, ані Збройні Сили України готові не були.

Про такі речі в ту мить не думали ані політики, ані громадськість. За них про це мали подумати два генерали – Віктор Муженко та Руслан Хомчак. І після того, як вся відповідальність лягла на плечі останнього – від нього залежали не тільки життя «окруженців», а багатьох тисяч, чи навіть – десятків тисяч громадян України, які могли загинути у подальші дні прямого вторгнення збройних сил Російської Федерації.

Руслан Хомчак також приватним чином намагався проводити переговори з російськими командирами, які були в районі Іловайська. Але ж заздалегідь було зрозуміло, що домовлятися з ними немає про що – бо ж ніяких повноважень чи прав на рішення ці росіяни не мали. В одному з інтерв`ю генерал Руслан Хомчак розповів про ці переговори та свій план виходу:

«Но я сразу сказал, что не верю россиянам и предупредил, что будем идти с боем. Но не атаковать в цепь, как все говорят, что мы, мол, 30 км должны были пройти в атаке. Нет. Мы планировали так: совершаем марш, но если нас начинают обстреливать – вступам в бой. Это называется совершеним марша с предвидением вступления в бой.

В 8 утра 29 августа я дал команду, что мы едем с боем. Но это не предполагает, что мы должны с первых шагов стрелять куда попало. Колонна, которая шла с Агрономического, прошла мимо позицій российских солдат. Те сидели, на нас не реагировали, некоторые ручкой махали. Сейчас я понимаю, что им просто еще не поступила команда.

Меня обвиняют, что россияне, мол, просили 15 минут, а Хомчак сказал идти вперед. Да, может бать, именно потому, что я сказал идти вперед, той колонне удалось пройти – пока российские мотострелки еще не получили команду нас не пропускать, а убивать. Может быть, эти 15 минут спасли еще несколько сотен жизней. Сейчас можно об этом только догадываться».

План Хомчака був авантюристичним. Здійснити «марш з передбаченням вступу у бій» можуть лише добре навчені танкові та механізовані частини, які складаються з контрактників. А у військах, що зібрались в районі Іловайська, таких нараховувалось від сили 100. Це – танкова та механізована роти 17-ї окремої танкової бригади, танкові екіпажі двох танків з 93-ї та 51-ї механізованих бригад, кадрові офіцери зазначених з`єднань. Відповідно, реалізація плану генерала повністю залежала від вміння цих 100 людей. Вони мали йти в голові обох колон.

Читайте також: Серпень 2014. Іловайськ. Частина ІІІ. Спроба деблокади «Іловайського котла», 27 – 28 серпня

Колон було дві. Одна під керівництвом генерала Руслана Хомчака мала рухатись за маршрутом: Многопілля – Аграномічне – Новодворське – Михайлівка – Андріївка – Горбатенко – Чумаки – Новокатеринівка.

Маршрут другої колони, якою керував полковник штабу оперативного командування «Південь» Олексій Грачов, був такий: Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка.

Зустрівшись у Новокатеринівці, обидві колони мали наступати далі у бік Комсомольського, де були частини Оперативної бригади Національної Гвардії України та підрозділи МВС.

Інших маршрутів, якими можна було йти на Комсомольске, не існувало в принципі.

Склад «північної» колони генерала Р.Хомчака

Вперше оточеним військам наказали шикуватись у колони приблизно о 1-й годині ночі 29-го серпня. Потім цей наказ відмінили. Вдруге почали шикуватись у колону о 6-й ранку.

Колони складались таким чином:

Північна колона генерала Р.Хомчака:

  • Попереду – машина генерала Р.Хомчака, броньована машина командира батальйону «Дніпро-1» Юрій Берези (у ній була група журналістів), далі – УАЗ з начальником зв`язку полковником Кифоренком та двома офіцерами штабу, БТР зв`язку №004.
  • Слідом за цими машинами йшла бойова група, яка мала вступити у бій, якщо б по колоні було відкрито вогонь, а саме – 3 танки та 2 БМП зі складу 17-ї окремої танкової бригади. Екіпажи танків та БМП були укомплектовані контрактниками, а ось десанти складались з мобілізованих солдатів з 93-ї окремої механізованої бригади.
  • За бойовою групою 17-ї танкової бригади мали йти на автотранспорті добровольчі батальйони МВС: Першим був батальйон «Дніпро-1» (78 бійців). Останнім у колоні цієї частини йшов пікап з номером «Дніпро-1» та написом маркером на борту «Троянський кінь». У кузові пікапу було двоє загиблих під час іловайських боїв добровольців. Далі був автобус з 17 бійцями «Світязі», білий ПАЗ та два жовтих «Богдани», в яких їхали 74 бійця батальйону «Миротворець» та 20 – з «Херсону». За автобусами рухались УАЗ та броньована машина Шевролет-Авео з командиром «Миротворця» Тетеруком. У цій же колоні була вантажівка та машини з 33-ма бійцями батальйону «Івано-Франківськ».
  • Слідом за автотранспортом добровольчих батальйонів ішла 3-я батальйонно-тактична група 51-ї окремої механізованої бригади. Але ця батальйнно-тактична група, яка складалась з мобілізованих, була вкрай деморалізована. Бойовий стан у ній зберегли кілька екіпажів БМП, гарматна батарея, та – екіпаж єдиного танку Т-64, який на той час був у цій батальйнно-тактичній групі. Виконуючим обов`язки командира батальйнно-тактичної групи був всього два тижні полковник з апарату управління Сухопутних військ з Києва Павло Пивоваренко. На цю посаду він пішов добровольцем. Прибувши до складу групи, він жорстко почав боротись з алкоголізмом та випадками порушення дисципліни, за був зненавиджений більшістю мобілізованих. По-факту П.Пивоваренко міг керувати лише підрозділом з одного танку Т-64 та кількома БМП. Екіпажи та десанти інших БМП (а їх у складі 3-ї батальйонно-тактичної групи залишалось більше 10) для виконання бойових завдань були мало придатні.
  • В кінці колони виходив на звичайному автотранспорті 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас», а також кілька машин інженерних підрозділів та частин забезпечення. Загалом в оточення під Іловайськом потрапило 202 військовослужбовця «Кривбасу», але якась їх частина опинилась в іншій колоні.
  • В самому хвості йшли дві БМП 17-ї танкової бригади (екіпажи – з солдатів-контрактників, десант – з мобілізованих з 93-ї окремої механізованої бригади), які мали прикривати тил.

Загалом у колоні генерала Руслана Хомчака мало бути приблизно 850 військовослужбовців та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС.

Підрозділ батальйону «Дніпро-1», який 28-го серпня 2014 року прибув до школи №14 в Іловайську на допомогу батальйону «Донбас» (фото бійця «Донбасу» Занози)

Про склад колони полковника Грачова, яка йшла південним маршрутом, буде сказано в окремій статті.

Лише о 10-й ранку обидві колони вирушили вперед за різними маршрутами. Голова колони Хомчака проїхала Новодворське, Михайлівку, Андріївку та зупинились неподалік від села Світле – аби розпитати місцевих, як проїхати на село Чумаки. Тим часом хвіст колони виїздив з Агромічного. Російських десантників з їх БМД-2 (бойовими машинами десанту) з намальованими білими колами на техніці було візуально добре видно: вони не ховались, а відтак – це створювало ілюзію безпеки.

У цю мить генерал Хомчак отримав від колони, яка пішла південним маршрутом, повідомлення, що її обстрілюють, і хвіст – де був батальйон «Донбас» та кілька інших підрозділів, відрізаний від техніки в районі  Червоносільського. Генерал, або хтось з його помічників віддав наказ, аби два БМП 17-ї танкової бригади, що замикали північну колону, негайно вирушили до Червоносільського. До їх історії ми ще повернемось, але скажемо, що екіпажі цих бойових машин з гідністю виконали бойове завдання.

Дізнавшись дорогу, колона вирушила далі зі Світлого вбік Чумаків. Коли голова колони (штаб, 17-та танкова та більшість транспорту добровольчих батальйонів) вже доїжджала до Чумаків – її почали обстрілювати з гармат. Як згадує один з уцілілих добровольців батальйону «Миротворець», гарматники стріляли ліворуч та праворуч колони: так, начебто мисливці женуть на полюванні здобич, аби вона нікуди не завертала, та йшла у заздалегідь підготовлену пастку. Потім почався обстріл з автоматичної зброї.

Бій з російськими танками та БМП в районі с. Олександрівка

Коли середина колони (батальйнно-тактична група 51-ї бригади) минала перехрестя між селами Світле, Олександрівка та Чумаки, хтось з українських командирів побачив російську техніку, яка рухалась просто на них та почала вести вогонь по колоні.

Група полковника Пивоваренка у складі танку Т-64 та кількох БМП висунулась на зустріч супротивнику. У короткотривалому бою вони знищили як мінімум 1 БМП та 2 танки Т-72, що вирушили їм на зустріч.

БМП-2 збройних сил Російської Федерації, знищене неподалік від с. Олександрівка (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Вже наступного дня (30-го серпня) український полковник зі штабу оперативного командування «Південь» Ігор Палагнюк за згодою з російською стороною збирав у цьому місці тіла загиблих. Він розповів, що бачив командира російської частини, яка втратила БМП та 2 танки. Ось що Палагнюк засвідчив у своєму інтерв`ю: «На высоте я видел два танка подбитых, сгоревшую БМД, в общем, там была погоревшая техника. В основном та, которую они ещё вкопать не успели. Ну и та, что вышла из окопов и пошла навстречу, непонятно почему. Командир батальона, который россиянин, лично мне сказал: «Ваши, конечно, отчаянные ребята. Когда они прорывались на этой высоте, я на броне ехал, тут выскакивает 64-ка и с ходу лупит 72-ку, которая рядом ехала. Меня скинуло с брони взрывной волной, пока очухался, началась перестрелка адская, пули свистят, взрывы».

Два танки Т-72 БА збройних сил Російської Федерації, знищених під час виходу українських військ з оточення неподалік с. Олександрівка (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Урочище Червона поляна

Тим часом колона Руслана Хомчака минула село Чумаки і пішла поміж полями   урочищем Червона поляна. У Чумаках затрималась лише група з 17-ї танкової бригади – аби у разі чого підтримати підрозділ полковника Пивоваренка, що вступив у бій з російською технікою. З першими автоматними чергами генерал почав уточнювати ситуацію, і коли все остаточно стало зрозумілим – по рації наказав усій колоні розгортатись та повертати до Чумаків. Машини Берези, Хомчака, штабівців, зв`язківців, та головні БМП 51-ї механізованії бригади встигнули повернути та виїхати до Чумаків. Відео про це було знято журналістами, які їхали у машині командира батальйону «Дніпро-1» Берези та стало приводом до звинувачення генерала Руслана Хомчака в тому, що він кинув своїх солдатів та поїхав в інший бік. Як бачимо – звинувачення безпідставне.

Вочевидь, не всі отримали наказ Хомчака, а якщо і отримали – через початок обстрілів дезорієнтувались та не зреагували на нього. Колона генерала була розірвана на дві частини: вперед через хутір Горбатенко на Новокатеринівку пройшла вся танкова група – 3 танки з 17-ї та 1 танк з 51-ї бригад, а також кілька БМП 17-ї та 51-ї бригад. Слідом їхали машини Берези і Хомчака, далі – ще два БМП, за ними – УАЗ полковника Кифоренка та БМП зв`язку. У хвіст прилаштувалось кілька машин «Кривбасу», які не встигли втягнутись в урочище Червона поляна. Ця техніка встигла пройти хутір Горбатенко. Більшість машин добровольчих батальйонів прийняли бій у селі Горбатенко, де російські десантники, після того, як пропустили танки та БМП – відкрили вогонь по автотехніці.

Схема, складена пошуковцем Павлом Нетьосовим, на якій показано всю українську військову техніку, знищену ворожим вогнем в урочищі Червона поляна та загальна схема з позиціями російської артилерії та трьома знищеними КАМАЗами збройних сил Російської Федерації

Що ж до основної частини батальйонно-тактичної групи 51-ї механізованої бригади та 40-го батальйону «Кривбас» -- то вони «застрягли» і урочищі Червона поляна. На іншому боці поля по них «працювала» гаубична батарея Д-30, як потім виявилось – 1065-го артилерійського полку 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації. Фактично, цю батарею почали обходити з тилу кілька українських БМП-2, і потому, вочевидь, командир батареї викликав вогневу підмогу: по урочищу Червона поляна було здійснено залпи щонайменше з двох установок реактивної артилерії «Ураган».

Знищена українська колона в урочищі Червона поляна (фото Павла Нетьосова)

На полі в урочищі Червона поляна було знищено 6 українських БМП, кілька вантажівок та автобусів. З пастки уперед змогла вирватись лише одна машина батальйону «Дніпро-1», яка відстала від своєї колони, а також БТЛБ, що належало батареї капітана Костянтина Коваля з 51-ї бригади. Машина «Дніпра-1» помчала полями, але проїхала недалеко. На просілковій дорозі поміж селами Новокатеринівка та Ленінське машину було обстріляно. Один боєць загинув, а інші пораненими дістались до полону.

На БТЛБ, яка вирвалась з Червоної поляни, виїхало 12 людей з різних частин. Один із них – боєць батальйону «Херсон» Володимир Мазур, обернувшись назад бачив, як у небі несподівано з`явився український літак, який обстріляв ракетами розташування російської батареї. На МТЛБ вояки доїхали до села Петровського, і тут покинули його – бо закінчилось пальне. Потім вибирались з оточення пішки. Троє потрапили до полону, а інші – переважно поранені та контужені, дістались в район села Комсомольського, звідки місцевий мешканець вивіз їх своєю машиною до Раздольного, де вже знаходились частини Національної гвардії України.

Вочевидь, та сама МТЛБ, на якій врятувались військовослужбовці. Сфотографована пошуковцями неподалік від с. Петровське (фото Павла Нетьосова)

Російська гаубична батарея теж зазнала втрат. Чи то від ракет – випущених літаком, чи – від пострілів українських БМП-2 зі складу 51-ї механізованої бригади, які, пробиваючись до села Горбатенко, зайшли в тил російській батареї. Було знищено щонайменше три російські вантажівки, які перевозили гаубиці, а також – якусь кількість артилеристів (від вибуху боєзапасу). Вочевидь – на батареї були втрати і серед російських артилеристів. Одна з геройських БМП-2 була підбита ворожою стороною.

Саме в цій частині колони, що була знищена в урочищі Червона поляна, знаходився лікар батальйону «Миротворець» Всеволод Стеблюк на своїй машині «Жужа», який потім зібрав та вивіз під прапором Червоного Хреста багатьох українських поранених. В одному зі своїх інтерв`ю він докладно описав розстріл російською артилерією колони:

            «Я старался держаться за броней, догнать какой-нибудь БТР, БМП или танк - и сбоку, чтобы не попасть под прямой огонь. Помню, когда подбили БМП через наши головы летела башня, падали куски разорванных тел, кровь вокруг…Страшно было. Не знаю, сколько времени все это длилось, но желание было одно: чуть ли не кричать молитвы. И ехать, ехать, ехать, давить на газ, переключать передачи, чтобы «Жужа» не заглохла. И все это время мне на ходу сбрасывали прямо в кузов тяжелораненых. Потом мы выбрались на абсолютно открытое пространство - без травы, без ничего, как пустыня. Я попытался уйти за понтонный КАМАЗ - и в это время в него попало из чего-то тяжелого. Я думаю это ПТУРС был (противотанковый управляемый реактивный снаряд. - ред.), потому что был сильный взрыв. Потом еще взрыв- и мы вылетели из «Жужи». Меня выбросило прямо через руль, у меня после этого остались гематомы»

Напевно, той самий «понтонний КАМАЗ», який згадав у своїх спогадах Всеволод Стеблюк (фото Павла Нетьосова)

Переважна більшість солдатів потрапила до полону, і потім була повернута російською стороною Україні. Деяка частина загинула. Окремим групам кривбасівців та бійців 51-ї бригади вдалося вийти з оточення. Більшість тіл загиблих з урочища Червона поляна було зібрано ще протягом 31 серпня. Але шістьох загиблих знайшли вже члени Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 14-го вересня. Імена двох із них досі не встановлені. Найвірогідніше – це бійці 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Пошуковцями було також оглянуто місце розташування російської батареї. У згорілих машинах виявлено рештки документів, на підставі яких вдалося чітко ідентифікувати цю військову частину збройних сил Російської Федерації.

Євангеліє, знайдене в урочищі Червона поляна. Нині – експонат Національного військово-історичного музею України (фото Павла Нетьосова)

Хутір Горбатенко

Коли у хуторі Горбатенко російські десантники відкрили шквальний вогонь з кулеметів, гранатометів та автоматів, кільком машинам вдалося проскочити крізь нього. Це були машини «Дніпра-1» та автобус «Світязі» (але частина бійців повискакувала з нього). Інші автобуси та машини були розстріляні. Чимало добровольців загинуло, або було поранено, інші розбились на маленькі групи та відстрілювались, потім – пустились у розтіч по полях. Деяка частина бійців з боєм прорвалась з хутора. Але чимало було також поранено, потрапило до полону або загинуло.   

Одним із небагатьох, хто з району села Горбатенко самостійно та з боєм вийшов до своїх, був боєць батальйону «Миротворець» Дмитро Сіроштан. Він їхав у кузові пікапу батальйону «Дніпро-1». Машина була підбита протитанковою ракетою. Вибуховою хвилею Дмитра викинуло з кузова. Він пролетів майже 20 метрів. У пікапі залишились бронежилет, каска та зброя. Збереглись лише мобілка в одній кишені та граната – в іншій. Боєць був контужений та, ховаючись у посадці, почав просуватись до перехрестя доріг. Випадково зайшов у тил окопу, в якому сиділо кілька солдат зі східними рисами обличчя, у старій російській формі та без жодних знаків розрізнення та заповзято стріляли по українських бійцях з крупнокаліберного кулемету. Дмитро жбурнув в окоп гранату та відскочив у кущі. Там стояв БТР-зв`язку росіян, під який він і заповз. Його шукали всюди, але – лише не там. Пощастило… Пролежавши якийсь час, боєць по-пластунські вибрався з місця бою, а за деякий час встав та пішов… При ньому були документи з пропискою у Донецькій області, яку він чудово знав. Завдяки цьому вже ввечорі 29-го серпня боєць вийшов до своїх.

Все що залишилось після вибуху від пікапу батальйону «Дніпро-1» (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Всі автобуси, машини та вантажівки, якими їхали бійці «Миротворця», «Херсона» та «Івано-Франківська», в районі хутора Горбатенко були знищені.

Прорив бійців 17-ї танкової бригади

Голова колони генерала Руслана Хомчака просувалась від хутору Горбатенко до села Новокатеринівка. Останнім з хутору Горбатенко вискочив «Автобус» з 17 бійцями «Світязі». На виїзді він був підбитий, деякі загинули, інші пересіли на УРАЛ, який зупинився, аби підібрати добровольців. Потім УРАЛ був теж підбитий з танка. Бійці пересіли на КАМАЗ. Ця вантажівка скоро наздогнала броньовану групу, що рухалась попереду – кілька БМП та 2 танки, які, повернувши башти, раз по разу палили вбік російських позицій.

Першим у колоні йшов танк з написом "MR.SHULC", слідом за ним – БМП-2 з іменами «КАТЮШКА» та «Вікторія». Далі рухався командирський танк «Ігорек» (або – «777»), ще кілька БМП та інші два танки (ті, за якими був КАМАЗ, куди пересіли біфці зі «Світязі»).

Коли колона була на в`їзді до Новокатеринівки, командири танків та бойових машин чітко побачили у низині праворуч 3-4 вкопаних російських танки та 4 БМП, що стріляли по них з гармат. Українські танки били у відповідь. Кожний з них устиг випустити від 2 до 5 снарядів по супротивникові.

Рештки двох танків Т-64 17-ї танкової бригади, які до останньої можливості вели бій на в`їзді до с. Новокатеринівка (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Уперед вирвались три українських БМП-2, але одна з них була одразу спалена, а дві інші – підбиті. Супротивник почав прицільно стріляти по танках. За таких умов досвідчений командир танкової роти наказав негайно залишити машини та виходити з оточення пішки. Цей наказ командира врятував щонайменше два танкових екіпажі та більшість бійців з БМП-2. Щойно екіпажі залишили танки – вони просто розірвались від прямих попадань та детонації боєкомплекту. Потому військовослужбовці побігли в поле, і далі рухались вбік українських військ пішки. Всього врятувалось 42 бійця 17-ї та 93-ї бригад, які наступного дня вийшли до своїх. Також майже у повному складі вийшла батарея 51-ї окремої механізованої бригади капітана Костянтина Коваля (28 бійців без двох зниклих без вісті). З оточення вони виходили організовано кількома групами, найбільша з них – саме за танками та БМП.

Одна з трьох БМП-2 «Катюшка», яка належала до складу 93-ї окремої механізованої бригади (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Доля штабної групи

Генерала Руслана Хомчака та командира батальйону «Дніпро-1» Березу звинувачують в тому, що вони, буцімто, втекли з поля бою, коли інших на ньому розстрілювали. Це не відповідає дійсності. Машини Хомчака, Берези, кількох інших транспортних засобів батальйону «Дніпро-1» та сильно понівечена броньована машина «Шевролет-Авео» командира «Миротворця» Тетерука весь час намагались триматись разом. В цій же купі рухались один БМП 51-ї механізованої бригади, УАЗ та БТР зв`язку полковника Кифоренка.

Була сильна спека. Танки та бойові машини здійняли сильний стовпи пилу. На відстані кількох метрів водії нічого не бачили. Хомчак, Береза, Тетерук та ті, хто були з ними, просто скористались можливістю, аби завдяки цьому стовпу пилу сховатись у посадках. По-перше, їх автотранспорт був уже взагалі непридатний для проходу по місцевості, яка розстрілюється танками та броньовими машинами. По друге, зв`язок з іншими частинами колони був у більшості втрачений. По третє, наступати з легким озброєнням проти добре закопаної бойової техніки росіян було чистим самогубством. Смерть Хомчака та інших членів групи вже нічого б не змінила. Відтак, цілком логічно, що вони причаїлись у лісових посадках, і потім окремими групами виходили до своїх.

Увага російських солдатів була прикута до однієї БМП, БТРу зв`язку та штабного УАЗу, який рухався за ним. Офіцери в УАЗі відстрілювались з автоматів на всі боки. Можливо, завдяки цьому і врятувались Хомчак, Береза, Тетерук та ще понад 20 бійців та журналісти, які були з ними.

Спалений БТР зв`зяку №004 (фото пошуковця Павла Нетьосова)

БТР зв`язку, який ішов у групі першим, був просто розстріляний. Досвідчений підполковник, який сидів у ньому, дивом вискочив з люку – він був поранений та контужений. Майор Яків Губа, командир бойової машини, намагався послідувати його прикладу – але в цей час здетонував боєкомплект. БТР зв`язку вибухнув з середини. Там же загинуло ще двоє солдатів.

Читайте також: Іловайськ. Ексгумація. Підсумки

У цю ж мить заряд з ПТУРу влучив в УАЗ. Він пройшов під кріслом водія та розірвався ззаду – там загинуло обидва штабних офіцери. Водій дістав поранення осколком у голову. Полковник Кифоренко мав прострелені руки та важке поранення у тулуб.

До останнього відстрілювався екіпаж геройського БМП-2 51-ї механізованої бригади. На жаль, ця бойова машина була теж знищена. У ній згоріло троє солдатів. Їх рештки 14-го вересня зібрала пошукова група Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Двоє з них ідентифіковані. Третій – досі вважається безіменним загиблим.

Та сама БМП-2 51-ї окремої механізованої бригади (фото пошуковця Павла Ньосова)

Майже півтори години троє важко поранених бійців (полковник, підполковник та водій пролежали в полі під пекучим сонцем, ковтаючи пил. До лісопосадок було далеко. Потім до місця бою під`їхало кілька БМД-2 з російськими десантниками. Вони сказали нашим пораненим підвестись та залізти на броню. Підполковник та водій змогли це зробити самостійно. Полковник Борис Кифоренко ледь тримався на колінах, похилившись на один бік, і не міг підвести руки. Росіяни вирішили його не брати…

Двоє наших важко поранених, які ледь притомними лежали на БМД, з болем, сумом та відчаєм проводжали очима зранену фігуру полковника, коли росіяни поїхали звідти. Пізніше рядові російські десантники казали, що вони буцімто дострелили Бориса Кифоренка. Але двоє поранених не чули пострілу. Коли вони почали розпитувати про це російського старшину, то той відповів – що полковника просто покинули в полі…

Його тіло було знайдено 31-го серпня, привезено Запоріжжя, а потім урочисто поховано у с. Авангард Одеської області.

Розстріляний УАЗ полковника Бориса Кифоренка та офіцерів штабу ОК «Південь» (фото пошуковця Павла Нетьосова)

 

(Закінчення буде)

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено