Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 вересня, 2015   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Із вірою в нове життя

У прифронтовому селищі на Луганщині відновили напівзнищену обстрілами школу й перейменували радянські вулиці
Матеріал друкованого видання
№ 35 (407)
від 3 вересня, 2015
Із вірою в нове життя

Двері цієї будівлі зачинилися ще у грудні 2014 року. Але 1 вересня 2015-го сюди знову прийдуть діти. Ми приїжджаємо до школи, що в селищі Новотошківське Попаснянського району Луганської області, на кілька днів раніше. Фронт за кілька кілометрів. До Луганська близько 50 км. «Але проїхати цю відстань я не можу…» — зітхає голова Новотошківської військо­во-цивільної адміністрації Сергій Шакун. Сам він луганчанин. Працює тут третій місяць.

Один із корпусів школи нагадує про війну, яка й не думає закінчуватися. Розтрощений дах, вибиті вікна… Такий самий вигляд мають і чимало будинків навкруги. За час АТО селище не раз обстрілювали, зокрема й із «Градів». Були й загиблі мирні мешканці, й відірвані ноги та руки… Чи не половина місцевих покинула домівки. До війни Новотошківське населяло близько 2,5 тис. осіб. Нині, за словами Сергія Шакуна, вдома залишилося до тисячі. Отже, в селищі таки триває життя. Діти мають піти до школи, один із корпусів якої вже майже приведено до ладу. Матеріали для відновлення будівлі, сміється Шакун, місцеві підприємці надавали «добровільно-примусово». «Зараз, — хвалиться, — завезуть іще вісім упаковок скла».

Загалом зареєстрованих дітей у селищі близько 100. Потрібен їм і садочок, який іще не відновили. «Плануємо зробити це в жовтні…» — кажуть тут. А от до школи хлопчики та дівчатка вже можуть іти. Школярів налічується десятків із шість.

«Ми вже зробили кілька класів і в міру надходження грошей приводитимемо до ладу решту. Кожному депутатові, міністро ві можемо видати по класу. Повісимо його фотографію, розповімо, що зробив», — сміється голова адміністрації. Незабаром у Новотошківському відкриється гуманітарно-логістичний центр. Тоді, впевнений Сергій Шакун, сюди почнуть активно повертатися люди, адже з’являться нові робочі місця. А густо заселене мирними громадянами селище, до якого постійно їздитимуть і жителі окупованих територій, сподівається він, терористи обстрілювати не наважаться.

Читайте також: Прикриття контрабанди боєм

«Крім куль та бомб, — додає, — воюємо ще й інформаційно. Вони самі почнуть розміновувати території, робити прохід. Ми розбурхаємо національний гнів! Кожному, хто виїжджатиме від нас, хто повертатиметься з покупками на окуповані території, даватимемо газету, показуючи, що робимо на Луганщині».

Утім, певні проблеми є. Тут визнають: бракує вчителів та медиків. «У прифронтових навчальних та медичних закладах необхідно підвищити зар­плату. Мова не про таку вже й велику кількість фахівців. Якщо тут платитимуть 5 тис. грн і ми надамо житло, я впевнений, люди приїдуть працювати», — каже Шакун.

У холі школи на стіні малюють дівчата-студентки. Розпис майже завершено. Жовте поле, синє небо, голуб миру. Але з вікон, що поряд, видно зовсім іншу Україну: руїни…

І все одно Олена Володимирівна, директор, сяє від щастя. «Що вам розповісти? Чекаємо на діток! Класи готові. Педагоги на місці. Не в повному складі, але сподіваємося виправити це. Дах ми полагодили, а його геть не було, вода текла рікою… Замінили 160 вікон. Білимо, фарбуємо, клеїмо!»

Підіймаємося на покрівлю школи. Звідси добре видно наслідки обстрілів. Розтрощений дах ліворуч і цілісінький — праворуч. «Це залишаємо на «закуску»… Якщо дітей буде значно більше, тоді вже доведеться ремонтувати», — кажуть у навчальному закладі про розтрощений корпус. У спортзалі готова стінка для майбутніх скелелазів. У класах, куди днями прийдуть діти, вже перебирають папери вчителі. «Рідна школо, живи!» — виведено крейдою на зеленій дошці.

Директор відчиняє вікна — провітрити. «Це учительська, але поки що вона побуде класною кімнатою. Безлад тут у нас… але він робочий. Бачите нові шпалери? Це Корюківська фабрика надала, я їм така вдячна. Ходімо до бібліотеки. У нас вона така хороша!..»
«Перший урок починатиметься з Гімну України. Щодня, не тільки 1 вересня, — розповідає Сергій Шакун. — Вулиці в селищі вже перейменували. Тепер жодної радянщини. Нові назви: Придорожна, Соборна, Яблучна, Садова… А одній присвоїли ім’я місцевого хлопця, який загинув у Афганістані».

Читайте також: Трьохізбенка. Життя на тихому фронті

Чи беруть участь у цій війні чоловіки з Новотошківського? Так… Прямуємо до їдальні. Деренчить посуд, щось шкварчить, приємно пахне смаженою куркою, адже треба годувати і дівчаток, що малюють, і робітників, що закінчують ремонт, і вчителів, що вже працюють із документами… Білява жіночка років 50 пригощає нас вишневим компотом. Її звуть Наталія Михайлівна. Обидва її сини — бійці АТО.

«Сергійко пішов нещодавно, 19 травня. Сам, добровільно. А Ромчика півроку вже били з російського боку… Дзвонить: «Мамцю! Найстрашніше, що ми не можемо відповісти!..» Він усе бачив. Це перша застава була на Луганщині, яка прийняла бій. Нічого не злякалися», — розповідає жінка.
Питаю, чи не відмовляла синів. «Я рада була, що вони пішли до армії», — каже. Але у блакитних очах сльози.

«Сергій — військовий, прикордонник. У сина вдома стільки медалей було! А він їх сховав усі. Каже, якщо прийдуть ці потвори й побачать, вас уб’ють першими… Однак що ті медалі? Я все одно допомагаю солдатам. Усе віддала, що в моїх дітей було, — вони все одно форму отримали, тож я віднесла іншим бійцям їхні речі теплі. Рушники купила хлопчикам, шкарпетки. Вони ж поруч зі мною в тих окопах сидять! Проводжала звідси попередню ротацію — плакала. Бо золоті діти, золоті…»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено