Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 вересня, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Контрабанда: Схід і Захід разом

Контрабанда завжди була в Україні популярним ремеслом. Можливість відносно легкого заробітку практично без ризику потрапити у в’язницю захопила тисячі громадян, які проживають поблизу кордонів.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (407)
від 3 вересня, 2015
Контрабанда: Схід і Захід разом

На відміну від злодійства або шахрайства перевезення різних товарів через рубіж навіть на побутовому рівні ніколи не вважалося чимось злочинним або ганебним. Оскільки страждала від такої діяльності виключно держава, а народ діставав тільки вигоду, на місцях контрабандисти вважалися кимось на кшталт народних месників: обдурили чиновників-злодюг, привезли людям дешеві продукти, допомогли заощадити. Тим більше, що іншої роботи після кризи 1990-х у містечках і селищах практично не стало. Якщо для одних контрабанда стала бізнесом, то для других — вимушеним заробітком, що допомагає вижити.

Складно назвати прикордонну територію, де не практикувався б цей вид нелегального бізнесу. Контрабанду із задоволенням возять як через західний, так і через східний рубіж. Головний критерій цього ремесла — рентабельність. Якщо вона висока, жодні перешкоди й прикордонники не зупинять трафіку. Особливо коли він має форму народного, стихійного потоку, який не скасуєш директивою згори.

У різних частинах України контрабандний бізнес має свої регіональні особливості й відмінності. І все-таки, здається, пенсіонер зі Стрия, котрий возить цигарки до Польщі, та колишній шахтар із Краснодона, що продає на узбіччі траси російський бензин, прекрасно порозумілися б. Везуть через кордон усе, що має попит і дає дохід: одяг, пальне, продукти, цигарки, алкоголь. У кожній області для переправлення товару через кордон використовують свої особливі хитрощі та прийоми. У контрабандному бізнесі без кмітливості нікуди.

Бензиновий напрям

В Україні є кілька визнаних центрів контрабанди. Подекуди до неї залучені цілі міста. У довоєнні часи одним із таких осередків була Луганщина, у якої кордон із Росією довший, ніж з іншими українськими регіонами. Тепер частина області перетворилася просто на чорну дірку, де контрабандою можна сміливо вважати практично будь-який вантаж, що перетинає її межі. Величезна кількість людей, які втратили роботу через розвал місцевої промисловості, практично повна відсутність будь-якого контролю над кордоном та суттєва різниця цін на товари в Україні й Росії створили в регіоні всі умови для виникнення контрабандного бізнесу. Він зростав у 1990-ті роки, зміцнів і утвердивсь у 2000-ні, а незабаром може перетворитися на основну статтю доходів населення «ЛНР».

Читайте також: Заробити на сусідах

Колись через кордон у Луганській області возили переважно пальне. Тепер з огляду на останні події в РФ цілком можуть освоїти і європейські делікатеси. До війни столицею «контрабаса» на Луганщині вважався Краснодон. Саме через нього йшов основний нелегальний потік постачання російського пального. Бізнесу сприяло географічне положення. Краснодон розміщений упритул до невеликого російського Донецька. Щоб потрапити з одного міста в інше, достатньо проїхати зо два кілометри путівцями.

2005 року луганська газета «XXI век» описувала події в Краснодонському районі так: «На 44 км кордону в нас 50 проїздів-дірок, де на територію суверенної держави може проникнути вантажівка з контрабандою. Після перетину кордону ці іржаві бензовози без номерів вирушають на перевалочну базу (якою цілком може бути й легальна автозаправна станція), звідки вони виходять із номерами та всіма документами, після чого з ними складно щось зробити в межах правового поля».

Наприкінці 1990-х тут стали прокладати саморобні нафтопроводи. Контрабандисти викуповували приватні будинки на околицях і сполучали їх під землею пластиковою трубою. У хатах установлювали цистерни для пального, яке перекачували з Росії до України. Найзручніше було працювати таким чином у селах Нижня Герасимівка (Україна) та Шевирьовка (Росія), які розділяє річка Велика Кам’янка якихось кілька метрів завширшки. Нафтопроводи прокладали просто її мулистим дном. Навар ділків становив кілька гривень на 1 л бензину або дизельного пального. Згодом із таких фокусників виросла справжня місцева мафія, яка набула у Краснодоні серйозного впливу.

Але основна частина місцевих жителів, звичайно, користувалася простішою схемою переправлення бензину до України. Його везли легковими машинами та мотоциклами, у каністрах або навіть просто в залитих під зав’язку баках. Іноді для цього спеціально встановлювали в багажнику другий бак. Дохід від таких обсягів був мінімальний, але й ризику мати проблеми із законом практично не існувало.

Купують дрібні партії пального переважно такі самі дрібні ділки. Найчастіше контрабандний бензин продають просто вздовж доріг, у каністрах або навіть пластикових пляшках. Точки реалізації пального стабільно діють майже в усіх гаражних кооперативах прикордонних міст.

Великого поширення таке явище набуло не тільки на Донбасі, а й у Харкові, який теж недалеко від кордону. Там реалізаторів бензину можна зустріти й сьогодні. Найчастіше вони торгують на Салтівці — у великому спальному районі з несприятливою криміногенною ситуацією. Відома точка реалізації контрабандного пального працює і в районі ринку «Барабашово». Оскільки торгівля біля дороги відбувається відкрито, очевидно, не обходиться без домовленості з правоохоронцями.

Мабуть, найвідоміший діючий контрабандний осередок на російсько-українському кордоні сьогодні — це райцентр Мілове, про який уже знято чимало сюжетів і написано багацько статей. Тут є велика спокуса займатися контрабандою, адже кордон пролягає просто вулицями й городами. Мілове давно й міцно зрослося з російським селищем Чертково, що породило чимало курйозів. Анекдоти про будинки, де кухня в Україні, а туалет у Росії, походять саме звідси. У селищі до такого всі давно вже звикли. Багато жителів тут мимоволі перетинають кордон по кілька разів за день, просто пересуваючись своєю садовою ділянкою.
Місцеві визначні пам’ятки в Міловому — це перукарня, дві третини якої містяться в Росії, а одна в Україні, а також вулиця Дружби Народів, одна сторона якої є Росією, а друга — Україною. Щоб перевезти тут контрабанду, досить просто перейти на інший бік.

Навесні 2014-го Мілове стало воротами для «російських туристів», які поспішали взяти участь у погромах у Луганську й Донецьку. Але найчастіше цим шляхом користуються з мирною метою. На контрабанді тут заробляє майже все місцеве населення. Ринок у Міловому перетворився на справж­ню Мекку для жителів Черткова, які звикли придбавати в Україні дешевші продукти. Багато хто возить через кордон до Росії одяг, який купують у тому ж таки Харкові на оптовому ринку. Стрибки гривні та рубля, що почастішали в останній період, викликають особливе пожвавлення. Після обвалу української валюти, коли курс став майже 1:2, через Мілове до РФ потекли каравани товарів з України практично на будь-який смак — від мобільних телефонів до шкарпеток. Щоправда, невдовзі услід за гривнею впав і рубль. Після цього потік швидко вичерпався.
Цікаво, що за всі роки української незалежності жодна влада так і не спробувала вирішити проблему Мілового. Діркою в кордоні залишається воно й понині.

Читайте також: Зупинити неспинне

Із європейською поміркованістю

На західному кордоні, де Україна межує з ЄС, такого хаосу, як на Луганщині, не побачиш. Тут кордон ретельно будували ще в радянські часи. Але це абсолютно не заважає населенню заробляти на контрабанді. Щоправда, у цих місцях практично не возять пального. Здебільшого до ЄС переправляють цигарки й алкоголь, а також інші дешеві та якісні українські продукти. Назад також ввозять харчові продукти, які продають просто на ринках. Доставляють в Україну італійську каву, німецький шоколад, грецьку оливкову олію, шотландське віскі. Ціна таких продуктів зазвичай у половину, а то й удвічі, менша, ніж у супермаркетах. Певна річ, на недорогі та якісні європейські товари в Україні існує попит. Особливо багато крамничок із ними можна зустріти в курортних містечках, де чимало туристів. Приміром, дуже жваво торгують контрабандою в Східниці.

Найчастіше возять такий «контрабас» порівняно чесним способом — невеликими партіями, у рюкзаку, сумці або під курткою. Із собою беруть саме ту кількість товару, з якою дозволено перетинати кордон за законом. Жителям прилеглої зони не потрібна віза, щоб мандрувати до Польщі. У них є спеціальні картки малого прикордонного руху. Люди, які заробляють таким чином, зізнаються, що за місяць їхній дохід становить від $400–500, а це не так погано для західноукраїнських областей, де середня зарплата не перевищує $150, а знайти роботу вельми проблематично.

Через наплив охочих потрапити до ЄС пропуск­ні пункти часом не справляються з потоком громадян. У свята й вихідні, коли кількість тих, кому кортить пронести пару блоків сигарет до Польщі, різко зростає, на кордоні трапляються стовпотворіння. Видовище це настільки дике для жителів країн ЄС, що польські прикордонники знімають його на відео й викладають у мережу.

Продати провезений товар у Євросоюзі нескладно. По той бік кордону на наших земляків зазвичай чекають спеціальні точки зі скупки українських цигарок та алкоголю або звичайні перекупники на авто, які беруть товар за євро. За тією самою схемою діє контрабандний трафік і на Закарпатті. Там потрапити до ЄС іще легше, адже словацький кордон починається відразу за обласним центром. Найчастіше жителі краю перевозять товар автобусами, які йдуть із Ужгорода до Словаччини.

Головна стаття контрабанди в Закарпатській області — тютюн. В Україні цигарки такі дешеві, що продаж їх у Європі за цінами ЄС може забезпечувати 300–400% прибутку. Контрабандою займаються як звичайні громадяни, так і мафіозні угруповання. В Ужгороді розповідають, що прикордонна річка Тиса давно вже поділена. Щоночі через неї переправляють товар найнеймовірнішими способами: саморобними канатними дорогами, з водолазами під водою, просто сплавляючи за течією коробки із 50–70 блоками всередині. Ціна пачки цигарок в Україні становить близько €0,5 євро. У Європі вона стартує з €2. Підрахувати вигоду не складно.
Цікаво, що доходи стихійних контрабандистів на Заході й Сході України суттєво різняться. Якщо до вій­ни на Донбасі левову частку заробітку мала мафія, а дрібні стихійні нелегальні торгівці задовольнялися переважно крихтами з її столу, то на Закарпатті й Галичині на «контрабасі» звичайні сільські жителі примудряються збити капітали. Деякі села, промишляючи ним, мають сьогодні вигляд не гірший, аніж київська Конча-Заспа. На доходи від контрабанди селяни відбудовують собі розкішні особняки. Деякий час тому інтернет жваво обговорював фотографії із села Нижня Апша, де нею заробляють місцеві цигани. Скромному продавцеві бензину на трасі під Харковом такі доходи можуть хіба що наснитися.

Фронт як кордон

Окремо від звичайної контрабанди варто розглядати контрабанду в зону АТО. Цей новий вид зловмисництва з’явився тільки в останній рік, і доcі до пуття не зрозуміло, чи може перевезення товарів на окуповану територію взагалі вважатися контрабандою? Адже не йдеться про перетин визнаного міжнародним правом українського кордону. Ситуація в зоні АТО досить складна, але за фактом нова межа, що розділила Донбас, уже годує чимало людей і місцеві бізнесмени прагнуть наварити на ній якнайбільше, поки вона не зникла.

Заповзятливі ділки возять на окуповану територію ліки, промтовари і продукти, які в Горлівці, Луганську та Алчевську коштують набагато дорожче, ніж в Артемівську, Лисичанську й Сєверодонецьку, розміщених лишень за 10–20 км звідти. Стільки, як на контрабанді цигарок до Євросоюзу, тут не заробиш, але виходить усе одно чимало. Якщо в Артемівську 1 кг цукру коштує 11 грн, то в Дебальцевому — вже 27. Маючи знайомства на блокпостах та певне знання сільських доріг, налагодити бізнес нескладно.

Читайте також: За старими схемами. Митниця очима очевидців

У зворотному напрямку йдуть переважно вугілля та металобрухт. Але тут жодної самодіяльності не передбачено: контроль за потоком у руках лідерів бойовиків.

Окуповані території мають усі шанси стати чимось на зразок перевалочного пункту для контрабанди між Росією та Україною. Тим більше, що їхній кордон у майбутньому може стати кордоном ЄС та Митного союзу. У цьому випадку «ДНР» і «ЛНР» будуть великою перевалочною базою для контрабанди, де населення, що залишилося, обслуговуватиме місцеву мафію, а також вироблятиме всілякий контрафакт для дальшого вивезення в Росію та Україну. Адже закони у псевдореспубліках не діють. Офіційно «ЛНР» і «ДНР» — то лише чорні дірки на карті Європи, де може відбуватися все, що завгодно.
Загалом Україна сьогодні, безумовно, є раєм для контрабандистів через істотну цінову різницю із сусідами. І доки зберігатиметься таке становище, боротьба з контрабандою всередині країни не матиме жодного сенсу.

---------------------

10 заповідей контрабандиста
1. Бути винахідливим завжди й усюди
2. Бути досить нахабним, аби не боятися влади
3. Пам’ятати, що мета — зиск, а не бандитизм
4. Триматися подалі від великого криміналу
5. Знати кон’юнктуру по обидва боки кордону
6. Знати, як мінімізувати ризик покарання
7. Мати стабільний і безпечний збут
8. Не нехтувати надійним спецтранспортом
9. Не дерти ціни на товар
10. «Дружити» з владою завжди й усюди

 


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено