Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 вересня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

За червоною лінією

Все ще хочеться дізнатися, хто винен у тому, що сталося останнього літнього дня біля парламенту? А яка різниця? Знання, звісно, сила, тільки навіть вони не здатні повернути людське життя. Винні обов’язково будуть названі або призначені, справжні чи фейкові, без них не обійдеться.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (407)
від 3 вересня, 2015
За червоною лінією
фото: Влад Содель

Аваков свою версію вже озвучив — ще дим від гранати не розвіявся… Далі хід прокурорів, можливо, якоїсь ТСК. Ідеться ж про важливі речі, які не можна забалакати. Не про якусь там сотню радикалів, а про реальних працівників правоохоронних органів, загиблих і поранених. Але хай це вже буде на совісті офіційних глашатаїв. Брехні й цинізму, на жаль, не бракує з усіх сторін. І процес тільки набирає обертів.

А втім, не в брехні найбільша біда. Є, на жаль, у цій огидній історії щось куди важливіше. Кров, що просочилася крізь межу, яку ніхто до того не ризикував переходити. Незважаючи ні на що. Межу дуже тонку, але вкрай важливу, бо на ній як на волоску трималася надія. Нині її перейдено, запобіжники знято й прірва, яка завжди була в суспільстві, але яку всі так щиро старались останнім часом присипати й підлатати, стала ще глибшою і ще страшнішою, ніж до того.
Кров, що вперше після Революції гідності так відверто й цинічно пролилася під об’єктивами десятків камер під час прямої трансляції в реальному часі, започаткувала новий порахунок, від якого вже нікому не відкрутитися. Між правоохоронцями й активістами, між владою і народом, між радикалами й пацифістами. Між усіма разом і між кожним зокрема. Ця кров відкрила очі, загострила зір і перетворила барвистий спектр кольорів лише на чорний та білий.  
Відтепер правоохоронці знову дивитимуться на демонстрантів, як дивилися на Майдані, з огидою та підозрою, в очікувані небезпеки. Але сьогодні їм легше буде завдавати своїм опонентам болю й тиснути на курок у разі чого. Тепер-бо все по-справжньому. Війна як війна. З владою і народом те саме. Новий суспільний договір про ненапад, підписаний десь там на Грушевського чи Інститутській, анульовано. Толерантність заради високих ідеалів вивітрилася, можна відверто проявляти свої комплекси і страхи. Ліваки та націоналісти більше не полізуть разом на барикади й не битимуться проти спільного ворога. Вони битимуться між собою. Там, на фронті, можливо, ще ні, у шанцях не до того, але тут, у тилу, точно з цим покінчено. Вони й до того зовсім по-різному бачили своє спільне майбутнє: одні готові йти до кінця і руйнувати Москву, а інші ладні віддати все, аби настав нарешті спокій. Тільки досі все це було на рівні балачок і дебатів, у гіршому разі закінчувалося синяками. Нині ж пролилася кров.

Кров, що вперше після Революції гідності пролилася під об’єктивами камер, започаткувала новий порахунок, від якого вже нікому не відкрутитися

І недарма Аваков, та й не лише він, валить усю відповідальність на «Свободу», хоча там, на площі, були й радикали Ляшка, й інші незгодні з політикою влади. Важливо вмочити в кров саме націоналістів, цих вічних ідеологічних ворогів малоросійства, яке нині отаборилося у владних кабінетах. І байдуже, що якраз націоналісти першими кинулися рятувати державу, коли демократи лише розводили руками й прикидали, куди втікати. І байдуже, що далі рятують і рятуватимуть, навіть коли їх усіх визнають поза законом. Так, президент заявив, що події біля Ради — це «удар у спину», і він правий. Але йому вигідний цей удар, бо він завданий саме по його опонентах, тих самих, які затялися побудувати національну державу й не замовкають зі своєю національною революцією. Які тишком-нишком гострять сокиру, складують зброю і лише чекають, як всенародно й демократично обраний гарант Конституції нарешті облажається. Вони ще гірші від Путіна з його головорізами. Бо той хоч бреше, але готовий грати в карти. А ці, мов барани, затялися зі своєю Україною — і ні обіграти, ні домовитися, ні сторгуватися…

Йдеться навіть не про окремі партії чи організації. Нищівного удару завдано по всьому українству як явищу. І неважливо, на чиєму боці перебувають його адепти, підтримують президента, довірливо хлопаючи вухами, чи намагаються докричатися зі своєю правдою до глухого світу. З превеликим задоволенням малороси, які перехопили владну естафету від великоросів, мочитимуть і свободівську «Січ», і ДУК, і «Азов», і навіть Спілку письменників, якщо вона занадто багато собі дозволятиме чи становитиме загрозу. Йдеться, власне, про весь український дискурс, який нині знову виштовхується на маргінес як неконструктивна, тупа, печерна й небезпечна сила, якої краще позбутися, бо так буде ліпше усім.  

Читайте також: Громадські діячі зробили заяву щодо подій 31 серпня

І якщо раніше одних лише дещо коробило від сентенції «Єдина Країна! Единая Страна!», а інших — від бандерівського «Слава Україні! Героям Слава!», але на цьому й закінчувалося, то тепер усе перейшло у стадію «як можна з цим націоналістичним бидлом, із цими неандертальцями будувати країну» або «та пішли ви зі своїм єдиним народом і двома язиками». І далі, повірте, обов’язково буде ще колоритніше. Бо там, перед парламентом, спрацював глобальніший детонатор, ніж здається, який запустив доволі огидний процес, чимось схожий на той, що країна пережила відразу після Революції гідності. Тоді лише спроба скасування закону Колесніченка — Ківалова за ініціативи нинішнього віце-прем’єра Кириленка наробила стільки смороду, що вата цілого Сходу та Півдня схопилася за голову: «бандерівці наступають». Що вже казати про нинішній інцидент, коли йдеться не про якийсь ефемерний страх, а про цілком конкретний: «бандерівці вбивають», кидають гранати й хочуть захопити владу в країні. Чи варто розповідати, які почуття нині сповнюють душу обивателя родом із совка, хай і наверненого в українство за допомогою путінських «Градів», але все ще вбраного в куфайку. Чи варто описувати, ким він вважає нині тих, хто безнастанно твердить про війну до перемоги, національну революцію та право українців бути господарями на своїй землі. Страх і втома від вій­ни, від крові, від крові, яка ллється вже в серці столиці, такі великі, що жодні патріотичні аргументи чи мотивації більше не діятимуть. І не лише тому, що на перше місце виходить «лішбинєбиловойни», а й через банальніше: «українці-вбивці». Віднині бути українству собою, аргументувати свою правду й своє право буде все важче і важче.

Читайте також: «Децентралізація». Вона ж дезінтеграція…

Хто насправді кинув гранату і чи гранату, яку саме і чи тільки одну, ми, можливо, ніколи й не дізнаємося. Цю масштабну провокацію влаштовували не для того, щоб потім каятися. Справу зроблено. Й обиватель довго, може, і завжди пам’ятатиме, що вбивство під Радою в день, коли з ініціативи «президента-миротворця» робився крок до припинення війни, сталося з руки націоналіста, і вже не важливо, підтвердить цю версію слідство чи ні. Слово не горобець… І навіть якби ця граната не розірвалася того злощасного дня, внутрішньому ворогові довелося б щось таке вигадати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено