Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 серпня, 2015   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Юрій Скребець: Перш за все - лікарі. І вже потім "правосєкі" чи хто ми там…

Заслужений лікар України, талановитий нейрохірург, заступник головного лікаря з хірургії та начмед Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова Юрій Юрійович Скребець (із позивним "Юзік") взяв відпустку, приєднався до добровольчого медичного підрозділу "Госпітальєри" та поїхав на передову рятувати життя. Він приймав поранених та загиблих після бою під Білокам'янкою, що трапився 10 серпня. Тиждень.ua дізнався про його мотиви, враження від роботи, а також попередній досвід у гарячих точках.
Юрій Скребець: Перш за все - лікарі. І вже потім "правосєкі" чи хто ми там…

Що штовхнуло вас покинути лікарню і поїхати на передок? Адже в Мечникова ви робити фактично ту саму справу.

Нічого мене не штовхало, просто хочеться, щоб не було соромно дивитись в очі людям. В лікарні дуже багато фахівців вищого ґатунку, справжніх патріотів, справжніх Лікарів із великої літери, які організували і надання допомоги, і забезпечили найвищу її якість. Станом на зараз ми прийняли близько 1700 поранених.

Хочеться бути справді корисним. Це моя не перша спроба потрапити на передок. З підрозділом "Госпітальєри" я спілкуюся давно. Раніше були база, навчання, інструктаж,  підготовка машин, далі діло не йшло. А зараз, на щастя, можу місяць присвятити тому, щоби рятувати людські життя тут.

Це не перший ваш досвід роботи в гарячій точці?

Це було 25 або 27 років тому, в юності, брав участь у ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії 1988 року, і Карабах - конфлікт військовий. Це було дуже давно. Зараз багато чого змінилося, війна стала негуманною, неблагородною...

Читайте також: 96 діб на шахті "Бутівка"

Що ви маєте на увазі?

Коли є безпосередньо вогневий контакт, коли в тебе стріляють, ти стріляєш, ти бачиш свого ворога. Тепер хлопці сидять на передку, в окопах, в капонірах, а хтось натискає кнопку за 30 кілометрів, і один вбиває сотню. Жодного не бачив, не знає... масове вбивство, це дуже неблагородно! А наслідки катастрофічні!

Як змінилися з тих часів підвалини тактичної медицини?

Кардинально змінилася! Тоді я ще не був лікарем, закінчив лише медичне училище, і прийшов на службу із досвідом фельдшера, тоді ще в прикордонні війська, нам як зразок ставили книгу "Досвід військової медицини часів Великої Вітчизняної війни", 40 із гаком томів. Нас навчали, що це "золотий стандарт" лікування вогнепальних травм. Зараз ця книга має хоча й велику, але суто історичну цінність, вона показує, як не треба робити! І ми маємо зараз і американські, й ізраїльські, і британські, і вже власні підручники з лікування вогнепальної, акустичної травми та осколкових і кульових поранень. Змінилося все! Зараз ми можемо запобігти 90% ампутацій, які виконувалися як стандарт ще років 20-30 тому. Зараз є прекрасна методика вакуум-терапії, дуже багато всього, що дозволяє нам успішно ставити на ноги бійців, травми яких раніше вважалися не те що не сумісними з подальшою службою, а несумісними з життям.

Медик і парамедик - пізні поняття, хоча люди нерідко плутають їх. Розкажіть про специфіку надання допомоги "в полі".

Є величезна різниця між лікарем, фахівцем, професором вузькоспеціалізованим, який працює в лікарні вищого рівня надання допомоги, якою є зокрема лікарня Мечникова, і звичайним парамедиком, який працює в полях. Жоден професор, жоден завідувач відділу, жоден дуже досвідчений лікар-реаніматолог, анастезіолог, хірург, який рятує сотні життів на місяць, він нічого не зможе без спеціальної підготовки, на відміну від звичайного хлопця, який має два-три тижні вишколу і 30-40 днів досвіду на передку. Ця людина за півтори хвилини виконує стандарт CABC (catastrophic haemorrhage, airway, breathing, circulation - Ред.), за хвилину оглядає пораненого, прямо в полі, безпосередньо під обстрілом, виконує стандарт - зупинка кровотечі, забезпечення вітальних життєво-важливих функцій. Якщо це не буде зроблено, то нічого не варті зусилля тих лікарів, що працюють у тилових шпиталях та лікарнях, бо до них ці хлопці не доїдуть живими. Тому честь тим, хто рятує життя на передку!

Читайте також: Плівка з видом на море

Розкажіть про найпоширеніші травми, з якими доводиться стикатися "в полі".

Ми отримали першого пораненого кілька днів тому. Це було тяжке поранення обличчя і головного мозку - черепно-лицева травма мінно-вибухова - осколки. Була кровотеча, і, на жаль, під час транспортування, яке здійснювалося не спеціалізованим транспортом, ще й була респірація - він захлинувся кров'ю. Також у нього було поранення живота, ми до нього не дійшли, тому що потрібно було надавати реанімаційну допомогу - він був доставлений у стані клінічної смерті, але ми бачили, що може ще не все втрачено. Під час реанімації частково ми досягли успіху - тимчасово запустили серце, дихання, за рахунок апарату штучної вентиляції легень. Але травма мозку була несумісна з життям. На жаль 40 хвилин ми намагалися підтримати хоч якісь життєво важливі функції, але це було неефективно. Після того підряд було ще троє 200-их, яких уже сенсу не було реанімувати, бо ми вже бачили, що біологічна смерть наступила в результаті несумісних з життям поранень. Крупнокаліберна артилерія. А так - осколкові поранення. Майже 99% зараз мають мінно-вибухову травму, тобто осколкові ураження. Кульових, внаслідок безпосереднього вогневого контакту, коли ти бачиш свого ворога, вже давно немає.

Які ваші враження від роботи на передовій? Чи справдились ваші очікування?

Я очікував більшого адреналіну. Адже минув значний проміжок часу - понад 25 років відтоді, коли я востаннє брав участь у військових діях. Я думав, що буде страшніше, що переживатиму більший стрес. На жаль або на щастя, не відчув цього. Було багато роботи, і ще - спілкування з найкращими, з елітою українського народу тут! Тут еліта, тут найкращі українці! Добровольці, які не отримують за це грошей, які не отримують за це нічого, крім можливості бути похованим за рахунок своїх побратимів.

Серед пацієнтів лікарні Мечникова - чимало поранених добровольців. Розкажіть, хто і за яким принципом до вас потрапляє.

"Госпітальєри" допомагають не лише добровольцям, а всім, вони лізуть туди, куди ніхто не лізе. Такого прикладу не мають ні військові, ні медики МВС в будь-яких інших підпорядкуваннях. Лікарня Мечникова - цивільна, це не військовий шпиталь. Ми надаємо допомогу усім без винятків пораненим та хворим, які до нас звертаються. Зараз ми є лікарнею не лише Дніпропетровської області, ми - лікарня Криму, Донецька, Луганська - тобто тих територій, які підпадають під статус тимчасово окупованих. Якщо ми надаємо допомогу, скажімо, навіть не зовсім правильно орієнтованим українцям (бо ці люди вже не вважають себе українцями), і цивільному населенню цих регіонів, і пораненим, не питаючи, хто вони, з ким вони, то чому ми не повинні надавати допомогу "правосєкам" і тим добровольцям, яких не бере військова медицина? До того ж я знаю точно, що військові шпиталі Києва беруть бійців ДУКу.

Як ставиться уряд до діяльності польової медицини?

Буквально вчора до нас завітало керівництво військової медицини на чолі з полковником Вербою, були директор департаменту військової медицини від Міністерства оборони, радник міністра,  радник президента, командир нашого центрального військового шпиталю. Режим повного сприяння роботі "Госпітальєрів", нам навіть виділили тутешню сільську амбулаторію, яка зараз "тимчасово окупована військовими лікарями". Від учора ми працюємо разом, і маємо повне взаєморозуміння. Тут немає проблем із цим, немає бюрократичних перепон. Люди приїхали, почули "Гради", почули крупнокаліберну артилерію, яка обстрілює нас уже кілька діб поспіль. Ми розуміємо, що робимо загальну справу. "Госпітальєри" не отримують ніяких статусів, ніяких "блєстяшок", ніякої біжутерії від держави, але це не є проблемою, всі знають, заради чого тут.

В лікарні Мечникова траплялося лікувати поранених з того боку. Чи перетиналися вони з нашими бійцями, і як відбувалася комунікація?

Ніколи не перетиналися. Ми лікували "ополчєнцев", і наші волонтери штабу допомоги пораненим взяли на себе повністю - це їхня ініціатива! - забезпечення медикаментозне, котрого не вистачало лікарні для того, щоби їх прооперувати і пролікувати. Якщо ми будемо поводитися з ними як з полоненими, мовляв, вони сепаратисти і бандити, то чим ми від них відрізнятимемось? Ми лікарі. Перш за все - лікарі. І вже потім "правосєкі" чи хто ми там... Лікар повинен лікувати і рятувати життя. Інша справа, що потім вони передаються до відповідних органів, міру їхнього покарання повинен визначати суд. Це не наша справа. Якоїсь певної сатисфакції чи задоволення від цього я не отримую, мені не дуже приємно знати, що ці люди вбивають наших братів. Але показати це, аби людина це відчула, ми не маємо морального права.  Потім най собі сидить у в'язниці, най його потім обмінюють на наших хлопців, але все що ми могли, ми зробили. Ми цивільні лікарі, котрі взагалі-то в ієрархії військової медицини рядові.

Ми забезпечили їх окреме перебування, щоб вони не перетиналися з бійцями нашими. Тому що їх би просто вбили, і все. А останні півроку в іншій лікарні в Дніпропетровську створені умови, де можуть перебувати сумнівні особистості з того боку.

Читайте також: Ірландський конфліктолог про реабілітацію ветеранів і політв'язнів 

Проблема реабілітації бійців - розкажіть, що ваша лікарня робить для цього, і які кроки мали би бути на державному рівні.

В таких країнах, як Україна, реабілітація нікому не потрібна. Це дуже коштовна галузь медицини, яка вимагає біля кожного тяжкого колишнього пораненого власного інструктора, власного так би мовити "сіттера", "сідєлку". Це має бути психотерапевт, психолог і інструктор лікувальної фізкультури, масажу, фізіотерапевт у одній особі. У нас реабілітологів готують і медичні заклади, і Інститут фізкультури. Це дуже складна справа. Це "хенд-мейд" - ручна робота. Ви уявляєте собі, що таке прикріпити лікаря до одного-єдиного пацієнта, і він з ним вдень і вночі? Вранці він прокидається і його будить. І до самого ліжка, до вечора він з ним. Це може тривати від кількох місяців до всього життя. Це вкрай важлива галузь, але вкрай коштовна. Вимагає величезних людських і матеріальних ресурсів. Окрім інструктора, окрім власного "сіттера" ще такий пацієнт вимагає і басейну, і екскурсій, і прогулянок, і поїздок країною чи за межами. Це повинне бути повноцінне життя, лише тоді цей боєць із тяжким пораненням оговтається від пережитого. Я вважаю, що це величезна проблема. Якщо ми з цього конфлікту не отримаємо щось довготривале, типу Ольстера з Північної Ірландії, або ще гірше, Сектору Гази, якщо все це закінчиться перемогою (в цьому якраз я не сумніваюся!) і в найближчі часи, ми отримаємо колосальну кількість людей, які вже не можуть повернутися з війни. Америка має сумний досвід, коли 50 з гаком тисяч бійців загинуло під час військового конфлікту у В'єтнамі, і протягом десяти наступних років загинуло більше 10 тисяч від самогубств або ж алкоголю чи наркотиків (це теж, по суті, самогубство). І ми будемо мати таку саму ситуацію. Я вважаю, що, щоб люди не пішли в найманці, щоб люди не пішли в бандити, щоб люди не пішли воювати просто по якихось загарбницьких війнах, вкрай потрібно створювати таку організацію на кшталт естонського Кайтселійту. Це, фактично, армія добровольців, спільнота, в яку потрапляють від самого народження, приналежність зберігається до самої смерті. І діти, і люди похилого віку, вони всі знаходять там що робити. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено