Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 серпня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Серпень 2014. Іловайськ. Частина ІІІ. Спроба деблокади «Іловайського котла», 27 – 28 серпня

Останніми днями у пресі з`явилось чимало матеріалів та інтерв`ю про Іловайські події, в яких висвітлюється позиція переважно керівників та представників Збройних Сил України. Основний лейтмотив цих публікацій: Іловайська операція проводилась передусім керівництвом МВС та ще якимись політиками-«ентузіастами», і Збройні Сили у ній були задіяні «остільки-оскільки». Крім того, з цих публікацій складається враження, що залучення військових частин на допомогу добровольчим батальйонам було ледь не приватною ініціативою командувача Сектора Б генерала Руслана Хомчака
Серпень 2014. Іловайськ. Частина ІІІ. Спроба деблокади «Іловайського котла», 27 – 28 серпня

Начальник Генерального штабу ЗСУ генерал-полковник Віктор Муженко в одному з інтерв`ю стверджував, що на 1-2 вересня готувалась операція з деблокади «Іловайського котла» силами 79-ї, 95-ї аеромобільних бригад. Точніше – загоном загальною кількістю півтора батальйони. Це – у найкращому випадкові – 1 тисяча солдатів. Однак при цьому чомусь ані Муженко, ані інші чомусь не згадали про героїчну спробу деблокувати оточених під Іловайськом бійців силами ротно-тактичної групи 92-ї бригади та зведеного загону 42-го батальйону територіальної оборони.

Зробимо припущення: чому замовчується ця історія? Два вище згаданих підрозділи знаходились у резерві штабу Антитерористичної операції. І вирушили в бік Іловайська саме з наказу штабу АТО. Цей факт значною мірою ставить під сумнів твердження деяких генералів, буцімто Іловайська операція та подальша спроба деблокади оточених – майже ледь не приватна ініціатива керівництва МВС та штабу сектору Б.

  Фактично, ще 26-го серпня керівництвом АТО почались вживати заходи для прориву кільця оточення групи українських військ, що зосередилась між Іловайськом та Многопіллям. З цією метою з Харківщини перекидалась ціла бригада – 92-а, а з Краматорська – штурмова група 42-го батальйону «Рух Опору». Деякі військові та журналісти також стверджують, що в цій операції мала бути задіяна батальйонно-тактична група 1-ї окремої танкової бригади (смт. Гончарівське, Чернігівської області). Однак весь бойовий склад бригади у той час перебував на луганському напрямкові. Якісь невеличкий підрозділ 1-ї танкової дійсно вирушив в район Іловайська, та він наврядше міг суттєво вплинути на ситуацію.

Читайте також: Серпень 2014 Іловайськ. Частина І

По факту у ротно-тактичній групі 92-ї окремої механізованої бригади було 276 бійців, у загоні від 42-го батальйону – 90. Загалом – 366. Додамо до цього, що солдати обох частин за деякими винятками ще жодного разу не брали участі у бойових діях. І вони мали вступити у бій з кількома повнокровними батальйонно-тактичними групами російських військ та диверсійно-розвідувальними загонами сепаратистів та терористів, кількість яких обраховувалась, вочевидь, на тисячі.

92-а окрема механізована бригада – це типове для Збройних Сил України з`єднання, в якому ще наприкінці 2013 року перебувало на службі менше 600 осіб (включаючи жінок). З них половина – на штабних та господарчих посадах. Більшість військовослужбовців бригади – уродженці Харківської, Луганської та Донецької областей, але траплялись також хлопці з Сумщини та Полтавщини.

Крило самоходно-артилерійської установки з нанесеним на ній радянським символом «Гвардія». Перед вирушенням у зону АТО символ намагались затерти, але до кінця не змогли це зробити. САУ належала 92-й механізованій бригаді та загинула під час обстрілів біля с. Войкове (Фото пошуковця Павла Нетьосова).

У березні 2014-го бригада, точніше – кілька сотень юнаків-контрактників з кількома офіцерами – вперше була піднята по бойовій тривозі. Охороняли гігантський арсенал зброї у Харківській області. Потім бригаді доручили стерегти кордон з Росією. Опорні пункти були влаштовані поблизу населених пунктів, але тижні зо два бригаду «викинули» у чорнозем – закопувати на повний профіль БМП та охороняти мости. Настрої серед військовослужбовців бригади стрімко мінялись: спочатку на тлі кримських подій було патріотичне піднесення, потім, через відсутність нормального постачання та зливи – пригніченість. Коли почалась війна на Донбасі, більшість хлопців з Донецької та Луганської областей прямо сказали своїм товаришам, що у разі, коли бригаду туди відправлять – вони підуть додому.

Можливо, наявність великої кількості військовослужбовців з Донбасу стала причиною того, що 92-а бригада була останньою з усіх з`єднань Збройних сил України, яка потрапила на війну. У зону АТО її перекинули з Харківщини лише 24-го серпня.

Склад бригади – це окрема тема. Протягом літа до неї прибуло чимало мобілізованих, але більшість з них, звісно – не хотіла йти та війну. Контрактники також писали рапорти, в яких відмовлялись брати участь у бойових діях на Донбасі. Що й не дивно, зважаючи на походження солдатів (з Харківщини та Донбасу). Коли в середині серпня постало питання про створення у бригаді збірного бойового загону – батальйонно-тактичної групи, виявилось, що тих, хто піде в АТО, набирається трохи більше роти, але – менше батальйону. Всього 276 бійців. Відтак, з бригади було створено посилену ротно-тактичну групу: чотири танки Т-64, три САУ, більше десятка БМП та вантажівки з пальним і боєзапасом.

Читайте також: Серпень 2014-го Іловайськ Частина ІІ

24-го серпня ротно-тактична група вирушила з місця розташування бригади – з села Башкирівка Чугуївського району Харківської області, вбік Дніпропетровська. Більшість солдатів – покликані за мобілізацією 30-45-річні цивільні люди. Серед них було чимало таких, хто не знав елементарних правил безпеки поводження зі зброєю. Їхали з патронами у патроннику автоматів, зі знятими запобіжниками, з направленими один на одного дулами. Контрактників у ротно-тактичній групі було небагато: кілька десятків піхотинців, члени екіпажів танків та САУ, бригадна розвідка.

 Лише 27-го колона дісталась села Комсомольске Старобешевського району Донецької області. Дорогою систематично ламалась техніка. Ввечері того ж дня ротно-тактична група зупинилась на грунтовій дорозі Новозарівка-Войкове. На полі обабіч дороги було видно воронки, що свідчили про пристріляність місцевості. Військовослужбовці 92-ї бригади не мали уявлення про завдання, яке було поставлено їх частині, і дивувались хвилястому та складному напрямку маршруту: колона весь час кружляла навколо сіл манівцями. На місце розташування ротно-тактичної групи приїхав УАЗ з штабними офіцерами, в якому навіть не вимикали двигун. Вони про щось поговорили з командирами ротно-тактичної групи та одразу поїхали назад.

Згоріла колона ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади поміж селами Новозарівка та войкове (Фото пошуковця Павла Нетьосова)

Вочевидь, ротно-тактична група 92-ї бригади спрямовувалась штабом АТО на прорив лінію фронту супротивника та звільнення військ, що перебували в районі села Многопілля. Зважаючи на те, що у кількох кілометрах від місця ночівлі колони – у селі Колоски, вона мала зустрітись з групою 42-го батальйону «Рух Опору», можна припустити що кінцевою метою наступу було Кутєйніково.

 Кілька солдатів-контрактників почали обладнувати окопи обабіч дороги, які потім врятували життя багатьом хлопцям, зокрема – пораненим. Коли настали сутінки, у небі почав кружляти безпілотник. Слідом за ним над полем зависла освітлювальна ракета. Приблизно о 19-45 по колоні почали стріляти з мінометів. Обстріл тривав півгодини. З`явились перші вбиті та поранені. Серед більшості солдатів почалась паніка. Ще через 40 хвилин супротивник вдарив ракетами – з артилерійських систем залпового вогню «Град». З лісопосадки бійців почали розстрілювати з кулеметів, а десь з півночі – з гармат. Стріляли з трьох боків починаючи з 23-00 і аж до 5-ї ранку 28-го серпня.

Знищений танк Т-64 та інша техніка зі складу 92-ї механізованої бригади (Фото пошуковця Павла Нетьосова)

Переважна більшість солдатів 92-ї бригади під час обстрілів побігала в поле – аби там сховатись від мінометів. Всі вони були деморалізовані, деякі – поранені та контужені. Голова колони намагалась прорватись з вогняного кільця в район села Комсомольского. Вочевидь, воно ще не було щільно зайнято супротивником. Один з військових журналістів пізніше описав цей прорив таким чином:

«Танки под командованием командира танкового взвода (лейтенант Ярослав Яровой, командиры танков – ст. с-т Николаев и старшина Банковский) подавили несколько огневых точек противника, уничтожили 1 БМД (взрыв БК) и подбили ещё один БМД противника. Танк под командованием лейтенанта Ярового выдержал три попадания, затем остановился, загорелся, после четвертого попадания взорвался БК, экипаж в полном составе успел эвакуироваться до взрыва, вышел к своим в г. Мариуполь. САУ вышли на работу “прямой наводкой”, отработали по нескольким огневым точкам, были подбиты, экипажы эвакуировались (в госпитале). Командир батареи подполковник Игорь Метенко, старший офицер капитан Владимир Царев, замполит майор Федор Шевченко, командиры орудий Иван Гузенко, Артем Звоненко вели огонь до конца, и стреляли пока противник не подбил машины. Офицеры и сержанты получили серьезные ранения, Артем Звоненко с экипажем пропал без вести».

 Осколкові гранати (ОГ-9), які використовувались диверсійно-розвідувальними групами супротивника. Постріл здійснювався з ручного гранатомету" (Фото пошуковця Павла Нетьосова)

До цього епізоду ми же повернемось, але проривались не танки, а лише один танк та три САУ. Інші три танки були покинуті на дорозі, на якій розстріляли колону.

Фактично, протягом ночі ротно-тактична група 92-ї механізованої бригади була знищена. Більшість техніки була спалена, або просто покинута прямо на полі своїми водіями та екіпажами. Кінець кінцем з пастки, у напрямку Комсомольського, вирвались лише два БТР з кількома офіцерами та розвідниками бригади. Ранком 28-го серпня начальник штабу бригади на цих двох БТР повернувся на місце розстрілу хлопців та під вогнем диверсійно-розвідувальних груп зміг евакуювати всіх поранених (один з них помер у дорозі – так і не доїхавши до медиків). Тіла вісьмох загиблих залишились на місці бою.

  На допомогу угрупованню, оточеному в Іловайську, було також відправлено штурмову групу з 90 військовослужбовців 42-го батальйону територіальної оборони «Рух опору». Цей батальйон був сформований протягом червня-липня 2014 р. у Кіровограді. Чималу кількість мобілізованих до батальйону становили сержанти запасу, колишні контрактники, учасники миротворчих операцій. З 4-го серпня 2014 р. батальйон ніс охорону базового табору штабу АТО  у м. Краматорську. Коли ситуація на всіх ділянках фронту погіршилась, командування почало формувати з військовослужбовців батальйону окремі групи, одна з яких брала участь у боях під Дебальцево а інша – була відправлена до Іловайська.

Читайте також: Пройшов Іловайськ і врятував прапор

Ніч напередодні хлопцям довелось спати на цементній підлозі краматорського аеропорту – виходити на вулицю заборонялось, бо ось-ось мав надійти наказ про вирушення у похід. О 9-й ранку 27-го серпня група 42-го батальйону завантажилась у три гелікоптери Мі-8 та прибула до села Березове Мар`їнського району Донецької області. Тут розташовувався базовий табір батальйонно-тактичної групи 51-ї механізованої бригади. Штурмовій групі було додано 2 БМП та кілька вантажівок зі складу 51-ї механізованої бригади. Колона вирушила на Докучаєвськ, а звідти – полями в напрямку сіл Колоски та Шевченко, де, вочевидь, мала зустрітись з ротно-тактичною групою 92-ї окремої механізованої бригади.

Колона йшла манівцями цілий день під періодичним обстрілом диверсійно-розвідувальних груп супротивника з автоматів та мінометів. Ніч з 27 на 28 серпня спіткала групу на соняшниковому полі неподалік від дороги с. Новокатеринівка – с. Колоски. Один з бійців батальйону, Володимир Донос, пізніше докладно описав те, що сталося вночі та ранком:

«Їхали на «Уралі», попереду і ззаду БМП, але перший БМП заглох ще в дорозі. Пробували ремонтували, десь близько години стояли. Поки лагодили, почався прицільний обстріл з мінометів... Треба було тікати, а комусь несправний БМП лишати не хотілось, то ми його підірвали. Катались потім півночі, таке враження, що нашим ворогам повідомляли, де ми знаходимось. Хоча телефони були вимкнені, а акумулятори витягнуті.

Коли ми зробили коло і почали петляти, переслідування припинилось. Пізно ввечері ми заїхали у соняшникове поле і там стояли годин до чотирьох. А тоді мінометний обстріл відновився. У нас було двоє поранених, ні у кого не було аптечок. У одного осколок у лікті, а у другого перебите стегно і венозна кровотеча. Ще коли ми збирались у дорогу, я підійшов до нашого начмеда і сказав, що у нас нема ні сумки, нічого… Правдами і кривдами сам виміняв індивідуальних перев'язувальних пакетів – натикав їх собі у розгрузку замість патронів.

Оцими матеріалами і обмотав хлопців. Тому бійцю з ногою треба була шина, але її не було. Попросив інших виламали лампочку і накрив його плащ-палаткою».

У санітара не було жодного знеболювального, то хлопці постійно кричали від болю:

«У одного з бійців був тюбик зі знеболювальним. Виміняв за день до цього у іншої групи в обмін на гранату. Ми вкололи тому хлопцю, у якого кості зі стегна стирчали».

Бійцям повідомили, що машина з пораненими більше не поїде. Усіх перевантажили в інше авто. Всі, хто лишився, – сіли на останній БМП. Тільки заскочили, а колону почали обстрілювати з мінометів із засідки. Всі вискочили на відкриту ділянку і попали під відкритий вогонь з обох сторін.

«Я потім із нашими хлопцями спілкувався, вони казали, що ми в таку халепу попали, що капець… Машини віялом пішли в різні сторони, щоб хоч трохи врятуватись. Почали стріляти й самі в обидві сторони, коли бачили щось підозріле».

 Колону 42-го батальйону обстрілювали приблизно о 4-00 – 5-00, потім – близько 7-00 – 8-00, і, нарешті, фінальний обстріл, в результаті якого Володимир Донос був поранений, стався приблизно о 9-00 – 9-30 28-го серпня.

Переважна більшість бійців з батальйону була деморалізована. Але – не всі. До місця розстрілу групи з району села Новозарівка (а це – всього кілька кілометрів полями) дістався один з солдатів-розвідників з 92-ї механізованої бригади – Володимир Усенко. Напевно, він хотів привести солдатів з 42-го батальйону на допомогу своїй частині. Принаймні, якась невеличка група бійців 42-го батальйону здійснила спробу пробитись у бік Новозарівки. На жаль, сам Володимир Усенко та ще троє бійців 42-го батальйону загинули від чергового вибуху міни там, де було поранено Володимира Доноса.

"Урал", поруч з яким загинуло 4 бійця 42-го територіального батальйону (Фото Павла Нетьосова). 

Щонайменше дві вантажні машини «Урал» з бійцями рухались убік розстріляної колони 92-ї бригади. Навздогін машинам кинулись  ворожі броньовики (вочевидь, це були бойові машини десанту -- БМД). Одна з вантажівок була підбита. Хлопці встигли вискочити з «Урала». Четверо були важко поранені. На жаль, вони всі залишились на тому полі та померли від утрати крові. Другий «Урал» броньомашина супротивника наздогнала за кілька сотень метрів та розстріляла з гармати. Двоє бійців, які були у кабіні водія, згоріли. Один із них попередньо ідентифікований. Однак родина категорично відмовляється вірити в те, що він загинув. Другий, на жаль – досі не встановлений.

29-го серпня 2014 року до  Волновахи, де знаходились українські війська, дісталось лише 12 бійців з 42-го батальйону. Решта потрапила до полону, або загинула. Більшість з полонених становили поранені.

Доля переважної більшості бійців 92-ї механізованої бригади тривалий час залишалась невідомою. 28-го серпня з району розгрому колони 92-ї бригади вирвалась група бійців на двох БМП з пораненими – трохи більше 60 людей. Буквально слідом за ними йшли загони кадировців та російські регулярні війська. Значна частина українських солдатів пішла на Новокатеринівку – і це була їх фатальна помилка. У Новокатеринівці супротивники захопив 180 полонених з розбитих колон. Пізніше майже всіх їх відпустили додому.

 Станом на середину вересня 2014 року залишалась невідомою доля 30 бійців з 92-ї бригади. Інші вирвались з оточення, були вивезені пораненими, або повернулись з полону. Більшість з цих 30-ти в решті решт знайшлась. Станом на зараз достеменно відомо про загибель 11 військовослужбовців. Доля ще двох невідома. У 42-му батальйоні – дев’ятеро загиблих і ще один вважається зниклим без вісті, хоч попередньо він встановлений за тестами ДНК (як зазначалось, родина не вірить в утрату).

Та сама вантажівка, яка була розстріляна ворожою бронемашиною. У ній пошуковці знайшли двох загиблих: один не ідентифікований, а у смерть іншого родина не вірить (Фото Павла Нетьосова)

28-го серпня до сіл Новозарівка та Войкове прибули російські «фахівці» та сепаратисти. Села як підмінили: місцеві почали вигадувати нісенітниці, начебто у колоні їхали «чи то поляки, чи то румуни», яких «помилково» розстріляли добровольчі батальйони. Розповідали також, буцімто розстріл стався задля того, аби «забрати внутрішні органи». Ці нісенітниці підтримували не лише прості люди, а й голова однієї з селищних рад… Проте другий голова селищної ради (вже немолода жінка) зібрала місцеву інтелігенцію – завуча школи, лікаря, ще кількох небайдужих людей, та за кілька днів після бою голіруч поховала вісьмох загиблих бійців у викопаних прямо поруч зі згорілою технікою могилах. Цей вчинок коштував жінці серцевого нападу. Щиро сподіваємося, що ця людина жива та здорова.

Читайте також: Іловайський рахунок 

Солдатів ховали вже після того, як їх, а також понівечену техніку пограбували місцеві мешканці. Особливо – діти. 1-го вересня на «перший дзвоник» кілька дітей прийшли з чоловічими золотими прикрасами та… гранатами. Вчителям школи довелося звернутись до російських військових, які у той час перебували у селі – аби вони забрали у дітей смертоносну зброю (прихильники сепаратистів поводили себе не зовсім адекватно, а відтак допомоги від них чекати було годі).

У вересні 2014 року на місцях загибелі військовослужбовців 92-ї бригади та 42-го батальйону працювали пошуковці з місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Місцеві мешканці показали могили 8-х загиблих військовослужбовців, а також передали відео, записане на мобільний телефон, на якому знято колону ротно-тактичної групи 92-ї бригади через день після розгрому. Як виявилось, кілька одиниць техніки, які фігурують на відео, сепаратистам вдалось полагодити та забрати для своїх цілей… Вочевидь, ця техніка потім воювала проти наших же солдатів. Не виключено – з тією ж 92-ю бригадою, солдати якої неодноразово відзначились у боях осені-зими 2014 років, а також – у 2015 році.

 Пошуковці на власні очі бачили 7 БТР, танк Т-64 та 5 вантажівок – спалених супротивником. Ще 2 БТР, 2 танки та 5 вантажівок, яке фігурує на відео місцевих мешканців, потрапили до рук сепаратистів. Залишається лише дивуватись тому, що при таких втратах у техніці було лише 8 загиблих.

Схема з розташуванням на дорозі поміж селами Новазарівка та Войкове розбитої техніки 92-ї бригади, яку бачили на власні очі пошуковці (без техніки, що була відремонтована та забрана сепаратистами. Схема Павла Нетьосова)

Шукаючи рештки загиблих, пошуковці побували також на полі, на якому, з одного боку – були розірвані танк Т-64, САУ та валялись рештки безпілотника ізраїльського виробництва, а з іншого – два спалених УРАЛи. Поруч з САУ були знайдені фрагменти загиблого, ідентифікувати якого досі не вдалося.

Поруч з  «Уралами» – шість тіл, чотири з яких вже давно ідентифіковані та поховані. Це були ті самі вантажівки, на яких бійці 42-го батальйону намагались прорватись убік колони 92-ї бригади. 

 Фрагменти танка Т-64 та САУ після вибуху боєкомплекту (Фото пошуковця Павла Нетьосова)

Вочевидь, Т-64 та САУ належали до взводу Я.Ярового, про бій якого вже було наведено свідчення. Що ж до безпілотника ізраїльського виробництва, то він, швидше за все – належав російським військовим. Саме такі безпілотними перебувають на озброєнні збройних сил Російської Федерації. На сусідньому полі було знайдено ще одну розірвану САУ 92-ї бригади. Але, на щастя, решток загиблих там не було.

Решти безпілотника ізраїльського виробництва (Фото пошуковця Павла Нетьосова)

Доля колон ротно-тактичної групи 92-ї бригади та 42-го тербатальйону залишалась кілька днів невідомою не лише для родичів, але – і штабу АТО. На ці війська українське командування продовжувало розраховувати навіть 29-го серпня. Так, бійці батальйону «Донбас», які вели того дня бій в оточенні в селі Червоносільське,  кілька разів дзвонили Семену Семенченку, який казав, що їм на допомогу іде… 92-а бригада!

 В історії з розгромом ротно-тактичної групи 92-ї бригади та загону 42-го тербатальйону повторились ті самі помилки, яких припускалось українське керівництво (політичне та військове) з перших днів АТО: ненавченим та недосвідченим резервістам дали смертоносну зброю, якою вони навіть не вміли користатись. І надіслали прямо в пекло… Загалом, завдання, які мали виконати ці дві частини, були непосильними для них. Такі завдання можуть виконувати лише добре навчені професійні війська. Тим більше, коли ворога – удвічі більше.

Читайте також: Іловайськ. Ексгумація. Підсумки

 Якщо оцінювати діяльність штабів – то вони теж спрацювали ганебно. Марш обох груп був неорганізований. Вони рухались до району зосередження для контрнаступу біля села Колоски (що на південь від Кутєйніково) різними шляхами. Замість лічених годин, кожна з груп витратила на марш цілий світловий день 27-го серпня. За цей час обидві колони, які безперестанно петляли по сільських дорогах Донеччини, не могли не помітити хіба що сліпці. Звісно, можна називати і інші причини провалу операції. Але головна з них – українські частини втратили багато часу та не змогли з ходу вступити у бій. Супротивник заздалегідь виявив обидві групи, і потім комбінованими ударами – діями диверсійно-розвідувальних загонів та артилерійським вогнем – знищив їх.

 Попри все вище сказане, багато солдатів 92-ї бригади та 42-го батальйону намагалися, як уміли та могли, виконати свій обов`язок. Тіла кількох з них досі остаточно не ідентифіковані.

 

 

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено