Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 серпня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

Чому добровольчі батальйони, а не Збройні Сили України, пішли на штурм міста
Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

З кінця червня 2014 року Збройні Сили України були націлені на реалізацію одного з головних завдань: створення коридору поміж самопроголошеними ДНР та ЛНР. Були спроби пробити цей коридор через Дебальцево (але дійшли лише до села Ольховатка), потім – Шахтарськ, нарешті – Ясинувату. Реалізація плану весь час зривалась. Причому, причина була завжди одна: нескоординованість та мала чисельність військ, які мали наступати з різних боків.

Попри те, що під час штурму міста Шахтарськ 31-го липня батальйон 25-ї повітрянодесантної бригади зазнав важких утрат і не зміг створити коридор, з наступного дня на мапах РНБО він почав старанно малюватись. І малювали цей коридор, якого не було, на всіх мапах упродовж цілого серпня.

Як відомо, головою РНБО є Президент України, а до складу цієї організації входить частина Кабінету міністрів. Відтак, свідома фальсифікація карт РНБО, що звуться «Ситуація на сході України», робилася або з відома керівництва держави, або тими, хто старанно хотів «прогнутись» перед президентом.

Найбільш зручним місцем для прориву в район Дебальцево був Іловайськ. Саме там штаб АТО і почав планувати наступальну операцію. Але станом на середину серпня 6 тисяч солдатів-контрактників, які мались на початку року, були вже стомлені, переранені, чимало з них загинуло. І всі вони через різні обставини опинились на північному та західному відтінках фронту, або були виведені на переформування. На півдні – у Секторах Б і Д, не залишилось жодної частини, укомплектованої контрактниками. Іншими словами – наступати можна було лише військами, набраними з мобілізованих солдатів. Але наступ частин, укомплектованих мобілізованими, у липні 2014 року закінчився цілковитим провалом.

Читайте також: Іловайський рахунок

Основу військ двох секторів (Б і Д), що займали фронт від Савур-Могили на півдні та с. Єленівка на південному заході (поруч із Донецьком) також становили частини, набрані з мобілізованих. Передусім це були дві батальйонно-тактичні групи 51-ї механізованої бригади. Разом – 512 бійців. На крайньому лівому фланзі, в районі Єленівки, знаходився 2-й батальйон територіальної оборони «Горинь». На правому фланзі -- у місті Амвросієвка – 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». У середині (р-н Старобєшева та Комсомольска) – 39-й батальйон територіальної оборони «Дніпро-2» та 40-й – «Кривбас». Чисельність 2-го та 5-го батальйонів – приблизно по 400 бійців у кожному. А ось 39-й та 40-й були маленькими – 31 та 202 бійця відповідно (не рахуючи тих, які перебували на території базових таборів). Ще на південному фланзі знаходились батальйонно-тактична група 28-ї механізованої бригади та частини Національної гвардії Південного оперативного командування (колишні внутрішні війська). У кожній частині – по кілька сотень людей. Власне, це були всі війська на понад 100-кілометровий фронт.

Солдати територіальних батальйонів переважно захищали взводні опорні пукти та блокпости. Безпосередньо в районі Іловайська на початку червня 2014 року знаходились два не чисельних батальйони територіальної оборони – 39-й та 40-й. Перший з них чергував на блокпостах від Амвросієвки до Кутєйніково, а другий – від Кутєйніково до Старобешево.

4-го серпня обидва батальйони були передані у розпорядження Сектору Б, командувач якого генерал Руслан Хомчак поставив завдання з`ясувати: скільки в районі Іловайська знаходиться сепаратистів?

Штаб АТО та генерал Р.Хомчак вважали, що в Іловайську знаходиться лише від 30 до 80 озброєних сепаратистів. Проте командир 40-го батальйону «Кривбас» та його підлеглі стверджували, що Іловайськ – це цілий «укрєпрайон». Попри це, генерал Р.Хомчак наказав 6-7 серпня здійснити захоплення Іловайська силами 40-го батальйону «Кривбас», а також приданими йому 2 танками та 2 БМП зі складу 51-ї окремої механізованої бригади. В якості підсилення «Кривбасу» було додано загін добровольців з «Правого сектору».

Наступи на Іловайськ відбувались через блокпост на дорозі поміж селами Олександрівка та Чумаки, який займався підрозділом 39-го батальйону. Перший наступ, який відбувся 7-го серпня, з різних об`активних причин не вдався. Під час наступу сепаратисти знищили одну БМП.

Рештки Того самого блокпосту 39-го батальйону, початок вересня 2014 (Фото пошуковця Юрія Коваленка)

Після цього поміж генералом Р.Хомчаком та командуванням 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» виник конфлікт, у результаті якого військовослужбовці цієї частини почали зневажливо ставитись до штабу Сектору Б та саботувати його накази. Вочевидь, саме ця обставина і призвела до того, що в район Іловайська почали стягуватись добровольчі підрозділи з батальйонів «Донбас», «Азов» та «Шахтарськ».

За оцінками самих добровольців, напередодні другого наступу на Іловайськ (10-го серпня) їх зібралося трохи більше 200 – з усіх трьох батальйонів. Основна частина «Донбасу» в той час продовжувала виконувати бойові завдання в інших районах Донецької та Луганської областей. Половина «Азову» залишилась у Маріуполі. «Шахтарськ» був сам по собі малочисельним (кілька десятків людей, подрібнених на окремі загони).

Ранок 10-го серпня. Війська збираються на штурм Іловайська (фото Георгія Тороповського, загиблого бійця «Правого сектору»,)

Разом з добровольцями у наступ 10-го серпня мали йти 3 танки, а також підрозділи 51-ї бригади та 40-го батальйону. Але один танк зламався через перегрітий мотор, другий чомусь залишився на блокпосту, а третій був на самому початку бою підбитий самоходно-артилерійською установкою супротивника. Цікаво, що екіпаж танку відбувся майже легким переляком:. його викинуло під час вибуху крізь отвір для башти, яку за мить перед тим скинуло на землю.

Той самий танк з відірваною баштою (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Піхоту, що наступала, прикривала лише одна БМП (зі складу 51-ї бригади), яка через кожні кілька сотень метрів зупинялась – бо перегрівався мотор, та т.зв. «Прянік» «Азова» -- опанцирована броньованими листами звичайна вантажівка КАМАЗ, на якій був встановлений кулемет «Утьос».

Добровольці почали завзято наступати. Підрозділ «Донбасу» пішов на північ, «Азов» наступав посередині, слідом за ним ішов «Шахтарськ». Військовослужбовці з 40-го батальйону підтримували їх наступ. Добровольцям вдалося зламати опір на першій лінії оборони сепаратистів. Ті почали втікати убік Іловайська. Але супротивник пошкодив «Прянік», і одна напівзіпсута БМП не могла допомогти у подальшому просуванні. Хлопцям довелося повертати назад. Їх відхід прикривала БМП, яка потім, напевно, знов зіпсувалась та була втрачена. Загалом цей наступ на Іловайськ коштував 12 загиблих: з  «Азова» -- 3, з «Донбасу» -- 4, з «Кривбасу» -- 3, з «Правого сектору» -- 2.

Коли добровольці вертались на блокпост 39-го батальйону, там вони побачили і танк, і кілька БМП, яких так не вистачало у наступі. Вони стали дорікати солдатам – що не підтримали їх. На що ті заявили: «Хомчак – дундук, і ми його накази виконуємо по-своєму»…

День 10-го серпня. Будівництво нового блокпосту біля с. Многопілля (фото Георгія Тороповського, загиблого бійця «Правого сектору»)

Солдати стверджували, що, буцімто, краще знають – як треба виконувати поставлені стратегічні завдання. І дійсно, 11-го або 12-го серпня розвідці 40-го батальйону вдалося зайти далеко на північ та зайняти позиції на дорозі Іловайськ-Харцизьк, а відтак – перерізати основну шосейну магістраль, яка йде до міста.

Наступ на Іловайськ 19-го серпня та контрзаходи супротивника

Отже, наявних сил було замало для штурму Іловайська. Військ, укомплектованих контрактниками, у ту мить у розпорядженні штабу АТО теж не було. У зв`язку з цим було прийнято рішення стягнути під Іловайськ все, що можна було, а саме – добровольчі батальйони та кілька щойно доукомплектованих тактичних груп Збройних Сил України.

Саме з цих суто об`єктивних причин у наступі на Іловайськ, який почався 18-го серпня, брали участь переважно добровольчі батальйони: «Донбас» (220 бійців), «Дніпро-1» (78 бійців), «Миротворець» (74 бійця), «Світязь» (спочатку 40, потім – 30 бійців), «Херсон» (30 бійців) та «Івано-Франківськ» (33 бійця). Підтримували наступ зведена рота з 51-ї бригади та щойно прибула на фронт ротно-тактична група 17-ї танкової бригади (4 танки, 4 БМП, 82 бійця).

Читайте також: Іловайськ: цифри і факти

Лише «Азов» та «Шахтарськ» після 19-го серпня були виведені з бойової лінії. Перший батальйон повернувся до Маріуполя (бо вже тоді почали надходити дані про підготовку наступу на це місто зі сторони російського кордону), а другий мав низький рівень дисципліни, а відтак – і боєздатності. На «Шахтарськ» було покладено завдання охороняти село Комсомольське.

В умовах бойових реалій серпня 2014 року батальйон «Донбас» чисельністю у 220 людей був потужною силою. Незадовго перед тим кілька сотень донбасівців за підтримки кількох одиниць техніки Збройних Сил України звільнили міста Попасну та Лисичанськ. Приблизно так само мало б бути і в Іловайську.

Всі інші добровольчі батальйони до початку штурму Іловайська взагалі не брали участі в бойових діях, але цей недолік компенсувався ентузіазмом особового складу.

19-го серпня до Іловайська з боєм ввійшов батальйон «Донбас», який підтримувала броньотехніка 17-ї танкової та 51-ї механізованої бригад. Слідом за ним ввійшов батальйон «Дніпро-1».

       

Один з епізодів боїв в Іловайську – в районі школи №14, фото зроблене 27 серпня бійцям батальйону «Донбас» «Занозою»

Однією з найбільш гарячих точок під час боїв за Іловайська було залізничне депо, в яке захищали батальйони «Херсон» та «Миротворець». Батальйон «Херсон» за своєю чисельністю ледь дорівнював взводу. Він почав формуватись у травні 2014 року та на момент виходу з рідного міста, 19-го серпня, мав у своєму складі всього 49 бійців. З них лише 30 пішли в Іловайськ. До міста херсонці вступали ранком 23-го серпня. 10 з них було прикомандировано до батальйону «Донбас», а інші зайняли залізничне ДЕПО, наступного дня сюди ж прибув і батальйон «Миротворець».

Пожежна машина у залізничному депо Іловайська, яку бійці батальйону «Херсон» планували укріпити бронепластинами. Пізніше ця пожежна машина загине зі своїм екіпажем (вже з «донбасівців») у селі Червоносільському 29-го серпня (фото добровольця батальйону «Миротворець» Дмитра Сіроштана)

Батальйон «Миротворець» був теж досить мало чисельним – в Іловайську він мав усього 74 бійця. Ця частина почала формуватись у Києві у квітні 2014 року. Коли 11-го липня батальйон відбував у зону АТО – до Слов`янська, у ньому нараховувалось 186 бійців. Потім «миротворці» брали участь в операції зі звільнення Попасної, перебували на блокпостах у Дзержинську та Горлівці. Добровольцям обіцяли, що через 45 діб перебування у зоні АТО відбудеться ротація. Цього не сталося, а відтак 54 бійця заявили, що далі служити не будуть та звільнились.

У 20-х числах серпня 96 бійців батальйону прибули в район с. Петрівське Старобешевського району (інші залишились на блокпостах в районі Дзержинська). На території табору дитячого відпочинку «Петушки», де було розгорнуто базовий табір для військових, залишилось 22 бійця. Інші приблизно о 4-00 24-го серпня вирушили до Іловайська – на допомогу батальйону «Донбас». Заходили туди через блокпост 39-06 – на перехресті доріг сіл Олександрівка-Чумаки. Коли побачили на блокпосту на власні очі знищені наші танк Т-64 та БМП – зрозуміли, що саме звідси і починається війна. В Іловайську «Миротворець» зайняв позиції у залізничному депо, де вже знаходились добровольці з батальйону «Херсон».

Ранок 24-го серпня, бійці батальйону «Миротворець» орієнтуються по мапі перед вступом до Іловайська (фото добровольця батальйону «Миротворець» Дмитра Сіроштана)

Сепаратисти та російські добровольці здійснили дві спроби штурму ДЕПО: 25-го та 27-го серпня. У першому ряді йшли бідно вдягнуті та погано озброєні люди – було видно, що це – місцеві «народні ополченці». Проте за їх спинами ховались, однозначно – професіонали. Це був загін Гіві, значну частину якого складали росіяни-добровольці.

Під час відбиття штурмів батальйони не мали втрат. Лише 25-го серпня у засідці в Іловайську загинув у машині командир батальйону «Херсон» та водій.

Аби розвинути успіх добровольчих батальйонів, штаб АТО надіслав на фронт знов сформовані частини Збройних Сил України.

19-го серпня 2014 року з смт. Черкаське Дніпропетровської області до зони АТО вирушив 1-й механізований батальйон та зведена рота 93-ї окремої механізованої бригади, які разом нараховували 337 військовослужбовців. У групі були 2 танки Т-64, 12 БМП, а також автомобільна техніка. Метою групи було селище Дзеркальне, що неподалік від села Кутєйнікове в Амвросіївському районі Донецької області. Тут функціонував базовий табір військ Сектору Б.

Коли військовослужбовці 93-ї бригади дістались Дзеркального (а це було 21-го серпня), там уже знаходились частини 51-ї окремої механізованої бригади, які відступили з села Петровського – в районі Савур-Могили. На висоті ще залишались наші підрозділи (загін полковника Гордійчука), а відтак з прибулої групи 93-ї бригади було виділено збірний загін з 178 бійців – з танками та БМП, який відправився знов займати Петровське. Інші військовослужбовці з 93-ї стали ввійшли до стратегічного резерву Сектору Б та розташувались у Дзеркальному. Сюди з прибули дві групи (по 30 бійців) з 3-го полку спецназу та 73-го морського центру спецпризначення.

Вочевидь, командування сепаратистів та російських частин мало свій «стратегічний задум» з розбиття українських військ. Цей план полягав у сковуванні добровольчих батальйонів в Іловайську, та оточенні їх з північного заходу – зі сторони Донецька, та з півдня – з району с. Амвросієвка. Напевно, виконуючи цей план, частина сепаратистських загонів залишила Іловайськ та перейшла до Донецька. Саме тому починаючи з 21-го серпні в Іловайську помічається зниження масштабів бойових дій.

План сепаратистів почав реалізовуватись 23-го серпня 2014 року наступом на південний фланг – на Сектор Д в районі Амвросієвки.

 Амвросієвка та вся територія аж до Савур-Могили систематично обстрілювалась артилерією супротивника. Збірна рота 93-ї механізованої бригади не змогла закріпитись у селі Петровському – що неподалік від Савур-Могили. Група втратила у Петровському 2 БМП та 1 УРАЛ відділення снайперів – які були знищені ворожим вогнем. Але, на щастя, втрат загиблими не мала – було лише кілька поранених.

23-го серпня група була змушена залишити Петровське та повернутись до Дзеркального. Знов їхали через Амвросіївку, де колону обстріляли з артилерії.

Можна припустити, що відступ збірної роти 93-ї бригади панічно вплинув на 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». В обід 23-го серпня він знявся зі своїх опорних постів та поїхав на захід…

Втеча батальйону «Прикарпаття» поставила у скрутну ситуацію частини Національної гвардії України, які знаходились на крайньому правому фланзі Сектору Д – в районі села Лисиче – у 8 кілометрах від державного кордону. Ранком 23-го серпня бійці Національної гвардії відбили наступ загону сепаратистів та російських диверсантів, які рухались з-боку Росії, але через утечу сусідів змушені були покинути свої позиції та відступити на захід. Наступного дня нацгвардійці прийняли бій у Новоіванівці, а потому відступили в район с. Комсомольске.

Ротно-тактична група 28-ї бригади, яка знаходилась на північ від «Прикарпаття», також мала знятись зі своїх позицій та відійти на північ – в район Кутєйнікове. Більшість мобілізованих солдатів поїхали у напрямку дому – слідом за «Прикарпаттям». Від групи залишилось лише 17 офіцерів та добровольців, які 25-го серпня прийняли участь у бою з російськими військами під Дзеркальним, а потім самостійно змогли вирватись з оточення.

Фактично, вже надвечір 23-го серпня фронт в районі Амвросієвки, який захищав іловайську групу українських батальйонів з півдня, перестав існувати.

Крім того, українська залога Савур-Могили опинилась у цілковитому оточенні.

Читайте також: «Пам`яті Тимура Юлдашева»

Бої з російськими регулярними військами

У ніч з 23-го на 24-те серпня почалось масове втогрнення в Україну російських регулярних військ.

24-го серпня 2014 р. «головнокомандувач збройними силами ДНР» Олександр Захарченко публічно анонсував масштабний наступ проти українських військ «по всіх напрямках».

Того дня з фронту знявся і поїхав до дому ще один батальйон територіальної оборони – «Горинь». Він відкрив сепаратистським загонам шлях наступу на район Іловайська з боку Донецька.

Одна з колон російських військ, кількістю, за свідченням українських офіцерів – до 100 одиниць бойової техніки, ранком 24-го серпня рухалась просто дорогою від кордону через Амвросієвку до Дзеркального – де був базовий табір військ Сектору Б.

Крім розвідників цю колону, що рухалась без жодних опізнавальних знаків, бачило багато людей – як військових так і цивільних. Наприклад, поруч з нею тривалий час їхали у приватній машині двоє офіцерів 93-ї механізованої бригади – одягнутих у цивільне. Російські солдати. прийняли наших військових за сепаратистів та привітно махали руками. Офіцери, одразу по приїзді до Дзеркального, негайно доповіли про колону у штаб АТО. Але там казали що це, напевно – наша колона, відтак – спостерігати, вичікувати.

Ані в штабі АТО, ані в штабах Секторів Б і Д тривалий час не могли повірити, що російські війська просто так візьмуть, та у великій кількості зайдуть на територію України.

Читайте також: «Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас»

Дійшовши надвечір до району сіл Кутєйнікового та Дзеркального, російські десантники почали непомітно оточувати блокпости 39-го та 40-го батальйонів територіальної оборони, і захоплювати їх.

Приблизні маршрути наступу сепаратистських загонів та колон російської регулярної армії 23-24 серпня 2014 року

Одна з обхідних колон – десантників, пішла ліворуч від Кутєйніково, вийшла до с. Осикове. Тут росіянами була знищена вантажівка ГАЗ-66, на якій повертались з фронту до свого базового табору бухгалтери 40-го батальйону «Кривбас», які розвозили продовольство по блокпостах. Кулеметні черги звернули на себе увагу підрозділи української 51-ї механізованої бригади, блокпости якої стояли на в`їзді до с. Кутеєйніково. Зокрема, там було розгорнути гармати – «Рапіри» батареї Костянтина Коваля.

Капітан Коваль добре бачив у далековид військову колону без прапорів та жодних опізнавальних знаків, яка рухалась до Кутєйніково. Він просив відкрити вогонь, але командування не знало – що це за колона, а відтак – не давала згоди. Лише коли з колони почали стріляти по батареї та потрапили у дві гармати, Коваль відкрив вогонь у відповідь. З другого пострілу «Рапіри» влучили у головну бойову машину десанту (БМД-2), яка йшла попереду, інші повернули назад. У результаті потрапляння снаряду у БМД-2 здетонував боєкомплект: її буквально розірвало на шматки. Стемніло, і батарея Коваля разом з іншими українськими частинами відступила з села Кутєйніково на північ – до Многопілля.

Фото з вікна машини на початку вересня 2014 року. На фото – примітки пошуковця Павла Нетьосова. Прямо навпроти – рештки бойової розвідувальної машини десанту (підписані помилково пошуковцем, як БМП)

Наступного дня, 25-го серпня, батарея Костянтина Коваля знов вступила у бій з російськими десантниками під Многопіллям. Вочевидь, командир десантників помилився, та повів їх до с. Многопілля, маючи попереду не важку техніку з гарматами, а МТЛБ-6М – легкі броньовики для перевезення особового складу, які захищають лише від куль. У далековид капітан побачив три МТЛБ-6М, які рухались прямо на гармати. «Рапіри» відкрили вогонь – всі три броньові машини були знищені. Після цього позиції батареї були обстріляні з усіх видів зброї: загинуло 4 бійців з 9, які прикривали артилеристів.

Крім батареї капітана Коваля, героїчно захищались і інші бійці 51-ї механізованої бригади. 2-га батальйонно-тактична група цієї бригади змогла затримати наступ супротивника, який ішов від Донецька, в районі села Стила. 3-я батальйонно-тактична група відбивала атаки російських військ на село Дзеркальне. Коли ворог не зміг взяти це село, надвечір 25-го серпня він накрив розташування українських військ «Градами». Територія базового табору Сектору Б була просто випалена.

Красномовні наслідки обстрілу базового табору українських військ в районі села Дзеркальне (фото пошуковця Павла Нетьосова)

На превеликий жаль, про інший бій з російськими військами, який стався на дорозі в районі села Новодвірське, відомо значно менше. Цей бій відбувся 25 або 26 серпня. З української сторони в ньому брали участь підрозділ 17-ї танкової бригади та група офіцерів штабу оперативного командування «Південь» (Сектору Б). У ході цього бою було захоплено російський танк Т-72 Б3, знищено ще один аналогічний танк, а також – БМД-2 та дві вантажівки з піхотою. На трофейний танк було нанесено білі смуги (опізнавальні знаки української сторони), і пізніше під командуванням полковника Євгена Сидоренка він брав участь у прориві з Іловайського котла.

Згідно повідомлень сепаратистських сайтів, у ніч з 26 на 27 серпня до рук супротивника перейшло Старобєшево. Ранком 27-го, за твердженням сепаратистів, там здалось до полону 129 «національних гвардійців» -- вочевидь, військовослужбовців різних частин Збройних сил України (передусім 51-ї та 93-ї механізованих бригад). Цікаво, що крім цього скупого повідомлення жодних переможних реляцій, репортажів, оповідань про «героїчні подвиги народного ополчення» та ін. подібної інформації сепаратистська преса не надала. Бо ж у Старобєшево зайшли російські регулярні війська…        

Отже, 23-го серпня з фронту дезертував батальйон «Прикарпаття», а згодом – і батальйон «Горинь». Наступного дня в бій з українськими частинами вступили російські регулярні війська. 25-го серпня вони остаточно відрізали іловайське угрупування з півдня, а на ранок 27-го серпня – з заходу. З того моменту добровольчі батальйони та частини Збройних Сил України в районі Іловайська опинились у цілковитому оточенні.

Що в цей час робило українське командування? На це питання знаходимо досить лаконічну відповідь в інтерв`ю генерала Р.Хомчака:

«А уже 25-го августа мы увидели части регулярной российской армии и доложили о них наверх. Но мы опять таки не могли отойти, потому что есть приказ. Если приказ брать Иловайск, значит – брать Иловайск. Слово приказ никто не отменял. Такого не может быть, чтобы приказ не выполнялся. За невыполнение приказа предусмотрена ответственность вплоть до уголовной».

Як виявляється, наші воєначальники лише 25-го серпня «побачили» російські війська, але попри це – збирались і надалі «брати Іловайськ».

Кожний з читачів може сам зробити висновок: хто саме були ті воєначальники, і наскільки логічно вони розмірковували у час смертельної небезпеки, яка нависла над оточеним угрупуванням українських військ. А відтак – хто винен у тому, що сталося далі.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено