Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 серпня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

Чому добровольчі батальйони, а не Збройні Сили України, пішли на штурм міста
Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

З кінця червня 2014 року Збройні Сили України були націлені на реалізацію одного з головних завдань: створення коридору поміж самопроголошеними ДНР та ЛНР. Були спроби пробити цей коридор через Дебальцево (але дійшли лише до села Ольховатка), потім – Шахтарськ, нарешті – Ясинувату. Реалізація плану весь час зривалась. Причому, причина була завжди одна: нескоординованість та мала чисельність військ, які мали наступати з різних боків.

Попри те, що під час штурму міста Шахтарськ 31-го липня батальйон 25-ї повітрянодесантної бригади зазнав важких утрат і не зміг створити коридор, з наступного дня на мапах РНБО він почав старанно малюватись. І малювали цей коридор, якого не було, на всіх мапах упродовж цілого серпня.

Як відомо, головою РНБО є Президент України, а до складу цієї організації входить частина Кабінету міністрів. Відтак, свідома фальсифікація карт РНБО, що звуться «Ситуація на сході України», робилася або з відома керівництва держави, або тими, хто старанно хотів «прогнутись» перед президентом.

Найбільш зручним місцем для прориву в район Дебальцево був Іловайськ. Саме там штаб АТО і почав планувати наступальну операцію. Але станом на середину серпня 6 тисяч солдатів-контрактників, які мались на початку року, були вже стомлені, переранені, чимало з них загинуло. І всі вони через різні обставини опинились на північному та західному відтінках фронту, або були виведені на переформування. На півдні – у Секторах Б і Д, не залишилось жодної частини, укомплектованої контрактниками. Іншими словами – наступати можна було лише військами, набраними з мобілізованих солдатів. Але наступ частин, укомплектованих мобілізованими, у липні 2014 року закінчився цілковитим провалом.

Читайте також: Іловайський рахунок

Основу військ двох секторів (Б і Д), що займали фронт від Савур-Могили на півдні та с. Єленівка на південному заході (поруч із Донецьком) також становили частини, набрані з мобілізованих. Передусім це були дві батальйонно-тактичні групи 51-ї механізованої бригади. Разом – 512 бійців. На крайньому лівому фланзі, в районі Єленівки, знаходився 2-й батальйон територіальної оборони «Горинь». На правому фланзі -- у місті Амвросієвка – 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». У середині (р-н Старобєшева та Комсомольска) – 39-й батальйон територіальної оборони «Дніпро-2» та 40-й – «Кривбас». Чисельність 2-го та 5-го батальйонів – приблизно по 400 бійців у кожному. А ось 39-й та 40-й були маленькими – 31 та 202 бійця відповідно (не рахуючи тих, які перебували на території базових таборів). Ще на південному фланзі знаходились батальйонно-тактична група 28-ї механізованої бригади та частини Національної гвардії Південного оперативного командування (колишні внутрішні війська). У кожній частині – по кілька сотень людей. Власне, це були всі війська на понад 100-кілометровий фронт.

Солдати територіальних батальйонів переважно захищали взводні опорні пукти та блокпости. Безпосередньо в районі Іловайська на початку червня 2014 року знаходились два не чисельних батальйони територіальної оборони – 39-й та 40-й. Перший з них чергував на блокпостах від Амвросієвки до Кутєйніково, а другий – від Кутєйніково до Старобешево.

4-го серпня обидва батальйони були передані у розпорядження Сектору Б, командувач якого генерал Руслан Хомчак поставив завдання з`ясувати: скільки в районі Іловайська знаходиться сепаратистів?

Штаб АТО та генерал Р.Хомчак вважали, що в Іловайську знаходиться лише від 30 до 80 озброєних сепаратистів. Проте командир 40-го батальйону «Кривбас» та його підлеглі стверджували, що Іловайськ – це цілий «укрєпрайон». Попри це, генерал Р.Хомчак наказав 6-7 серпня здійснити захоплення Іловайська силами 40-го батальйону «Кривбас», а також приданими йому 2 танками та 2 БМП зі складу 51-ї окремої механізованої бригади. В якості підсилення «Кривбасу» було додано загін добровольців з «Правого сектору».

Наступи на Іловайськ відбувались через блокпост на дорозі поміж селами Олександрівка та Чумаки, який займався підрозділом 39-го батальйону. Перший наступ, який відбувся 7-го серпня, з різних об`активних причин не вдався. Під час наступу сепаратисти знищили одну БМП.

Рештки Того самого блокпосту 39-го батальйону, початок вересня 2014 (Фото пошуковця Юрія Коваленка)

Після цього поміж генералом Р.Хомчаком та командуванням 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» виник конфлікт, у результаті якого військовослужбовці цієї частини почали зневажливо ставитись до штабу Сектору Б та саботувати його накази. Вочевидь, саме ця обставина і призвела до того, що в район Іловайська почали стягуватись добровольчі підрозділи з батальйонів «Донбас», «Азов» та «Шахтарськ».

За оцінками самих добровольців, напередодні другого наступу на Іловайськ (10-го серпня) їх зібралося трохи більше 200 – з усіх трьох батальйонів. Основна частина «Донбасу» в той час продовжувала виконувати бойові завдання в інших районах Донецької та Луганської областей. Половина «Азову» залишилась у Маріуполі. «Шахтарськ» був сам по собі малочисельним (кілька десятків людей, подрібнених на окремі загони).

Ранок 10-го серпня. Війська збираються на штурм Іловайська (фото Георгія Тороповського, загиблого бійця «Правого сектору»,)

Разом з добровольцями у наступ 10-го серпня мали йти 3 танки, а також підрозділи 51-ї бригади та 40-го батальйону. Але один танк зламався через перегрітий мотор, другий чомусь залишився на блокпосту, а третій був на самому початку бою підбитий самоходно-артилерійською установкою супротивника. Цікаво, що екіпаж танку відбувся майже легким переляком:. його викинуло під час вибуху крізь отвір для башти, яку за мить перед тим скинуло на землю.

Той самий танк з відірваною баштою (фото пошуковця Павла Нетьосова)

Піхоту, що наступала, прикривала лише одна БМП (зі складу 51-ї бригади), яка через кожні кілька сотень метрів зупинялась – бо перегрівався мотор, та т.зв. «Прянік» «Азова» -- опанцирована броньованими листами звичайна вантажівка КАМАЗ, на якій був встановлений кулемет «Утьос».

Добровольці почали завзято наступати. Підрозділ «Донбасу» пішов на північ, «Азов» наступав посередині, слідом за ним ішов «Шахтарськ». Військовослужбовці з 40-го батальйону підтримували їх наступ. Добровольцям вдалося зламати опір на першій лінії оборони сепаратистів. Ті почали втікати убік Іловайська. Але супротивник пошкодив «Прянік», і одна напівзіпсута БМП не могла допомогти у подальшому просуванні. Хлопцям довелося повертати назад. Їх відхід прикривала БМП, яка потім, напевно, знов зіпсувалась та була втрачена. Загалом цей наступ на Іловайськ коштував 12 загиблих: з  «Азова» -- 3, з «Донбасу» -- 4, з «Кривбасу» -- 3, з «Правого сектору» -- 2.

Коли добровольці вертались на блокпост 39-го батальйону, там вони побачили і танк, і кілька БМП, яких так не вистачало у наступі. Вони стали дорікати солдатам – що не підтримали їх. На що ті заявили: «Хомчак – дундук, і ми його накази виконуємо по-своєму»…

День 10-го серпня. Будівництво нового блокпосту біля с. Многопілля (фото Георгія Тороповського, загиблого бійця «Правого сектору»)

Солдати стверджували, що, буцімто, краще знають – як треба виконувати поставлені стратегічні завдання. І дійсно, 11-го або 12-го серпня розвідці 40-го батальйону вдалося зайти далеко на північ та зайняти позиції на дорозі Іловайськ-Харцизьк, а відтак – перерізати основну шосейну магістраль, яка йде до міста.

Наступ на Іловайськ 19-го серпня та контрзаходи супротивника

Отже, наявних сил було замало для штурму Іловайська. Військ, укомплектованих контрактниками, у ту мить у розпорядженні штабу АТО теж не було. У зв`язку з цим було прийнято рішення стягнути під Іловайськ все, що можна було, а саме – добровольчі батальйони та кілька щойно доукомплектованих тактичних груп Збройних Сил України.

Саме з цих суто об`єктивних причин у наступі на Іловайськ, який почався 18-го серпня, брали участь переважно добровольчі батальйони: «Донбас» (220 бійців), «Дніпро-1» (78 бійців), «Миротворець» (74 бійця), «Світязь» (спочатку 40, потім – 30 бійців), «Херсон» (30 бійців) та «Івано-Франківськ» (33 бійця). Підтримували наступ зведена рота з 51-ї бригади та щойно прибула на фронт ротно-тактична група 17-ї танкової бригади (4 танки, 4 БМП, 82 бійця).

Читайте також: Іловайськ: цифри і факти

Лише «Азов» та «Шахтарськ» після 19-го серпня були виведені з бойової лінії. Перший батальйон повернувся до Маріуполя (бо вже тоді почали надходити дані про підготовку наступу на це місто зі сторони російського кордону), а другий мав низький рівень дисципліни, а відтак – і боєздатності. На «Шахтарськ» було покладено завдання охороняти село Комсомольське.

В умовах бойових реалій серпня 2014 року батальйон «Донбас» чисельністю у 220 людей був потужною силою. Незадовго перед тим кілька сотень донбасівців за підтримки кількох одиниць техніки Збройних Сил України звільнили міста Попасну та Лисичанськ. Приблизно так само мало б бути і в Іловайську.

Всі інші добровольчі батальйони до початку штурму Іловайська взагалі не брали участі в бойових діях, але цей недолік компенсувався ентузіазмом особового складу.

19-го серпня до Іловайська з боєм ввійшов батальйон «Донбас», який підтримувала броньотехніка 17-ї танкової та 51-ї механізованої бригад. Слідом за ним ввійшов батальйон «Дніпро-1».

       

Один з епізодів боїв в Іловайську – в районі школи №14, фото зроблене 27 серпня бійцям батальйону «Донбас» «Занозою»

Однією з найбільш гарячих точок під час боїв за Іловайська було залізничне депо, в яке захищали батальйони «Херсон» та «Миротворець». Батальйон «Херсон» за своєю чисельністю ледь дорівнював взводу. Він почав формуватись у травні 2014 року та на момент виходу з рідного міста, 19-го серпня, мав у своєму складі всього 49 бійців. З них лише 30 пішли в Іловайськ. До міста херсонці вступали ранком 23-го серпня. 10 з них було прикомандировано до батальйону «Донбас», а інші зайняли залізничне ДЕПО, наступного дня сюди ж прибув і батальйон «Миротворець».

Пожежна машина у залізничному депо Іловайська, яку бійці батальйону «Херсон» планували укріпити бронепластинами. Пізніше ця пожежна машина загине зі своїм екіпажем (вже з «донбасівців») у селі Червоносільському 29-го серпня (фото добровольця батальйону «Миротворець» Дмитра Сіроштана)

Батальйон «Миротворець» був теж досить мало чисельним – в Іловайську він мав усього 74 бійця. Ця частина почала формуватись у Києві у квітні 2014 року. Коли 11-го липня батальйон відбував у зону АТО – до Слов`янська, у ньому нараховувалось 186 бійців. Потім «миротворці» брали участь в операції зі звільнення Попасної, перебували на блокпостах у Дзержинську та Горлівці. Добровольцям обіцяли, що через 45 діб перебування у зоні АТО відбудеться ротація. Цього не сталося, а відтак 54 бійця заявили, що далі служити не будуть та звільнились.

У 20-х числах серпня 96 бійців батальйону прибули в район с. Петрівське Старобешевського району (інші залишились на блокпостах в районі Дзержинська). На території табору дитячого відпочинку «Петушки», де було розгорнуто базовий табір для військових, залишилось 22 бійця. Інші приблизно о 4-00 24-го серпня вирушили до Іловайська – на допомогу батальйону «Донбас». Заходили туди через блокпост 39-06 – на перехресті доріг сіл Олександрівка-Чумаки. Коли побачили на блокпосту на власні очі знищені наші танк Т-64 та БМП – зрозуміли, що саме звідси і починається війна. В Іловайську «Миротворець» зайняв позиції у залізничному депо, де вже знаходились добровольці з батальйону «Херсон».

Ранок 24-го серпня, бійці батальйону «Миротворець» орієнтуються по мапі перед вступом до Іловайська (фото добровольця батальйону «Миротворець» Дмитра Сіроштана)

Сепаратисти та російські добровольці здійснили дві спроби штурму ДЕПО: 25-го та 27-го серпня. У першому ряді йшли бідно вдягнуті та погано озброєні люди – було видно, що це – місцеві «народні ополченці». Проте за їх спинами ховались, однозначно – професіонали. Це був загін Гіві, значну частину якого складали росіяни-добровольці.

Під час відбиття штурмів батальйони не мали втрат. Лише 25-го серпня у засідці в Іловайську загинув у машині командир батальйону «Херсон» та водій.

Аби розвинути успіх добровольчих батальйонів, штаб АТО надіслав на фронт знов сформовані частини Збройних Сил України.

19-го серпня 2014 року з смт. Черкаське Дніпропетровської області до зони АТО вирушив 1-й механізований батальйон та зведена рота 93-ї окремої механізованої бригади, які разом нараховували 337 військовослужбовців. У групі були 2 танки Т-64, 12 БМП, а також автомобільна техніка. Метою групи було селище Дзеркальне, що неподалік від села Кутєйнікове в Амвросіївському районі Донецької області. Тут функціонував базовий табір військ Сектору Б.

Коли військовослужбовці 93-ї бригади дістались Дзеркального (а це було 21-го серпня), там уже знаходились частини 51-ї окремої механізованої бригади, які відступили з села Петровського – в районі Савур-Могили. На висоті ще залишались наші підрозділи (загін полковника Гордійчука), а відтак з прибулої групи 93-ї бригади було виділено збірний загін з 178 бійців – з танками та БМП, який відправився знов займати Петровське. Інші військовослужбовці з 93-ї стали ввійшли до стратегічного резерву Сектору Б та розташувались у Дзеркальному. Сюди з прибули дві групи (по 30 бійців) з 3-го полку спецназу та 73-го морського центру спецпризначення.

Вочевидь, командування сепаратистів та російських частин мало свій «стратегічний задум» з розбиття українських військ. Цей план полягав у сковуванні добровольчих батальйонів в Іловайську, та оточенні їх з північного заходу – зі сторони Донецька, та з півдня – з району с. Амвросієвка. Напевно, виконуючи цей план, частина сепаратистських загонів залишила Іловайськ та перейшла до Донецька. Саме тому починаючи з 21-го серпні в Іловайську помічається зниження масштабів бойових дій.

План сепаратистів почав реалізовуватись 23-го серпня 2014 року наступом на південний фланг – на Сектор Д в районі Амвросієвки.

 Амвросієвка та вся територія аж до Савур-Могили систематично обстрілювалась артилерією супротивника. Збірна рота 93-ї механізованої бригади не змогла закріпитись у селі Петровському – що неподалік від Савур-Могили. Група втратила у Петровському 2 БМП та 1 УРАЛ відділення снайперів – які були знищені ворожим вогнем. Але, на щастя, втрат загиблими не мала – було лише кілька поранених.

23-го серпня група була змушена залишити Петровське та повернутись до Дзеркального. Знов їхали через Амвросіївку, де колону обстріляли з артилерії.

Можна припустити, що відступ збірної роти 93-ї бригади панічно вплинув на 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». В обід 23-го серпня він знявся зі своїх опорних постів та поїхав на захід…

Втеча батальйону «Прикарпаття» поставила у скрутну ситуацію частини Національної гвардії України, які знаходились на крайньому правому фланзі Сектору Д – в районі села Лисиче – у 8 кілометрах від державного кордону. Ранком 23-го серпня бійці Національної гвардії відбили наступ загону сепаратистів та російських диверсантів, які рухались з-боку Росії, але через утечу сусідів змушені були покинути свої позиції та відступити на захід. Наступного дня нацгвардійці прийняли бій у Новоіванівці, а потому відступили в район с. Комсомольске.

Ротно-тактична група 28-ї бригади, яка знаходилась на північ від «Прикарпаття», також мала знятись зі своїх позицій та відійти на північ – в район Кутєйнікове. Більшість мобілізованих солдатів поїхали у напрямку дому – слідом за «Прикарпаттям». Від групи залишилось лише 17 офіцерів та добровольців, які 25-го серпня прийняли участь у бою з російськими військами під Дзеркальним, а потім самостійно змогли вирватись з оточення.

Фактично, вже надвечір 23-го серпня фронт в районі Амвросієвки, який захищав іловайську групу українських батальйонів з півдня, перестав існувати.

Крім того, українська залога Савур-Могили опинилась у цілковитому оточенні.

Читайте також: «Пам`яті Тимура Юлдашева»

Бої з російськими регулярними військами

У ніч з 23-го на 24-те серпня почалось масове втогрнення в Україну російських регулярних військ.

24-го серпня 2014 р. «головнокомандувач збройними силами ДНР» Олександр Захарченко публічно анонсував масштабний наступ проти українських військ «по всіх напрямках».

Того дня з фронту знявся і поїхав до дому ще один батальйон територіальної оборони – «Горинь». Він відкрив сепаратистським загонам шлях наступу на район Іловайська з боку Донецька.

Одна з колон російських військ, кількістю, за свідченням українських офіцерів – до 100 одиниць бойової техніки, ранком 24-го серпня рухалась просто дорогою від кордону через Амвросієвку до Дзеркального – де був базовий табір військ Сектору Б.

Крім розвідників цю колону, що рухалась без жодних опізнавальних знаків, бачило багато людей – як військових так і цивільних. Наприклад, поруч з нею тривалий час їхали у приватній машині двоє офіцерів 93-ї механізованої бригади – одягнутих у цивільне. Російські солдати. прийняли наших військових за сепаратистів та привітно махали руками. Офіцери, одразу по приїзді до Дзеркального, негайно доповіли про колону у штаб АТО. Але там казали що це, напевно – наша колона, відтак – спостерігати, вичікувати.

Ані в штабі АТО, ані в штабах Секторів Б і Д тривалий час не могли повірити, що російські війська просто так візьмуть, та у великій кількості зайдуть на територію України.

Читайте також: «Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас»

Дійшовши надвечір до району сіл Кутєйнікового та Дзеркального, російські десантники почали непомітно оточувати блокпости 39-го та 40-го батальйонів територіальної оборони, і захоплювати їх.

Приблизні маршрути наступу сепаратистських загонів та колон російської регулярної армії 23-24 серпня 2014 року

Одна з обхідних колон – десантників, пішла ліворуч від Кутєйніково, вийшла до с. Осикове. Тут росіянами була знищена вантажівка ГАЗ-66, на якій повертались з фронту до свого базового табору бухгалтери 40-го батальйону «Кривбас», які розвозили продовольство по блокпостах. Кулеметні черги звернули на себе увагу підрозділи української 51-ї механізованої бригади, блокпости якої стояли на в`їзді до с. Кутеєйніково. Зокрема, там було розгорнути гармати – «Рапіри» батареї Костянтина Коваля.

Капітан Коваль добре бачив у далековид військову колону без прапорів та жодних опізнавальних знаків, яка рухалась до Кутєйніково. Він просив відкрити вогонь, але командування не знало – що це за колона, а відтак – не давала згоди. Лише коли з колони почали стріляти по батареї та потрапили у дві гармати, Коваль відкрив вогонь у відповідь. З другого пострілу «Рапіри» влучили у головну бойову машину десанту (БМД-2), яка йшла попереду, інші повернули назад. У результаті потрапляння снаряду у БМД-2 здетонував боєкомплект: її буквально розірвало на шматки. Стемніло, і батарея Коваля разом з іншими українськими частинами відступила з села Кутєйніково на північ – до Многопілля.

Фото з вікна машини на початку вересня 2014 року. На фото – примітки пошуковця Павла Нетьосова. Прямо навпроти – рештки бойової розвідувальної машини десанту (підписані помилково пошуковцем, як БМП)

Наступного дня, 25-го серпня, батарея Костянтина Коваля знов вступила у бій з російськими десантниками під Многопіллям. Вочевидь, командир десантників помилився, та повів їх до с. Многопілля, маючи попереду не важку техніку з гарматами, а МТЛБ-6М – легкі броньовики для перевезення особового складу, які захищають лише від куль. У далековид капітан побачив три МТЛБ-6М, які рухались прямо на гармати. «Рапіри» відкрили вогонь – всі три броньові машини були знищені. Після цього позиції батареї були обстріляні з усіх видів зброї: загинуло 4 бійців з 9, які прикривали артилеристів.

Крім батареї капітана Коваля, героїчно захищались і інші бійці 51-ї механізованої бригади. 2-га батальйонно-тактична група цієї бригади змогла затримати наступ супротивника, який ішов від Донецька, в районі села Стила. 3-я батальйонно-тактична група відбивала атаки російських військ на село Дзеркальне. Коли ворог не зміг взяти це село, надвечір 25-го серпня він накрив розташування українських військ «Градами». Територія базового табору Сектору Б була просто випалена.

Красномовні наслідки обстрілу базового табору українських військ в районі села Дзеркальне (фото пошуковця Павла Нетьосова)

На превеликий жаль, про інший бій з російськими військами, який стався на дорозі в районі села Новодвірське, відомо значно менше. Цей бій відбувся 25 або 26 серпня. З української сторони в ньому брали участь підрозділ 17-ї танкової бригади та група офіцерів штабу оперативного командування «Південь» (Сектору Б). У ході цього бою було захоплено російський танк Т-72 Б3, знищено ще один аналогічний танк, а також – БМД-2 та дві вантажівки з піхотою. На трофейний танк було нанесено білі смуги (опізнавальні знаки української сторони), і пізніше під командуванням полковника Євгена Сидоренка він брав участь у прориві з Іловайського котла.

Згідно повідомлень сепаратистських сайтів, у ніч з 26 на 27 серпня до рук супротивника перейшло Старобєшево. Ранком 27-го, за твердженням сепаратистів, там здалось до полону 129 «національних гвардійців» -- вочевидь, військовослужбовців різних частин Збройних сил України (передусім 51-ї та 93-ї механізованих бригад). Цікаво, що крім цього скупого повідомлення жодних переможних реляцій, репортажів, оповідань про «героїчні подвиги народного ополчення» та ін. подібної інформації сепаратистська преса не надала. Бо ж у Старобєшево зайшли російські регулярні війська…        

Отже, 23-го серпня з фронту дезертував батальйон «Прикарпаття», а згодом – і батальйон «Горинь». Наступного дня в бій з українськими частинами вступили російські регулярні війська. 25-го серпня вони остаточно відрізали іловайське угрупування з півдня, а на ранок 27-го серпня – з заходу. З того моменту добровольчі батальйони та частини Збройних Сил України в районі Іловайська опинились у цілковитому оточенні.

Що в цей час робило українське командування? На це питання знаходимо досить лаконічну відповідь в інтерв`ю генерала Р.Хомчака:

«А уже 25-го августа мы увидели части регулярной российской армии и доложили о них наверх. Но мы опять таки не могли отойти, потому что есть приказ. Если приказ брать Иловайск, значит – брать Иловайск. Слово приказ никто не отменял. Такого не может быть, чтобы приказ не выполнялся. За невыполнение приказа предусмотрена ответственность вплоть до уголовной».

Як виявляється, наші воєначальники лише 25-го серпня «побачили» російські війська, але попри це – збирались і надалі «брати Іловайськ».

Кожний з читачів може сам зробити висновок: хто саме були ті воєначальники, і наскільки логічно вони розмірковували у час смертельної небезпеки, яка нависла над оточеним угрупуванням українських військ. А відтак – хто винен у тому, що сталося далі.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено