Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 серпня, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Доба нерішучості

Лояльність українців до незалежності корелює з економічною ситуацією і агресивністю Росії
Матеріал друкованого видання
№ 33 (405)
від 20 серпня, 2015
Доба нерішучості

Соціальні мережі, яким українці приділяють дедалі більше уваги, стали серйозно викривляти навколишню реальність. З їх поширенням кожен дістав можливість створити собі комфортне середовище спілкування, а функція бану допомагає виключити контакти з тими, кого чути неприємно. Як наслідок — багато спілкуючись у Facebook, людина з часом починає судити про настрої в суспільстві за настроями у своїй френдстрічці. Патріотові здається, що в Україні небачений патріотичний підйом. Сепаратистові — що населення розчароване, а сама країна розпадається. Якщо ж у якийсь момент ми раптом опиняємося за межами цієї власноруч збудованої оранжереї, дійсність досить болісно розвіює усталену ілюзію.

Загальний патріотичний лейтмотив, що домінує в останній рік на українських телеканалах, створює враження різкого сплеску патріотичних настроїв у країні. Проте одна подорож у громадському транспорті може докорінно змінити це враження.

Переважна частина українських громадян, на жаль, нечасто розмірковує про долю країни. Знач­но більше народ хвилюють буденні питання: як заробити, наскладати на важливу покупку, зібрати дітей до школи. Готовність жертвувати частиною матеріальних благ заради країни притаманна порівняно невеликій кількості українців. Незалежність України, сам факт якої бачиться патріотичній громадськості безперечним досягненням нашого народу, аж ніяк не сприймається так само на всій території країни всіма її громадянами. Серед європейських країн Україна має, мабуть, найбільшу кількість мешканців, що ставлять під сумнів доцільність суверенітету власної держави.

Читайте також: Незалежність як імператив

У 2014 році, після анексії Криму та початку російської агресії, за даними соцопитування КМІСу, кількість українських громадян, що підтримують незалежність України, сягнула рекордних 90%. З одного боку, це, безумовно, позитивна тенденція. А з другого — сама необхідність проводити такі опитування в Україні свідчить про серйозні проблеми. Навряд чи соціологам у Фінляндії, Польщі чи Угорщині спаде на думку взагалі ставити таке питання громадянам своїх держав. В Україні ж за 25 років постколоніального існування це питання не втратило актуальності.

Цікаво простежити, як змінювалося ставлення українців до незалежності від 1991-го. За даними того самого КМІСу, у перші два роки незалежності в умовах значного зниження рівня життя, гіперінфляції та глибокої кризи частка прихильників незалежності радикально зменшилася й на початку 1994-го становила 56%. Водночас рекордно зросла кількість прихильників повернення назад до СРСР. Такий показник видавався майже вироком, але Росія в той час була ще занадто слабка, щоб ним скористатися.

Пояснити таку різку зміну суспільних настроїв після тріумфального для патріотів референдуму 1991 року нескладно. Значна частина жителів УРСР голосувала за незалежність України не так із патріотичних почуттів, як з особистого матеріального інтересу. Агітатори за незалежність обіцяли, що після відокремлення від Росії Україна перестане годувати Москву й заживе на широку ногу. Коли ж цього не сталося, а сталося навпаки, всі, хто голосував за незалежність із корисливих міркувань, передбачувано змінили свою думку.

Особливо показовий тут приклад шахтарів Донбасу. Якщо наприкінці 1980-х вони були тією рушійною силою, яка допомогла Україні відстояти незалежність, то вже на початку 1990-х шахтарі в ході страйків висували вимоги автономії Донецької та Луганської областей. Незалежність УРСР гірники підтримували лише для того, щоб їх не обділяв союзний центр. Коли ж столиця перемістилася до Києва, стали в опозицію до нового центру, вгледівши в ньому чергового нахлібника. У 1993 році, на наймасовішому шахтарському страйку, який організував Юхим Звягільський, висувалися вимоги широкої автономії для Донбасу. Щоправда, після перемовин та задоволення частини вимог вони були зняті з порядку денного.

Однак уже з 1994 року в Україні знову почалося поступове зростання патріотичних настроїв, що збіглося в часі з Першою чеченською війною в Росії. Налякані кадрами розтрощеного Грозного та терактами в Первомайську та Будьонівську, обивателі зрозуміли, що в тихій і спокійній Україні, де в 1990-х усупереч численним прогнозам так і не сталося жодного військового конфлікту, є свої переваги. До кінця 1996-го, попри економічну кризу, частка прихильників незалежності сягнула 71% дорослого населення. Хоча, як ми розуміємо, ця цифра суттєво відрізнялася від кількості справді патріотично налаштованих громадян.

Читайте також: Попередні підсумки

У наступні роки показник не раз коливався залежно від економічної та політичної ситуації. В умовах фінансової кризи 1997–1998 років частка прихильників незалежності знову впала до критичних 60%. А в 1999–2000-му, під час Другої чеченської війни, повернулася до 72%. Наступний сплеск припав на період Помаранчевої революції, але й він швидко змінився спадом після провальних дій Ющенка та розпаду його команди. У 2008-му, після нападу Росії на Грузію, частка патріотично налаштованих громадян знову різко зросла з 72% до 83%, але через рік поступово повернулася до 74%.

Ще в 2010-му чверть мешканців України була проти самого факту її існування. Показник досить гнітючий. Щоб виправити його, знадобилася війна...

Цілком імовірно, що й нинішні 90% досить скоро відкотяться до 80%. Принаймні економічна ситуація в країні сприяє такому сценарію. Втім, покласти край 25 рокам коливань, імовірно, зможе втрата найбільш проросійських територій, яка змінить співвідношення проукраїнськи та проросійськи налаштованих громадян не на користь Москви. На жаль, змінити настрої українців без такої радикальної ампутації за роки незалежності так і не вийшло. Авторитет держави в Україні залишається вкрай низьким, країну важко назвати комфортною для проживання. Ті обивателі, у яких «батьківщина там, де дупа в теплі», так і не полюбили Україну через брак цього самого тепла. Зате бідність і депресія стали відмінним живильним середовищем для українофобії та сепаратизму.

Сьогодні на запитання «чи підтримуєте ви український суверенітет?» у різних частинах України, як і 20 років тому, можна почути протилежні відповіді. У західних областях браку патріотизму зазвичай не спостерігається. На Сході ситуація складніша. Її важко описати як повне неприйняття України та повальний культ РФ. Швидше це байдужість. Згода жити під будь-якими прапорами, за будь-яких урядів, «аби не було війни». Головне — стабільність. Саме за стабільність тут люблять Путіна й Росію.

Читайте також: 24 роки умовно

Проголошення незалежності збіглося в часі з крахом соціалізму й переходом до ринкової економіки, що особливо гостро позначилося на промислових регіонах України. Через це незалежність України стала асоціюватися в тамтешніх мешканців із різким зниженням рівня життя, втратою роботи, інфляцією, зростанням злочинності. Про те, що ті самі процеси в 1990-х переживала й Росія, з якою вони вважали за потрібне возз’єднатися, ці громадяни воліли не думати. З їхніх депресивних, напівмертвих селищ здавалося, що проблеми Росії зовсім не такі важкі, як їхні.
Ймовірно, якби в 1990-х Україна пішла шляхом реформ і ввійшла до Євросоюзу, як інші країни Східної Європи, питання про ставлення до незалежності сьогодні навряд чи було б актуальним. А кількість противників суверенітету була б приблизно на рівні статистичної похибки. Але економічні невдачі, провал реформ і беззаконня, що захлеснули Україну, на довгі роки поставили її в статус «фейл-стейт» — держави, що не відбулася, з якого вона, вочевидь, вибирається тільки тепер.

Перш ніж саме питання про підтримку українського суверенітету втратить в Україні актуальність, мине, напевно, ще чимало років. І пришвидшити цей процес допоможуть тільки успішні реформи та подолання затяжної кризи. Після того як країна досягне пристойного рівня життя та перетвориться на привабливе місце для ведення бізнесу, дорожитимуть нею навіть ті мешканці, що не відчувають любові до національної мови та культури.
Хоча б тому, що тоді їм буде що втрачати тут.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено