Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 серпня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Майбутнє однієї ілюзії

Скільки себе пам’ятаю, мені завжди доводилося чути про те, що ми нічого не вирішуємо. Що все, на що ми здатні, — подумати про ціни на масло й картоплю, а сильні світу цього вже все вирішили за нас. Чи не доводилося вам замислюватися, друзі, чому все саме так? Чому люди, які силою свого характеру й духу і далі опускаються на глибину 800 м під шквальним вогнем артилерії, такі байдужі до власної долі?
Матеріал друкованого видання
№ 33 (405)
від 20 серпня, 2015
Майбутнє однієї ілюзії

Я побував на всіх основних подіях минулого року, які відбулися в нас на Донбасі. Це був і «парад полонених», і перший березневий мітинг, і просто трупи на вулицях, розкидані на асфальті після горезвісних обстрілів Донецька. Я дивився на своїх земляків, знедолених, заплаканих, які ненавидять вас і мене, всіх, хто ще з Україною, і думав лише про одне: що за люди живуть на Донбасі?

Дивне питання, чи не так? Якщо не брати до уваги те, що сам я звідси і все життя прожив у Макіївці й Донецьку, то ставити його може лише людина, яка геть-чисто зневірилася у своїй здатності ще бодай щось розуміти в тому, що відбувається навколо.
А вперше мені це питання спало на думку саме на березневій площі, коли мої земляки, тріумфуючи, обрали собі «губернатора» з почесним звучанням «народний». І знаєте, останнє слово я навіть не став би брати в лапки: Паша був справді з народу, але не тому, що його обрала більшість, а тому, що ця більшість була готова до приходу «апостолів». Того дня всі, хто стояв на площі, чекали лиш одного — фігури на сцені. Маленької зморщеної ляльки, чиї коливання від прив’язаних ниток мали зняти з них відповідальність рухати руками самим. Так, тепер уже відомо, що це був Губарєв, але тоді його ще ні­хто не знав і з таким самим успіхом туди міг видертися будь-хто, хто претендував на роль нового Сталіна з відливом донецьких печей на грудях. По суті, це була темна пляма, картинка з вирізаним обличчям, риси якого мала заповнити всеохопна й безкомпромісна відповідальність за долю народу.

Читайте також: Один вечір у Донецьку

Те, що відбувалося того дня, я чітко пам’ятаю, навіть рік потому. Площа, заповнена величезною кількістю прапорів: тут були і знамена СРСР, і Військово-Морського флоту Союзу, і невеличкі прапорці «ДНР», якими розмахували діти, що бігали вулицями, та похмурі пенсіонери, і штандарти Росії та «Русского Единства»; люди, які повсякчас мелькали прив’язаними до ніг і рук георгіївськими стрічками; кількадесят міцних хлопців у камуфляжі, які через кілька годин почнуть щосили проштовхувати на сцену майбутнього «губернатора», розпихаючи місцевих депутатів, уже звинувачених у зраді, і, нарешті, сам Губарєв, котрий ще близько півгодини після того, як опиниться на сцені, вимагатиме собі справний мікрофон і намагатиметься мовити про «зраду хунти».

«Вибори», які відбулися того дня, могли б претендувати на найкращі традиції «казачої» демократії: після півгодини вкрай нерозбірливого бурмотіння Губарєва зі сцени на неї вийшла людина, яка чітко й голосно закликала проголосувати за Павла та обрати його новим губернатором. Чи то від втоми, чи то від нудьги через таке пасивне красномовство всі одразу ж стали викрикувати «нормально!», «піде» й «давай!». Так під свист і поодинокі аплодисменти «народний губернатор» отримав корону. Решту відомо й так.

Цікавий факт, що того дня на площі не було жодного з відомих мені зараз бойовиків, які записалися в ряди «ополчення». Склад присутніх вирізняли солідний вік і «робочий формат»: кепки, потерті куртки і вкрай змучений вигляд. Було цілком очевидно, що це пластилін, готовий набрати будь-якої форми від тих, хто кричав їм «фашизм не пройде!».

Читайте також: Банка з павуками

То чому ж усе саме так? Річ у тім, що нас навчили дивитися на світ крізь нулі калькулятора. Змусили повірити, що все можна підрахувати й виміряти, підвести під спільний знаменник бюджетних розрахунків: так було раніше, так є тепер, а отже, не варто думати про більше і в майбутньому. «Донбас працює» — ось фраза, яка дасть відповідь на все. І на ваш змарнілий вигляд після 12-годинної зміни, і на копійки в кишені, і на ваше найближче майбутнє в якомусь запорошеному цеху. Та й на сам Майдан, де люди дозволяли собі просто немислиме: переводити робочий час не в кількість закручених гайок, а в пісні й теплу каву під жаром палаючих вогнів. Це іноземна мова, якої нас не вчили, але чи в цьому наша вина?

Сьогодні ми вправляємося в тому, щоб між свистом куль і звуком ракет придумати нове образливе прізвисько тим, хто ще в «ДНР». А що як сама «ДНР» — це лише дзеркало минулого, якого не вийде спекатися простими вибухами гранат?

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено