Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 серпня, 2015   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Мартін Сноддон: «У багатьох куточках світу вдалося досягти роззброєння та демобілізації, але реінтеграції — не повною мірою»

Конфліктолог Мартін Сноддон розповів Тиж­­ню про ірландську «війну, яку не виграв ніхто», війну на Сході України та принципи ведення переговорів.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (404)
від 13 серпня, 2015
Мартін Сноддон: «У багатьох куточках світу вдалося досягти роззброєння та демобілізації, але реінтеграції — не повною мірою»

Наведу ваші слова: «Люди, які вдаються до насильства, можуть не лише вбити когось ще, але також вбити частину себе». Чи це, на вашу думку, правильно навіть тоді, коли воїн зі зброєю у руках змушений захищати власну країну від тероризму, від зовнішньої агресії?

— Дозвольте мені почати з бекграунду. Коли я був 16-річним хлопцем, до моїх рук вклали пістолет, аби я захищав свою спільноту від нападів «терористів». І протягом наступних чотирьох років боровся з ворогом як член продержавного недержавного озброєного угруповання, використовуючи звичний у цих лавах «режим роботи» — тероризм. Так я став учасником нападів із використанням вогнепальної зброї та вибухівки, що призвело до поранення та загибелі людей. Держава, яку я захищав, відправила мене за ґрати на 15 років.
Мої слова, які ви згадуєте, стосуються людей, що вдаються до прямих насильницьких дій. Я кажу про втрату невинності під час акту насильства, у тому числі й із погляду християнської моралі це актуально, навіть коли є політична необхідність протистояти супротивникам. Це дуже індивідуальна реакція, що залежить від переконань та цінностей, які людина мала ще до війни. Емоційний, психологічний та духовний вплив насильницьких дій на людину залежить від її особистості, її поведінки у минулому, від середовища, у якому вона жила до конфлікту чи живе після нього.

Ви працювали і з колишніми солдатами британської армії, і з лоялістами, і з членами ІРА. У чому крім політичних поглядів полягають головні відмінності між цими людьми? Чи різниться їхня реакція на війну, чи по-різному в них проявляється посттравматичний синдром?

— Люди, які страждали від посттравматичного стресового розгляду, були у всіх згаданих вами групах. Події, що спричинили травму, могли різнитися, але симптоми в різних супротивників були дуже схожі. І насправді в них повторюються симптоми, які спостерігаються в інших зонах бойових дій, наприклад у Південній Америці, Африці чи Азії. З такими самими симптомами стикаються американці та британці, повертаючись з Афганістану, Іраку.

Читайте також: Майкл Боцюрків: «Ми можемо бути очима й вухами міжнародної спільноти в зоні конфлікту»

Водночас, шукаючи індивідуальний підхід до кожної згаданої вами групи, потрібно дослідити кожну з них, зрозуміти, хто або що впливає на її членів, як найкраще можна залучити їх до процесу. У всіх конфліктних ситуаціях, у яких мені доводилося працювати, є свої «яструби» та «голуби». Між цими двома крайнощами перебуває більшість учасників, котрі не впевнені, у який бік їм рухатися далі.

В Ірландії й досі є «яструби» — люди, які хочуть вдаватися до насильства, щоб досягти своєї політичної мети, хоча насправді її неможливо досягти в такий спосіб. На щастя, вони в меншості, й конфлікт уже перетворюється на театр політичних дебатів та переговорів.

Що ви думаєте про війну в Україні та можливість мирного виходу із ситуації?

— Війна в Україні — це дуже сумно. І водночас дуже цікаво для зовнішнього спостерігача. Тим більше що я не раз бував у вашій країні.

Схоже, у вашій державі обидві сторони конфлікту вірять, що в них є право боротися. Це віра, якою вони жили, аж поки не зайшли у глухий кут або принаймні не прийшли до певного затишшя в боях. Перемовини у Мінську допомогли зменшити кількість важкого озброєння на Сході України, що, я переконаний, врятувало не одне життя. Але ці домовленості не змінили ставлення сторін до конфлікту.

Мій досвід переконує, що незалежно від того, як довго триває війна, коли це в інтересах обох сторін конфлікту, можна досягти політичного вирішення. Перевести конфлікт із площини застосування фізичної сили в площину перемовин. На цій стадії потрібні лідери, що здатні намітити майбутнє відносин, попри бар’єри відмінностей.

Це, поза сумнівом, призведе до серйозних труднощів всередині українського суспільства.

Читайте також: Ганна Гопко: «Західні партнери часто не можуть зрозуміти, чого хочуть українці»

Українцям доведеться зробити крок уперед, проявляти ініціативу, ставити на ноги людей, які постраждали, налагоджувати відносини. Такі дії має повністю підтримати держава. Знаю, що в Україні багато волонтерів вже надають допомогу пораненим, біженцям та іншим постраждалим. Я схиляюся перед ними.

«Наші друзі загинули ні за що», — скажуть солдати у випадку, якщо ми йтимемо на поступки й домовлятимемося про мир, а не виграємо війну…

— Це дуже поширена відповідь серед солдатів у таких обставинах. І не дивно. Адже їхні товариші принес­ли себе в жертву. Пожертвувати собою готові були й ті, хто залишився живим.

Простого подальшого шляху вперед для цих солдатів не існує. Вони потребуватимуть простору, часу та ресурсів, щоб жити далі з тим, що вони пережили. Важливо, як їхні втрати будуть оцінені урядом та суспільством загалом.

Потрібні лояльність, довіра, співчуття…

Корисними будуть програми самодопомоги для ветеранів, підтримка суспільства. Також на державному рівні має бути пам’ять та вдячність за відданість своїй країні — такі ініціативи повинні надходити від політичних лідерів.

В ірландському контексті війну не виграв ніхто. Деякі колишні бійці з обох сторін стали політичними або громадськими діячами, хтось приєднався до груп, де почувається в безпеці й може говорити про свій досвід війни…

У часи домовленостей про припинення вогню в Північній Ірландії я розробляв програми реінтеграції для колишніх політичних в’язнів та колишніх комбатантів. Такі програми включали в себе і забезпечення потреб, і психологічну та емоційну підтримку. Минув 21 рік, а колишні бійці й досі продовжують свою війну. Тільки тепер вони роблять це в інший спосіб — без застосування фізичної сили. І поки все відбувається в межах закону, це їхнє демократичне право.

Ви працювали в багатьох країнах. Простіше працювати вдома, де ви маєте ідеальне розуміння ситуації, чи існують певні універсальні міжнародні механізми вирішення проблем?

— За післявоєнних обставин часто створюються програми РДР. Це Роззброєння, Демобілізація солдатів та Реінтеграція солдатів. У багатьох куточках світу вдалося досягти роззброєння та демобілізації, але реінтеграції — не повною мірою. Іноді через місцеві особливості.
Найкраще працювати з людьми, які здатні на співчуття, гнучкі в підході до потреб групи або особистості, відкриті до інших, здатні до розуміння і є професіоналами у своїй галузі. Важливими є саме ці особисті якості, а не національність людини.

Читайте також: ОБСЄ в інтер’єрі: вони працюють

Одна зі сторін конфлікту може перебувати під впливом пропаганди і просто відмовляється чути інші думки, не вірячи жодному слову опонентів. Як українець може довести росіянину, що в нашій країні не вбивають за вживання російської мови, не розпинають дітей?

— Стара приказка підказує нам, що першою жертвою війни стає правда. І зв’язок між людьми. За відсутності комунікації між собою люди схильні вірити інформації, яку вони отримують з різних ЗМІ. Якщо «репортер» чи ЗМІ мають завдання демонізувати «інших» людей, відсутність зв’язку з «іншими» добре сприятиме поширенню міфів.

Спілкування — це ключ до розуміння. Але іноді потрібен творчий підхід до обрання шляхів, якими це спілкування можна полегшити. Деякі люди до прямого діалогу з «іншими» готові. А є такі, кот­рим більше підходять непрямі форми спілкування: «човникова» медіація, перегляд відеоматеріалів тощо.

Хоч би який шлях ви обрали, потрібен час для відповідної підготовки процесу, для встановлення довіри до професійного посередника. І в будь-яко­­му разі існують чотири взаємопов’язані базові принципи, які стають фундаментом для діалогу. Це довіра, відкритість, чесність і рівність.

------------------------------------------------

Мартін Сноддон народився 11 липня 1955 року, колишній ольстерський «лояліст», член визнаних терористичною організацією Ольстерських добровольчих сил (Ulster Volunteer Force). У віці 19 років за терористичну діяльність був засуджений до довічного ув’язнення. За ґратами провів 15 років, після чого потрапив під амністію. Сьогодні Мартін Сноддон — конфліктолог, незалежний міжнародний тренер і консультант у компанії Nothern Spring, директор Центру Conflict Trauma Resource у Белфасті, член Комітету з управління оздоровленням та розумінням при Комітеті у справах Північної Ірландії при Палаті громад. Мартін Сноддон брав участь у перемовах та акціях примирення у Нікарагуа, Південній Африці, Сербії, Хорватії, Малайзії, Секторі Газа.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено