Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 серпня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Казка про Страшного Правосєка

Якби «Правого сектору» не було, то влада мусила б його вигадати. Бо як же українська влада без «невістки»?
Матеріал друкованого видання
№ 31 (403)
від 6 серпня, 2015
Казка про Страшного Правосєка

От Міхо Саакашвілі, наприклад, на функцію «невістки» не годиться, бо виконує роль ґайдарівського Тімура — добрі діла творить: паркани на пляжах валяє, чиновників шугає, у Чернігові на виборах чиновника захищає. Міхо готовий як не очолити, то прокоментувати все, що діється в тепер рідній йому неньці Україні. Дуже турбується про росіян, і то аж настільки, що взяв у свою тімурівську команду правнучку радянського письменника Ґайдара — творця Тімура. Як пояснив голова фракції імені президента в парламенті, це щоб урівноважити вплив іншої колеги-українки в команді голови Одеської ОДА. Російський письменник Ґайдар був насправді чекістом Ґоліковим. Розкуркулював селян у час Тамбовського постання, вбивав зі спецназом башкирів і хакасів, а ще полюбляв власноруч стріляти полоненим у потилицю. Але чекістська влада відкликала його з «поля бою» і відправила в психушку. Там Ґайдар-Ґоліков і став писати книжки для дітей. (А ви питаєте, звідки у нас вата...) Тепер у Каневі стоїть йому пам’ятник, а дитячі бібліотеки в Україні носять його ім’я.

Читайте також: У лавах «Правого сектору» виявили агентів «ДНР» - командир ДУК ПС

А от із «правосєками» все складніше. Ну хіба зможе влада без них зарадити контрабанді на кордонах? Ну як почати відбирати у когось потоки, якщо цей хтось добре відомий центральній владі й навіть справно платить Києву за право на перемитництво? А тут «Правий сектор» узявся за діло — і шуму в закарпатських лісах наробили, і міністри з депутатами показали себе державниками, і президент у Верховній Раді отаманщину 1919 року згадав. (Шкода, не згадав про тогочасних соціалістичних «державників» — прем’єра Винниченка і президента Грушевського, які не знали ні як дати землю селянам, ні з ким краще дружити: з німцями чи росіянами, а винними в усьому виявилися таки отамани-«невістка».)
Ну а як, скажіть, без «правосєків» можна сподобатись американським партнерам, про чию глибоку стурбованість українськими справами знає весь світ? Тепер вони стурбовані розгулом націоналізму в Україні... Ну якщо в нашому керівництві є такі поважні люди, як пан Гройсман або пан Клімкін, то хто повірить в український націоналізм? Але коли — і то виключно в державних інтересах! — витягти жупел «правосєків», тоді вже ніхто не питатиме, чого це пані Нуланд так круто нагинає пана Порошенка заради внесення в Конституцію України положення про особливий статус «ДНР-ЛНР»? Велика політика блукає десь далекими коридорами Вашингтона і, на жаль, не такими далекими Москви, а щоденне політичне життя на Банковій конче потребує «невістки», бо як іще можна пояснити електорату відсутність перемін?

А електорат в Україні неспокійний, тепер усі знають, що він може й не витримати до наступних виборів. Хоч як благали на Майдані лідери опозиції — «борці з режимом Януковича» — дочекатися виборів-2015, але вийшов нікому не відомий боєць Парасюк і сказав усім «пацифістам-примиренцям» забиратися «з пляжу». Злякалися не тільки «борці-опозиціонери», а й президент Янукович. Чому? Бо вони знали, що казка про страшних «правосєків» — це не байка для переділу потоків і не привид українського націоналізму. У якийсь момент український терпець обов’язково уривається, а тривалість цього терпцю що далі, то стає коротшою.

Читайте також: В топку революції

Українці — всі, кому дорога ця країна, — завжди пам’ятали про потребу своєї національної (а інших людство ще не винайшло) держави й готові були за неї боротися. Їх багато разів дурили свої ж таки малороси казками про «братній народ», але коли-небудь віра в казки мала скінчитися. Українська нація (незалежно від етнічних характеристик крові, яка тече в жилах українців, — про це окремо треба наголосити нашим глибоко стурбованим партнерам) нарешті подорослішала й буде захищати своє право на те, що давно мають інші: власні мову, історію і державну територію. Ще зовсім недавно українські нацдеми 1990-х боялися розізлити «великих дядь», у яких такі «великі інтереси»... А ті молоді, котрі не боялися, гуртувалися десь навколо спочатку УНА-УНСО і «Тризуба», потім ранньої «Свободи», «Пори» і багатьох подібних; скільки їх було, годі й пригадати. Майже одразу виявлялося, що на чолі стоять люди «інших інтересів», що молода й гаряча сила випускається у свисток, а провід на практиці служить інтересам ворога. Форма розвалювалася, але зміст залишався, попри все. Він набирав нової сили й шукав іншу форму, яку швидко відкидав як непідходящу. Тепер усі ламають списи довкола «Правого сектору». Та хоч би якою була його доля, протестний дух українців не зникне: «праві сектори» приходять і йдуть, а «правосєки в душі» залишаються. Колись вони витворять свій адекватний політичний провід і ввійдуть до керівництва України — спокійної, багатої, європейської. Бо хто в юності не був радикалом, той у молодості не стане лібералом, а в зрілому віці — консерватором, якому обов’язково не даватимуть спокою юні вільні радикали.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено