Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 серпня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Казка про Страшного Правосєка

Якби «Правого сектору» не було, то влада мусила б його вигадати. Бо як же українська влада без «невістки»?
Матеріал друкованого видання
№ 31 (403)
від 6 серпня, 2015
Казка про Страшного Правосєка

От Міхо Саакашвілі, наприклад, на функцію «невістки» не годиться, бо виконує роль ґайдарівського Тімура — добрі діла творить: паркани на пляжах валяє, чиновників шугає, у Чернігові на виборах чиновника захищає. Міхо готовий як не очолити, то прокоментувати все, що діється в тепер рідній йому неньці Україні. Дуже турбується про росіян, і то аж настільки, що взяв у свою тімурівську команду правнучку радянського письменника Ґайдара — творця Тімура. Як пояснив голова фракції імені президента в парламенті, це щоб урівноважити вплив іншої колеги-українки в команді голови Одеської ОДА. Російський письменник Ґайдар був насправді чекістом Ґоліковим. Розкуркулював селян у час Тамбовського постання, вбивав зі спецназом башкирів і хакасів, а ще полюбляв власноруч стріляти полоненим у потилицю. Але чекістська влада відкликала його з «поля бою» і відправила в психушку. Там Ґайдар-Ґоліков і став писати книжки для дітей. (А ви питаєте, звідки у нас вата...) Тепер у Каневі стоїть йому пам’ятник, а дитячі бібліотеки в Україні носять його ім’я.

Читайте також: У лавах «Правого сектору» виявили агентів «ДНР» - командир ДУК ПС

А от із «правосєками» все складніше. Ну хіба зможе влада без них зарадити контрабанді на кордонах? Ну як почати відбирати у когось потоки, якщо цей хтось добре відомий центральній владі й навіть справно платить Києву за право на перемитництво? А тут «Правий сектор» узявся за діло — і шуму в закарпатських лісах наробили, і міністри з депутатами показали себе державниками, і президент у Верховній Раді отаманщину 1919 року згадав. (Шкода, не згадав про тогочасних соціалістичних «державників» — прем’єра Винниченка і президента Грушевського, які не знали ні як дати землю селянам, ні з ким краще дружити: з німцями чи росіянами, а винними в усьому виявилися таки отамани-«невістка».)
Ну а як, скажіть, без «правосєків» можна сподобатись американським партнерам, про чию глибоку стурбованість українськими справами знає весь світ? Тепер вони стурбовані розгулом націоналізму в Україні... Ну якщо в нашому керівництві є такі поважні люди, як пан Гройсман або пан Клімкін, то хто повірить в український націоналізм? Але коли — і то виключно в державних інтересах! — витягти жупел «правосєків», тоді вже ніхто не питатиме, чого це пані Нуланд так круто нагинає пана Порошенка заради внесення в Конституцію України положення про особливий статус «ДНР-ЛНР»? Велика політика блукає десь далекими коридорами Вашингтона і, на жаль, не такими далекими Москви, а щоденне політичне життя на Банковій конче потребує «невістки», бо як іще можна пояснити електорату відсутність перемін?

А електорат в Україні неспокійний, тепер усі знають, що він може й не витримати до наступних виборів. Хоч як благали на Майдані лідери опозиції — «борці з режимом Януковича» — дочекатися виборів-2015, але вийшов нікому не відомий боєць Парасюк і сказав усім «пацифістам-примиренцям» забиратися «з пляжу». Злякалися не тільки «борці-опозиціонери», а й президент Янукович. Чому? Бо вони знали, що казка про страшних «правосєків» — це не байка для переділу потоків і не привид українського націоналізму. У якийсь момент український терпець обов’язково уривається, а тривалість цього терпцю що далі, то стає коротшою.

Читайте також: В топку революції

Українці — всі, кому дорога ця країна, — завжди пам’ятали про потребу своєї національної (а інших людство ще не винайшло) держави й готові були за неї боротися. Їх багато разів дурили свої ж таки малороси казками про «братній народ», але коли-небудь віра в казки мала скінчитися. Українська нація (незалежно від етнічних характеристик крові, яка тече в жилах українців, — про це окремо треба наголосити нашим глибоко стурбованим партнерам) нарешті подорослішала й буде захищати своє право на те, що давно мають інші: власні мову, історію і державну територію. Ще зовсім недавно українські нацдеми 1990-х боялися розізлити «великих дядь», у яких такі «великі інтереси»... А ті молоді, котрі не боялися, гуртувалися десь навколо спочатку УНА-УНСО і «Тризуба», потім ранньої «Свободи», «Пори» і багатьох подібних; скільки їх було, годі й пригадати. Майже одразу виявлялося, що на чолі стоять люди «інших інтересів», що молода й гаряча сила випускається у свисток, а провід на практиці служить інтересам ворога. Форма розвалювалася, але зміст залишався, попри все. Він набирав нової сили й шукав іншу форму, яку швидко відкидав як непідходящу. Тепер усі ламають списи довкола «Правого сектору». Та хоч би якою була його доля, протестний дух українців не зникне: «праві сектори» приходять і йдуть, а «правосєки в душі» залишаються. Колись вони витворять свій адекватний політичний провід і ввійдуть до керівництва України — спокійної, багатої, європейської. Бо хто в юності не був радикалом, той у молодості не стане лібералом, а в зрілому віці — консерватором, якому обов’язково не даватимуть спокою юні вільні радикали.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено