Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 серпня, 2015   ▪   Спілкувалася: Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Нолан Петерсон: «Під час війн у Іраку та Афганістані Америка була дуже схожа на Україну»

32-річний американець Нолан Петерсон – ветеран війн у Іраку та Афганістані, який по закінченню служби у військово-повітряних силах США вирішив зайнятися журналістикою. Вирішив тому, що йому здалося: ті, хто залишився вдома, не розуміють тих, хто повернувся з війни…
Нолан Петерсон: «Під час війн у Іраку та Афганістані Америка була дуже схожа на Україну»

На одну зі своїх війн, в Афганістан, він повернувся вже у якості військового кореспондента. В Україні Нолан Петерсон, міжнародний кореспондент The Daily Signal, багато працює у зоні АТО. Був і у перших лавах журналістів, що взяли участь у запропонованому Міністерством оборони проекті Embedded Journalists: разом із українськими вояками Нолан провів вісім днів на передовій, у Пісках.

Тиждень.ua поговорив з колегою про особливості конфлікту в Україні, різницю між добровольцями та мобілізованими, перспективи повернення до нормального життя після війни та різницю між журналістикою і пропагандою.

Тиждень.ua: Чим з-поміж конфліктів, які ти бачив, вирізняється наша війна?

Думаю, головна відмінність полягає у тому, що війна в Україні є фронтальною, у якій є чітка лінія зіткнення між двома арміями. У Іраку чи Афганістані полем бою були цілі країни. У кожному місті зберігалася імовірність атаки.

В Україні війна, але у столиці країни ти почуваєшся в безпеці, не відчуваєш, що війна може торкнутися тебе… На війну треба їхати! І її можна залишити – і знову відчувати себе інакше, опинившись поза зоною «контакту». Отже, найнезвичніше тут - співіснування війни та миру.

Читайте також: Життя з «підселенням»

Тиждень.ua: Це впливає на ставлення українців до війни?

Це змушує людей, які перебувають поза зоною конфлікту, забути про війну. Коли я зробив свою історію з Пісків – здається, тим, що десь досі йдуть дуже активні бойові дії, найбільше я здивував саме деяких українців… Не всі розуміють, що бої йдуть щодня і сьогодні.

Люди просто живуть своїм нормальним життям і забувають, що війна триває…

На це можна дивитися з різних боків. Для деяких вояків це і є тим, заради чого вони б’ються з ворогом – вони воюють за те, щоб десь тривало нормальне життя. За те, щоб життя цілої країни могло продовжуватися.

Але є інший бік. Деякі бійці, що повертаються додому, трохи зляться. Їм неприємно бачити, що люди розважаються, п’ють, катаються на водних лижах на Дніпрі: «Як ви можете насолоджуватися життям, коли помирають мої друзі?! Ось яким було життя тут, поки я був там, поки в мене щодня стріляли? Люди тут просто добре проводили час?...»

Це дуже дивно. І дуже важко для багатьох.

Тиждень.ua: Чому, пройшовши дві війни, ти вирішив повернутися на поле бою в якості журналіста?

Під час війн у Іраку та Афганістані Америка була дуже схожа на Україну. Я повернувся додому – і схоже було, що люди гадки не мають, що ми - у Іраку чи Афганістані - робили. Вони не розуміли, що там відбувалося… Не розуміли, наскільки погано там було. Був певний «дисконнект» між цивільними з їх нормальним життям та життям солдатів.

А я думаю, що це дуже важливо – аби люди вдома розуміли, чим займається їхня армія.

Тиждень.ua: Думаю, в Америці мільйони людей могли сказати, що це не їхні війни, що все відбувається десь за океаном…

Так, але ж наші солдати все одно брали у тих війнах участь. Помирали.

Читайте також: Іловайськ. Ексгумація. Підсумки

Тиждень.ua: А самі бійці? Вони добре розуміли, навіщо вони там?

В американській армії мобілізованих немає. Всі самі обирають свій шлях, самі вирішують бути в армії. Тому більшість – дуже професійні, віддані своїй справі люди.

  Якщо питання і є – все одно важливішою залишається необхідність добре виконати свою роботу, прикрити друзів, залишитися живими…

Тиждень.ua. В Україні нерідко протиставляють добровольців та мобілізованих – хоча на передовій всі тримаються разом і уживаються чудово… В одних хороші тільки добровольці, в інших – тільки ЗСУ. Ти побачив якусь суттєву різницю?

Навіть серед мобілізованих хлопців є хороші солдати. Сміливі. Вони, може, і не хотіли бути на цій війні, але все одно воюють добре. Мені часто доводилося запитувати, хто доброволець, а кого мобілізували – бо я не міг визначити.

Є погані мобілізовані солдати, і є погані солдати-добровольці. Є хороші мобілізовані солдати, і є чудові добровольці.

Тиждень.ua:  Ти мав посттравматичний стресовий розлад після участі у бойових діях?

Думаю, що так.

Тиждень.ua. В Україні ми багато говоримо про те, що це стане величезною проблемою після війни. Або вже є…

Так, буде…

В мене не було аж такого ступеню ПТСР. Але повернутися до нормального життя було дуже важко. Думаю, це знайомо багатьом ветеранам збройних конфліктів – почуваєшся так, наче ти окремо від решти людей. Ти далеко від них. Ти ходиш Києвом, або блукаєш американськими вулицями – а відчуття таке, наче спостерігаєш за життям з вікна потягу. Спостерігаєш за життям, частиною якого ти більше не є.

Тиждень.ua: Як ти впорався з цим відчуттям?.. Чи воно досі нікуди не поділося?

Воно досі є.

Тиждень.ua: В тому числі й завдяки Піскам…

Так - я ж роблю те, що роблю…Але, думаю, найголовніше – знайти людей, з якими можна поговорити. Інших солдатів, інших ветеранів. Певно, тому я й здружився так з деякими українськими бійцями…

Читайте також: Українські перемоги в АТО: якщо треба, то можемо

Тиждень.ua.Розмови з іншими бійцями – це не повернення до «нормального життя». Коло спілкування замикається на людях, які також були на війні, розмови всі про війну…

Так, треба шукати й якийсь спосіб реінтегруватися у життя.

Але водночас не можна і ховати у собі речі, про які хочеться поговорити. Не можна стримувати бажання говорити про війну. Тому тобі потрібні ті, з ким говорити про неї можна. Про це не побалакаєш з мамою чи татом, зі своєю дівчиною або хлопцем. Бо вони не зрозуміють. Вони просто не зможуть зрозуміти те, що ти намагатимешся пояснити.

Якщо маєш людей, з якими можеш говорити про війну – стосунки з рідними від того тільки покращуються.

Тиждень.ua. З одного боку, якщо ти сам воював – бути військовим журналістом, без сумніву, легше. Але у будь-якої медалі є два боки, правда? В чому мінуси?

Іноді я… не те, щоб наляканий більше за інших журналістів… але я добре розумію, що щось є дійсно небезпечним. Їм – нічого, все добре.А я кажу: «Ні, давайте все ж таки приляжемо, бо це дійсно небезпечно…» (сміється).

До того ж, ти відчуваєш неабияке братерство… Це те, що я відчуваю до українських солдатів. Через це важко бути об’єктивним. Дуже важко бути об’єктивним…

Тиждень.ua: А поїхав би робити репортаж з боку ДНР, якби мав можливість?

Не думаю, що зміг би. Я провів стільки часу з українськими військовими… чому б сепаратистам не  застосувати до мене тортури і не дізнатися про все, що знаю я? Адже я знаю всі позиції у Пісках…

Тиждень.ua: Половина позицій у Пісках збудована ще сепаратистами, інша половина вже добре «пристріляна»…

Це правда (сміється). Але не факт, що для того, аби бути об’єктивним один-єдиний журналіст має побувати з обох боків. Є журналісти, які працюють з того боку… А я з цього. Світ може прочитати всі історії.

Читайте також: Широкине: плівка з видом на море

Бути об’єктивним – це не обов’язково побувати з обох боків конфлікту. Ти просто мусиш писати про той бік, на якому перебуваєш, так, щоб це не було рекламою. Мусиш казати правду, розповідати про все, що бачиш.

До того ж, аби бути хорошим військовим журналістом, ти маєш здобути довіру військових. Якби я працював і з боку ворогів – хто б мені повірив?...  Бійці мають довіряти тобі. І тоді вони будуть навіть ставити власні життя під загрозу, щоб витягти тебе звідкись, щоб показати тобі свою війну. Вони відкриваються.

Тиждень.ua. «Казати правду…» - наче й так. Але українські журналісти інколи змушені заплющувати очі на деякі речі. Бо будь-яка критика може бути на руку Росії…

Як журналіст, я думаю, що писати треба і про хороше, і про погане. Не можна писати тільки про хороше – люди подумають, що ти заангажований…

Українським журналістам, думаю, дійсно важко. Відчуваєш, що напишеш хоч щось погане – ау Росії зрадіють. «О, дивіться, а ми казали!».

Але особисто я пишу не для росіян, я пишу для американців. Якщо вони бачать історію, і бачать у ній тільки добре – вони просто не повірять жодному слову. «Вочевидь, це пропаганда! Українська пропаганда!». Інакше чому все так добре?

Читач має відчути, що журналіст чесний з ним. І, водночас, факти говоритимуть самі за себе. А факти такі: в Україні йде війна. На Україну напала Росія. Українські солдати роблять все, що можуть, аби зупинити загарбника.

Нагадаю, це війна. І тут іноді буває «дружній вогонь». Тут солдати іноді поводяться не так, як мають… Але ми розуміємо, що це відбувається так само у американській армії, чи у будь-якій іншій армії світу…

Тиждень.ua. Демілітаризація, буферна зона… Які думки з цього приводу?

Солдати, з якими я говорив, хочуть повернути українські території. Вони не хочуть демілітаризованих зон – вони хочуть виграти війну.

Якщо Україні доведеться йти на поступки, аби зупинити війну, або під тиском ЄС дати Донбасу автономію – думаю, виникне дуже сильна напруга між українським урядом і українською армією.

Хлопці у Широкиному кажуть, що відчувають, наче їхні друзі померли ні за що…

Тиждень.ua. А чи має Україна шанси виграти війну?

Це залежить від дій Росії. Якщо РФ припинить підтримувати терористів – так. Але поки Росія вкладає гроші, надсилає зброю йвідправляє бійців на Донбас…

Вам теж не потрібен заморожений конфлікт. Він висмоктує сили з держави, не дає відбутися тому, за що була революція.

Тиждень.ua: Які моменти з нашої війни – може, з Пісків – будеш пам’ятати до кінця життя?

Таких моментів багато. Якось ми – це було дуже глупо - пішли через поле без бронежилетів. Один з солдатів захотів показати мені воронку від вибуху… Як чудово!

Тиждень.ua: «Пішли подивимось воронку!», дуже популярна розвага…

Так, дійсно (сміється). Йдучи через поле, ми усвідомили, що по нам гатить танк – снаряд пролетів метрів у 20 від нас, дуже-дуже близько. В нас навіть часу впасти не було – так швидко все відбулося… І це було для мене незабутньо. Я зрозумів,що ти можеш почуватися безпечно, тобі може бути весело, і при цьому ти можеш померти будь-якої миті. Ось так просто.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено