Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 серпня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Війна і гуцули

Війна до Карпат не докотилася, та й слава Богу. Але й не оминула їх. Сюди також привозять загиблих вояків, звідси мобілізують на фронт, тут також утомилися від «гібридних» повідомлень зі Сходу. Є і свої «скелети в шафі»: заарештований «борець із мобілізацією» Руслан Коцаба, розформований за дезертирство батальйон «Прикарпаття»… Звісно, регіон живе своїм життям, у якому не бракує ані проблем, ані радощів. Одначе нова реальність таки змушує все це коригувати й пристосовуватися, щó кожен робить власне так, як уміє.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (402)
від 30 липня, 2015
Війна і гуцули

Яскраво виражених змін немає

Після Революції гідності та зміни влади в країні Івано-Франків­щина не зажила по-новому. Очікувані покращення, як кажуть люди, не відбулися. Зараз усі розгублені, а влада цим користується. Ситуація навіть дещо погіршилась у зв’язку з економічними негараздами та зростанням цін. Утім, Буковель і далі розбудовується, та й туристів не поменшало. «Ті, що мандрували за кордон, тепер їдуть у Карпати. Ті, що на море в Крим, – теж у Карпати».

«Якщо говорити про зміни, – аналізує волонтер з Івано-Фран­­ківська Андрій, – то вони відбулись у Києві. У нас одні люди пішли, інші прийшли. Місцева влада, може, в чомусь і стала прозорішою, але то не суттєво. У столиці бодай щось рухається. У нас усі однієї думки: ні повноважень, ні ресурсів, а тому нічого змінити не можна, допоки нічого не зміниться загалом. Надія лише на те, що прогресивні сили в Києві переважатимуть і що імпульс піде країною далі. Після подій на Май­­дані, Небесної сотні люди інакше почали ставитися до вла­­ди. Розповідали, що нікому хабарів не дають: ні лікарям, ні даішникам, ні в дитсадки. А зараз усе повернулося…»

Читайте також: Інша Галичина

Раніше дуже багато хто з Івано-Франківщини, переважно із сільської місцевості, їздив на сезонні роботи до Польщі. Літо для них – час заробити гроші. Сьогодні вони зазначають, що важ­­ко отримати візу, бо спрощення режиму так і не сталось, навпаки. Пов’язують це з біженцями, які їдуть до сусідньої країни, де хочуть здобути статус і залишитися. Жаліються на спад ділової активності й підприємці: хтось закривається, хтось чекає. Є і ті, хто вважає, що ця влада нічим не відрізняється від режиму Януковича.

Непатріотичний дуалізм

Росія для жителів Прикарпаття однозначно стала ворогом. За офіційними даними, станом на 9 липня 2015 року Франківщина втратила загиблими аж 57 своїх синів. Серед них і професійні військові, і добровольці. Попри те, для обивателів ця війна радше картинка з телевізора. «Можу судити по сусідах, – каже мешканець Коломиї Роман, – живу в приватному секторі. Приблизно зі 150–200 людей цим переймаються лише кілька. Один – дуже активний волонтер, який збирає гроші на армію, влаштовує ярмарки, купує автомобілі, другі – сім’я загиблого підполковника спецназу, треті – рідні хлопця, котрий служить за контрактом. Решті просто байдуже. Живуть так, наче нічого не відбувається».

Люди, які люблять розказувати про погану Росію і що «вони нам вороги», за першої ж нагоди їдуть саме туди на заробітки. Щойно з’являється така можливість – ніхто не нехтує. «Є випадки, – каже Роман, – коли чоловіки пройшли спецпідготовку, їх мали б призвати як снайперів, а вони вирушають на заробітки саме в Росію. Участь у бойових діях проти України не беруть. Звичайне заробітчанство».

Росія для жителів Прикарпаття однозначно стала ворогом

Причини такої поведінки можуть бути різні. «Люди агресивно настроєні проти цієї війни, бо хочуть миру, – вважає голова найбільшого карпатського села Космач Дмитро Пожоджук. – На фронті не все так, як подають журналісти. Очевидці розповідають про зовсім іншу картину. Кому потрібні ці мінські домовленості? Тільки й чуємо: наших убили стільки, загинуло стільки, а терористи можуть робити що їм заманеться». Натомість волонтер Андрій переконаний, що більшість просто втомилась, але не всі готові визнати це публічно. «Схиляються до думки, що треба зупинитися на тій лінії кордону, яка є, припинити бойові дії. Сподіваються, що все вирішиться в якийсь інший спосіб, не воєнний. Я думаю, що якби хтось із влади цю позицію публічно озвучив, то дістав би величезну підтримку». Але про рецидив Коцаби тут не йде­­ться, він «прикрий виняток». «Здається, що той чувак живе у дуже глибокій провінції і це спосіб вийти на медійний ринок, – міркує Роман із Коломиї. – Хоча виявилося, що в колі моїх знайомих є люди схожих із ним поглядів. Однак я вважаю це відхиленням».

Особливості мобілізації

Відсоток готових іти на фронт щодень меншає. Раніше їх було в рази більше, ніж сьогодні, але це не тільки франківська особливість. «Рік тому величезна кількість моїх знайомих, – каже Андрій, – записувалася добровольцями. Нині не бракує і тих, що намагаються не піти. Звісно, бувають люди, які в принципі до війни непридатні і з яких може не бути жодної користі у війську, але помітно впливають і розчарування та пропаганда. Інформація щодо корупції в штабі армії частково є перебільшеною, але частково й правдивою. Про позитивні речі говорять менше».

Читайте також: Світло із Заходу

Роман із Коломиї активних «ухилістів», тобто тих, кому прийшла повістка й вони швиденько починають усе «рішати», серед своїх знайомих не знає, хоча, має підозри, що вони таки є. «У більшості випадків люди до цього ставляться так: призивають – ідемо до війська». Натомість хлопець розповідає доволі цікаву історію, пов’язану з місцевою Самообороною. Зробили люстрацію військкома, і тепер вони вважаються батальйоном територіальної оборони, тож відповідно мають броню від служби на фронті. Фактично все це для того, щоб місцеві мажори «відкосили» від служби, переконує волонтер. Додамо, що й цей рецепт не місцевий: таку форму ухиляння практикують і в інших регіонах.

Утім, є ще й інший бік мобілізації, про який не завжди готові говорити її організатори. «У нас найбільше в області село й відповідно була найбільша кількість повісток, – розповідає космацький голова Дмитро Пожоджук. – Однак багато людей виїжджають на заробітки чи просто мешкають в інших місцевостях. Хто в Києві, хто в Івано-Франківську. Було таке, що військкомат опівночі дзвонив і погрожував: негайно доставляй того чи того! А Іван, який народився в нас на присілку Багно, проживає тепер у Слобідці Коломийського району. Я їм це пояснюю, а вони й чути нічого не хочуть: «Ти що, не зрозумів? Негайно сюди його!». Інший такий Іван має троє дітей, мешкає з родиною в сусідньому селі нашого району. Так само телефонують, кажуть привезти. А на якій підставі я маю їхати його забирати? Він працює біля військкомату, ні від кого не ховається.

Є і такі, що вже повмирали, а їм усе одно приходять повістки. Щодо Віталія Полагняка тричі дзвонили, чого ми його не доставляємо. А як ми його можемо доставити, якщо він умер? Наші відповіді десь губляться між тими паперами. До мене в сільраду, – каже пан Дмитро, – прийшли представники з військкомату й виписали штраф за те, що я, будучи сільським головою, не виконав вимоги законодавства, зокрема не здійснив оповіщення й не забезпечив прибуття військово­зо­бо­­в’язаних, чим порушив вимоги законодавства про мобілізацію, зокрема абзаци 1, 10 і 13 частини 1 статті 18 про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Я їм пояснюю, що наших пішло 16 осіб, а вони кажуть, що числяться лише двоє, бо тих, хто служить добровільно, за контрактом, не враховують. То що, це жителі іншої держави? Жодні пояснення про те, що Космач має площу 84,309 км² і фізично один сільський голова не може ходити й оповіщати всіх, що люди не завжди живуть там, де прописані, що є купа моментів, багато поточної роботи, треба проводити сесії, засідання виконкому, готувати об’днання громад, видавати людям довідки у відділ соцзабезпечення, в пенсійний фонд та інше не приймаються».

Читайте також: Львів. Поміркований патріотизм

До перемоги

І все-таки Франківщина не саботує призовів і не стоїть осторонь загальної боротьби. Усі мешканці регіону зацікавлені зберегти цілісність держави й відстояти свою землю, «яка передана нам іще з козацьких часів». «Ми вже й так багато її втратили», – кажуть гуцули. Тут сильний волонтерський рух, хоч останнім часом він дещо й занепадає, як, зрештою, і по всій країні. Дуже добре організовані, наприклад, волонтери в Косові, вони запустили цілий цех із виробництва сухих сумішей, готують набори борщів і супів. Коломийські – ремонтують автівки, шукають запчастини, збирають гроші. Частково до збору коштів для бійців підключалися донецькі й кримські переселенці. Багато заможних гуцулів постійно щось возять на фронт. І навіть контрабандисти доправляють машини для АТО, переганяючи їх із Європи. Нині у зв’язку зі зміною правил на митниці після мукачівських подій вони, щоправда, трохи нарікають на переслідування й погіршення умов роботи, але працювати не припиняють.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено