Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2015   ▪   Василь Мальований   ▪   Версія для друку

Тернопіль. Місто побожних волонтерів

Попри невеликі розміри, найнижчі зарплати й погані дороги, Тернопіль завжди був містом активних людей. Чи не єдиним в Україні, що вміло асимілювати гостей і робити їх своїми. А тому тут майже не чути чужої мови. Тернополяни із превеликим задоволенням беруть участь у всіх можливих революціях, активно виїздять на заробітки, штурмують столицю в пошуках кращої долі, допомагають фронту, а тепер іще й дуже активно ганьблять владу: як місцеву, так і київську.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (402)
від 30 липня, 2015
Тернопіль. Місто побожних волонтерів
Зображення: На прощу до чудотворної ікони Богородиці в село Зарваниця ходять усі, хто лиш здатен пересуватись. Навіть чинуші, яких часом ловлять на хабарах

Може, завдяки тому тут чудово навчилися викручуватися з усіляких несприятливих ситуацій і, незважаючи ні на що, радіти життю. Хоча насправді Тернопіль – звичайне українське місто з купою своїх проблем. Воно хворіє на ті самі болячки, що й уся країна, навіть якщо трохи по-своєму.

Дається взнаки специфічне географічне положення. Тернопільська область включає території аж трьох етнографічних регіонів: Галичини, Волині й Поділля, і цей мікс, звичайно, розвивається своїм оригінальним способом.

Як і всюди

Загалом місто живе «на розслабоні», як зізнаються мешканці. Є три категорії людей: ті, що активно працюють на перемогу, ті, що активно відпочивають, і ті, що активно втікають та переховуються. Причому останні можуть і активно допомагати фронту. Така собі родзинка, зрештою, як і всюди. Яка категорія переважає, сказати важко, але загальні настрої дають підстави припустити, що третя.

Читайте також: Львів. Поміркований патріотизм

«Мені не зрозумілі дії вла­­ди, – каже тернополянка Галина, – я усвідомлюю, що є політика, що мали б домовлятись, але жодні домовленості не виконуються й робиться невідомо що. Дійсність дуже відрізняється від картинки у ЗМІ. Новини про війну на радіо чи ТБ подають настільки відсторонено, ніби це відбувається не в нас і всі ці обстріли та смерті не мають стосунку до нашої країни».

Галина не одна так думає. Про те, що влада робить щось не те чи не так або принаймні не може пояснити доцільність своїх кроків, у місті вам скажуть усі. До бойових дій тут ставлення однозначно негативне, але передусім тому, що «ніхто не розуміє, як може війна, де загинуло понад 7 тис. осіб, вважатись АТО, а влада – сприймати її за щось постійне». Люди обурені. Торгівля з Донецьком і Кримом не припиняється, бізнес працює. Легально чи з контрабандою, без різниці. Фактично відбувається підтримка бойовиків. «Нібито за логікою їм мали б створити такі умови, щоб життя медом не здавалося, – каже тернополянин Андрій, – а їм возять продукти, горілку, не виключено, ще й наркотики. Можна і рік, і два, і більше так воювати. Тут народ мучиться: не має ні зарплат, ні пенсій; там мучиться: живе у халупах та підвалах, його регулярно бомблять. А бойовикам класно… Там навіть війни як такої немає. Наших людей накривають снарядами ракетами, а вони не можуть відповісти. Гинуть, бо не мають права стріляти. Раніше хоч могли якось огризатися, а тепер – ні. Сидиш, як піддослідний…»

Місто маленьке, всі всіх знають і ні для кого не секрет, хто скільки коштує

«Хто хоче посилати своїх дітей на таку явну загибель? – резюмує пан Андрій. – Я взагалі не розумію, чого людей мобілізовують і відправляють туди. Нав­мисне, щоб знищити? Тому й рачкують від армії». Якщо раніше в товаристві відкрито говорили, що сина призвали чи він іде добровольцем, а зізнаватися, що хтось «косить», стидалися, то зараз усі прямо кажуть: «Чого він туди йде? Хай десь сховається, виїде, нема чого йти, нема за кого воювати». Як почують, що когось забрали до війська, то хіба співчувають. «Багато чоловіків звільняються з роботи, – каже Галя, – бо підприємства зобов’язують подавати списки. Так бачиться, що директор практично за руку мав би привести своїх працівників до військкомату. Часто людей офіційно розраховують, але вони все одно працюють. Це ненормальна ситуація».

Люди переховуються, бо не дуже довіряють Збройним силам, у цьому переконують мало не всі співрозмовники. Хоча є і такі, що кажуть: «Прийде повістка – не втікатиму», але добровольцями також не йдуть. Та й, здається, основна маса тих, що хотіли, вже у війську. А решта чекає, як розвиватиметься ситуація: загостриться, то всі підуть. Хоча чималою проблемою в усій тій історії є і сама система мобілізації. Якщо раніше добровольці йшли до військкоматів, а їх не брали, то зараз людей буквально хапають. «Був якийсь концерт у Тернополі, то навідалися з військкомату й ловили хлопців, вимагали паспорти. А хто в нас тут звик із паспортами ходити? Забирали, встановлювали особу, видавали повістку», – розповідає призовник Юрій. Про ще один випадок розповів доброволець, який уже рік воює. Приїхав додому, а наступного дня привезли повістку. А він за документами вже давно офіційно на фронті.

Окремі негативні явища

Чи змінила місто Революція гідності? «Та ніби якось розвивається, але це радше підготовка до виборів. Ось дуже активізувався синок колишнього обласного голови, регіонала Цимбалюка. Завів блог, розумника грає. Всім зрозуміло, куди мітить». Нещодавно місто пережило серію корупційних затримань. Трохи поговорили й забули. Нецікаво. Затримані то похворіли, то відсиділись і повернулись. Чому дивуватися? Місто маленьке, всі всіх знають, люди контактують, і ні для кого не секрет, хто скільки коштує. Тільки лінивий не говорить про відкати в міськраді, явище, мовляв, відоме, а значить, хапнувши одного-другого, вирішили влаштувати відкритий урок для кращого засвоєння нових правил, вважають тернополяни. «Але від цього якраз не менш гидко, – каже Юрій. – Розумієш, що такі явища існують у нашому суспільстві, але коли отак на власні очі бачиш, що у владу йдуть тільки за гроші, щось урвати, а не змінити, то дуже розчаровуєшся».

Читайте також: Рятуючи маленьку Галичину

«Місцева влада – це проекція центральної, і поводиться вона так само, – пояснює пан Андрій. – Хочеться, щоб біля керма була людина слова, щоб виконувала обіцянки. Важко уявити, як президент країни, котра воює, за таких відносин із противником може мати підприємства у Росії, заробляти величезні гроші. Навіть у тамтешніх судах фірма ROSHEN виграє в податкової РФ. Що тоді думати? Може, команда не стріляти пов’язана саме із цим? Влада аморальна. І народ її трактує відповідно. А ставлення її до добровольців – це взагалі на голову не налазить. Хочеш воювати? Воюй, гинь, але тобі не буде ні компенсації, нічого людського, ще й навішають якихось собак».

На «Правий сектор» у Тернополі дивляться по-різному, особ­ливо після Мукачевого. Одні вважають, що його підставили, ін­ші  – що ПС не повинен був втручатися в справи олігархів. Але «всі ж чудово розуміють, що на війну ті хлопці не за гроші пішли, що вмирають там теж не за гроші. Тому підхід влади до ПС чи інших бійців добровольчих батальйонів показує її справжнє ставлення до свого народу». «Учасником бойових дій за законами й логікою цього керівництва не є людина, яка воює в окопі, поранена, контужена, вбита, бо вона, бач, не зареєстрована. Натомість клерк, який поїхав із Києва на два-три дні й приписаний до якоїсь частини, може здобути статус учасника бойових дій без жодних проблем, навіть пороху не нюхнувши», – констатує волонтер Сергій.

Віра і довіра

Найактивніші в Тернополі й, певно, найшановніші нині лю­ди – це волонтери. Ті, хто бачить якусь мету. «Хотілося б, щоб вони приходили до влади», – кажуть тернополяни. Їхня активність, як і скрізь в Україні, дещо послабилась, але не припинилась. У магазинах стоять скриньки, люди кидають пожертви. Може, менше, ніж колись, але кидають. «Мої знайомі здебільшого вважають за ліпше віддавати гроші тим, у кому впевнені, – розповідає Галя. – Якщо раніше часто скидалися на підприємствах, то зараз це роблять рідше. Багато хто переконаний, що гроші, відправлені просто на армію, не завжди потрапляють безпосередньо до солдатів, губляться. Тому кращою є адресна допомога». Коли постало питання щодо закриття проекту «Чорний тюльпан», хтось із волонтерів кинув клич – і багато тернополян відгукнулися та підсобили. Та й, мабуть, не тільки тернополян. У будь-якому разі проект працює.

Читайте також: Світло із Заходу

А ще Тернопіль дуже побожне місто. Численні церкви завжди переповнені, а на прощу до чудотворної ікони Богородиці в село Зарваниця, що за 60 км від обласного центру, ходять усі, хто лиш здатен пересуватись. Або їздять. Навіть чинуші, яких часом ловлять на хабарах. Нещодавно весь Тернопіль знову туди вирушав. Може, не весь, але довжелезна вервечка прочан тяглася до відпустового місця, де досі часто трапляються всілякі чудеса: сліпі стають зрячими, а каліки починають ходити. Очевидці кажуть, що було неймовірно багато людей. І це не лише данина звичці чи моді. «Більш як півтора року ми живемо в невідомо якому стані, – пояснює Галина, – і люди природно звертаються по допомогу до Бога. Він єдиний, із ким можна порадитись і кому можна довіритись…»


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено