Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 липня, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Муса Магомедов: «Евакуювати можна людей, але не виробництво»

Авдіївський коксохім уже понад рік зазнає обстрілів бойовиків, які завдають збитків на сотні мільйонів гривень. Попри це, підприємство зупинялося лише один раз: улітку минулого року. В інший час завод продовжує роботу. Тиждень поспілкувався з директором АКХЗ Мусою Магомедовим про реалії роботи на лінії фронту, витрати на ремонти та можливу евакуацію підприємства.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (402)
від 30 липня, 2015
Муса Магомедов: «Евакуювати можна людей, але не виробництво»

У. Т.: Як змінилися показники роботи заводу після початку війни?

– Істотно впали. Ми можемо виробляти до 11 тис. т коксу за добу. У найскладніші часи показник був 2,7 тис. т, нам цього не вистачало навіть для обігріву батарей, тому доводилося купувати природний газ. Взимку й восени ми платили близько 70–80 млн грн за місяць. Зараз працюємо в районі точки беззбитковості. Це означає, що в нас задіяно близько 500 печей щодоби. Тоді завод виходить у плюс. Якщо менше, в мінус. Після останнього обстрілу працюють 354 печі, ми наразі не вийшли на плановий рівень.
 
У. Т.: Скільки витрачено на ліквідацію наслідків обстрілів?

– Від початку року ми витратили на купівлю природного газу й ремонт інфраструктури близько 300 млн грн. Це без урахування останнього обстрілу.

Читайте також: «Радянські» черги як супутники окупації

У. Т.: Скільки коксу завод вироб­ляв до війни?

– Близько 9 тис. т за добу. Це було пов’язано з попитом на ринку. Щоб решта заводів не простоювала, ми рівномірно розподіляли навантаження між підприємствами: Єнакієве, Запоріжкокс. До останнього обстрілу вийшли на показник 7,3 тис. т. 28 липня випустили 5,7 тис. т. На наступний місяць був план 8 тис. за добу. Але я не знаю, чи вдасться його реалізувати.

Більшість людей за Україну. Співвідношення 60 на 40. Але в нас не працюють українські ЗМІ

У. Т.: Які збитки були торік?

– Перший квартал минулого року ми працювали в плюс. Коли почалася війна, стали працювати в мінус. Загалом за 2014-й у нас було близько 740 млн грн збитків. Це пов’язано з недовантаженням виробництва, простоями. Ми нікого не звільняли, люди отримували зарплати. Коли минулого літа 27 днів завод був на консервації, працював тільки ремонтний персонал. Техперсонал, який займається експлуатацією, отримував 2/3 зарплати.

У. Т.: Чи можлива евакуація заводу подалі від фронту?

– У нинішніх умовах це нереально. Фактично доведеться зводити новий завод. В Україні таке виробництво, що за рік можна побудувати не більш як одну батарею для виплавки коксу. Евакуювати можна тільки людей, але не виробництво.

У. Т.: Хто винен у тому, що відбувається? У збитках, простоях...

– Винна війна. У війні винні політики. Все просто. Це штучна війна, створена політиками.

У. Т.: Ким саме?

– Тут є нюанси. Зрозуміло, що Янукович накоїв справ і втік до Ростова. Але й нова влада теж наробила помилок.

У. Т.: Яких?

– Наприклад, голосування щодо закону про мови. Як на мене, для першого засідання парламенту було багато інших питань. Зрозуміло, що скасування цього закону й викликало хвилю невдоволення. На неї не було адекватної і швидкої реакції. Але скажу однозначно: війну почав Путін. Чому? Я родом із Даге­стану й знаю людей звідти, які приїжджали воювати на Донбас. Їх видзвонювали через військкомати, казали: «Хлопці, ви воювали в Афгані, не хочете поїхати заробити грошей?». Троє по­їхало, одного вбили, двоє повернулося. Я розумію, хто війну фінансує, розумію, чому вона почалася. Але для цього влада дала приводи. Російські ЗМІ створили людям картинку, влада на неї не відреагувала.

Читайте також: «Священна війна «ДНР»

У. Т.: Ви не намагалися домовитися з «ДНР» про припинення обстрілів?

– Ні. Це неможливо. Є правило бізнесу: один раз заплатив – платитимеш усе життя. Ходять плітки, що нам висували умови. Навіть СБУ запитувала, чи не виходили з нами на зв’язок перед обстрілами і чи не вимагали чого-небудь. Такого не було. Та й вести переговори марно. Там близько 10 угруповань, з усіма не домовишся. Запевняю: я особисто не домовлявся, керівництво не домовлялося. Це в принципі неправильно.

У. Т.: Когось із працівників призвали до війська?

– Ні. Ми й так на війні, воюємо за економіку. Тим більше завод фактично на лінії фронту. Нам воювати вже не страшно. До того ж Авдіївка належала до Ясинуватського військкомату, його захопили деенерівці. Я так розумію, що всі документи там. Ну й, на мій погляд, призов працівників заводу був би не дуже правильним рішенням. Люди, які працюють в умовах обстрілів, розуміють: якщо він зупиниться, майбутнього в міста не буде. У нас складне виробництво, ми забезпечуємо коксом чотири комбінати. Плюс соціальна складова: путівки для дітей, зарплати... Люди розуміють, що це також може зникнути.

У. Т.: Із заводу хто-небудь пішов воювати за «ДНР»?

– Той, хто хотів, уже там. Ті, про кого я знаю, – людей 20. Вони самовільно пішли із заводу на війну. Частина з них уже на тому світі. То був їхній вибір, і за нього потрібно платити.

У. Т.: Ви кооперуєтеся з підприємствами на тому боці?  

– Отримуємо вугілля з Краснодонвугілля – це наше видобувне підприємство на території, контрольованій «ЛНР». Відправляли кокс на Єнакіївський метзавод, який теж по той бік лінії фронту. Відвантажували їм кокс, поки він був потрібен. Зараз його виробляють на Донецьккоксі та Єнакіївському коксохімі. У Єнакієвому працюють із малим завантаженням, тому вистачає сировини власного виробництва.

Читайте також: Широкине: плівка з видом на море

У. Т.: А як така продукція реалізується?

– Або продається в Україні, або через українські порти.

У. Т.: Бойовики не намагалися «віджати» підприємства Метінвесту?

– Ні. Зрозуміло, що «віджати» можна. Але зробити це проблематично. Потрібно організувати сировинні потоки. Можливо, вугіллям вони заводи забезпечать. Але рудою – ні. Вона тільки на нашому боці. Збут тільки на нашому боці. Крім того, люди повинні отримувати зар­плату. Працівникам, які перебувають по той бік лінії фронту, ми платимо гроші на картки. Вони виїжджають на територію України й отримують готівку. Якщо в результаті «віджиму» завод зупиниться, комусь доведеться взяти на себе це навантаження. А з яких коштів «ДНР» виплачуватиме зарплати? Зрозуміло, що директори в непростій ситуації, вони змушені спілкуватися й балансувати. Не хотів би опинитися на їхньому місці.

У. Т.: Скільки людей загинуло на коксохімі в результаті обстрілів?

– За час війни в нас 7 загиблих заводчан і близько 50 поранених.

У. Т.: Нещодавно було звернення від жителів Авдіївки, у якому вони вимагали, щоб українська армія покинула місто. Поясніть, у чому суть такого звернення?

– Звернення справді було. Але про відхід армії не йшлося. Ми просимо вивести бойові позиції з міста. Раніше військові окопалися за Авдіївкою і позиційна війна йшла поза населеним пунктом. Коли армія зайшла в місто, то і їжаку зрозуміло, що почалися обстріли житлових кварталів. Нас поки що ніхто не чує. Ми навіть звикли. Хто хотів і міг ви­їхати, поїхав. Зараз із 35 тис. людей у місті лишилося тисяч 8–10.

У. Т.: Наскільки сильні в місті проросійські настрої?

– Співвідношення 60 на 40. Більшість людей за Україну. Але в нас не працюють українські ЗМІ. Немає телебачення, немає інтернету. Тільки мобільний. А в наших телевізорах тільки телебачення «ДНР». І така ситуація давно. Ми говорили на цю тему з Жебрівським, із Кіхтенком (голови військово-цивіль­ної адміністрації. – Ред.). Тут або ставити глушилки, або ставити ретранслятор. Жебрівський обіцяв, що питання вирішать. Проблема й у тому, що деякі українські ЗМІ також брешуть. Це відштовхує людей.

Читайте також: Де проляже розлам у «ДНР»?

У. Т.: Наприклад?

– Кажуть, що Донецьк обстрілюють бойовики. Але це не зовсім так. Коли між бойовиками розборки, стріляють із «калашів», а не з мінометів. Коли люди на лінії фронту бачать, що по військових стріляють із Донецька, а військові дають «отвєтку», який може бути обстріл міста бойовиками? Так, ми навчилися краще воювати – це факт. Але озброєння не точне. Під обстріли потрапляють житлові квартали. І коли ти бачиш, що українські ЗМІ кажуть, мовляв, це справа рук бойовиків, то починаєш з пі­дозрою ставитись і до українських медіа. Це дуже небезпечно. Зрозуміло, що з того боку пропаганда взагалі на голову не налазить. Але й українські медіа теж «хороші». Так, є низка адекватних каналів. Проте є журналісти, які шукають смажені факти. Це неправильно.

А взагалі хочеться, щоб усе закінчилося. Але, як на мене, військової перемоги не може бути. Рішення лежить тільки в політичній площині. Війну розв’я­зали політики, вони й повинні її закінчити.

Біографічна нота
Муса Магомедов народився 1970 року в селі Іриб Чародинского району (Дагестан). Має дві вищі освіти: закінчив Донецький інститут радянської торгівлі та Міжнародний інститут менеджменту (Київ). У сфері виробництва з 2003 року. У липні 2005-го очолив наглядову раду ВАТ «Запоріжкокс». У 2009‑му призначений генеральним директором Запоріжкоксу. 5 листопада 2012 року призначений генеральним директором ПАТ «АКХЗ».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено