Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 липня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Лист до росіян

Дозвольте представитись. Я корінний мешканець Макіївки, який прожив у ній більшу частину свого життя, хоч і народився в Донецьку. Віднедавна мій розум, як і уми мільйонів у нашій країні, займає одне просте питання: чому?
Матеріал друкованого видання
№ 29 (401)
від 23 липня, 2015
Лист до росіян

Як сталося так, що ненависть, котра часом потребує цілих поколінь для свого втілення, проросла на нашій землі лише за рік і закріпилася тут так міцно, що не дає двом унікальним народам ступити за межі телевізійних шаблонів, які сьогодні диктує ТБ?

Звичайно, я не вимагаю відповіді на це запитання і повноцінно, мабуть, не зміг би відповісти й сам. Але спалені будинки та міни, що стирчать із асфальту, не дають нам права сьогодні не ставити його зовсім. Коли ви йдете теплою, сонячною вулицею, а за мить чуєте вибух від мін і бачите з десяток мертвих людей, після чого знову звучить тиша й далі їздять трамваї, неможливо не помітити абсурду, що наповнює собою війну. Війну, у якій кров освячують ідеї, що ніколи не ступали далі від університетських дверей.

Сьогоднішній погляд на Україну очима Москви – це погляд на доларовий папірець американських інтересів і західних цінностей, що штовхають до російських кордонів ешелони ракет. На «нацизм», який начебто панує в нашій країні. Ви бачите в Україні не самобутню думку, що намагається віднайти себе крізь туман радянської епохи, а саму загрозу цій епосі, що так і не стерлася в московському Кремлі. Морозиво по 9 копійок та 1/6 частина суші – чи можна ще бажати чогось?

Читайте також: Де в «Новоросії» гірше

Але нацизм, цей монстр, яким так лякають російський народ, характеризується, зокрема, й згуртованістю і сліпим преклонінням народу перед єдиним пророком, що веде націю до великої мрії. Але де ще ми зможемо знайти таку різношерстість та неоднозначність думок щодо свого президента, як не в Україні, де кожен новий її глава навряд чи має більші повагу та успіх, ніж його попередник? І де ще, як не в Росії, у сьогочасній Європі ми зможемо знайти таку сліпу віру та майже побожний страх, із яким вашому лідерові цілують руки священики, а цілий народ аплодує будь-якому рішенню, наче стоячи в одній партійній залі розміром із цілу державу?

Згадуючи Європу, ви кажете, що старі боги померли, а в нових вона не сильна. Можливо, ви й маєте рацію, якщо йдеться про міцні орієнтири та цілі. Але ж у чому сильна та Росія, що примушує нас сьогодні під дулом гармат вірити в те, що цієї смерті не було зовсім? Хіба сьогоднішня Москва з її георгіївськими кольорами та червоним відтінком, а разом із нею і Тула, Тюмень, Петербург – це лише данина поваги минулому? Хіба не намагаєтеся ви сьогодні воскресити те, над чиєю смертю смієтесь у «загниваючій» Європі, – воскресити минуле, що за 69 років існування так і не спромоглося себе ствердити?

За багатьма соціально-економічними параметрами РФ зараз випереджає Україну. Той духов­ний ковпак, що сьогодні надітий на російську націю, надітий на неї значно міцніше, ніж ті нечисленні, справжні паростки патріотизму, які тільки зароджуються на нашій землі. Та якщо все це дає підстави вам думати, що сорок мільйонів людей в одну мить начепили нацистську свастику, то я запитую вас: чи можна бажати такого благополуччя ціною наївності, що не має будь-яких меж?

Читайте також: «Священна війна «ДНР»

Тепер, через рік війни на Донбасі, я абсолютно певен, що гіршого ворога, ніж історія, людині годі й бажати. Хоч би що ми намагалися в ній віднайти, хоч би які епізоди складали в одну мозаїку ненависті, достатньо її самої для післясмаку минулих образ. Та є очевидні речі, від яких нам не піти. Доки ви не усвідомите, що російський громадянин не має права приїжджати до українського міста, збирати групу найманців та захоплювати в ньому владу, створюючи систему ровів та окопів; доки не зрозумієте, що доля росіян Донбасу – це доля не нещасних калік, які стоять біля церкви в надії на російські «Гради»; доки не змиритеся з думкою, що колишньої України більше не існує, як сьогодні змирився з цим я; зрештою, доки не почуєте голос тих росіян, що не волає сьогодні про допомогу, а благає лише про одне: не допомагати, доти нас чекають тільки кров та страждання. І повірте, що жодна країна світу не вийшла з них завдяки силі ракет.

Торгівля майбутнім триває. Наші пальці все ще тиснуть на гачок. І сьогодні, будучи в самому центрі Донбасу, не маючи ні міцної думки про моє теперішнє, ні твердої надії на майбутнє, я хочу сказати лише про те, що прощення є не менш радикальним, ніж сама війна. І якщо сьогодні ми зможемо зупинитися, не виключено, зав­тра знайдуться й ті, хто зможе простити. Саме в цьому моя радикальність, і саме до цього я сьогодні закликаю вас, росіян.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це може тривати безкінечно. Врадіївка-1, -2, -3, -4, -100, -1000. Назву топоніма можна змінювати, так і робиться. Криве Озеро, Лощинівка, щось буде далі, але ж суть справи не міняється. Самосуд помалу стає чи не єдино можливим способом здобуття справедливості для маленьких українців. Ну або хоча б способом привернення уваги до проблеми й отримання хоч якоїсь сатисфакції після того, як та проблема вже перелилася за вінця кривавим місивом.
    31 серпня, Роман Малко
  • Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
    31 серпня, Маріанна Кіяновська
  • Тиждень.ua поговорив із двома узбецькими правозахисницями Надєждою Атаєвою та Умідою Ніязовою про можливість зміни еліт в Узбекистані, наступників Іслама Карімова та роль Кремля у цьому виборі
    31 серпня, Ольга Ворожбит
  • Хронічні екологічні проблеми Маріуполя вийшли на гора якраз напередодні візиту президента до міста
    31 серпня, Дарина Феденко
  • В ухвалених парламентом Республіки Польща постановах (Постанова Сенату від 7 липня 2016 р. та Постанова Сейму від 22 липня 2016 р.) польські парламентарі продовжили односторонній перегляд спільної політичної оцінки польсько-українського конфлікту під час Другої Світової війни, яку було раніше погоджено в низці важливих українсько-польських документів, зокрема таких як:
    30 серпня,
  • Завдяки чому модернізують Збройні сили. На що здатні вітчизняні виробники
    30 серпня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено