Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 липня, 2015   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Життя з «підселенням»

Квартирне питання неабияк попсувало радянських людей: у країні тотального колективізму мати щось своє й окреме було геть не обов’язково, а часом навіть небезпечно. Навіть коли минула доба комуналок і громадяни почали отримувати щось схоже на індивідуальне житло, траплялися випадки ущільнень, чи то пак підселень.
Матеріал друкованого видання
№ 29 (401)
від 23 липня, 2015
Життя з «підселенням»

Це коли у квартирі, де мала б жити одна сім’я, мешкає ще одна – ніби тимчасово, але бувало, що й роками. Бувало, що підселяли людей не випадкових, а «надійних» для контролю за «ненадійними». Те, що зараз намагаються називати переговорами про мирне врегулювання, мінськими домовленостями, «яким немає альтернативи», є не чим іншим, як підселенням окупованого Донбасу до решти України – з усілякими особливими статусами, привілеями тощо. Тимчасовим, але вкрай ризикованим…

Кремлівські маніпулятори ніби ловлять Київ на слові: ви кажете, що Донеччина і Луганщина є частиною України, – ОК, ми не будемо цього заперечувати (набавилися зрештою в Новоросію), але ж ви розумієте, що Донбас – регіон специфічний, інакше ви не мали б там війни, отже, до нього треба прислухатись і почути його. Треба визнати, що порівняно з мантрою «Кримнаш» ця риторика має вигляд більш поміркованої і миролюбної. Такі собі обійми, у яких легко задушити Україну, не витрачаючи надмірних зусиль і ресурсів.

Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни» південно-східними регіонами нашої держави півтора року тому. Формальне відновлення територіальної цілісності (мінус Крим) може обернутися капканом для всієї країни. Свого часу таку функцію виконував Севастополь. Де-юре українська Конституція не передбачала присутності на території країни іноземних військових баз, але «братній» Чорноморський флот при цьому до уваги не брався. І так рік за роком створювався плацдарм для анексії цілого українського півострова з «особливим статусом». Автономія «ЛНР-ДНР» може стати чимось подібним, якщо Київ щосили демонструватиме себе як законослухняного партнера, котрий свідомо підписав контракт із шахраями й лише дивується їхній спритності.

Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни» південно-східними регіонами

В українського суспільства пам’ять коротка. Першими мінськими домовленостями й осіннім законом про спеціальний статус, відновленням контролю над кордоном і проведенням виборів на окупованих територіях – усіма цими намірами був вимощений шлях до штурму бойовиками Донецького аеропорту, наступу на Дебальцеве. Зараз про це забули й щиро дивуються новим «мирним ініціативам». Другі мінські домовленості пішли тим самим шляхом, що й перші, а саме шляхом показового виконання всіх норм українською стороною і відкритим ігноруванням їх з боку бойовиків. Так, вони дещо змінили тактику й характер обстрілів, стали менше використовувати реактивну артилерію і намагаються вести вогонь уночі, бо, як зізнався голова спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александер Гуґ, міжнародні спостерігачі в темну пору не працюють – з міркувань безпеки.

Імітація – головне покликання самопроголошених республік. Їхній шлях – від імпровізованих референдумів до гри в державність з усіма її атрибутами: поліцією, МГБ, одіозними міністрами, пафосними парадами й бутафорськими медальками. Логічно, що й міжнародні домовленості сепаратисти виконують частково й вибірково. Годі сумніватися, що заради фарсу вони підуть на чергові чи позачергові вибори, на яких змагатимуться Захарченко з Пушиліним, а міжнародними спостерігачами знову виступлять західні маргінали, які вбачають у бойовиках борців проти американської гегемонії.

Читайте також: «Радянські» черги як супутники окупації

Контроль над кордоном – боюся, що сепаратисти наважаться і на цей фейк, – українських прикордонників можуть допустити на пункти пропуску, які зазнаватимуть постійних обстрілів «невідомими», у час, коли спочиватимуть міжнародні спостерігачі. Такий «контроль» може обернутися чималими втратами серед українських воїнів.

І навіть якщо уявити, що Київ раптом визнає вибори у «ЛНР-ДНР», то якісний склад тамтешніх «республіканських» парламентів відгадати нескладно – «вата» в законі, яка претендуватиме на місця у Верховній Раді та інших представницьких органах. Маючи у своєму складі такі «автономії», Україна знову стане трохи радянською, трохи проросійською, трохи терористичною, у ній місцями діятимуть смертна кара й тортури «на подвалє», часом шануватимуть Сталіна і прийматимуть дітей у піонери. Не всюди, в окремих «особливих» регіонах, але під франшизою України, яка візьме собі весь цей екзотичний цирк на утримання. Про саму Україну тут, як і раніше, й слухати не захочуть, але кортіло побавитись у мінські угоди – ласкаво просимо, буде вам «обопільне виконання». Москва припише це досягнення своїй дипломатії.

Повернення до складу України – це повернення в її правове та інформаційне поле, у її ціннісну матрицю, у її культурний контекст. У цьому розмінні його не сталося навіть на територіях, які були звільнені рік тому. Голов­ний обивательський настрій там – «скоріше б усе це закінчилося», а як саме, цікавить далеко не всіх: не стрілятимуть – і то добре. Тут досі живуть і підживлюються чутки про нелюдську жорстокість української армії та «порядок», який панує в «ЛНР-ДНР», де влада «справжня», себто з кулаками й чекістським завзяттям до розправ. Усе, що тут треба від «хунти», – своєчасні соцвиплати, а взамін хіба що згода мати паспорт із тризубом, у цьому й увесь «патріотизм».
З подачі росіян непримиренні бойовики кивають на олігархічну київську владу, на небездоганного, м’яко кажучи, Петра Порошенка, «фашистів», що нібито тероризують усе російськомовне населення країни. Мовляв, от були б на чолі країни інші персони, нам легше було б порозумітися. Інші – це Захарченко? Єфремов? Янукович? Сепаратисти конкретних прізвищ не називають, але й так зрозуміло, з якої колоди вони витягли б чергового джокера – «загальнонаціонального лідера», батю…

Читайте також: Українські перемоги в АТО: якщо треба, то можемо

Нав’язаний на утримання Україні вороже налаштований Донбас стане просто нестерпним «підселенцем», який завжди матиме під подушкою наган, гранату й скаргу до Москви про «утиски російськомовного населення». Соціально небезпечні елементи повинні проходити процедуру покарання і виправлення. Сепаратизм і тероризм не повинні мати терміну давності, а належність до країни передбачає лояльність до її суверенітету. Без цього не буде ані пенсій, ані дотацій шахтам, ані відбудови знищеної війною інфраструктури. Тільки на таких умовах переговори про повернення «невід’єм­ної частини України» будуть конструктивними, а не грою новачка з шулером.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено