Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 липня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Валерій Кур: «Нова поліція – це крайність»

Короткий екскурс в історію української міліції від легендарного київського оперативника
Матеріал друкованого видання
№ 28 (400)
від 16 липня, 2015
Валерій Кур: «Нова поліція – це крайність»

Під партійним наглядом

Ми, українська міліція, – плоть від плоті всього радянського. Зразкова, авторитарна комуністична міліція, яка не влазить у політику, дуже боїться бути на виду, все засекречено, навіть назва будь-якого оперативного наказу. Ми були заангажовані в партійну лінію і водночас намагалися партію обдурити. Не можна було, наприклад, вербувати члена партії. З ними взагалі нічого не можна було робити, не повідомивши партійний орган. Але ми хитрували, хоча це було небезпечно.

Ще один негативний момент – соціалістична законність. Дуже боялися, що, не дай Боже, хтось поскаржиться. Громадяни понад усе, а партійні органи і поготів. А під цим ховалася інша негативна річ – маленька, але вла­­да. Звідси зловживання своїм становищем і особливо бажання зробити кар’є­ру. Синдром наглядача був прихований, але він був. Були фальсифікації, і багато. Верхівка здогадувалася про це. Зрід­­ка саджали, звільняли, але все одно ніщо не ламало прихованої фор­­ми тієї маленької підлості стосов­­но народу.

Серед позитивів були можливості, які відкривались, освіта. Роботу завжди знайдеш! Кар’єру легше зробити, ніж в інших сферах. Тому туди прагнули й хотіли, особливо на оперативну роботу, особливо в карний розшук. І там не настільки важливою була зар­­плата, бо до реформи 1968 року навіть звання не враховувалися, багатьом офіцерам після війни невигідно було працювати. Але потім раптом з’явилися дуже великі переваги, преференції. У 1970–1980-х роках посилилася значущість міліції, правоохоронної системи. Пошили нову форму, вже й вигляд мали інтелігентний, надавали квартири, путівки, був хороший соціальний захист. Особ­­ливо вирізнялися оперативні служби й карний розшук. Там перед тобою відкривалися всі можливості. Ти був героєм. Постійні хороші грошові премії, інші винагороди. Тобто ти був завжди в пошані. У карний розшук мені, з вищою юридичною освітою, потрапити було просто неможливо. Єдиний спосіб – обдурити. І мені довелося це зробити.

Читайте також: Капітан міліції: «Соромно ховатися за вічну ментівську відмазку: не ми такі – життя таке»

Чим відрізнялася українська міліція від міліції в інших радянських республіках, то це інтелігентністю. У Росії як: мужики, раз пішла п’янка, то ріж останній огірок. На загальному тлі хіба що пітерська вирізнялася. А в Азії... Господи, що там було! Я приїхав туди по службі, а в начальника є слуга. Я не розумів, як це. А він мав звання. От як Рінат (Ахметов. – Ред.) став найбагатшим на Донбасі, у нього теж були свої слуги, ціла особиста армія. І всі перебували в «кадрах». На них оформлялися документи, видавалася зброя, а служили вони в Ріната. Ми це знали, але ніхто їх узяти не міг. Офіційно був «Титан», інша служба, але це були його бандити. Так само тоді в Азії були слуги.
В українській міліції, звичай­­но, були свої крайнощі. Коли потрапив сюди з МВС Росії, то вперше дізнався, що таке «єврей». У Росії цим не цікавилися, а тут це була якась проблема.

Роки хаосу

Коли розпався Радянський Со­юз, це був кошмар. В Україні був дуже сильний Рух. А ми ж, вірні марксисти-лєніністи, ненавиділи ці рухи, боялися. Потім уже свідомість змінювалася. Патріоти вискочили, а не зрозумієш за кого. І та хвиля патріотизму захлиснула міліцію. Всі рвонули в Рух. Почалися ігри в політику. Це дуже негативно позначилося на міліції. Вона ще не встигла перебудуватися, сформуватися і просто пригальмувала у розвитку. Органи чіпати не можна було. Ми тільки з однієї ідеологічної машини зіскочили, а тут уже нова. Фактично здобувши незалежність, ми про...ли тоді перший етап національної революції. А все тому, що до влади прийшла інтелігенція. І вона, точно як у 2004 році, розбазарила владу.

На службі в президента

За другого президента схаменулися. «Треба працювати, трудитися! Ми і так вже Україна, не Росія». Усім сподобалося, ми підтримували. Але він (Кучма. – Ред.), як усі, прослужив Вітчизні першу каденцію, начебто все добре, а потім давай призначати членів сім’ї, друзів, свій клан – й країна знову занурилася в новий авторитарно-адміністративний етап. На міліцію уваги не звертали. Не було духу, не було нічого нового. Ми стали просто прислужувати владі. Зно­­ву з’яви­лася купа генералів, призначив свою людину мініст­ром внутрішніх справ і все. Кравченко не міг зробити щось солідне для міліції, бо був поставлений згори. Людина, яка від капітана до генерала дослужилася, лише за чоти­­ри-п’ять років. Звичайно, нам, опе­­ративникам, він подобався, був молодший, із повагою до нас ставився, але тільки на початку. Потім уже генералів роздавав за особисту прихильність, за особисту любов.   

Читайте також: Поліцейський: «Люди із совковим типом мислення нас не сприймають»

А далі наступний міністр приходить і прямо каже: «Я особисто служу президенту!». Почалося створення антуражу, а всередині гниляк. Купували для ескорту високопосадовців і для парадів дорогі мотоцикли, а працівникам не вистачало зарплати. На другу каденцію Кучми ми стали займатися виборами. Усіх керівників силових структур включно з оперативниками закріпляли за регіонами, і не дай Боже партія влади програє – твоїй кар’єрі кінець... А виграє – гарантоване підвищен­­ня. Наприклад, мене кинули на Донбас, у найгіршу частину, тому що там голосували за комуністів. За Куч­­му і його партію ніхто не голосував. Тому «або фальсифікуй, або кіне­­ць кар’єрі. Я завдан­­ня не виконав, і мене мало не розірвали.

Вже тоді правоохоронні орга­­ни ста­­ли повністю інструментом у руках «сімейної» купки Гаранта. Країну розібрали на регіони, навчилися на всьому заробляти гроші, особливо ДАІ, податкова, митниця та й інші. Не важливо, хто ти, начальник у ДУС чи глава Адміністрації президента, – через деякий час ти стаєш володарем мільярдного статку і входиш до десятки найбагатших. Професіоналізм в міліції хоч і залишався, але на низькому рівні.

Між революціями

А потім знову удар по системі, революція 2004 року. Революція завжди дуже погано позначається на правоохоронних органах. Вона не тільки рве систему державної влади, а й сильно б’є по тих, хто на службі. Виходить, що ти був прислужником. Так хотілося, щоб ця влада нарешті змінилася, а вона змінилася на щось хворобливе. Знову зовнішній злет на хвилі революції, а далі все закінчилося пиятиками, базарами і грою в політику. У підсумку ми залишилися вільними, але без штанів. «Демократи» вкотре втратили вла­­ду, не заслуживши на чергових виборах довіри народу, а з фальсифікаціями в них слабо, тому Янукович із «друзями» просто «підібрали» владу.

Вже коли відновилася стара, майже радянська партійна бюрократична система, механізм управ­­ління державою відразу запрацював, моментально заповнилися всі посади, хоча зрозуміло як. Заповнили «македонцями», макіїв­­сько-донецькими. Почали знову посилювати міліцію, підвищили зарплати й пенсії, і багато хто вкотре на це повівся. А потім ще гір­­ша узурпація, ніж за Кучми. Ста­­ли добиратися до нижчої управлін­ської лан­ки. У підсум­­ку – черго­­ва революція, але ще страшніша, удар по системі ще сильніший.

Велика міліцейська депресія

Під час Майдану міліції в столиці взагалі не було, оперативники боялися виходити. Злодії знімали тоді до $100–200 тис. за день тільки в центрі Києва, метрополітені та інших місцях масового скупчення людей, а надто приїжджих. Грабежі, розбій, кишенько­­ві крадіжки. Цілі групи з колишнього Радянського Союзу поприїздили. Звичайно, прихід нової влади Майдану на міліції позначився дуже негативно: всіх прибрати, всіх люструвати. Зараз пік депресії ніби пройдено, але міліція все ще переживає не найкращі часи. Вдіяти з цим поки що нічого не можна. У керівництво силових структур, як і в 2004-му, прийшли політики, швиденько, під шумок, кулуарно попризначавши самих себе, поки Майдан був в ейфорії. Тому треба зізнатися, що ми заручники цілої системи розвитку держави.

Читайте також: Випробування Йовбаком

Хоча є й позитиви. Хоч би як було погано, але ми пройшли кри­­зу. Попереду будуть катаклізми, труднощі, але сам пік, якого так хотіли наші противники, ми подолали. Протистояння в суспільстві, часто на рівні бандитизму, наприклад люстрація Єгора Соболєва, «Правий сектор», який «буянить», інші громадські інститути, журналісти, – це природно після революційних подій, це не так страшно, головне, що ми все одно рухаємося до абсолютно нової держави. Зараз знову спустошена система правоохоронних органів, особливо МВС, але вже є перші зачатки, триває реформа. На жаль, вона має недоліки, такі як політиканство, але я оптиміст, вважаю, що все ж таки потихеньку міняємося.  Ось навіть нова патрульно-постова служба, нова поліція. Думаю, так треба рухатися. Обов’я­зково будуть розбиті машини, інші інциденти, але потрібно намагатися працювати. Сьогодні час кидатися в крайнощі. Нова поліція – це крайність. Але ця крайність нам потрібна.

Потрібно зачепитися за щось святе

Сьогодні потрібна чистота. Є лю­ди, які заради духу й заради ідеї готові отримувати цю жебрацьку зарплату. Нехай і без професіоналізму, але американці ж починали свого часу: «Ти будеш шерифом, бо я тобі довіряю». Головне – моральні якості, чистота і бажан­­ня працювати. Щоб людина до тебе йшла і бачила, що не обманюватимеш. Ти просто не можеш, ти не скотина, не перебуваєш у банді, не береш хабарів, не пресуєш. Потрібен робот. «Я прокурор номер 15. Я дію згідно зі статтею закону такого-то». Треба ламати стару систему кадрів! Варто формально відмовитися від того, що за наказом, за інструкцією, за законом. Заздалегідь попереджа­­ти, що немає сьогодні грошей. Прийдіть ті, хто готовий працювати на ці гроші, будь лас­­ка, не вчиняйте злочинів у вигляді хабарів, це найстрашніше! Обов’яз­кова попередня домовленість, перевірка, випробувальний термін.

Крім того, я вважаю, що внутрішня безпека ніколи не повинна бути пов’язана з цим міністерством. Це повинна бути система суперників. Особливо хороший контролер – ЗМІ. І чим біль­­ше таких контролерів, тим краще. Всілякі рухи, громадські організації – їх має бути так бага­­то, щоб не давали тобі рухатися в неправильному напрямку. Я впев­­нений, що такі механізми дають нам змогу сформувати те, що ми давно задумали.

Що я сьогодні зробив би? Не завжди треба набирати нових, щоб дати їм 2000 грн зарплати. Та не працюватимуть вони за них! Краще трохи зменшити їхню кількість, дати більше грошей, а мені, пенсіонерові, до пенсії 1000 грн – і я ходитиму на цю роботу, розповідатиму й навчатиму. Якщо нас задіяти, то це економія коштів та яка мудрість! Я вже ні за що не потягну за хабар, щоб залишити ганьбу моїм онукам і дітям. Таких багато. І, звичайно, набирати молодих, незіпсованих, охочих не за гроші, а за ідею, за кар’єрне зростання працювати, як колись ми йшли в карний розшук.

Біографічна нота
Валерій Кур народився 1951 року у Воронежі. 1975-го закінчив юридичний факультет Воронезького державного університету, а наступного року Спецшколу міліції. Пройшов шлях від інспектора карного розшуку районного відділка, до начальника управління Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС. Практично всі звання отримував достроково, за розкриття резонансних злочинів. Кілька разів був поранений. Викладав у київській Академії МВС, створив та очолив Управління кримінальної розвідки для боротьби з особливо небезпечними бандитськими угрупованнями. У 2000 році, відчуваючи тиск з боку начальства, подав у відставку. У 2005-му претендував на посаду міністра внутрішніх справ

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено