Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 липня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Валерій Кур: «Нова поліція – це крайність»

Короткий екскурс в історію української міліції від легендарного київського оперативника
Матеріал друкованого видання
№ 28 (400)
від 16 липня, 2015
Валерій Кур: «Нова поліція – це крайність»

Під партійним наглядом

Ми, українська міліція, – плоть від плоті всього радянського. Зразкова, авторитарна комуністична міліція, яка не влазить у політику, дуже боїться бути на виду, все засекречено, навіть назва будь-якого оперативного наказу. Ми були заангажовані в партійну лінію і водночас намагалися партію обдурити. Не можна було, наприклад, вербувати члена партії. З ними взагалі нічого не можна було робити, не повідомивши партійний орган. Але ми хитрували, хоча це було небезпечно.

Ще один негативний момент – соціалістична законність. Дуже боялися, що, не дай Боже, хтось поскаржиться. Громадяни понад усе, а партійні органи і поготів. А під цим ховалася інша негативна річ – маленька, але вла­­да. Звідси зловживання своїм становищем і особливо бажання зробити кар’є­ру. Синдром наглядача був прихований, але він був. Були фальсифікації, і багато. Верхівка здогадувалася про це. Зрід­­ка саджали, звільняли, але все одно ніщо не ламало прихованої фор­­ми тієї маленької підлості стосов­­но народу.

Серед позитивів були можливості, які відкривались, освіта. Роботу завжди знайдеш! Кар’єру легше зробити, ніж в інших сферах. Тому туди прагнули й хотіли, особливо на оперативну роботу, особливо в карний розшук. І там не настільки важливою була зар­­плата, бо до реформи 1968 року навіть звання не враховувалися, багатьом офіцерам після війни невигідно було працювати. Але потім раптом з’явилися дуже великі переваги, преференції. У 1970–1980-х роках посилилася значущість міліції, правоохоронної системи. Пошили нову форму, вже й вигляд мали інтелігентний, надавали квартири, путівки, був хороший соціальний захист. Особ­­ливо вирізнялися оперативні служби й карний розшук. Там перед тобою відкривалися всі можливості. Ти був героєм. Постійні хороші грошові премії, інші винагороди. Тобто ти був завжди в пошані. У карний розшук мені, з вищою юридичною освітою, потрапити було просто неможливо. Єдиний спосіб – обдурити. І мені довелося це зробити.

Читайте також: Капітан міліції: «Соромно ховатися за вічну ментівську відмазку: не ми такі – життя таке»

Чим відрізнялася українська міліція від міліції в інших радянських республіках, то це інтелігентністю. У Росії як: мужики, раз пішла п’янка, то ріж останній огірок. На загальному тлі хіба що пітерська вирізнялася. А в Азії... Господи, що там було! Я приїхав туди по службі, а в начальника є слуга. Я не розумів, як це. А він мав звання. От як Рінат (Ахметов. – Ред.) став найбагатшим на Донбасі, у нього теж були свої слуги, ціла особиста армія. І всі перебували в «кадрах». На них оформлялися документи, видавалася зброя, а служили вони в Ріната. Ми це знали, але ніхто їх узяти не міг. Офіційно був «Титан», інша служба, але це були його бандити. Так само тоді в Азії були слуги.
В українській міліції, звичай­­но, були свої крайнощі. Коли потрапив сюди з МВС Росії, то вперше дізнався, що таке «єврей». У Росії цим не цікавилися, а тут це була якась проблема.

Роки хаосу

Коли розпався Радянський Со­юз, це був кошмар. В Україні був дуже сильний Рух. А ми ж, вірні марксисти-лєніністи, ненавиділи ці рухи, боялися. Потім уже свідомість змінювалася. Патріоти вискочили, а не зрозумієш за кого. І та хвиля патріотизму захлиснула міліцію. Всі рвонули в Рух. Почалися ігри в політику. Це дуже негативно позначилося на міліції. Вона ще не встигла перебудуватися, сформуватися і просто пригальмувала у розвитку. Органи чіпати не можна було. Ми тільки з однієї ідеологічної машини зіскочили, а тут уже нова. Фактично здобувши незалежність, ми про...ли тоді перший етап національної революції. А все тому, що до влади прийшла інтелігенція. І вона, точно як у 2004 році, розбазарила владу.

На службі в президента

За другого президента схаменулися. «Треба працювати, трудитися! Ми і так вже Україна, не Росія». Усім сподобалося, ми підтримували. Але він (Кучма. – Ред.), як усі, прослужив Вітчизні першу каденцію, начебто все добре, а потім давай призначати членів сім’ї, друзів, свій клан – й країна знову занурилася в новий авторитарно-адміністративний етап. На міліцію уваги не звертали. Не було духу, не було нічого нового. Ми стали просто прислужувати владі. Зно­­ву з’яви­лася купа генералів, призначив свою людину мініст­ром внутрішніх справ і все. Кравченко не міг зробити щось солідне для міліції, бо був поставлений згори. Людина, яка від капітана до генерала дослужилася, лише за чоти­­ри-п’ять років. Звичайно, нам, опе­­ративникам, він подобався, був молодший, із повагою до нас ставився, але тільки на початку. Потім уже генералів роздавав за особисту прихильність, за особисту любов.   

Читайте також: Поліцейський: «Люди із совковим типом мислення нас не сприймають»

А далі наступний міністр приходить і прямо каже: «Я особисто служу президенту!». Почалося створення антуражу, а всередині гниляк. Купували для ескорту високопосадовців і для парадів дорогі мотоцикли, а працівникам не вистачало зарплати. На другу каденцію Кучми ми стали займатися виборами. Усіх керівників силових структур включно з оперативниками закріпляли за регіонами, і не дай Боже партія влади програє – твоїй кар’єрі кінець... А виграє – гарантоване підвищен­­ня. Наприклад, мене кинули на Донбас, у найгіршу частину, тому що там голосували за комуністів. За Куч­­му і його партію ніхто не голосував. Тому «або фальсифікуй, або кіне­­ць кар’єрі. Я завдан­­ня не виконав, і мене мало не розірвали.

Вже тоді правоохоронні орга­­ни ста­­ли повністю інструментом у руках «сімейної» купки Гаранта. Країну розібрали на регіони, навчилися на всьому заробляти гроші, особливо ДАІ, податкова, митниця та й інші. Не важливо, хто ти, начальник у ДУС чи глава Адміністрації президента, – через деякий час ти стаєш володарем мільярдного статку і входиш до десятки найбагатших. Професіоналізм в міліції хоч і залишався, але на низькому рівні.

Між революціями

А потім знову удар по системі, революція 2004 року. Революція завжди дуже погано позначається на правоохоронних органах. Вона не тільки рве систему державної влади, а й сильно б’є по тих, хто на службі. Виходить, що ти був прислужником. Так хотілося, щоб ця влада нарешті змінилася, а вона змінилася на щось хворобливе. Знову зовнішній злет на хвилі революції, а далі все закінчилося пиятиками, базарами і грою в політику. У підсумку ми залишилися вільними, але без штанів. «Демократи» вкотре втратили вла­­ду, не заслуживши на чергових виборах довіри народу, а з фальсифікаціями в них слабо, тому Янукович із «друзями» просто «підібрали» владу.

Вже коли відновилася стара, майже радянська партійна бюрократична система, механізм управ­­ління державою відразу запрацював, моментально заповнилися всі посади, хоча зрозуміло як. Заповнили «македонцями», макіїв­­сько-донецькими. Почали знову посилювати міліцію, підвищили зарплати й пенсії, і багато хто вкотре на це повівся. А потім ще гір­­ша узурпація, ніж за Кучми. Ста­­ли добиратися до нижчої управлін­ської лан­ки. У підсум­­ку – черго­­ва революція, але ще страшніша, удар по системі ще сильніший.

Велика міліцейська депресія

Під час Майдану міліції в столиці взагалі не було, оперативники боялися виходити. Злодії знімали тоді до $100–200 тис. за день тільки в центрі Києва, метрополітені та інших місцях масового скупчення людей, а надто приїжджих. Грабежі, розбій, кишенько­­ві крадіжки. Цілі групи з колишнього Радянського Союзу поприїздили. Звичайно, прихід нової влади Майдану на міліції позначився дуже негативно: всіх прибрати, всіх люструвати. Зараз пік депресії ніби пройдено, але міліція все ще переживає не найкращі часи. Вдіяти з цим поки що нічого не можна. У керівництво силових структур, як і в 2004-му, прийшли політики, швиденько, під шумок, кулуарно попризначавши самих себе, поки Майдан був в ейфорії. Тому треба зізнатися, що ми заручники цілої системи розвитку держави.

Читайте також: Випробування Йовбаком

Хоча є й позитиви. Хоч би як було погано, але ми пройшли кри­­зу. Попереду будуть катаклізми, труднощі, але сам пік, якого так хотіли наші противники, ми подолали. Протистояння в суспільстві, часто на рівні бандитизму, наприклад люстрація Єгора Соболєва, «Правий сектор», який «буянить», інші громадські інститути, журналісти, – це природно після революційних подій, це не так страшно, головне, що ми все одно рухаємося до абсолютно нової держави. Зараз знову спустошена система правоохоронних органів, особливо МВС, але вже є перші зачатки, триває реформа. На жаль, вона має недоліки, такі як політиканство, але я оптиміст, вважаю, що все ж таки потихеньку міняємося.  Ось навіть нова патрульно-постова служба, нова поліція. Думаю, так треба рухатися. Обов’я­зково будуть розбиті машини, інші інциденти, але потрібно намагатися працювати. Сьогодні час кидатися в крайнощі. Нова поліція – це крайність. Але ця крайність нам потрібна.

Потрібно зачепитися за щось святе

Сьогодні потрібна чистота. Є лю­ди, які заради духу й заради ідеї готові отримувати цю жебрацьку зарплату. Нехай і без професіоналізму, але американці ж починали свого часу: «Ти будеш шерифом, бо я тобі довіряю». Головне – моральні якості, чистота і бажан­­ня працювати. Щоб людина до тебе йшла і бачила, що не обманюватимеш. Ти просто не можеш, ти не скотина, не перебуваєш у банді, не береш хабарів, не пресуєш. Потрібен робот. «Я прокурор номер 15. Я дію згідно зі статтею закону такого-то». Треба ламати стару систему кадрів! Варто формально відмовитися від того, що за наказом, за інструкцією, за законом. Заздалегідь попереджа­­ти, що немає сьогодні грошей. Прийдіть ті, хто готовий працювати на ці гроші, будь лас­­ка, не вчиняйте злочинів у вигляді хабарів, це найстрашніше! Обов’яз­кова попередня домовленість, перевірка, випробувальний термін.

Крім того, я вважаю, що внутрішня безпека ніколи не повинна бути пов’язана з цим міністерством. Це повинна бути система суперників. Особливо хороший контролер – ЗМІ. І чим біль­­ше таких контролерів, тим краще. Всілякі рухи, громадські організації – їх має бути так бага­­то, щоб не давали тобі рухатися в неправильному напрямку. Я впев­­нений, що такі механізми дають нам змогу сформувати те, що ми давно задумали.

Що я сьогодні зробив би? Не завжди треба набирати нових, щоб дати їм 2000 грн зарплати. Та не працюватимуть вони за них! Краще трохи зменшити їхню кількість, дати більше грошей, а мені, пенсіонерові, до пенсії 1000 грн – і я ходитиму на цю роботу, розповідатиму й навчатиму. Якщо нас задіяти, то це економія коштів та яка мудрість! Я вже ні за що не потягну за хабар, щоб залишити ганьбу моїм онукам і дітям. Таких багато. І, звичайно, набирати молодих, незіпсованих, охочих не за гроші, а за ідею, за кар’єрне зростання працювати, як колись ми йшли в карний розшук.

Біографічна нота
Валерій Кур народився 1951 року у Воронежі. 1975-го закінчив юридичний факультет Воронезького державного університету, а наступного року Спецшколу міліції. Пройшов шлях від інспектора карного розшуку районного відділка, до начальника управління Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС. Практично всі звання отримував достроково, за розкриття резонансних злочинів. Кілька разів був поранений. Викладав у київській Академії МВС, створив та очолив Управління кримінальної розвідки для боротьби з особливо небезпечними бандитськими угрупованнями. У 2000 році, відчуваючи тиск з боку начальства, подав у відставку. У 2005-му претендував на посаду міністра внутрішніх справ

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено