Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 липня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

За куркулізацію всієї країни!

Кожен українець у душі хлібороб. Так історично склало­­ся. Бо коли тисячоліттями щовесни сіяти і щоліта збира­­ти хліб, то, мабуть, земля стає не просто засобом прохарчування, а життєвим і світоглядним простором. «Садок вишневий коло ха­­ти» – це наше все. Це сенс життя українця – його альфа і омега, його мотиватор і мрія.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (399)
від 9 липня, 2015
За куркулізацію всієї країни!

Останні років 200 садки вишневі невпинно згасали – і не те, щоб як у Чєхова, а просто московській метрополії було вкрай невигідно мати у своїй найбагатшій колонії щось глибоко несумісне з ментальністю «міра» – російської общини. Сєрґєй Вітте ще у ХІХ столітті вважав, що для Росії найкращим способом агровиробництва є великі латифундії – така собі пролетаризація се­ла. А програма більшовиків передбачала взагалі ліквідувати приватну власність на землю. Для Росії такі проекти, може, й були б ефективними, але Україна – не Росія. У нас усі мріяли про свою землю. Навіть махновці (точніше Революційна повстанська армія України, як насправді вони називалися) боролися не за колективізацію землі, а за її справедливий розподіл – так, як вони уявляли ту справедливість після сотні років колоніального життя в Російській імперії. Хто сумнівається у фактичному колоніальному ста­­ні українських земель ХІХ–ХХ століть (мовляв, і колонія не заморська, і африканського населення сюди не завезли і т. ін.), хай порівняє економічну політику європейських метрополій щодо своїх колоній після 1860-х (періоду «нового імперіалізму») з політикою Російської імперії щодо України.

Читайте також: Звідки взялась «Україна»?

Аби вбити в українцях одвіч­­не прагнення до приватного господарювання на землі, Російсь­­кій імперії довелося навіть вдатися до Голодомору – найстрашнішого удару по українській свідомості за всю історію. Байдуже, чи прагнуло кремлівське керівництво ліквідувати саме українського куркуля, а чи куркуля взагалі. Бо насправді Російська імперія хотіла знищити саму суть українського життя, перетворивши українського селянина в слухняного агропролетарія.
Ми вже й забули, який-то він є насправді – куркуль, багатий селянин, землевласник і фермер. Щось трохи лишилося в історичній пам’яті від персонажів Кар­пен­­ка-Карого і Старицького, але радянська влада так вбивала нам у голови негатив про куркуля-мішечника й селянина-жлоба, що сьогодні ми забули про свій колишній клас фермерів-хлібо­робів. І навіть політичну партію хліборобів-державників. Хто сумнівається, хай почитає «Листи до братів-хліборобів» В’ячеслава Липинського, написані майже 100 років тому.

Земля – це наш лімітний і життєвизначальний ресурс, знищення його означатиме знищен­­ня української нації як такої

Забули – і стоїмо на роздоріжжі: селянин – це той, хто живе в селі у приватній хаті (а на роботу їздить у місто)? Чи той, хто займається агровиробництвом (а живе у місті, часом навіть не в Україні, аби прибутками з урожаїв можна було правильно розпорядитися)?

Якщо хлібороб-фермер не володіє землею, яку обробляє, то чи буде він перейматися дорогами, лікарнями і школами у своєму селі? Але якщо землею володітиме якийсь далекий київський (дніпропетровський, донецький, одеський, львівський, лондонсь­кий, нью-йоркський, московсь­кий і т. ін.) латифундист, який в очі не бачив і бачити не хоче сільського життя, то хіба дивно, що йому наплювати на дороги, лікарні та школи в селах і людей, які там живуть?
Президент Порошенко про продаж сільськогосподарських земель прямо не висловився, але вустами глави АП дав зрозуміти: від січня 2016 року в Україні постане питання відкриття земельного ринку. Отже, через півроку країну можуть чекати найбільші випробування від часів проголошення незалежності.

Яке майбутнє українського села-агровиробника? Чи повернемо ми до життя куркуля? Чи зуміємо створити сімейне фермерське господарство як запоруку українського майбутнього України? Чи підемо дорогою всіх постколоніальних невдах, жертв великих агрохолдингів і латифундій? А наші ґрунти будуть безжалісно використані й покинуті байдужими власниками, виснажені, отруєні хімікаліями й нікому не потрібні?

Читайте також: Новий рік по-українськи: напівзабуті традиції

І ось тут починається найголовніше. Великий агробізнес, звісно, надійно представлений у владі й зуміє забезпечити свої стратегічні інтереси – варто лише уважно придивитися до складу Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВР. Натомість інтереси фермерів політично не оформлені й реально не представлені. На сьогодні це найбільша загроза для незалежності країни. Зрозуміло, охочих очолити фермерський рух було й буде багато. Отже, хто створить чергову блискучу «нажив­­ку», з якою можна буде звернутися до грошових мішків різних політичних смаків (від Ахметова до Бахматюка включно) і непогано заробити? А може, хтось із політиків і урядовців лобіюватиме сьогодні фермерське сімей­­не господарство як базову господарську одиницю? Хто відважиться стати на захист внутрішнього споживчого ринку від наступу великих експортоорієнтованих господарств?

Земля – це наш лімітний і життєвизначальний ресурс, знищення його означатиме знищен­­ня української нації як такої. Так, для ефективного господа­рюван­ня земля має стати товаром, але визначальними є відповіді на запитання: коли, за яких умов і в чиїх інтересах? Без продуманих відповідей, без сильної україноцентричної держави, без активного громадянського суспільства і незалежного експертного середовища ми ризикуємо втратити цей ресурс раз і назав­жди. Але якщо політики думають, що суспільство цього не розуміє, вони помиляються. Янукович також думав...




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.