Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 липня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

За куркулізацію всієї країни!

Кожен українець у душі хлібороб. Так історично склало­­ся. Бо коли тисячоліттями щовесни сіяти і щоліта збира­­ти хліб, то, мабуть, земля стає не просто засобом прохарчування, а життєвим і світоглядним простором. «Садок вишневий коло ха­­ти» – це наше все. Це сенс життя українця – його альфа і омега, його мотиватор і мрія.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (399)
від 9 липня, 2015
За куркулізацію всієї країни!

Останні років 200 садки вишневі невпинно згасали – і не те, щоб як у Чєхова, а просто московській метрополії було вкрай невигідно мати у своїй найбагатшій колонії щось глибоко несумісне з ментальністю «міра» – російської общини. Сєрґєй Вітте ще у ХІХ столітті вважав, що для Росії найкращим способом агровиробництва є великі латифундії – така собі пролетаризація се­ла. А програма більшовиків передбачала взагалі ліквідувати приватну власність на землю. Для Росії такі проекти, може, й були б ефективними, але Україна – не Росія. У нас усі мріяли про свою землю. Навіть махновці (точніше Революційна повстанська армія України, як насправді вони називалися) боролися не за колективізацію землі, а за її справедливий розподіл – так, як вони уявляли ту справедливість після сотні років колоніального життя в Російській імперії. Хто сумнівається у фактичному колоніальному ста­­ні українських земель ХІХ–ХХ століть (мовляв, і колонія не заморська, і африканського населення сюди не завезли і т. ін.), хай порівняє економічну політику європейських метрополій щодо своїх колоній після 1860-х (періоду «нового імперіалізму») з політикою Російської імперії щодо України.

Читайте також: Звідки взялась «Україна»?

Аби вбити в українцях одвіч­­не прагнення до приватного господарювання на землі, Російсь­­кій імперії довелося навіть вдатися до Голодомору – найстрашнішого удару по українській свідомості за всю історію. Байдуже, чи прагнуло кремлівське керівництво ліквідувати саме українського куркуля, а чи куркуля взагалі. Бо насправді Російська імперія хотіла знищити саму суть українського життя, перетворивши українського селянина в слухняного агропролетарія.
Ми вже й забули, який-то він є насправді – куркуль, багатий селянин, землевласник і фермер. Щось трохи лишилося в історичній пам’яті від персонажів Кар­пен­­ка-Карого і Старицького, але радянська влада так вбивала нам у голови негатив про куркуля-мішечника й селянина-жлоба, що сьогодні ми забули про свій колишній клас фермерів-хлібо­робів. І навіть політичну партію хліборобів-державників. Хто сумнівається, хай почитає «Листи до братів-хліборобів» В’ячеслава Липинського, написані майже 100 років тому.

Земля – це наш лімітний і життєвизначальний ресурс, знищення його означатиме знищен­­ня української нації як такої

Забули – і стоїмо на роздоріжжі: селянин – це той, хто живе в селі у приватній хаті (а на роботу їздить у місто)? Чи той, хто займається агровиробництвом (а живе у місті, часом навіть не в Україні, аби прибутками з урожаїв можна було правильно розпорядитися)?

Якщо хлібороб-фермер не володіє землею, яку обробляє, то чи буде він перейматися дорогами, лікарнями і школами у своєму селі? Але якщо землею володітиме якийсь далекий київський (дніпропетровський, донецький, одеський, львівський, лондонсь­кий, нью-йоркський, московсь­кий і т. ін.) латифундист, який в очі не бачив і бачити не хоче сільського життя, то хіба дивно, що йому наплювати на дороги, лікарні та школи в селах і людей, які там живуть?
Президент Порошенко про продаж сільськогосподарських земель прямо не висловився, але вустами глави АП дав зрозуміти: від січня 2016 року в Україні постане питання відкриття земельного ринку. Отже, через півроку країну можуть чекати найбільші випробування від часів проголошення незалежності.

Яке майбутнє українського села-агровиробника? Чи повернемо ми до життя куркуля? Чи зуміємо створити сімейне фермерське господарство як запоруку українського майбутнього України? Чи підемо дорогою всіх постколоніальних невдах, жертв великих агрохолдингів і латифундій? А наші ґрунти будуть безжалісно використані й покинуті байдужими власниками, виснажені, отруєні хімікаліями й нікому не потрібні?

Читайте також: Новий рік по-українськи: напівзабуті традиції

І ось тут починається найголовніше. Великий агробізнес, звісно, надійно представлений у владі й зуміє забезпечити свої стратегічні інтереси – варто лише уважно придивитися до складу Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВР. Натомість інтереси фермерів політично не оформлені й реально не представлені. На сьогодні це найбільша загроза для незалежності країни. Зрозуміло, охочих очолити фермерський рух було й буде багато. Отже, хто створить чергову блискучу «нажив­­ку», з якою можна буде звернутися до грошових мішків різних політичних смаків (від Ахметова до Бахматюка включно) і непогано заробити? А може, хтось із політиків і урядовців лобіюватиме сьогодні фермерське сімей­­не господарство як базову господарську одиницю? Хто відважиться стати на захист внутрішнього споживчого ринку від наступу великих експортоорієнтованих господарств?

Земля – це наш лімітний і життєвизначальний ресурс, знищення його означатиме знищен­­ня української нації як такої. Так, для ефективного господа­рюван­ня земля має стати товаром, але визначальними є відповіді на запитання: коли, за яких умов і в чиїх інтересах? Без продуманих відповідей, без сильної україноцентричної держави, без активного громадянського суспільства і незалежного експертного середовища ми ризикуємо втратити цей ресурс раз і назав­жди. Але якщо політики думають, що суспільство цього не розуміє, вони помиляються. Янукович також думав...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено