Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 липня, 2015   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Широкине: плівка з видом на море

Як живе село, що стало епіцентром бойових сутичок
Матеріал друкованого видання
№ 26 (398)
від 2 липня, 2015
Широкине: плівка з видом на море

Саме так, не з вікнами, а з плівкою (фанерою, грубезною тканиною чи мішками землі – як пощастить), бо скло в Широкиному та його околицях – селах Сопиному й Бердянському – розкіш малодозволена. При черговому залпі танка чи «саушки» (так лагідно називають самохідну артилерійську установку, що стріляє снарядами 150-го калібру) воно посиплеться від ударної хвилі й завдасть зайвого клопоту медикам, що вартують на передку та у прифронтовій зоні. Але плівка з видом на море – це також гарно. Можна уявляти себе безтурботним мешканцем розкішного особняка: якщо, звісно, прокидаєшся природним способом, а не від пострілів, що трясуть гіпсокартонні стінки казкового палацу. Та й до самих морських вод від певного часу ходити зась. Нерозірвані снаряди на узбереж­­жі та в самому морі потішать хіба що адреналінових наркоманів, решті лишається милуватися безкраїми просторами звіддаля.

Першопрохідці

Ці землі – частина Широкиного, а також Сопине й Бердянське – були відвойовані українськими бійцями в терористів іще в лютому 2015 року. Першим зайшов сюди батальйон «Азов». Окупан­­ти панували тут від вересня до кінця січня.

Ворожа артилерія потроху рів­­няє цей район із землею, заганяючи людей у підвали. Усі воїни ні­­би в передчутті ошуканства: «Хай тільки Порошенко зіллє Маріуполь... цього йому точно не подарують. Тоді реально розвернемося на Київ!» – так можна охарактеризувати загальний наст­­рій.
Широкине сьогодні українське лише частково: добрячий шматок території лишається під контролем ворога. За словами хлопців, зачистити решту села можна було б менш ніж за день, ресурси й завзяття для цього є. Проте взяти «висоту» – верхню точку поза Широкиним із боку Новоазовська – практично нереально: її охороняє сила-силенна важкої артилерії. А без неї відвойовувати село немає сенсу, бо звідти воно повністю прострілюється.

«Ми можемо наявними силами відбити Широкине будь-якої миті, але потрібно буде просуватися далі, – каже сотник Кирт, боєць батальйону «Азов», один із героїв, що рік тому відвойовували ці землі. – Однак, узявши село, ми опинимося, як зараз армія сепаратистів, в улоговині. Будемо постійно вразливі перед артилерією, і це призводитиме до великих жертв. Нині, за статистикою, на кожного нашого пораненого та вбитого у супротивника припадає по сім-десять осіб. Якщо опинимось у ямі, то перевага перейде до них».

Бійці переконані, що Широкине стало такою символічною лінією розмежування, як доти був Донецький аеропорт

По українських позиціях працюють міномети, гранатомети, танки, САУ. Луплять зазвичай із Саханської дуги. Часом доходить до боїв із використанням стрілецької зброї: відстань до крайніх постів метрів 300... Обстрілам зазвичай передує політ ворожого безпілотника. Прикметно, що цілять не лише по будівлях чи бліндажах, а й по дорозі, роблячи її неможливою для проїзду. Евакуювати пораненого в такому разі шансів не буде жодних.

Відступ чи демілітаризація?

Три місяці тому азовці зай­няли села Павлопіль та Пищевик, що лежать поруч, але залишили їх за наказом командування. Тема ймовірної демілітаризації Широкиного висить у повітрі.

«У Павлополі наразі українські війська і війська ворога відсутні, – повідомляє фронтовий часопис полку «Азов» під назвою «Чорне сонце». – Цей населений пункт постійно атакують терористи, але ці факти не отримують належної уваги і питання ніяк не вирішується політичним керівництвом та міжнародними місіями. Терористи не займають позицій у Павлополі, оскільки це утворить виступ у їхній лінії оборони і їхні позиції будуть украй вразливими. Українські війська не займають Павлопіль, попри ви­­гідність такої акції у воєнному плані, через неможливість отримати такий наказ. У випадку зда­­чі Широкиного у ворога з’явиться можливість зайняти Павлопіль і здійснити перехід через тамтеш­­ню річку. З’явиться пряма загроза утворення цілісного наступального фронту ворога. Маріуполь опиниться під прямим ударом».

Читайте також: 96 діб війни на шахті «Бутівка»: «Їжу ми добували самі»

«Зараз єдина велика проб­лема в нашому режимі припинення вогню, – запевняє сотник Кирт. – Адже потрібен постійний рух, маневр. Те, чим нині займаємося ми, – це нонсенс: у ХХІ столітті вести, як під час Першої світової, позиційну війну, стоячи на місці».

Тривалий обстріл ворожої артилерії без дозволу на «отвєтку» видається знущанням. Навряд чи тут доречно говорити про «зра­­ду» або ж «договорняк», ідеться швидше про проблеми логістики: після 30–40 хв роботи САУ жаданий наказ урешті надходить... Проте ворожий вогонь від того пече не менше.

«Якщо Росія не втручатиметь­­ся, то в нас вистачить сил відновити контроль над захопленими територіями, – запевняє сотник «Азова». – Але втручання відбувається досі, постійний потік через кордон, відчувається рука нерегулярної армії сусіда... По той бік – кадрові військові, але вони воюють без шевронів РФ. А місцевих використовують тільки як піхоту, м’ясо».

Після особливо запеклих обстрілів «із того боку» надходить прохання про «режим тиші». Він може тривати від двох годин до двох днів. «Їм підвозять БК!» – глузують бійці. І ця тягуча невизначеність, це чекання б’є по нервах та виснажує, певно, сильніше за снаряди 150-го калібру...
«Складність ось у чому: Генеральний штаб Сектору М обробляє інформацію про те, що нас атакують із ворожої артилерії, і дає наказ про удар у відповідь дуже запізно, – розповідає Кирт. – У нас є чим відповісти, але вся ця процедура відкриття вогню настільки абсурдна... Сепаратис­­ти стріляють і відступають на позиції, бо використовують самохідну артилерію, яка дуже швид­­ко маневрує, і ми не можемо протидіяти їм ефективно».

Війна і люди

Місцевого населення у прифронтових селах лишилося не більш ніж півсотні. Із самого Широкиного (як повідомляють джерела бойовиків) усі цивільні нещодав­­но були евакуйовані. Однак цій імовірній евакуації передувало чимало смертей: Червоний Хрест спеціально запрошував «режим тиші», аби вивезти тіла жителів, які загинули впродовж кількох тижнів.

Читайте також: Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича

Як і ведеться на приморських територіях, свого часу люди жи­­ли тут туристичним бізнесом: дитячі табори, оздоровчі комплек­­си, санаторії, що вже другий рік відлякують порожніми зіницями вікон. У кращі часи «аборигени» здавали кімнати й будинки приїжджим, торгували фруктами, ягодами. Нині в селах залишилися здебільшого ті, кому нікуди тікати. Люди виживають завдяки власним городам, а ягодами діляться з бійцями та медиками. Ті, своєю чергою, підтримують нужденних продуктами й ліками.

10-річна Даша прикута до інвалідного візочка. Її батьки отримують мізерні заробітки й соціальні виплати. Живуть здебільшого з натурального господарства. Старший син навчається на кухаря. Із неабияким, до слова, ентузіазмом. «А де Женя? З ним усе гаразд? Бо щось давно не заходить у гості...» – жваво цікави­ться господиня, коли група бійців привозить гуманітарку (дитя­­чі книжки, іграшки, продукти). Женя на ротації, жінка запевняє, що, коли їхній улюбленець тут, їм спокійніше. На ґанку колекція осколків від мін: долітає і сюди. Підвалу в домі немає, тож під час обстрілів дівчинку обкладають подушками, поять заспокійливим і моляться – а що ще лишається?!

На вустах у всіх місцевих два запитання: коли все закінчиться й кому це потрібно. Ми не можемо відповісти. Лише запевняємо, що все буде добре.

Трохи далі – розкішні котеджі. Точніше колись розкішні, а нині побиті мінами й кількаразово пограбовані. Пишні ружі видаються дещо сюрреалістичними на тлі руїн, як і гільзи різного калібру, що всуміш із мушлями рясно вкривають узбережжя. Колись тут мешкали VIP-персони. Будинки умовно називаються на честь власників: «дім прокуро­­ра», «дім футболіста», «дім архітектора»... тепер це позиції батальйонів. Осиротілі речі – іг­ра­ш­­­­ки, журнали, мольберти, сімейні альбоми, картини й статуетки – розповідають про чиїсь недосяж­но-красиві світи, де панує «свято, що завжди з тобою».

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

Бійці переконані, що Широкине стало такою символічною лінією розмежування, як доти був Донецький аеропорт. Чи вдасться цьому символові уникнути долі попереднього і чи повернеться на прибережні землі втрачений рай? Хотілося б вірити, дарма що не видно перспектив. Адже, як сказав один із бійців, «ми всі тут схиблені оптимісти!»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено