Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 червня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Людмила Филипович: «Релігійність українців здебільшого ситуативна»

Завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ Людмила Филипович розповіла Тижневі про причини непопулярності релігійних радикалізму і фанатизму серед українців, їхнє питоме ставлення до священнослужителів, причини високого рівня довіри до церкви в Україні та вплив Революції гідності на відносини суспільства і релігійних організацій.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (397)
від 25 червня, 2015
Людмила Филипович: «Релігійність українців здебільшого ситуативна»

У. Т.: Релігійні радикалізм і фанатизм не приживаються в Україні. Чому так відбувається?

– До радикалізму і фанатизму можна додати ще й модернізм, під яким розуміють форму й концепцію швидкої кардинальної зміни чинного стану речей. Пояснюю це характером українців: хоча сьогодні ми дуже різні, тому важко говорити про якусь спільну для всіх ментальність, українці від інших народів загалом відрізняються певною обережністю у ставленні до світу та людей, до відмінних від своїх ідей і способів життя. Українці майже ніколи не нав’язували свого світогляду, в цілому не були агресивними. Так сталося, що доводилося або захищати своє існування, або вдаватися до своєрідного м’якого (серединного) шляху. Тому українці дуже схожі на індусів, які при зустрічі з інакодумством прагнули його асимілювати. В Індії таким чином з’явився сикхізм, як поєднання двох духовних традицій – індуїзму та ісламу. В Україні – феномен язичницько-християн­сь­кого двовір’я. Тобто для українців природно перебувати у стані, коли доводиться балансувати між багатьма ідеями, світоглядами, моделями поведінки.

Різноманітність підходів, мені здається, нині для України є рятівним колом, яке дає українському суспільству можливість вижити в складних умовах. Ми вільні обирати те, що відповідає нашим запитам й інтересам. Таку ж свободу має й інший. Тому радикалізм і фанатизм тут не надто приживаються. Чи добре це? Бувають такі історичні моменти, коли це заважає Україні, як-от зараз. Українці мали б послідовніше і радикальніше відстоювати цінності Революції гідності. Це стосується не лише соціального, економічного чи політичного, а й релігійного сьогодення. Рішучості і послідовності бракує об’єд­навчому процесу між УПЦ КП і УАПЦ. Можливість такого об’єд­нання є, а зараз вона як ніколи висока, а от вірогідність дуже мала.

У. Т.: Чому рівень довіри до церкви серед українців стабільно високий?

– Рівень довіри до церкви в Україні, який визначають різні соцопитування, справді дуже високий. Він перевищує довіру до органів державної влади, різних інститутів, зокрема і президентства. Чи такі показники відповідають реальності? Чи свідчать вони про дійсний авторитет церкви? Не завжди. По-перше, не так багато людей знають, що таке церква, мало знайомі із священством, його покликанням, функціями. Не маючи власного релігійного досвіду, люди схильні ідеалізувати і романтизувати релігійність українців. Насправді, у нас релігійність здебільшого ситуативна. На жаль, українці загалом погано знають основи свого віросповідання, не привчені читати священні писання, не живуть по-релігійному. З тих 70%, хто декларує віру в Бога, лише відсотків 10 можуть підтвердити релігійність знанням і читанням молитов, Біблії, Корану, відвідуванням культових споруд, дотриманням віросповідних вимог, відзначенням свят і пам’ятних дат тощо.

Читайте також: Свобода від совісті. Сепаратисти розв'язали релігійний терор

Стабільно високий рівень довіри до церкви зумовлений зменшенням авторитету інших інституцій, зокрема держави, політичних партій і їх лідерів. Окрім того, з глибоких закапелків свідомості виринає давня традиція поваги до священнослужителів як найосвіченішої, поруч із вчителем і лікарем, соціальної верстви. Нині не всі священнослужителі відповідають очікуванням і складним викликам українського суспільства, тому їм щоразу доводиться відстоювати свій статус і кредит довіри пастви. Нарешті, правдою є і те, що немала частина людей скептично, навіть іронічно, ставиться до релігії і церкви. Хоча останнім часом експерти спостерігають, що відношення цієї спільноти змінюється, оскільки церква повертається в публічне життя країни, стає вагомим фактором соціальних і політичних трансформацій. А це формує зацікавленість до релігії і духовних лідерів. Переконана, що імена кардинала Любомира Гузара чи патріарха Філарета на слуху в більшості українців. Надалі саме від церкви залежатиме, як змінюватиметься її авторитет для українців і чи довірятимуть вони церкві як інституту і окремим церквам. Ми бачимо, як стрімко падає зараз авторитет УПЦ (МП), натомість авторитет УГКЦ або УПЦ КП, які адекватно відповідають на нинішні виклики для України та її народу, неухильно зростає.

У. Т.: Які зміни у відносини суспільства і церков в Україні внесла Революція гідності? Які тренди вже помітно?

– Головне, що відбулося, – це втрата принизливого почуття страху. Це стосується не лише суспільства загалом, але й релігійно­­го його сегмента. Раніше церкви (релігійні організації) постійно оглядалися на державу й уважно фільтрували те, що вони говорили про свої відносини з нею. Важко повірити, але ще кілька років тому церква навряд чи наважилася б так сміливо заявити свій протест проти влади, зокрема, йдеться про відповідь УГКЦ Міністерству культури з погрозами припинити її діяльність. Церква відкрито і впевнено сказала, що ніхто не має права забрати у них надані Богом права. Чи згадаймо звернення українського римо-католицького єпископа Станіслава Широкорадюка до президента України, в якому артикульовані більшість проблем нинішнього життя. Я вже не кажу про неодноразові попередження, які робив патріарх Філарет, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій попередній владі. Майдан і релігійним лідерам надав сміливості звертатися до вла­­ди і суспільства. Нарешті церкви зрозуміли, що не так від держави чи політиків, як від суспільства, залежать їхній статус і майбутнє.

У. Т.: Ви безпосередньо були причетні до становлення державно-релігійних відносин в Україні на початку 1990-х років. Як і якою ціною вдалося пояснити суспільству і владі на зорі незалежності, що відновлення активного релігійного життя – це нормально?

– Перед експертами тоді постало питання запропонувати таку модель відносин для держа­­ви, яка щойно звільнилася від тоталітарного тиску. Спочатку здавалося, що найоптимальнішою буде американська модель, тим паче, що момент постання української незалежності збігся з активним відродженням заборонених у радянські часи релігійних організацій, а також з поширенням різноманітних нових і нетрадиційних релігій. Треба було знайти алгоритм, який би дозволяв на безрелігійній у минулому, але прохристиянській Україні існування різних релігій. Маючи історичний, хоч і дуже непростий, досвід співжиття віруючих, потрібно бу­­ло його актуалізувати. Ми постій­­но наголошували суспільству, особливо державним му­­жам, які від радянських часів володіли однією зброєю – заборонами, про необхідність нових підходів до нової реальності. До речі, і релігійні організації, так само як суспільство чи держава, потребували прояснення згубності монополії якоїсь однієї церкви чи релігії.

Читайте також: Бар’єр проти «Третього Риму»

Не одразу церкви відмовилися від ідеї заборонити всі нові релігійні організації. Найагресивніше до нетрадиційних напрямів ставилися православні, особливо УПЦ, посилаючись, певно, на досвід РПЦ. Стало очевидно, що всі релігійні організації потребують постійної уваги суспільства і держави, а тому з ними потрібно працювати і спілкуватися, а не забороняти. Не все, що з’явилося як нове і нетрадиційне, врешті-решт прижилося в Україні. Показовою є історія Великого Білого братства, яке починалося як відгалуження від Міжнародного товариства свідомості Крішни. Згодом його керівники зрозуміли, що при всій екзотичній привабливості кришнаїзм в Україні не над­­то сприймають, тому організація перетворилася на ортодоксальну синкретичну течію, а образ Марії Деві Христос поєднав і примирив у собі авраамістичні релігії зі східними.

Переконати суспільство у тому, що новітні релігійні рухи не є шкідливим впливом Заходу, а природним результатом розвитку релігії, було дуже непросто. Але таки вдалося спростувати однобічні твердження про них як ідеологічну зброю проти християнства чи світської держави загалом. Сьогодні більшість українського суспільства ставиться до них спокійно, як до історичного явища, яке в певний момент виникає, потім трансформується, а зрештою може і зникнути.

У. Т.: Які проблеми у стосунках релігій і держави, на ваш погляд, є задавненими? Що до цього переліку вносить нинішня непроста ситуація в Україні?

– Поле суспільно-релігійних відносин досі продукує низку проблем З-посеред найскладніших – розділеність православ’я, яку періодично намагаються вирішити, але без позитивного результату. Друга проблема у тому, що держава досі, принаймні на регіональному рівні, не відмовилася від патерналізму у ставленні до церкви і релігійних організацій. Не всі помітили, що вони із спільнот, яким дозволено було існувати на українських теренах, перетворилися на такі, що самі собі дозволили таке існування, і для них визнання держави необов’язкове. Для них важливіше визнання суспільства. На них вже не можна впливати погрозами або криком. Надходить нова пора партнерства між церквою і державою, де обидві виступають рівноправними суб’єктами цих відносин. Це мають бути стосунки між інституціями, прописані в законі, а не міжособистісні взаємини між добрим чиновником і добрим священнослужителем, які знаходять між собою спіль­­ну мову. Нарешті потрібно завершувати процес релігійної ідентифікації віруючих, ціннісної орієнтації їх громад, щоб не опинитися в тенетах тіньової цивілізації, поза всесвітньою історією, яка завдяки Майдану дала нам такий шанс.

Читайте також: Релігійна палітра України

Біографічна нота

Людмила Филипович – український релігієзнавець. Доктор філософських наук, професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. Член правління Української асоціації релігієзнавців і міжнародних наукових релігієзнавчих спільнот, зокрема Міжнародної асоціації істориків релігії (IAHR), Міжнародної асоціації дослідження релігії в Східній і центральній Європі (ISORECEA) та інших

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено