Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 червня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича

Один із маловідомих епізодів боїв під Степанівковою
Матеріал друкованого видання
№ 23 (395)
від 11 червня, 2015
Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича
Артем Абрамович, командир танкового взводу 30-ї бригади. Загинув у бою 12 серпня 2014 року. Похований у Житомирі 23 травня 2015-го

Неподалік російського кордону біля села Никифорове в Донецькій області стоять два понівечені танки, що зіткнулися лоб у лоб: український Т-64 та російський Т-72. Як кажуть, до них місцеві мешканці досі носять квіти, хоч ця подія і сталася ще в середині серпня минулого року. Історія наших танкістів, які загинули в цьому бою, до кінця не з’ясована. Але після того як двоє з них нарешті упокоїлись на батьківщині, розповісти про неї вже можна.

Українським Т-64 командував 24-річний житомирянин Артем Абрамович, життєрадісний, привітний юнак. Іще під час навчання в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного він був одним із перших на курсі. По закінченні її потрапив до 30-ї окремої механізованої бригади, де його призначили командиром танкового взводу.

Від весни 2014 року частини бригади дислокувалися на Півдні України, охороняючи цей напрямок від можливого вторгнення диверсійних загонів із боку Криму. Певний час танковий взвод Артема стояв біля Бердянська. Саме тут 14 липня хлопець давав коментар «Телевізійній службі новин», який вийшов у ефір наступного дня і є в інтернеті: «Наше завдання – прикриття цієї дороги. Ми завжди будемо готові їх зустріти, прийняти бій, відбити атаку, не пустити ворога до міста».
27 липня частини бригади перекинули в район Савур-могили визволяти з котлів війська, які там опинилися після спроби взяти під контроль українсько-російський кордон та їх розстрілу «Градами» й артилерією з території РФ. Спочатку операція розвивалася більш-менш успішно: наші війська зламали опір сепаратистів неподалік села Степанівка в підніжжі Савур-могили і швидко рухалися далі на схід. Щоправда, заходили вони в те саме вузьке «гирло» між містами Торез – Сніжне – Красний Луч, що їх захопили терористи, й російською територією, з якого щойно з такими великими проблемами почали вибиратись «оточенці». 5 серпня підрозділ бригади у складі трьох бойових машин піхоти й одного танка зайняв висоту біля Никифорового. Керував тамтешнім блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович. За кілька кілометрів звідти діяли ще два блокпости, там теж були командирами лейтенанти й старші лейтенанти, юнаки 22–24 років.
Усі штаби з генералами, полковниками та підполковниками залишилися десь позаду, а ударний кулак бригади на чолі з одним бойовим майором пішов наперед, до містечка Міусинськ, і далі на Боково-Платове. Блокпости лейтенантів «бовталися» між штабами та основними силами.

Читайте також: Подвиг батальйону «Донбас»

Спочатку лейтенантам казали, що їхня місія полягає лише в тому, аби прикрити відступ наших військ, деморалізованих та розстріляних у котлах. Начебто слідом за цими частинами мали зніматись і вони – прикривати відступ. Потім просто наказали залишатися на місці без якогось конкретного завдання.

Загалом зв’язок зі штабами був надзвичайно поганий. Навіть їжу доводилося здобувати десь «на стороні», бо сухпайки швидко закінчилися. Спершу продовольство та воду залишали колони, які виходили з котлів, потім продукти привозив командир сусіднього блокпосту, котрий діяв у селі, – хлопці купували все за свій кошт. Невдовзі ситуація погіршилася: навколо нишпорили диверсійно-розвідувальні загони ворога, і довелося перебиватися тим, що зосталося. Так, воду хлопці знайшли тільки… на сусідньому сільському кладовищі. Переливали із бляшанок, що там стояли, й кип’ятили.

Із російської території пагорб біля Никифорового обстрілювала далекобійна артилерія, а із села били міномети: там розташовувалися загони сепаратистів. Відкрити вогонь у відповідь хлопці не мали змоги: за їхніми спостереженнями, міномети були на території жіночої колонії.

12 серпня все почалося… На блокпост біля пагорба відійшли сусіди – один танк і дві БМП, які охороняли переправу через річку Міус. Хлопці були трохи налякані: чули й бачили великі сили ворога, зокрема танки.

Читайте також: «Відбили б до Ростова»

Спробували сконтактувати по рації зі штабами, але жодних конкретних наказів не дістали (мобільний зв’язок у цьому районі був уже виведений із ладу). Провели «нараду лейтенантів» і вирішили відступати до Міусинська, до основних сил бригади. Швидко знялися з висоти й невдовзі прибули на місце. Зустріли там місцевого командира, свого товариша, старшого лейтенанта, який суворо наказав повернутися захищати тили. Що вдієш? Пішли назад, на свою висоту біля Никифорового. Щойно зайняли старі позиції, як побачили: з півдня запрацювали «Гради»… Було страшно, але ракети пролетіли повз хлопців буквально за сотню метрів – не влучили. Потім із російського боку знов обізвалася далекобійна артилерія, а ще було добре чути гуркіт танків, котрі насувалися знову-таки з півдня. Лейтенанти запросили по рації у штабів артилерійську підтримку, але почули несподівану відповідь: «Снарядів немає».

Невдовзі побачили чотири танки, що мчали на блокпост із шаленою швидкістю. Один із них був Т-64 з білими смугами, як в українських військ (вочевидь, трофейний). Саме тому наші солдати першими вогонь не відкривали. Танки почали бити по техніці на блокпосту, лише після цього хлопці зрозуміли, що перед ними ворог. Інші три машини, коли їх роздивились, виявилися світло-зеленуватими Т-72, тоді як українська військова техніка темнішого кольору. Таких танків у нас на озброєнні немає. Вочевидь, вони були російськими.

Позиції українських військ почали обстрілювати із двох інших напрямків: як пізніше виявилося, звідти наступали загони ворога. Майже відразу було підбито дві бойові машини. Українські танки дали залп, але в одного потім заклинило гармату – він вийшов із бою.

Продовжували бій лише танк Артема та кілька піхотинців. Комусь із них вдалося підбити один російський Т-72, що насувався ліворуч від дороги. Інші хлопці були контужені, поранені або в нервовому шоку. Зважаючи на ситуацію, старший лейтенант Абрамович наказав бійцям відходити, а сам із екіпажем вирішив прикривати відступ.

Поранені й контужені шви­дко повантажилися на вцілілі бойові машини і взяли курс на Міусинськ. Танк Абрамовича мав рухатися за ними. Він розвертався, щоб виїхати на дорогу, і тут на нього на шаленій швидкості вискочив один із російських Т-72. Як усе далі сталося, ніхто з бійців достеменно не пам’ятає. Танки зіткнулись майже лоб у лоб.

Читайте також: Боєць батальйону ОУН: Воюємо як в Першу світову

Є версія, що обидва екіпажі якісь хвилини залишалися живими й намагались урятуватися. Абрамович навіть устиг витягнути крізь нижній люк механіка-водія – немолодого, дещо кремезного солдата, і поліз назад по свого навідника. Але тут стався вибух: здетонував боєкомплект, башта відскочила на землю, а всередині танка все охопило полум’я.

Більше шансів уціліти було в російських танкістів: їхня машина не вибухнула, хоча солдати могли сильно забитися через потужне зіткнення. Але Т-72 теж зазнав «невиліковних» ушкоджень. Пізніше його підірвав хтось із ворожої сторони.
Тривалий час жевріла надія, що Артем Абрамович у полоні. Наприкінці серпня в інтернеті з’явилося відео із бранцями – українськими солдатами, один із яких нагадував старшого лейтенанта зовні. Мати хлопця поїхала шукати його на територію самопроголошеної «ДНР», де пробула три місяці. Зустрічалася навіть із Захарченком, спілкувалася з місцевими мешканцями, обшукала майже кожен сантиметр поля, де згорів танк сина, але все намарно.

Cело Никифорове. Місце танкового бою, у якому загинули старший лейтенант Артем Абрамович і його побратими

3 жовтня 2014 року на місці колишнього танкового бою працювали слідопити Союзу «Народна пам’ять» були виявлені останки жертв. Через півтора місяця група знову виїхала в той район – забрала рештки тіл іще кількох бійців. Тести ДНК показали: серед полеглих – старший лейтенант Артем Абрамович та навідник Петро Барбух. Вдалося знайти й двох загиблих із бойової машини піхоти, що була підбита ворожими танками в першу мить бою. Наразі все ще невідомою є доля механіка-водія.

Група, яку прикривав танк Абрамовича, успішно дісталася до Міусинська. Більшість хлопців – учасників бою під Никифоровим залишилися живими й кілька місяців тому повернулися додому. Лише Артема привезли пізніше за всіх. Його поховали в Житомирі 23 травня 2015 року.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено