Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 червня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Наївність доктринерів

В українських інтелектуальних колах просувається ідея про «європеїзацію» ціною територіальної цілісності
Матеріал друкованого видання
№ 22 (394)
від 4 червня, 2015
Наївність доктринерів

Останнім часом з Адміністрації президента лунають голоси про те, що Україна не виключає мож­­ливості проведення референдуму на Донбасі. Це підтримують деякі наші політики, котрі вбачають у ньому якийсь вихід із ситуації, що склалася. Найбільш образно і яскраво цю ідею виклав відомий український інтелектуал Микола Рябчук, який опублікував на сторінках одного українського журналу статтю з промовистою назвою «Що може стати кошмаром для Путіна». Але коли читаєш цей текст, заголовок змушує тільки сумно усміхатися. Прикрість не лише в тому, що такі, на наш погляд, шкідливі тексти вкидаються в громадську думку України, а насамперед у тому, що Рябчук активно виступає в західних ЗМІ. Так, у 2010 році його публікації за кордоном про те, що Вік­тор Янукович уже не такий, як був у 2004-му, що він став цивілізованішим і демократичнішим, суттєво вплинули на ставлення Заходу до цього антидемократичного за своєю природою режиму, зробивши його доволі поблажливим. Що ж пан Рябчук пропонує сьогодні? Той-таки референдум на Донбасі, що має нібито вирішити наші проблеми. Автор починає з доволі сумнівного твердження, що Донбас Путіну не потрібний.

«Отож перший сценарій, що варто відразу відкинути як цілком неймовірний, – це окупація Донбасу чи в наявних, чи в розширених межах. Бо користі від Донбасу для Путіна жодної, натомість збитки колосальні: зруйнована економіка, люмпенізоване населення, міжнародні санкції, а го­лов­не – остаточна втрата України, яка без Донбасу має куди кращі шанси реформуватися та європеїзуватися…» Теза про процвітання України без проблемних територій є до болю знайомою. Кілька років тому її пропагували Юрій Андрухович, Юрій Винничук, а нині активно поширює Василь Шкляр. Варто критичніше придивитися до міркувань Миколи Рябчука, бо в них відчувається родове прокляття українського інтелігентського думання: схильність геть абстрагуватися від реальності в нестримному леті своїх глобальних фантазій. Спочатку зважимо на Рябчукову «неймовірність».

Трохи більш як рік тому Міністерство оборони й Генеральний штаб України з упевненістю Миколи Рябчука вважали збройний напад Росії на Україну цілковито неймовірним. Однак неможливе легко стало можливим.
Чому ми так охоче переконуємо самих себе в тому, що Путіну «не потрібний Донбас»? І саме через «непотрібність» він тримає там до 14 тис. кадрових російських військових, сотні танків (уже ціла танкова армія зразка Другої світової війни!), тисячі одиниць артилерії, а ще 50 тис. військових на кордоні з Україною як другий ешелон армії вторг­нення?

Донбас для Путіна – один з елементів відновлення імперської надпотуги,  плацдарм для наступуна Центральну та Південну Україну

Це помічає не лише українська розвідка, а й розвідувальні структури НАТО та США. Рябчук заявляє, що Путіну немає ніякої користі від Донбасу. Це якщо дивитися з позицій пересічного європейського філістера. А яка російському президентові (з цих-таки позицій) користь від Криму? Величезні витрати на утримання, проблеми з логістикою, міжнародні санкції, згуртований, загартований і такий, що ненавидить Путіна, кримськотатарський народ. Але взяв. Бо це забезпечило йому 90% підтримки тих, хто радісно волає «Крим наш!», хто сприймає диктатора як великого національного лідера, збирача земель. Крім того, півострів – це потужна військова база, це зміна на користь Росії всієї геополітичної ситуації в басейні Чорного моря. Отже, підозрюю, що уявлення пана Рябчука й пана Путіна про користь дещо різняться. Російський президент чомусь думає не так, як український публіцист…

Чиатйте також: Випробування топонімією. Чи достатньо прибрати лише радянські назви

У нас узагалі останнім часом з’явилося багато проникливих знавців загадкової психіки Путіна. Краще триматися фактів і тієї логіки, яка випливає з них. Визнаймо, що Донбас – то не така вже непотрібна пустеля. Там не лише вугілля, а й великі родовища сланцевого газу, урану то­що. І хто сказав, що Путін збирається утримувати Донбас, годувати його? Він і півострів не дуже годує, ніякого продовольчого мосту Новоросійськ – Крим (через Керченську переправу багато не привезеш!) на кшталт повітряного мосту до Західного Берліна часів протистояння Трумена і Сталіна немає. Його годують бізнесюки з материкової України з тисячами їхніх фур із харчами. Донбас для Путіна (виходячи з логіки його дій) – один з елементів відновлення імперської надпотуги, стратегічно важлива територія (як і Крим), плацдарм для наступу на Центральну та Південну Україну, антиукраїнський «таран» Росії, російський анклав, за допомогою якого можна постійно тримати Україну в напруженні. І хто сказав, що РФ дуже перейматиметься проблемами місцевого населення загарбаних територій?

У тому ж таки Криму страшенне безробіття, охочим працювати пропонують вакансії у внутрішніх регіонах Росії, зокрема в Ульяновській області. Отже, що менше там залишиться людей, то краще для Москви, бо потрібні не люди, а територія. Населення окупованого Донбасу також можна перекинути на Далекий Схід і до Сибіру, адже РФ об’єктивно треба зміцнювати кордон із Китаєм. Відправити туди росіян важко й витратно, а донбасівцям нікуди подітися, багато хто просто не матиме іншого виходу. Те, що їм там буде скрутно, навряд чи засмутить російську владу.

Твердження пана Рябчука про те, як добре Україна «європеїзується» без Донбасу та Криму, змушує піти далі й замислитися, яка чудова «європеїзація» була б без Харкова, Одеси, Запоріжжя і т. д.

Лише можливість позбутися Харкова з його огидними Гепою, Допою і тими харків’янами, які їх підтримують, чого варта… Тільки не зрозуміло, де закінчиться це територіальне «полегшення». Та й не завадило б грузинів запитати (зараз їх в українському уряді багато), наскільки їм стало легше без Абхазії та Південної Осетії. В азербайджанців поцікавитися, наскільки їм добре й перспективно без Карабаху і т. д.

Читайте також: «Сепаратизм» як універсальне заспокійливе

Референдум на окупованому Донбасі матиме чимало вельми прикрих політичних і юридичних наслідків для нашої держави. Якщо він таки відбудеться й Україна (що дуже ймовірно за нинішніх реалій) його програє, Донбас буде вже територією не тимчасово окупованою, як зараз, а легітимно й назавжди втраченою.

Це також стане за аналогією легітимацією «референду­­му»-2014 у Криму. Річ у тім, що в умовах окупації будь-який «референдум» – профанація. Інша річ, що, погодившись на нього, офіційний Київ узаконить схему російської експансії: загарбання – «референдум», загарбання – «референдум»... Так РФ зможе просунутися дуже далеко, використовуючи подібну методику на багатьох інших територіях України.

Далі Рябчук оприлюднює свій «підступний» антипутінсь­­кий план: «Україна не має шансів виграти в Путіна […], тому повинна запропонувати свій (варіант. – Авт.), асиметричний. У найзагальніших рисах він полягає в згоді визнати незалежність Донбасу, але тільки на підставі легітимного референдуму під міжнародним наглядом, без чужоземних найманців й озброєних бандюків на його території, з правом голосу для всіх його жителів, що мають українське громадянство, включно з тими, які мусили Донбас покинути». І тут же пише, що Путін на це не погодиться. Навіщо ж тоді такі ігри? Автор ідеї пояснює: «Незалежний Донбас чи ще гірше Донбас у складі Росії, безумовно, – один із кошмарів Путіна, який Києву варто було б реалізувати чи принаймні як слід цього самовпевненого блефувальника такою можливістю налякати». Себто перемогти Росію українським блефом…

А якщо Путін не злякається? Можна втішатися тим, що, відмовившись від пропозицій дуже хитрих українських достойників, російський президент ще раз продемонструє світу, який він кремлівський негідник. Чи не надто дорого нам коштують такі демонстрації? А водночас ці ігри стануть деморалізуючим сигналом для інших областей Півдня та Сходу, що Київ схильний до загравань із Москвою, де ставкою є територіальна цілісність України, що ті регіони, можливо, також здадуть, як Крим і Донбас, а тому краще їм не впиратися, а подумати про «пошук спільної мови» з Росією…

Читайте також: Внутрішні неповерненці: Донбас

Важко збагнути, чому автор ідеї вважає контрольований Росією Донбас кошмаром для Путіна. Хіба Крим став кошмаром для Москви? Проблеми є, але далеко не кошмар. «Незалежний Донбас» (абсолютно залежний від Росії!) Москва може зробити своєю маріонетковою псевдодержавою. Руками цього квазідержавного утворення буде легко вести постійну війну з Україною, заперечуючи участь у ній РФ. І «референдум» тут стане в пригоді: мовляв, дивіться, повноцінна, збудована волею свого народу держава, що має законні, суверенні претензії до «київської хунти». А претензії одразу ж з’являться: відновити територіальну цілісність Донецької та Луганської областей, сплатити компенсації за завдані «київською хунтою» руйнування тощо…

Рябчук намагається перехитрити Путіна, але порядна людина, яка сідає грати в карти з шулером, припускається тільки однієї помилки: те, що вона взагалі бере карти в руки. Це спроба (не перша й не остання) відмовитися від єдино можливого воєнного варіанта вирішення проблеми суверенітету та територіальної цілісності України й виграти зав­дяки малоросійському інтриганству. Такі ігри з Москвою завжди закінчувалися для України катастрофами. Тільки воєнні поразки зупинять Путіна.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено