Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 червня, 2015   ▪   Олена Стяжкіна   ▪   Версія для друку

«Сепаратизм» як універсальне заспокійливе

Чому наших співгромадян, які за кремлівські гроші воюють проти України й нищать нас, ми називаємо сепаратистами? Невже страшно вимовити очевидні слова «зрадники» та «колаборанти»?
Матеріал друкованого видання
№ 21 (393)
від 28 травня, 2015
«Сепаратизм» як універсальне заспокійливе

Колись такий собі Ефіальт під час битви біля Фермопіл показав персам Каллідром як обхід у Фермопільській ущелині. Цим шляхом Гідарн провів частину перського війська в тил спартанців, унаслідок чого цар Леонід та його воїни загинули. Шлях в Аттику та Беотію для ворога був відкритий, і перси захопили значну частину Греції. Однак після цієї трагедії ще була битва біля Саламіну, а через рік під Платеями, яка й стала днем звільнення Еллади.
Але якби підступний Ефіальт мав телевізор та командира в Кремлі, то в день своєї зради царя Леоніда точно виступив би із заявою про «віковічні прагнення» греків жити в Перській народній республіці, а з часом приєднатися до Держави Ахеменідів на правах «Південно-Західного федера­ль­ного округу». Враховуючи перську присутність на грецьких землях упродовж року (а подекуди й більше), він міг би встигнути стати засновником соціального руху на ім’я «сепаратизм» і мав би пошану як «лівих» Єгипту, так і «правих» Малої Азії.

Однак ані Ксеркс, ані окуповані греки не додумалися назвати сепаратистом того, хто зрадив, продав Вітчизну, своїх рідних і друзів. Тож Ефіальта судили за зраду й стратили в Антікірі. За зраду, бо в давніх греків була добра традиція називати речі своїми іменами. У нас ні. Не тільки в Україні, а й у світі таку традицію майже втрачено. Гра номінацій – це тепер «наше все». Але із сепаратизмом, може, все ж таки варто припинити?

Матчастина

Для початку трохи про матчастину. Хоч би як ми ставилися до сепаратизму, але він завжди історія з історією. З таким собі образом мрії, який, можливо, надихає десятки і навіть сотні років. Баски, шотландці, ірландці…
У лютому 2014 року до­нець­­ко-луганського сепаратиз­­му не було. А потім його надіслали. З полум’яним привітом від Кремля.

Однак з усталеним образом мрії не визначилися. Тому в березні це була ідея «федералізму». А в квітні, якщо хтось пам’ятає, «Янукович – легітимний президент України». У трав­­ні мрію стали називати «референдум». Просто «референдум» – за все хороше проти всього поганого. Улітку ідея дістала формат мрії про «Південний федеральний округ РФ», який не гостро, але конкурував із неіснуючою «Новоросією». У вересні і «округ», і «Новоросія» були забуті. А ідея єднання «ДНР» та «ЛНР» наштовхнулася на бажання очільників грабувати кожен своє окремо.

Гра в слова, де за зрадою і грабунками комусь хочеться бачити «сепаратизм», – це мінне поле для українського майбутнього

Десь у жовтні – листопаді здавалося, що формат знайдено. І «віковічною» мрією луганчан стала таки «Луганська республіка». Однак узимку все похитнулося і черговий наступ російських військ знову поставив на порядок денний «будемо як Крим». А наприкінці лютого 2015-го замість Криму постала… «федералізація».
У травні 2015-го «мрія» почала змінюватися вже раз на два дні. 11-го всі відзначили «день незалежності». А потім такий собі Пушилін уже подав «зміни до конституції», де Крим був визнаний Україною, а «ОРДІЛО» виписані як автономія (причому за наявності у складі України Донецької та Луганської областей). Щоправда, через два дні хтось із очільників знову погрожував наступом на Маріуполь і тим, що «ДНР» потребує всієї Донецької області. А ще через два дні такий собі Губарєв уже погрожував, що готовий зробити кар’єру у Верховній Раді України.

Якщо хтось бачить у цій вакханалії миттєвого перевдягання ідейний зміст сепаратизму, то його окуліст – очевидний шахрай, а тому заслуговує бути притягнутим до суду.

Універсальний препарат

Разом із тим не можна не визнати, що гра в «сепаратизм» є універсальним заспокійливим, який станом на зараз, на жаль, уживають усі: і по той, і по цей бік «поребрика».
«Сепаратизм» – це єдиний для Кремля спосіб грати довго. Грати зі світом та з Україною. Перемогти РФ не зможе. Та й завдання перемогти, щоб узяти собі дотаційний та зруйнований край, не стоїть. Невигідно Крем­­лю й залишити все як є. Бо годувати це «як є» доведеться йому. Поганенько, як Абхазію, Осетію чи Придністров’я, але годувати. Тому завдання Москви – втиснути окуповані території в Україну, але не просто втиснути, а маркувати їх як сепаратистські, підживлювати неіснуючу ідею «відокремлен­­ня» та «особливо­сті». А з тим підігрівати ненависть і створювати внутрішній розкол у нашій державі. Гра в слова, де за кожним проявом зради, боягузтва, ідіотизму, грабунків слід бачити «сепаратизм», – це мінне поле для українських реформ та українського майбутнього.

Чиатйте також: Політична шизофренія

Звісно, «сепаратизм» – пожива для політиків, чия кар’єра втекла до Ростова і вже не обіцяє повернутися. Насправді це дуже вигідна партія: нічого не зрозуміти про себе і про події на Майдані, ні за що не вибачитися, нічого не навчитись, а знову взяти кремлівські ноти й співати по них про «захист людей, які мають право на особливий статус». Можна лише уявити собі, скільки грошей уже витрачено й буде ще витрачено на легітимізацію ідей «сепаратизму», пошук їхніх історичних коренів (аж до скіфів) та напов­нення пустими словами політичних промов і програм. Слід визнати, що саме «сепаратизм» перетворює деякі партії та рухи з політичних трупів на політичних зомбі-вампірів, які можуть жити та рухатися, тільки якщо заправ­ля­ться кремлівською «сепаратистською» кро­в’ю. Причому ці трупи-зомбі, хоч як дивно, можуть бути не тільки пострегіоналами, а й по­ст­­­­­­уль­транаціо­на­лістами. «Сепаратизму» для імітації його підтримки чи, навпа­­ки, імітації нищівної боро­­ть­­би з ним вистачає на всіх.

А ще є науковці… Соціологи, історики, політологи…. Можна тільки уявити собі всі ці теми, які очікуватимуть нас уже в найближчому майбутньому: «При­чи­­ни вкорінення сепаратизму на Донбасі», «Су­спільна думка як дзеркало динаміки сепаратистських ідей», «Республіканський устрій Дикого поля» etc.

Так, це будуть дисертації про симулякр симулякра. Про таке собі «нове плаття короля». Але ж модно, сучасно, гостро! Тому хлопчика, який сказав би, що король голий, на засідання спеціалізованих рад та експертних груп не пустять. Ще й по шиї надають. Бо «сепаратизм» тепер – це звання та гроші. І досліджувати його не передосліджувати...

От і Європа при слові «сепаратизм» зітхає з розумінням. А отже, і науку про нього, звісно, фінансуватиме. І примирятися закликатиме, бо досвід такий-сякий має. І він добрий. От узяти Шотландію.

Можна й Шотландію, але в нас не про Шотландію йдеться, а про країни Балтії 1940-го, про Угорщину 1956-го, Чехословаччину 1968-го. Інший трохи досвід, а з ним й інший погляд, від якого європейські (за винятком Польщі та країн Балтії) очі болять. Будапешт опирався криваво, але недовго. Прага теж. Спочатку опиралась як могла, а потім злякалася. Бо жити під окупацією несолодко. І навіть коли радянський режим уже був беззубим та смішним, із 15 млн чехів та словаків Хартію-77 підписали 1884 особи…

Читайте також: "...Я ніколи маму не побачу". Сповідь сепаратиста

Тож як усе це таке болісне пригадати? Як сказати про себе «ми знаємо, ми були такими самими»? Ні, краще вжити пігулку «українського сепаратизму». Це заспокоїть і сором, і совість, і зідрану пам’яттю шкіру. Виведе за межі дискомфорту трагічного досвіду окупації, говорити про яку – це все одно що роздягатися на людях.

Сепаратизмозалежність

Для неокупованої України теж. Хворобливі спогади про Другу світову. Місцеве населення, що жило під окупантами два роки. Мало аусвайси, бо без них не знайдеш роботи. Зустрічало Розенберґа тисячними зібраннями людей. Зраджувало сусідів. Брало участь у єврейських погромах. Писало в газетах, що «Гітлер – мрія, яка здійснилася».

Чи повернеться язик назвати мешканців Конотопа чи Києва зразка 1942 року сепаратистами? А якби вони казали чи писали, що хочуть приєднатися до Третього Рейху? Теж ні?

Їх, тих, хто служив у поліції, брав участь у розстрілах, грабував своїх, ми називаємо зрадниками та пособниками ворогів. Тоді чому тих, хто воює чи керує, отримуючи кремлівські гроші, називаємо сепаратистами? Нам шкода очевидних слів «зрадники» й «колаборанти»? Чи ми боїмося не­однозначності процесів, що відбуваються на окупованих територіях? Процесів, про які знаємо від бабусь, але не хочемо, не можемо, стидаємося говорити про них уголос? Неоднакові там люди. Так само неоднакові, як у Західній Україні, де хтось до самого 1991 року жив, так ніколи й не визнавши радянської влади та радянської окупації, а хтось змирився, прилаштувався, підкорився, але ні про що не забув.
Цікаво, що самі запроданці таки хочуть вважатися сепаратистами. Бо для них це теж пігулка. Звісно, вони картинно протестують проти самого слова. Мовляв, ми не сепаратисти, а борці за незалежність. Однак сам порядок роздумів, який Кремль уже нав’язав його Україні, їх цілком влаштовує. Бо разом із ним нікчемні, підступні грабіжники і вбивці входять в історію не як ті, хто взяв гроші за продаж країни, а як ідейні та незламні солдати свободи. І дітям своїм вони не розкажуть, скільки іудиних срібників отримали від Москви. У жодному разі не розкажуть. Бо в очах нащадків навіть покидькам важливо мати пристойний вигляд.

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

То що, будемо їм у цьому допомагати, щоб не травмувати їхніх дітей, бо травмувати ж мож­­на тільки наших?

Центральна влада теж... Споживає «сепаратизм» по-тихому, бо визнати «сепаратистську залежність» соромно. Однак вона відкриває такі горизонти, такі можливості, що гріх утриматися. Скажімо, гроші на відновлення зруйнованих мостів чи будинків. Для звільнених територій. Десь там, у Слов’янську, Щасті, Мар’їнці.

Гроші є, а мостів чи відновлених лікарень і досі немає. Може, як завжди, вкрали. Але ж як украли! Патріотично! І логіка навіть є: навіщо цій «ваті» щось будувати, коли вони всі там «сєпари», а російські війська можуть піти у наступ. Краще витратити кошти на щось корисніше. На щось державне, своє…

А ще є журналісти. Їм сам Бог велів. Бо журналісти – вони як люди, тільки кращі. От потрібна сенсація чи щось «гаряченьке», а нічого такого немає, що робити? А «сепаратизм» заспокоює та надихає на подвиги. Береш собі та їдеш кудись у звільнене місто, знімаєш сюжет про те, як місцеві ненавидять Україну. Потім спиш спокійно, уві сні бачиш яскраві жовто-блакитні знамена і себе – високим, красивим, розумним, зовсім іншим, ніж усі ті «дикі люди».
«Сепаратизм» також є корисним препаратом і для дуже хороших, дуже сумлінних людей. Здебільшого для чоловіків. Тих, що не на фронті. Тих, кого мучить до безсоння той факт, що вони не на фронті. Щоправда, дехто знаходить собі виправдання від «прийде повістка, піду» до «те, що я роблю зараз, не менш важливо, ніж фронт».

Однак іноді таких простих-складних пояснень не вистачає. Ми всі травмовані. Біль тих, хто має захищати, але не робить цього, нестерпний. А тут ось воно: медійний дилер пропонує «сепаратизм»: одна пігулка – і все стає на свої місця. Бо справді, чому людина має іти на фронт, коли там не вітчизняна війна, а якісь дурні люди, що хочуть жити окремо? Навіщо вбивати тих, кого треба відпустити чи огородити стіною? Для чого воювати на «чужій війні»?

Добрі новини

Є і добрі новини. Медичні експерименти засвідчили, що існують великі групи людей, які демонструють високу стійкість до вживання «сепаратистсь­ких» заспокійливих. Серед них на перших місцях волонтери та воїни. Що ближче до фронту, то менша дія наркотику. Ближче до фронту настає ясність.

Щодо мене, то я вживаю. Щоправда, подвійну дозу. І то­му бачу сепаратизм не серед окупованих, а серед тих, хто голосно кричить про «відрубати Донбас і забути про Крим». Як на мене, це і є сепаратисти. Бо ж сепаратизм – це про відокремлення, про розділ, хіба ні?


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня,
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено