Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 травня, 2015   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

"...Я ніколи маму не побачу". Сповідь сепаратиста

Звичайний чоловік з одного із великих міст Східної України. Професійний спортсмен, який несподівано, але щиро захопився історією, особливо військовою. Інколи брав участь у реконструкціях, маючи органічний вигляд у будь-якій формі.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015
"...Я ніколи маму не побачу". Сповідь сепаратиста

Бачив, напевно, усі наявні художні фільми про баталії в тому чи іншому сторіччі й завжди влучно міг порадити кіно під настрій. Слухав рок. Ризикуючи втратити роботу, їздив на Майдан під час Революції гідності. Мав гарний низький голос: «…Воины света, воины добра, охраняют лето, бьются до утра…»

Ця пісня є серед аудіозаписів на його сторінці в соцмережі й сьогодні. Про те, що він опинився по той бік окопів, я дізналася наприкінці січня. Написав про це сам, тоді вже перебуваючи в донецькому шпиталі. Я в той час була в передмісті «столиці ДНР» – у Пісках.
Уривки з його подекуди сумбурних листів жодним чином не покликані «олюднити»сепара­тистів і аж ніяк не виправдовують його власної участі в конфлікті – участі чоловіка, долею якого нині опікується українська контррозвідка. Але в них власноруч зруйноване життя окремої маленької людини. Поступова зміна її поглядів. Та й просто деякі цікаві факти з побуту сепаратистів.

23 лютого

Привіт. Рік майже не спілкувалися. Ти як? Бачу, що у батальйоні якомусь… Я воюю на протилежному боці. Але, думаю, я військовий, ти військова – можемо, напевно, говорити на нейтральні теми?
Знаєш, я на початку квітня просто розчарувався у Майдані, у Правому секторі тощо… Тому з квітня тут.

Якось навіть у штрафбат потрапив за те, що базікав українською. Так я тоді українським полоненим – і соки, і сигарети хороші, і телебачення! Як міг намагався допомогти. А сам окопи рив.
А от ви мирних бомбите. Ну навіщо? По Маріуполю вдарили… Не думаю, що це ми: «Град» не дістав би. Коли миритися будете вже? Коли вгамуєтеся? Віддали би Донбас та й усе. Тут люди злі на вас за обстріли. Краще б ви у Києві лад наводили, бо жесть – бакс, газ, бензин. І вашим, кажуть, навіть не виплачують за поранення…

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

Я дуже сподіваюсь, що до наступного квітня вже буде мир. Ви скинете Пороха, нормального оберете. Кордон зробите по старі кордони області.

Я зараз у лікарні: тиждень тому, під час штурму нового термінала, мене поранили ваші кіборги. Щойно до нас нових поранених привезли. Осколки у паху. Мрак. Одумайся, Лєр. Це війна. Мені теж все було пофіг, хоч і були контузії. Але куля – це жах. Це дикий біль. А якщо смерть? Чи без руки, без ноги залишитися? Чи осліпнути? І заради чого? Щоб Яценюк бабло гріб?

…Ну давай. Мир і дружба? Знаєш, якщо, не дай Боже, щось – я спробую тебе витягти.
Як з їжею у вас? Гаряче готуєте? Хоч щось смачненьке було на обід? Живі усі?

2 березня

Ти як? Ваші всі живі? Їсти маєте що? І чи не час вирушати додому? Лєр, вирішуй, хоч ти і противник – мені не байдуже. Хочу, щоб ти була жива-здорова. Якби у полон потрапила, зробив би все, аби тебе відпустили. Дав би по шиї і відправив би до Києва. Ти не маєш мерзнути в окопі незрозуміло заради кого і чого.
Це війна США та Росії. Ми у ній – м’ясо.

А я, блін, напевно, ніколи ані маму, ані Батьківщину не побачу…

19 березня

Лєр, я у Криму. Звільнився. Вітаю з весіллям – ви хороша пара. Ти як? Вибач, що не міг писати.

Додому тягне нереально, але поїхати не можу: розстріляють, напевно. Тільки зараз остаточно зрозумів, яким був ідіотом.

Читайте також: Чому на Донбасі так люблять «царів»

Як думаєш, якщо я перейду, є можливість, що не стратять, а дадуть шанс виправитися? Я не можу так жити. Не хочу більше, щоб мама мене соромилась. Я нею, матір’ю, клянусь, що не вбив нікого.

Полоненим допомагав. Але все одно страшенно завинив… Я не знаю, що це було. Тупо як гіпноз на рік. Це просто жах – що я зробив, як я міг? Навіщо я Батьківщину зрадив?

Ідіот…

Я ще взимку хотів звалити звідти, тоді й написав тобі вперше. Але тут за українцями стежать п..ц як.
Чесно, стріляв у вересні. Тоді БТР підійшов. Терикон та злітна смуга нас відпрацювали спочатку, потім піхота з соняшників. Але я вже тоді знав, що рано чи пізно втечу, що не моє це. З «мухи» вистрілив убік. І то мене хвалили, бо всі інші всралися після арти.

Мамі моїй подзвони. Вона багато розповість.

30 квітня

Привіт. Як там? Швидше за все, незабаром мене відправлять у Ємен. На війну там. Фактично примусово. Ще трохи часу дали перепочити тут.

Не хочу до арабів. Додому хочу…

Блін. Бережи себе. А правда, що ви ніколи не здаєтеся у полон? Я просто ваших, добровольців, не бачив ніколи. Тільки ЗСУшників.

9 травня

Як не дивно, я досі у Криму. Взули, вдягли у цивільне. У ресторані безкоштовно годують як фронтовика. Дали кімнату, плюс 500 рублів на день. Ще 300 тисяч у зв’язку з пораненням і 25 тисяч зарплатня… Фрукти, море… типу реабілітації. Тільки я Батьківщину не продаю. Стоп, та що я пишу… Я ж її вже продав… Ех.

Читайте також: «Розстріляний як ворог ДНР»

Блін, я парад побачив в інтернеті… Захар, Моторола, Плотва – пісєц, брєжнєви! За що стільки пацанів загинуло? Наївних зазомбованих росіян-добро­воль­ців? Щоб у «ДНР» люди голодували, у ямах сиділи, а ці каталися й жирували як піночети? Бананова республіка…

Лєрчику, скажи чесно, а були хлопці, що до вас перебігали? Нам, сама знаєш, нічого не розповідають.

Тут щойно салют був. Народ бухає страшенно.

А я чомусь згадую свого старого друга – морпіха з Севастополя. Він за Україну воює. Кіборг. Його тут спільні знайомі час від часу згадують і все дивуються: як він міг?! А те, що в місцевих бізнес забирають, що росіяни все захоплюють – це їм пофіг.

13 травня    

Сумую за звуком вибухів. Тягне воювати. Тягне до зброї. Як ти думаєш, якщо мені дозволять повернутися, – мені дозволять воювати за Україну? Якби ти знала, як я тобі заздрю. Ти вдома. Ти Батьківщину захищаєш.

Просто нестерпно тут. Дуже хочеться видертися з цього лай­­на. Але навіть якщо дивом вийде, як люди вдома ставитимуться до мене? І як я сам із цим житиму? Не уявляю.

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.