Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 травня, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Ірина Бекешкіна: «Українці почали долати патерналістський комплекс»

Тиждень поспілкувався з директором Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» про зміни в суспільстві за останній рік, шанси на реванш старої влади та постколоніальні синдроми.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015
Ірина Бекешкіна: «Українці почали долати патерналістський комплекс»

У. Т.: Радянська система виховувала українців як утриманців влади. І за роки незалежності ставлення і влади, і роботодавців до людей не надто змінилося. Чи готові українці відмовлятися від цього іміджу і врешті перетворитися на соціально активних громадян?

– Щодо утриманців так, за часів СРСР будь-яка не інспірована згори ініціатива розглядалася мінімум як небажана, а максимум як ворожо-дисидентська. Виховувався підданський склад характеру. Проте маю вас розчарувати: у значної частини населення це випарувалося в перші роки незалежності України, коли стара система завалилася. І людям, щоб утримати сім’ю, треба було докладати неабияких сил та проявляти ініціативу. Адже не було на кого надіятися. Ринкова економіка будувалася людьми активними: і «знизу» – дрібним та середнім бізнесом, і «згори» – найбільш спритними з тодішньої комуністичної верхівки та їхнього оточення. Тих самих олігархів можна звинувачувати в чому завгодно, але не в пасивності.

У. Т.: А як щодо «пересічних українців»?

– Пересічний українець залишався пасивним. Це так званий комплекс патерналізму: «Має бу­­ти хтось, хто про нас потурбується». Після Помаранчевої революції виникла цікава ситуація: з одного боку, зростали економіка й демократія, що давали простір людській активності, а з другого – перемогли люди, які багато наобіцяли, отже, народ вирішив, що треба розслабитися і чекати, коли влада змінить життя на краще (коли «багаті поділяться з бідни­­ми», закон буде «один для всіх», а «бандити сидітимуть у тюрмах»). Хоча так і не дочекалися, усі наступні вибори були своєрідним аукціоном обіцянок, тож патерналізм лише наростав.  

Люди не завжди розуміють, що для контролю влади треба мати певну кваліфікацію

У. Т.: Як щодо патерналізму зараз?

– Зараз не знаю, треба заміряти. Проте патерналізм високий там, де люди надіються на владу, тому зараз, коли сподівань не так багато, думаю, патерналізму поменшало.

У. Т.: Скільки часу потрібно, щоб подолати цей комплекс?

– Це залежить від умов. Думаю, останні події додали людям віри у власні сили. Після втечі Януковича був дуже небезпечний період, коли стара влада впала, а наступна не зміцніла, до того ж почалася війна. І за таких умов люди фактично врятували Україну. З’явився волонтерський рух, люди невеликих статків збирали гроші, добровольці пішли на фронт захищати країну. Вони не надіялися ні на кого, лише на себе й таких самих, як вони.

Читайте також: Вийти із замкненого кола

У. Т.: Наскільки зараз люди готові терпіти непопулярні реформи? Наскільки взагалі вони готові до великої соціальної відповідальності?

– Можу послатися на наше дослідження грудня 2014 року. Ми запитували, чи готові люди терпіти для успіху реформ і як довго. 10% респондентів були готові терпіти скільки треба, 38% готові терпіти рік-два, ще приблизно 45% були не готові терпіти. Коли таке питання поставив Центр Разумкова у березні 2015-го, після обвалу гривні, то мене здивувало, що цифри не дуже змінилися. 8% були готові терпіти скільки треба, ще 34% були готові терпіти рік-два, близько половини були не готові взагалі.

У. Т.: У яких регіонах люди були не готові до цього?

– Це, звичайно, східні області, де більшість не голосувала за нинішню владу, проігнорувавши вибори.

У. Т.: Які верстви суспільства найбільше піддаються постколоніальному впливу, можливо, сумують за СРСР?

– Сум за Радянським Союзом до колоніального впливу не має жодного стосунку. Це сум за стабільністю і соціальними гарантіями. Щоправда, зараз, коли виросли цілі покоління, які народилися в незалежній Україні, середньостатистичного суму за СРСР стало менше: за даними опитування січня цього року, 55%, тобто більша частина населення України, позитивно сприймають розпад СРСР, 29% – негативно (13,5% – байдуже, 2% – нічого про це не знають). Проте в деяких регіонах сум за колишнім Союзом дуже сильний: 70% у Донецькій області, 52% у Харківській, 51% у Дніпропетровській, 48% у Миколаївській, 45% у Запорізькій. Звісно, на це впливає і віковий фактор. Але люди не за Москвою шкодують, а за стабільним життям, певними соціальними гарантіями. Бо водночас у тих самих областях переважно позитивно ставляться до проголошення незалежності України, навіть у Донецькій (40% – позитивно, 32% – негативно і 27% – байдуже).  

У. Т.: Наскільки близькість мов, культур може вплинути на процес відриву від Москви-метрополії?

– Близькість культур нікуди не поділася. Але зв’язок обірвався. КМІС і Левада-Центр із 2008 року моніторять ставлення росіян до України й українців до Росії. Так ось серед українців позитивне ставлення до Росії було близько 80% аж до лютого – березня 2014‑го. А потім воно враз обвалилося. Але ж у культурі в нас нічого не змінилося. У мові теж. І за Україну на Сході воює багато російськомовних. Просто Росія – це держава, яка пішла на нас війною. Згадаймо боротьбу за незалежність США. У більшості своїй американці були з Великої Британії. Повна тотожність і мови, і культури. І війна.  

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

У. Т.: Наскільки українські еліти є постколоніальними, отже, проросійськими?

– По-перше, на рівні вищої еліти, я це і росіянам багато казала, немає проросійських людей. Хоч би які вони були «рускоязичниє», хоч би які вони були совки, але всі з пересторогою ставилися до Росії. Навіть Янукович до останнього часу (і ми не знаємо, що йому пообіцяв Путін у Сочі), але це окрема тема. Просто нікому з них не хотілося бути сюзереном російського царя. Вони хотіли бути у своєму домі господарями. Взагалі мені здається, що найбільша їхня мрія – відкритий європейський ринок і дешевий газ із РФ. Але не варто забувати: багато хто з української верхівки (не хочеться користуватися словом «еліта») ментально дуже близький до російської влади.

У. Т.: Яку роль у суспільних змінах відіграє український середній клас?

– Він відігравав вирішальну роль. Якщо подивитися на Майдан, то 60% людей були там із вищою освітою. Це значно більше, ніж у середньому по Україні. Серед волонтерів чимало представників середнього класу, які кинули роботу. Тобто це рушій змін. Але чисельно він не переважає, на відміну від, скажімо, розвиненіших країн, де фактичну більшість становить середній клас.

У. Т.: Чи перетвориться війна на соціальний ліфт, який приведе нових людей у владу? Чи, навпаки, вона стане чинником, який роз’єднає суспільство?

– Війна об’єднує. За винятком Донбасу, який стоїть відокремлено навіть від Сходу та Півдня. А загалом по регіонах, що стосується євроінтеграції, української самоідентифікації, серйозні зміни були на Сході та Півдні країни. Почалася війна, і люди постали перед вибором: вони за незалежність чи ні. І вони виступили за незалежність, попри різницю мов і культур.

У. Т.: У нас багато критиків влади і мало хто готовий іти й щось міняти.

– Ви думаєте так просто прийти у владу?

У. Т.: Так, але ж ми маємо приклад активістів, громадських організацій.

– Згодна. Власне, у нас немає іншого шляху оновлення влади, як через активістів, які себе про­явили. В України просто немає іншого резерву.

Читайте також: Європа подає сигнал утоми

У. Т.: Тож як пояснити людям, що владу треба не тільки критикувати, а й контролювати?

– Слід сказати, що бажання є. Але немає потрібних знань. Найперше, що треба контролювати, – видатки бюджету. Особливо на місцевому рівні. Цього треба вчитися. І контроль влади не зводиться до того, щоб прийти покричати «Геть!», «Ганьба». Люди не завжди розуміють, що для контролю треба мати певну кваліфікацію.

У. Т.: У нас є досвід роботи активістів у владі. Він не завжди позитивний. Часто система або поглинає людей, або викидає їх. Як вирішувати цю проблему? Можливо, Україні потрібен новий су­спільний договір?

– Перше. Треба міняти, і швидко, систему державної влади. Там багато людей, які себе скомпрометували. І друге. Вони навіть за бажання не можуть поспіти за змінами. Вони до цього не придатні. Разом із тим я трохи знаю цю систему зсередини від тих громадських активістів, які опинилися у владі. Не так просто звільнити людину. У нас є закони про працю. І навіть якщо їх звільнити, важко знайти кваліфікованих фахівців на ті зарплати, які пропонуються. Зараз у міністерствах є вакансії, оголошено відкриті конкурси, але на 2,4–2,5 тис. грн мало хто хоче йти. І це теж проблема. Мене не радує, що коли оголосили конкурс у ДАІ в Києві, то там 30 осіб на місце, серед яких, хваляться, є й люди з двома вищими освітами. Чому вони туди йдуть? Бо їм обіцяли 10 тис. грн зар­плати. А держслужбовець отримує 2,4 тис., заступник міністра – 8 тис. І це ще одна серйозна проблема, без вирішення якої не буде оновлення влади.

У. Т.: Наскільки соціальні та економічні потрясіння можуть послугувати підґрунтям для реваншу старої влади?

– З Януковичем покінчено – це точно. Зараз реванш неможливий. Люди розчарувалися в Партії регіонів, яка не стала брати участь у виборах, Опозиційний блок теж багато не набрав. Очевидно, що ці люди сподіваються на реванш на місцевих виборах. Не тому що їх підтримка дуже висока. А тому що в регіонах, де тримала монополію ПР, випалене політичне по­ле. Там немає популярних кандидатів.

У. Т.: Тобто місце Партії регіонів ніхто не посів?

– Так. Трохи взяв Опозиційний блок. Він лідирував на виборах на Донбасі з 30% підтримки. Але якщо на дільниці прийшло 30% виборців регіону, то 30% від 30% – це 10%. І є небезпека, що люди масово не з’являться на вибори, а прийдуть ці 10–15% і проголосують за Опозиційний блок. Або, ще гірше, за тих, хто їх елементарно купить.

У. Т.: Вільну нішу можуть зайняти проросійські сили?

– Думаю, поки що ні. Бо на звільнених територіях люди бояться повернення «ДНР-ЛНР». Там уже Правого сектору бояться менше, ніж «народних республік».

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено