Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 травня, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Володимир В’ятрович: Деколонізація України - незворотна

Тиждень.ua поспілкувався з істориком, директором Українського інституту національної пам'яті Володимиром В’ятровичем про деколонізацію України, пост-колоніальні еліти та імідж «пасивних громадян», який склався в українців за часи незалежності.
Володимир В’ятрович: Деколонізація України - незворотна

Тиждень: Радянський союз виховував «пасивного українця». І за роки незалежності і влада, і працедавці сприймали його так само. Чи готові громадяни відмовлятися від цього іміджу?

Радянська система в Україні зазнала краху. Попри те, що донедавна багато людей лишалися носіями радянських цінностей, чи краще сказати антицінностей. Україна виразно контрастує з іншими пострадянськими республіками своєю громадянською активністю. Ми стали свідками революційних подій: Помаранчева революція, Революція гідності. І те, що відбувається після є свідченням того, як руйнується пост-радянська культура. Маю на увазі розвиток волонтерства, людей, які добровольцями пішли в армію, людей, які підтримують армію. Ця жертовність є прикладом того, що українці долають радянське минуле. І беруть на себе відповідальність за подальший розвиток країни.

Тиждень: Скільки часу потрібно на для формування соціально активного українця?

Революція гідності – завершальний етап розпаду совка. Скільки займе формування нового громадянина – важко сказати. Все залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників. Безумовно, російська агресія, як один з них, сприяє пришвидшенню формування нового як громадянського суспільства, так і політичної нації.

Тиждень: Ті реформи, які почалися в Україні, викликають у населення несприйняття. Водночас, українці, які їздять до Європи, відзначають, що там і ціни вищі, і рівень соціальної відповідальності інший. Наскільки українці готові це сприйняти?

Думаю, що суспільство готове більше, аніж у попередні роки. Процес звикання до відповідальності, зокрема і відмови від додаткових соціальних пільг, які були спадщиною часів Радянського союзу, дуже затягнувся. Якби він відбувався швидше – соціум більш позитивно б реагував на зміни. А нині всі ми опинилися у складній економічній ситуації. Втім, я переконаний, що непопулярні реформи привчають до певної відповідальності. Люди мають звикати, що соціальними пільгами від держави мають користуватися найбільш незахищені верстви населення, більшість же має розраховувати в першу чергу на власні сили. Це теж один з елементів подолання радянського минулого.

Читайте також: Іллєнко: Україна потребує не просто дерадянізації, а деколонізації

Тиждень: Наскільки українські еліти є постколоніальними?

Наша країна є постколоніальною, постгеноцидною, посттоталітарною. Очевидно, що її еліта так само така. Хоча останніми роками відбулися певні зміни. Люди, які беруться за керівництво в країні вже ближчі до образу лідерів, які мали б бути покликані просувати зміни. Минає час, в минуле відходить комуністична номенклатура, дедалі менше її в органах влади, більше молодих людей, які мають досвід навчання, роботи на Заході, які знають, яким чином має працювати держапарат. Ротація еліт триватиме. Цьому сприятимуть нові вибори. Скажімо, нинішній парламент доволі цікавий. Може недостатньо професійний, але кращий, ніж попередній. І подальші вибори мають давати нам кращих депутатів, кращий уряд, загалом кращих керівників держави. Тому так важливо зберегти інститут виборів. Фактично, заради цього і відбулися дві революції – Помаранчева і Революція гідності. Це той інструмент, який дозволить формувати нову політичну еліту, яка будуватиме країну.

Тиждень: Які прошарки суспільства найбільш піддані колоніальному впливу?

Це найбідніші верстви населення і люди старшого покоління. Люди, які найдовше піддавалися обробці пропаганди. Це люди, які в силу свого віку не здатні починати життя по-іншому, тому що більшість із них пенсіонери і вони потребують підтримки держави.

Тиждень: У чому специфіка радянського пост-колоніалізму?

Він відображається в різних речах. Радянський союз виховував пасивного громадянина, який був готовий міняти власну свободу і можливості для самореалізації на відчуття безпеки. Громадянина, який не хотів відповідати за своє життя та життя родини. Громадянина, який боявся влади чи тим паче контактів з нею. Вважалося, що чим менше контакту, тим краще, тому що влада за замовчанням чужа.

Тиждень: Як близькість до Москви впливатиме на подолання колоніальних наслідків?

Теза, на яку опиралася російська пропаганда десятки, якщо не сотні років – «Ми один народ» – зазнає гучного краху. Завдячуючи, в першу чергу, російській агресії. Всі запевнення Москви у «братськості», «рідній крові» нічого не варті, якщо зважати на війну, яку розв’язала проти України Росія. Зараз відбувається розривання імперської пуповини, українці утверджуються як незалежна нація.

Читайте також: Ігор Юхновський: «Примирення – справа майбутнього покоління»

Тиждень: Яку роль у суспільних змінах в Україні повинен відіграти середній клас?

Середній клас у будь-яких суспільствах – це основний промотор змін в бік демократизації. Це люди незалежні, які прагнуть свободи, здатні брати на себе ініціативу, готові до відповідальності. Чим більше буде таких людей, тим більше буде можливостей для розвитку України як нормальної демократичної держави.

Ми повільно розвивалися в цьому напрямку, адже у нас було слабке представництво середнього класу: після економічних потрясінь виявилося дуже багато збіднілих людей. Водночас виникли олігархи, зацікавлені у збереженні Совка, який гарантував їм дешеву і покірну робочу силу. І ми бачимо, що там, де найбільше поживилися українські олігархи – з видобувної, важкої промисловості, там і найбільше зберігся Совок як такий. В першу чергу на тому ж Донбасі. Така культура дозволяла олігархам за невеликі ресурси експлуатувати велику кількість людей.

Тиждень: Війна на Донбасі може перетворитися на своєрідний соціальний ліфт? Чи навпаки, вона стане фактором, який поляризує суспільство?

Думаю, що і війна, і попередні події Євромайдану, запустили соціальні ліфти. У нас оновився склад Верховної Ради, багато волонтерів почали роботу в органах влади. Важкі соціальні потрясіння, які переживає Україна, так чи інакше дають шанс ініціативним і відповідальним людям. Україна нині настільки слабка, що не здатна запропонувати своїм громадянам нічого, окрім як стати частиною структур, які її змінять на краще.

Тиждень: Українці допомагають військовим, але негативно налаштовані до влади. Як залучити людей до роботи в громадському секторі?

Повинен бути подвійний процес. Треба привчати громадськість до конструктиву. Нещадна критика і опозиція до будь-якої влади – це українська культура. Влада у нас в більшості випадків була чужою. Через це будь-хто, хто стає частиною влади, сприймається аналогічно. Важливо зрозуміти — що уряд є частиною нас, і ми маємо його контролювати і можемо його творити.  І якщо будуть конструктивні пропозиції – змінювати владу. З іншого боку має бути відкритість самої влади для таких впливів, аби вбирати нові сили і проводити ротацію.

Читайте також: Змінені війною. Чи готові українці до розриву з Росією

Зараз з обох боків є недоліки. Від громадськості звучить не завжди конструктивна критика, а з боку урядовців не в повній мірі є розуміння як працювати з громадськістю, як оновлювати свої лави. Хоча ситуація безумовно краща, ніж кілька років тому.

Тиждень: Донедавна бізнес і патріотизм існували в паралельних реальностях. Нині ж ми спостерігаємо його «патріотизацію». Як це впливатиме на трансформації у суспільстві?

Це був неминучий процес. Коли ми говоримо про середній бізнес, середній клас – ці люди потребують держави, яка захищатиме їх, їх право на бізнес. Олігархам держава не потрібна, вона їм навпаки заважає. Середній бізнес, який проявляє патріотичну позицію, робить це, певно, не лише з ідейних  міркувань, але й розуміє, що зможе розвиватися лише у демократичній державі. Адже якщо Україна перетвориться на колонію, то можливостей для підприємництва тут не буде. Через це ми бачимо активну позицію середнього бізнесу і його відверте позиціонування, як патріотичного.

Тиждень: Говорячи про точку неповернення: Україна її вже пройшла? Чи здатні економічні і соціальні потрясіння, які зараз переживає Україна ,створити підґрунтя для колоніального реваншу?

Я не бачу таких можливостей. Реванш колонії можливий був в останні місяці правління Януковича. Те, що Янукович програв, попри величезну підтримку Росії та контроль над силовиками, владною вертикаллю – стало точкою неповернення. Деколонізація України незворотня.

Тиждень: Нині багато надій суспільство покладає на волонтерів та активістів. Втім, як показує досвід, їх співпраця з владою не надто успішна – стара система їх або поглинає, або викидає. Можливо українцям потрібен новий суспільний договір?

Це лише гучні слова. Іншої держави у нас немає. Якщо ми хочемо щось змінити – маємо ставати частиною влади і зсередини її міняти. У тому, що люди приходять з новими підходами в органи влади, а потім йдуть з влади, гучно грюкаючи дверима, є вина обох сторін. З одного боку самої системи, яка не здатна мінятися, а з другого боку – нових урядовців. Вони мають розуміти, куди вони йдуть. Їх ніхто у держапараті не буде вітати, ніхто не створюватиме їм умови для розвитку, навпаки – будуть заважати. Але якщо у таких людей є бажання змінити країну – то зціпивши зуби вони мають працювати, міняти систему зсередини. Я не знаю історії жодного реформатора, якому створювали сприятливі умови для його реформ. Навпаки успішний реформатор це той, який сам створює ці умови всупереч ворогам і часом навіть союзникам.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено