Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 травня, 2015   ▪   Спілкувався: Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Юрій Яценко: ФСБ вимагало, аби я зізнався у шпигунстві

Минув рік з моменту затримання українського студента Юрія Яценка в Росії. Молодого чоловіка намагалися звинуватити у шпигунстві і диверсійній діяльності, піддавали тортурам, а згодом завели кримінальну справу, за якою у березні 2015-го засудили до 2-х років колонії-поселення.
Юрій Яценко: ФСБ вимагало, аби я зізнався у шпигунстві

Втім,  вдалося оскаржити це рішення, і українця відпустили, скоротивши вирок до 9 місяців, які він на момент судового засідання вже відсидів у російських СІЗО. Вже на початку травня Юрій повернувся в Україну. Тиждень.ua розпитав політв’язня про російський полон.

Тиждень.ua  Як відбувалося ваше затримання?

5 травня ми з другом  Богданом Яричевським офіційно перетнули російський кордон, заповнили міграційні карти. Претензій від російських прикордонників не було. Того ж дня зняли готель у місті Обоянь Курської області. Під час заселення показали свої паспорти. Я так думаю, що працівники готелю проявили свою «громадянську позицію» і повідомили поліції про нашу львівську прописку. Зранку до нас прийшли правоохоронці під приводом формальної перевірки документів. Я уточнив у поліцейського, чи є з нашого боку порушення. Відповідь була негативною, претензій жодних. Ми потрапили до райвідділку, там нас перевірили, зняли відбитки пальців.  А потім прийшов працівник ФСБ і почав розпитувати: чи були ми на Майдані, чи маємо стосунок до радикальних організацій. Перевіряли тіло на татуювання, які могли б свідчити про нашу належність до певних рухів. Також перевіряли на наявність слідів від віддачі прикладу автомату.

Тиждень.ua Якщо претензій не було, то чим мотивували затримання?

З невідомих мені джерел працівник ФСБ отримав мої фотографії з Майдану. Та, дійсно, я там був активістом, був у медичній службі. Мені пояснили: якщо я хочу, аби нас відпустили, потрібно співпрацювати.

Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію

Тиждень.ua: У чому мала виявлятися «співпраця»?

Впродовж трьох днів після затримання від нас вимагали виступити по телебаченню і підписати зізнання, що ми чи то диверсанти, чи то шпигуни. Варто зазначити, що в російському КПК особи, які добровільно зізнаються у шпигунстві і співпрацюють з правоохоронними органами повністю звільняються від кримінальної відповідальності. За співпрацю пропонували гроші. Суму не називали, я не уточняв, аби не давати проводів. Але казали, що дадуть «стільки, скільки треба».

Тиждень.ua: Суд визнав, що ви невірно заповнили міграційну картку…

Є рішення суду від 8 травня, в якому нас із товаришем звинуватили у неправильному заповненнні міграційної картки, це правда. Зазначили, що у нас був «особистий візит» замість вказаного «туризму». Втім, як вони вирішували, що є «туризм», а що ні – загадка. Того ж дня нас доставили до спецзакладу для іноземців. З товаришем тримали окремо. Час від часу приходили, говорили, що мій друг почав «співпрацювати». Втім, зрозуміло, жодної "співпраці" не було. Богдан тримався.

Тиждень.ua: Хто з вами перебував у камері?

Українці, вірмени, азербайджанці, молдавани. За процедурою, таких затриманих впродовж 15 днів мали видворити за межі держави. Нас із Богданом тримали три місяці. Поза очі, родичам, представники служби судових приставів казали, що є пряма вказівка від ФСБ.

Тиждень.ua: Ви казали про тиск. У чому він проявлявся?

Перші три дні ми не мали змоги попросити про допомогу, кричи не кричи про адвоката – його ніхто не давав. Потім був метод «доброго» і «поганого» поліцейського. Один давав поради, як швидше вибратися, інший говорив щось типу: «Ти хочеш побачити батьків, любиш їх, хочеш повернутись в Україну? У тебе є тільки одна можливість – співпрацювати з нами». Залякували. Обіцяли обколоти чимось, накладали джгут на руку, шприц підносили. Детальніше не згадаю.

Тиждень.ua: Розкажіть про умови утримання у цьому спецзакладі.

Ситуація гірша, ніж у СІЗО. Камера 30 кв м, там 15 людей, переповнена, між двоповерховими ліжками пройти неможливо, у проходах ставили розкладні крісла, аби утримувати людей. Через це люди впродовж літа кілька разів організовували голодування. Якщо чесно, я думав, що спецзаклад більше схожий на якийсь табір, де можна на вулицю виходити. А це виявилася камера розміром з класичний «обезьяннік», ще й переповнена. В ній не було розеток, телевізорів, мобільного зв’язку. Хоча все це передбачено законодавством.

Читайте також: Як я був «робокопом» у полоні в «ДНР»

Тиждень.ua: З вами часто «працювали» працівники ФСБ?

22 травня приїхали хлопці в масках, у формі спецназу. Озброєні. Натягли на голову мішок, посадили в машину, сказали, що буде розмова з серйозними людьми і треба бути чемним. Дорогою мене кілька разів били. В живіт. До кімнати заводили із заламаними руками, дорогою не можна було вертіти головою і потрібно було закрити очі. Потім опинився у звичайній кімнаті, з диваном, накритий стіл, канапки, ввічливі дядьки, пропонували виступити по телевізору. Про співпрацю навіть не згадували. Прямо казали: «Ти виступиш, ти зробиш, ти підпишеш». Погрожували, що або я добровільно все роблю, звільняюся від відповідальності і мені надають притулок, або із мене роблять шпигуна насильно. Розмова не склалася, дядьки сказали спецназівцям, що зі мною треба «правильно попрацювати». Спецназівці мене повантажили в машину, знову наділи мішок і кудись повезли. Думаю, що в ліс.

Тиждень.ua: Вас били?

Так. Били по голові, в живіт, в пах. Також застосовували щось типу мішка з піском. Це можу сказати з відчуттів. Саме ним, або чимсь подібним, отримував удари в голову. Коли мене повернули назад, на щастя це контролювалося, я звернувся до начальника спецзакладу. Сказав, що мене били, та й по мені це було видно, просив адвоката. Він відповів, що добре знає, що зі мною відбувалося. Обіцяв на ранок ще одну «розмову з ФСБ», після якої я мав би написати явку з повинною. І тільки після цього обіцяв адвоката.

Тиждень.ua:  Як ви дізналися про те, що «зберігаєте» мисливський порох?

Справа з’явилася 8 серпня. Нас тоді довезли до українського кордону. Батьки і консул тримали це на контролі. Судові пристави на камеру зачитали, що виконують рішення суду і нас везуть видворяти з країни. Всі документи по процедурі були підписані, все знято на камеру. Ми сіли в машину приставів і поїхали до прикордонного КПП. Там машина спинилася, було видно Україну. Пристав вийшов спілкуватися з прикордонниками, говорив близько 30 хвилин, а потім він сказав, що деякі додаткові документи забули, треба повернутися, години на дві, а потім нас знову відвезуть. У спецзакладі для іноземців нас навіть не поселяли. Про всяк випадок я сказав співкамерникам: якщо мене стрічатимуть не ті люди на виході, я кричатиму. Це був сигнал, за яким вони мали зателефонувати консулу і повідомити, що ситуація пішла інакше. Врешті, так і склалося. Коли я вийшов з будівлі, то побачив спецназ. Подумав про подальші катування. Почав кричати, вимагав адвоката. Мене скрутили і кинули в машину ФСБ, завезли до управління Служби безпеки, там вже був мій перший адвокат. Саме в таких обставинах я дізнався про кримінальну справу. Був здивований. Мені погрожували ж іншими справами: шпигунством, диверсіями. А порушили по зберіганню пороху.

Тиждень.ua:  Що відбувалося потім?

Після цього доставили до ізолятора тимчасового утримання, там протримали добу, наступного дня суд прийняв рішення про арешт. І мене перемістили до СІЗО. Там була «тепла» зустріч. Коли спецназ мене висадив в ізоляторі, вибігло кілька працівників СІЗО, кричали: «Де цей бандерівець, де той фашист, зараз ми його приб’єм». Було дуже страшно. Мене поклали на землю, стрибали біля мене, били по землі палицями. Мене не чіпали. Полякали хвилин 10-15, зробили повний обшук. Вже після  відбулася розмова з оперативником СІЗО. Він мене обіцяв посадити у так звану «прес-хату», де мене убиватимуть. Раніше мені пояснили, як себе вести в СІЗО, які там правила життя. Тому я знав, що небезпека може бути тільки від «прес-хати», якої в курському СІЗО не було.

Тиждень.ua:   Намагалися до вас «підсадних» в’язнів садити?

Були такі люди. Кожен використовував свої методи. Доволі непрофесійно. Говорили що «ФСБ все може, ФСБ не поліція» і з ними треба співпрацювати. Кричали: «Звідки знати що ти не терорист, що ти не вбиваєш наших дітей?» Це говорив найстарший, громадянин Вірменії.

Тиждень.ua:   У вашій справі проходив свідок, якому ви нібито лишали заборонені предмети…

Свідка я побачив лише на суді, в березні 2015-го. Але про нього мені інформацію дали 8 серпня при порушенні справи. Сказали що є якась особа, яка добровільно пішла до ФСБ, здала їм речі і заявила, що не знає, чи є серед зданого щось незаконне. Згідно матеріалів справи під час здачі і знайшли 40 грамів пороху. На судді у свідка запитали, чи знайомий він зі мною. Чесно, я очікував на ствердну відповідь, він же підставна особа врешті-решт. А він каже: «Ні, я його перший раз бачу». В шоці від такої щирості були і суддя, і прокурор. А свідок пояснив, що під час упізнання по фото бачив особу, яка була «найбільш схожа». Про це він заявив ФСБшникам, які чомусь це зауваження не записали в протокол.

Дивіться також: Російські журналісти допитують полонених

Тиждень.ua:   Ви казали, що умови у спецзакладі для іноземців були гірші, ніж в СІЗО. Які умови в ізоляторах Курська та Бєлгорода, де вас утримували?

СІЗО дуже різні. Бєлгородська область багатша, грошей на пенітенціарників більше. Там непоганий ремонт і умови утримання кращі. Курське СІЗО нагадує фільм жахів. Все в чорних і сірих тонах, колючка, щурі розміром з кота, які бігають коридором під камерою. Ми тиждень намагалися відмити приміщення, в якому нас утримували. Марно. Також там не надавали медичну допомогу. У мене була короста, яку я підчепив у спецзакладі. Я звертався до лікаря. А мені пояснювали, що то у мене сверблячка через нерви. Врешті, вже у Бєлгороді надали кваліфіковану медичну допомогу. Там, до речі, тюремники намагалися мене підтримувати. Я ж сидів в одиночній камері, а хлопці питали, звідки я, хто веде справу. Коли чули «ФСБ», питали, чи пов’язано з політикою. Пояснював, що не хочу розмовляти на цю тему. Вони не наполягали. Казали, що як є потреби у продуктах, чаї, якщо мене б’ють – звертайся.

Тиждень.ua:   Де саме вас утримували в СІЗО?

У спецблоці, там рецидивістів тримають. Намагався контактувати з іншими в’язнями. Вони мене підтримували продуктами, шоколадками, давали почитати книжки. Насправді, в’язні тільки й займаються тим, що читають книжки. 60% розмов було про те, хто й що прочитав. Література була цінна, цікава: і класика, і фантастика. Остання книга, яку мені передали «Камо грядеши» Генріка Сінкевича.  

Тиждень.ua:   Як поводило себе керівництво закладу?

В Бєлгороді зам начальника СІЗО із особовгоу складу заходив до мене в камеру по кілька разів на тиждень і скаржився на дії Порошенка, Яценюка. Звинувачував мене у лояльності до «хунти». Наприклад, одного разу прийшов і почав говорити щось типу: «У вашому Кабміні сидять самі американці. Це через таких майданівців, як ти! Ви продалися американцям, ви пішли від нас».

Тиждень.ua:   У Бєлгороді візити ФСБ припинилися?

Кілька разів вивозили із СІЗО на спілкування. Вже не били. Часом не встигали повернути мене назад. Тоді доводилося ночувати в якихось невідомих приміщеннях.  Один раз ночував у якомусь відділенні, інший раз взагалі на якомусь складі пристібнутим до батареї.

Тиждень.ua:   Агресії з боку в’язнів не було?

Вони були радше в шоці від моєї ситуації. Люди розуміли, що це політика. Ну як пояснити, що у спецблоці сидить людина за, скажімо, пограбування банку і поряд я. За 40 грамів пороху. Один чоловік, якого розгляд справи вимотав, взагалі жартував, що коли звільниться, то поїде до західної України. Казав: «Вступлю до ОУН-УПА. Я про них у книзі читав, мені вони підходять». Не дивуйтесь, у СІЗО доволі доступна література.

Тиждень.ua:   Як відбулося ваше звільнення? Що оскаржували в апеляції?

По статті якій мене звинувачували дають до 4-х років позбавлення волі. Там незаконна передача, перевезення мисливського пороху вагою 40 грам. Самому дивно, чому порох, чому 40 грам. Ситуація така, що зберігання мисливського пороху в РФ є виключенням, за це немає відповідальності. З тим же успіхом можна судити за зберігання прального порошку. Це була їх груба помилка. Це і оскаржили в апеляції. Обласний суд Бєлгорода скоротив покарання до 9 місяців, які я вже на момент рішення відсидів. Виправдати мене не могли, інакше б, думаю, ФСБ суддів з’їло.

Працівник міграційної служби сказав, що мені дадуть гроші і я сам добиратимуся до кордону. Боявся, що знову доведеться «спілкуватися» з ФСБ. На щастя, цього не сталося. Зібрав свої речі, пішов до начальника СІЗО. Він підписав мені документ із фразою: «Тобі твій тезка Яценюк дав Героя України як найкращому шпигуну!» Тобто ця людина до кінця вірила в те, що я диверсант. Ну а 8 травня вже був у Львові. Нині планую допомагати іншим українцям, які є політичними в’язнями в РФ.

P.S. Юрій Яценко, а також його родина, передає подяку за допомогу у звільненні російській організації «Гражданское содействие», організації «Євромайдан SOS», генеральному консулу України в Росії Геннадію Брескаленку, адвокатам, викладачам та студентам Львівського національного університету ім. Франка, чеському фонду «Людина в скруті», міжнародним правозахисним організаціям Freedom house та Amnesty International.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено