Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 травня, 2015   ▪   Лесь Терен   ▪   Версія для друку

Що пророкує нам калач?

Перша декада травня: тотальний святковий параліч. Доки отой довжелезний потяг причеплених одне до одного «свят» не прогримить повз тебе весь, до останньої дрезини, годі щось замірювати чи планувати в місті.
Що пророкує нам калач?

Стій і терпляче чекай, поки шлагбаум відкриється. Крим і в минулі десятиліття святкував «майскіє» з несамовитою завзятістю, бо «красниє дні калєндаря» вважалися чудовим легальним поводом гучно заявити про свої «особливі цінності» та ще гучніше наголосити на своїй опозиційності до «націоналістичного» Києва. Нині протестний аспект вщухнув: ну не протестувати ж проти омріяної Росії (дарма що рівень життя отих солідарних трудящих скотився при ній до давно призабутих українських стандартів початку 1990-х років). Та й боязко воно тепер протестувати. Тож першотравневі маніфестації з «ходи непокірних» перетворилися на суцільне лизоблюдство перед діючою російською владою. Знайшлися, щоправда, й сміливці: безстрашні севастопольські комуністи. На своєму Пєрвомаї вони відважно заклеймили все: і буржуазний уклад Росії, і московських олігархів, і «власовскіх нєдобітков» у міській управі, і навіть уряд Мєдвєдєва, вимагаючи його відставки. Але, сміливо розкидаючи словесні ляпаси, більшовики старанно оминали «головного буржуя»: Путіна. Ця ботоксна ікона залишилася недоторканою, і мармизи Сталіна на транспарантах над юрбою усміхнено хитали головами, схвалюючи завбачливу обережність комуністів. Бо багато що можна вибачити, коли не ставиться під сумнів генеральна лінія. І хоча ця лінія визначається зараз на півострові не комуністами, Іосіф Віссаріоновіч, поза сумнівом, втішається в пеклі, спостерігаючи, як вона втілюється в життя кримчан згідно з його вченням. На нещодавньому збіговиську кримського відділку російської правлячої партії «спікер» Константинов простодушно радів, що в Криму відсутня опозиція. «Сегодня у нас в Крыму нет оппозиции, которая бы помогала нам своей критикой, выявлением узьких мест в работе власти. Поэтому мы сами должны критически оценивать свои действия», – заходився цей феєричний йолоп, уявляючи себе не інакше, як мініатюрною копією Сталіна (у котрого, як відомо, теж не було опозиції з причини фізичного її винищення).

Читайте також: «Русскій дух»

До гірлянди пропагандистських заходів, щоб не пустував похмільний проміжок між Пєрвомаєм та Дньом Пабєди, влада спробувала підчепити ще одне свято. У міру того як наближається дата кримськотатарських жалобних заходів, пов’язаних із депортацією 18 травня 1944 року, аксьоновський режим гарячково шукає будь-які альтернативи їй. Спроба призначити тубільцям «святкування» на 21 квітня провалилася, тож окупанти вхопилися за кримськотатарське народне свято весни Хидирлез, що відзначається на початку травня. Зазвичай цей захід готував Меджліс, проводячи його за величезного скупчення народу на природі: влаштовувалися ярмарки, фестивалі народної музики та кулінарії, змагання борців і вершників тощо. Кульмінацією ж Хидирлезу було пускання з гори калача. Те, на який бік він упаде, провіщувало, який цьогоріч буде врожай. Картинки з такого свята стали б у великій пригоді окупантам як яскрава ілюстрація «блаґодєнствія інородцев» під російським орлом. Збагнувши це, кримський «уряд» перехопив народну ініціативу й почав збирати масовку.

Читайте також: Нашестя «чорних чоловічків»

Думка Меджлісу з цього приводу – народні традиції не мусять слугувати інструментом російської пропаганди, тому брати участь у такому «бенкеті під час чуми» недоцільно. Глава мусульман Криму, муфтій, дипломатично відхрестився від залучення вірян на захід, мовляв, це не релігійне, а суто світське свято. Тож окупантам довелося збирати учасників у «добровільно-примусовому» порядку. Бідні кримські бюд­жетники, ще не просохлі від святкувань після «добровільних» першотравневих демонстрацій, проклинали небо й землю, коли їх дощовим ранком дорогоцінного вихідного дня силоміць везли автобусами в поле на «татарскій празднік». Такої «наруги» над ними не чинили навіть за «бандерівської диктатури». Локальні хидирлези в кримських містах було спішно скасовано, щоб заповнити їхніми учасниками центральне поле святкувань під Бахчисараєм. Таким чином вдалося назбирати близько 5 тис. людей (офіційні ЗМІ звітують про 30–40 тис., але шулерська статистика є нормою сучасного Криму). Важко судити, чи достатньо веселими вийшли картинки, на котрих гостей кримськотатарського свята вітають на вході хлібом-сіллю росіянки в кокошниках, а груди багатьох присутніх рясніють колорадськими стрічками. «Високі гості» бубоніли якийсь офіціоз про цілковиту міжнаціональну злагоду (еге ж, на тлі ліквідованої опозиції!). Але от що справді вдалося, то це кульмінація дійства. Калач, який урочисто покотили в присутності всієї окупаційної верхівки, впав на лівий бік, обіцяючи неврожай. Трохи засмутившись, організатори запустили його ще раз… те саме. Третя спроба… Калач невблаганно пророкує якісь негаразди! Розчароване «начальство» полишає свято. Ото тепер треба тільки дочекатися й подивитися, що ж той калач їм напророкував...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено