Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 квітня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Проповідь війни

Як відомо, на території Донецької області кількісну перевагу мають храми Української православної церкви Московського патріархату: вони є практично в кожному населеному пункті. Офіційно УПЦ МП не стає на той чи той бік у конфлікті на Донбасі. Однак ні для кого не секрет, що сепаратистські прапори, під якими сьогодні воює армія «Новоросії», часто освячені її кліриками, котрі не тільки «духовно окормляють» сепаратистів, а й самі іноді беруть участь у збройному конфлікті на боці агресора.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (388)
від 23 квітня, 2015
Проповідь війни

Цього року я вперше відзначав Великдень в умовах війни. Традиційно вирушивши в одну з макіївських церков, куди ходжу ще з дитинства, я застав закінчення проповіді священика, якого уважно слухало зо три десятки осіб включно з «ополченцями», що мовчки стояли в кутках. Що мене вразило: за ті недовгі 10 хв його казання, які я застав, батюшка примудрився згадати про війну, не зачепивши ідейно жодну зі сторін. Ані разу не пролунало навіть слово «ополчення», «фашизм» або «хунта» за збереження чіткого вектора думки з розмежуванням «ми – вони». Загалом ішлося про те, що «в ці важкі часи ми повинні бути міцні серцями й готові дати відповідь тим викликам, які ставить перед нами час. Цього року ми святкуватимемо річницю перемоги – 70-річчя закінчення «Великої Вітчизняної війни». І, як 70 років тому, нашій державі сьогодні загрожує небезпека, тож, пам’ятаючи приклад предків, ми повинні мужньо зносити всі злигодні, які Господь послав на нашу донбаську землю».

Чи не правда, дивовижно? 10 хв проповіді – й жодної обмовки, про яку «землю» чи «державу» йдеться і з якого конкретно боку загроза. Звісно, відповіді на всі риторичні запитання існували, так би мовити, за умовчанням, однак відчуття склалося таке, що присутні ледь стримались, аби наприкінці не зааплодувати цим думкам, наче це була не церква, а чергове зібрання ЦК КПРС.

Читайте також: «Голос Донбасу»: п’ять тисяч «почутих» жертв

Утім, аж ніяк не всі священнослужителі такі «толерантні» та обережні в міркуваннях: деякі займають відверто радикальні позиції, трактуючи нинішні події як вселенську боротьбу добра зі злом. Певна річ, «добром» вважають «святу православну Русь», яка тільки й зберегла справжні духовні начала, тоді як до категорії «зла» перекочовує весь західний світ загалом і Україна в її «фашистському» варіанті зокрема. На сепаратистських ресурсах (на кшталт «Сводок от народного ополчения Донбасса») можна побачити численні інтерпретації того, що відбувається під соусом «оновлення російської держави через вогонь на Україні», коли який-небудь ієромонах з УПЦ МП розповідає про лють, яка давно назрівала в серцях української нації, що відкололася від «істинної віри», перейшовши до УПЦ КП чи УГКЦ, а то й – іще гірше – до протестантів, і про те, що викорінити «зло» в особі «фашиствуючої» нації може тільки «свята православна армія народного ополчення» та іже з нею. І все те виражається однією-єдиною фразою: «З нами Бог».

Яскравим прикладом цих думок у тих, хто «наставляє» сьогодні «ополчення» перед боями, може служити протоієрей Олег Трофімов, який заявляє буквально таке: «Клепання нової релігії антихриста на ґрунті традиційних для України, таких як греко-католики (УГКЦ), релігій відбувається із цілковитим успіхом, вигадуючи щоразу нові нібито церковні «священнодійства»! Навіщо? Ну треба ж догодити колоніальній геополітиці США в мирському значенні, адже паства тут товар, а в духовному – приготувати прихід антихриста і йому поклоніння в культово-релігійному, привабливому, безперешкодному вигляді». І тут-таки Трофімов поблажливо додає: «Але ми не відмовимося від України, як Господь не відмовився від Лота і сім’ї його в Содомі».

Загалом релігійна складова війни на Донбасі проявляється нині дедалі більше, оскільки багато хто з бойовиків щиро вірить у нав’язану Кремлем мантру «з нами правда, з нами Бог». Зрозуміло, церква у її «священній» московській єдиноначальності виступає тут як покликана провести «воїнство Христове» крізь морок українського неонацизму та фашизму, котрі якщо й не втілилися в реальну плоть на території України, то вже давно розгулюють у головах «святих ополченців». Причому вражає глибина крайнощів, породжених цими ідеями.

Читайте також: «Розстріляний як ворог ДНР»

Так, у макіївському транспорті мені не раз доводилося чути розповіді про «ополченця» із золотим німбом над головою, що поліг у бою і тепер раз по раз постає перед очима полонених солдатів ЗСУ як своєрідний докір сумління. Літні люди часто щиро вірять у релігійний мотив «боротьби за Донбас» навіть дужче, ніж у політичне підґрунтя «битви з фашизмом» та інші міфи, вже давно закріплені в місцевій суспільній свідомості російською пропагандою.

Окреме місце в міфології «ДНР» належить розповідям про священиків-мучеників, які зазнають тортур на підконтрольній Україні території: нібито СБУ та «Правий сектор» особливо жорстоко поводяться з парафіянами і служителями УПЦ МП. Побутують уявлення про розорені монастирі та зневажених ченців. Такі речі місцеве населення давно вже приймає за чисту монету, бо ж, як стверджує старе добре формулювання, «з будь-якого неправдивого засновку випливає все, що завгодно». Вистачить один раз збрехати й дочекатися, щоб у брехню повірила більшість, а все решта саме собою діятиме за принципом «що гірше, то краще».

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено