Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 квітня, 2015   ▪   Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Посли несвободи

Віра Савченко та Мустафа Джемілєв. Їхнє перебування в Парижі збіглося в часі. Кожен мав безліч зустрічей з політиками та правозахисниками, представниками високого чиновництва та громадськими активістами.
Посли несвободи

Віра розповідала не лише про незаконно  ув’язнену в Росії сестру, але й про інших викрадених українських офіцерів. “Їх понад тридцять”, - наголосила вона. Мустафа Джемілєв повідомляв про неволю, в яку потрапив цілий кримсько-татарський народ після аннексії Криму.

Коридори й кабінети, звітні фото та підсумкові документи, зустрічі, розмови, сподівання, плани... Скільки було їх, у житті Мустафи Джемілєва? Скільки ще буде? “Особлива людина, виняткова, - каже Каролін Мейєр, співробітниця мерії одного з кварталів Парижа. - Людина втратила Батьківщину, але не силу духа та почуття гумору.”

Каролін взяла відгул, щоб послухати, зокрема, виступ Мустафи Джемілєва на колоквіумі “Використання теми другої світової війни в російській пропаганді”, що відбувся цими днями в паризькому Центрі міжнародних досліджень. “Я не маю жодної краплі ані української, ані татарської крові, - каже жінка. - Але у мене ростуть діти. Якою стане Європа, якщо, після  захоплення Криму, все дозволено?”

Така загострена співчутливість і до кримських татар, і до українців — більше виняток, ніж правило. Більшість функціонерів від політики ввічливо вислуховують, радо фотографуються, обіцяють щось незначне і... поспішають на нову зустріч. Так є і буде, бо й ми, поклавши руку на серце, не пишемо листів матерям студентів з Кенії, яких розстріляли цими днями мусульманські фанатики, не збираємо посилки християнам Сирії, не переживаємо за далекі, стражденні народи, на землі яких також іде війна, бо то — далеко. Правило мертвих кілометрів універсальне. І все ж — необхідно їздити, говорити, стукатися у двері та не опускати рук.

Читайте також: Мітка для імператора

Майже за Оруелом, Мустафа Джемілєв розповідав французам про нове кримське життя: про викрадання й вбивства, вилучення забороненної літератури, списків якої ніхто не має, про обшуки, арешти, штрафи, про очевидну свідому діяльність, скеровану на те, щоб виштовхати корінний народ Криму за межі півострова учасники колоквіуму ... Ті, хто не відчув “радощів” радянського життя на власній шкірі, слухали доповідь, наче страшну казку, яка закінчиться на останній сторінці книги. Та де та сторінка? Росія витісняє, як може, корінний народ з півострова, здійснюючи, по суті, приховану етнічну чистку, а світ мовчить і вкотре зізнається собі у тому, що не вміє запобігати подібним державним злочинам.

“Військового рішення в Криму нема, - відповів Мустафа Джемілєв на запитання Тижня про те, що треба зробити, щоб Крим зміг повернутися додому, в Україну. - Півострів перетворюється на військову базу. І якщо підтвердиться, що вони завезли туди ядерну зброю, виникає небезпека глобального масштабу, для всього Чорноморського регіону. Вихід, на мою думку — це мусять бути дуже жорсткі санкції. Такі санкції, які примусили б агресора припинити свою політику міжнародного хуліганства та поводитися пристойно. Крім цього, звичайно, дуже важливо, щоб Україна мала достатній військовий потенціал, який дозволить захищати свої кордони. Адже ця агресія та окупація відбулися лише тому, що бойова готовність Збройних Сил України була на той час практично нульовою. Я пригадую, як міністр оборони, після всіх тих подій, виступав у нас у парламенті та розповідав, у якому стані перебуває армія. На 45-мільйонний народ України припадало тільки 40 000 військових. З них лише 6000 можна було вважати боєздатними. В той же час, лише у Севастополі, в Криму, Чорноморський флот мав 20 000-ний  корпус. Чому не стріляли? Чому не виконували свій військовий обов’язок? Важко відповісти. Але я пам’ятаю, що до нас зверталися з Києва і просили не виходити на вулицю. Коли парламент Криму захопили “зелені чоловічки”, їх було лиш 110 осіб. Їх можна було захопити та знешкодити. Але Київ просив уникати загострень. Очевидно, боялися, щоб події не відбувалися як у Грузії в 2008 році. Грузія захищалася, але й отримала звинувачення, ніби воює з власним народом. І напевне, сподівалися, що міжнародні угоди, підписані Україною, будуть застосовані. Звичайно, якби тоді ми мали збройні сили в нинішньому стані, ця агресія не пройшла б”.

Читайте також: Врятувати офіцера Савченко

Віра Савченко, сестра викраденої української льотчиці Надії, також закликала політиків, у Парижі та в Брюселі, до нових, дієвіших санкцій. Справа Савченко — це втілення зневаги Кремля до цінності людського життя, в певному сенсі — перемога брехні над правдою, цинізму — над людяністю. Західні співбесідники Віри все це визнають, обурююьтся, висловлюють співчуття та обіцяють нові листи, резолюції, звернення... Чи спрацює цей дипломатичний механізм, якщо до цього часу він не дав результату? Сподіватися треба, не опускати ж руки. Але підстав для оптимізму немає.

“Ми з Майдану, там згорів наш страх,” - каже Віра, і голос її такий же твердий, як у сестри. Вільний світ з неохотою спостерігає за конфіскацією свободи, - цілих народів та окремих особистостей, що її дозволяє собі Росія. Дозволяє, бо не заважають інші. В Брюсcелі та в Парижі звикають до нової війни, що тліє й жевріє у трьох годинах літаком на Схід. Європейці не хочуть вірити, що свавілля й дикість здатні зламати й їхнє упорядковане життя. Вони ввічливо слухають. Співчувають. І виголошують, що не готові продавати зброю Україні.

А у Віри Савченко, у Мустафи Джемілєв та в усіх нас не залишається іншого шляху, як наполягати та переконувати. Знаходити аргументи, повертатися до незакінчених розмов, оновлювати тему. Так переможемо. Питання — якою ціною?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено