Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 квітня, 2015   ▪   Спілкувався: Роман Малко   ▪   Версія для друку

Офіцер з передової: «Армії бракує логіки, логістики і послідовності»

Тарас Гривул, заступник командира по роботі з особовим складом мінометної батареї, четвертого батальйону 24-ої окремої механізованої бригади розповів Тижню про те, чого бракує армії, чому до війська мобілізують алкоголіків і чому не працює соціальний ліфт, в чому позитив тих подій, що переживає Україна і чому слова «Ви наші герої» не компенсують відсутність на Дні народження сина.
Офіцер з передової: «Армії бракує логіки, логістики і послідовності»

У.Т. Усі з ким зустрічались на фронті сходяться на думці, що зміни в перемир’ї почнуться за місяць-півтора. Які твої прогнози?

- Десь після Великодня, я думаю, усе почнеться. Нелогічно чекати травня.

У.Т. Кажуть, ворог краще готується, аніж ми. Це правда?

- Він готується краще, це факт. У них є бачення кінцевої мети і є забезпечення роботи. А у нас є ініціатива. І в багатьох місцях ми готуємося непогано, хоч це суперечить директивним документам. На місцях намагаються щось робити, проте деякі дії керівництва просто гальмують ці процеси.

У.Т. Якими будуть подальші дії терористів?

- Потрохи будуть відтискати території. Росія діє за старою типовою програмою. Санкції, страшна хвороба Путіна, все це гра. Насправді все йде до завершення. Ми, натомість, розслабились і чекаємо, коли будуть виконані Мінські домовленості. Ті, хто думає наперед, однозначно усвідомлюють, що якесь продовження буде. І треба вживати певних заходів. Але армія – це не та структура, яка дає час на роздуми про щось розумне. Армія – це не та структура, яка дозволяє ініціативу. Я не кажу про свій підрозділ. Ми завжди пробуємо щось зробити у першу чергу для себе.

У.Т. Що конкретно ви робите?

- Організовуємо стрільби. Міномети великого калібру, заборонені згідно домовленостей, ми відвели, але є і дозволені.

Читайте також: Подвиг батальйону «Донбас»

У.Т. Скільки часу піде на те, щоб доставити відведені на місце?

- Приблизно година часу. Це як заплановано.

У.Т. Знаю що у вас з’явився безпілотник, чия це була ініціатива? Хто допомагав?

- Усі речі, якими ми користуємось на полі: прилад нічного бачення, тепловізор, комплекти форми, передані українською діаспорою з Британії, багато допомагають українські волонтери. Нещодавно подарували бінокль і вітромір який дуже потрібен для коригування сили вітру. Один підприємець передав позашляховик.

Підчас бойових дій ми зіткнулися з потребою точніше розвідати позиції ворога. Розвідники давали одну інформацію, передній край – іншу, виникала потреба уточнення. Безпілотник у супермаркеті не купиш, але знайшлися люди які мали те що потрібне. Процес збору коштів забрав багато часу. Моя музична школа, у якій я вчився грати на бандурі організувала благодійний концерт. Там було зібрано частину коштів, «Студентське братство» знайшло частину грошей, надсилали друзі та знайомі, пластуни, клієнти. Це був всенародний збір. Усю суму зібрали спільними зусиллями. Виникла проблема через курс долара, оскільки закупівля відбувалась у валюті, тому прийшлось ще дозбирати в останній момент. Але літак уже виконав свою роль. Він уже побачив достатньо, щоб оцінити, що він був придбаний недаремно. Я б тішився, якби кожен підрозділ мав такий. Ми зараз є своєрідними учителями, які можуть вчити інших.

У.Т.Скільки коштувала така річ?

- Три тисячі доларів. Стільки ж коштує тепловізор. Хоча є ідея літака, що бачить у нічний час, вона у два рази дорожча. Розумієш, коли ти щодня бачиш ворожі безпілотники, що літають над тобою, по яких ти стріляєш, часто без результаті; коли ти розумієш, що він бачить тебе і твої позиції природно усвідомлюєш, що повинен щось зробити, аби урівняти сили. За рік війни можна було б і у Міноборони подумати у цьому напрямку: витрачати менше коштів на техніку, яка не усюди їздить але має парадний вигляд, а використовувати більше ресурсів на практичні речі.

У.Т. У якому стані нині армія? Як з озброєнням, забезпеченням?

- Зброя може бути 50-х, 60-х, 70-х років. Пізніші 60-ті можуть бути у гіршому стані, ніж старе озброєння, але його можна відремонтувати. Техніка є застарілою. За штатом у нас є «Гази» - труни на колесах, які не усюди їздять. Це – не КрАЗи, які отримує Нацгвардія. Збройним силам чомусь дають знищені автомобілі. Можливо, комусь і потрапляє щось новіше, але у нас не було.

Читайте також: «Відбили б до Ростова»

Сучасної української форми наш батальйон також не бачив, хоча теоретично мав би. Є питання до керівництва. Крім того, забезпечення йде за нормативами мирного часу, а не військового. Зараз ми можемо чітко говорити про те, що армія забезпечується нормально лише «для показухи». Куртки-гелетейки(флісові куртки, прозвані на честь колишнього міністра оборони Валерія Гелетея - Ред) отримали одні, нові камуфляжі – інші (не усі 100%), а що таке канадська форма взагалі не знаю, не бачив. Те, у чому ми вдягнені зараз, - це на сто відсотків волонтерська допомога. Якщо вдягати її на плацу, то ця форма проживе довго. Стандартний термін – півроку. Якщо хоч раз продертися через кущі або впасти на живіт, то вона не витримає.

Волонтери могли б зі своїми можливостями зробити набагато більше, якби не були зосереджені на побутових справах. Волонтер не має купувати «бєрци». Вони можуть займатися логістикою, наприклад зробити недалеко від бойових дій, у Харкові, Дніпропетровську, склад, аби не здійснювати пересилання з західноукраїнського села на передову, бо це - додаткові кошти. Уся проблема у тому, що у нас невизначений статус усієї цієї діяльності. Людина везе волонтерської допомоги на пару тисяч доларів і часто натрапляє на нерозуміння.

Якщо згадати безпілотник, його хлопці робили самі, це не фабрична розробка, не за гроші, а це їхня волонтерська робота, до якої вони додали ще свої кошти. Людей з 50 вклали у цей проект гроші. Менше пішло на тепловізор. А є ще й інші види допомоги – банки консервні, сигарети, шкарпетки. Тут важливі навіть дрібні речі. Загалом мій підрозділ забезпечувало близько сотні людей.

Болючий момент - дитячі малюнки. Деякі керівники навчальних закладів зараз роблять з цього конвеєр. Це відчувається і дуже засмучує. Кілька таких речей знищує усе позитивне враження.

У.Т. Розкажи трохи про ваш побут.

- Живемо у бліндажах. Нам викопали ями глибиною два метри і забезпечили перекриття. Над головою - покриття: колоди, земля, плівка.  Ми живемо у буржуйських умовах, тому що, на відміну від попереднього разу, коли копали руками, «черпалка» викопала великі бліндажі. Це уже значна різниця. Коли ти можеш тільки взятися до сокири, тоді дім буде маленький, чистенький, але ручної роботи.

Стосовно миття вийшов черговий документ про облаштування літніх душів, але ми домовляємося з різними підприємствами, наприклад шахтами. Є варіанти вивезення людей, тільки вони завжди проблематичні. Людина цілими днями вдень та вночі на роботі, вона потребує відпочинку. Відпочинок – це її виїзд до бані з усіма позитивами, які там є: помився, відпочив, і з усіма негативами – купити спиртного і випити. Коли проводиш на передовій два місяці, такі моменти теж важливі. І нажаль, боротися з алкоголізмом по методичках, які надсилає Міноборони, неможливо. Ті хто їх складав або вважають всіх людей ідіотами, або самі є такими. Наприклад ознаки алкоголіка вони описують в методичці так: при згадці про алкоголь у людини з’являється неконтрольована міміка, прицмокування язиком, плямкання губами.

Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло

Насправді, рішення набагато простіше – організуйте нормальний відпочинок для солдатів, два-три дні на місяць і тоді можна буде говорити по іншому про такі проблеми. Нажаль нема усвідомлення, що люди не менша цінність ніж якась техніка. В нас «штучки» та люди – це є витратний матеріал. Так прийнято у нашій українській радянській армії. Вона не змінилася. Змінилася тільки на папері. Я не кажу вже про те, що повинна бути певна робота психолога. Також би хотів побачити хоч одного священика у підрозділі.

Ми можемо говорити про проблему алкоголізму, але варто розуміти, чому військкомат мобілізовував алкоголіків. Це відбулось через те, що виконували план. Ще одне питання, чому мобілізовують людей з порушеннями психіки, схильних до суїциду. Я бачив одного хлопчину-сироту. Були формальні підстави для його мобілізації, а він при першому отриманні зброї почав її приміряти до себе. Його тоді відправили на лікування. Це - прогалина. Кожна така людина – проблема. Завжди бувають обставини: хтось розслабився, у когось жінка у депресії. Є певний період, на якому відбувається напруження у подружніх відносинах або дитина у школі різко втрачає інтерес до навчання. Тоді солдат, вочевидь, впадає у депресію, пияцтво. Нормальним рішенням було б відправити людину на 10 днів додому, аби поцілувати дружину, поговорити з сином, вийти з ним у піцерію, на шашлики, у кафе і знов повернутись до зброї. Солдат побачить, що до нього ставляться як до людини і буде викладатися. Добровольчі батальйони трошки підживлюють один одного ентузіазмом, на мобілізованих немає важелів впливу, їм не страшно покинути лави армії. Якщо приймати нові закони, наприклад, розстріл на місці, навіть це нічого не дасть.  Депутатам потрібно самим спробувати пожити у таких умовах. Ми забезпечимо бліндажем, спальник дамо, буржуйку, запрошуємо.

У.Т.Якою має бути реабілітація військових після повернення?

- У Львові є група психологів, які готові працювати з ними. Але їм треба працювати тут. Роботу треба починати з військової частини, з поля бою. Вони намагалися приїхати до нас ще коли ми були на місці, але що може зробити обмежена група. Психологи повинні мати право вето при мобілізації. Якщо людина не може витримати, алкоголік, наприклад, можна позбавити його статусу учасника АТО, але потрібно демобілізувати.  Питання здоров’я, сімейних обставин уже потрібно якось вирішувати. У нас поки не було жодного демобілізованого, навіть тих, хто об’єктивно цього потребував. Хлопчина, якого я уже згадував, схильний до суїциду, не отримав демобілізації. А черговий зі штабу постійно намагається закликати його їхати у зону АТО, аби він загинув. Проблема у тому, що відпустити не можна, бо він мобілізований.

У.Т. При цьому не мобілізують тих, хто має бажання. Як це пояснити?

- Ця ситуація взагалі дивна. І це, до того ж, питання боєздатності підрозділу.

Мені пощастило. У моєму підрозділі загинула тільки одна людина за весь цей час. Батальйон витримав. Я був на похованні одного бійця, у якого лишилось двоє синів (12 і 6 років). Втрата батька не компенсується тим, що ціле село стане на коліна зі свічками. Я упевнений, що село певний час допомагатиме сім’ї. Втрата не компенсується також і тим, що буде робити влада: ділянка землі, квартир, гроші. Це все немає значення. Я не знав, що говорити. Моя дружина, що є психологом і волонтерила на Майдані, могла би мабуть порадити багато речей, але до військових вона не ходила, тому що це завелике випробовування для моєї родини.

У.Т. Як дружина і діти сприймають твою службу?

- Бояться. Щоб вони не казали  війна - це страх, вони бояться, що тато може не повернутися. Але попри всі ці страхи - вони пишаються. Момент гордості – мій тато захищає Україну! Але дружині дуже тяжко. Жодні слова «Ви наші герої» не компенсують мою відсутність на Дні народження сина, якому я більше потрібен, ніж на цій території. Цей рік – це діти-сирітки, бо мене нема, а по телефону це  не спілкування, цим не можна похвалитися, зі мною не можна нікуди піти. Немає тата, немає зразка для наслідування, немає чоловіка, який з базару торбу піднесе. Це все – таке, що не компенсується. Я навчився більше цінувати і дружину, і дітей, і час, проведений з ними. Це важливо теж, але я б не хотів, аби цього досвіду було забагато. Розлука і війна тяжке випробовування.  Та й повертатися з дому завжди важко. Знову мусиш лишати рідних. Я мав першу ротацію, коли відвозив загиблого. Приїхав і мої хлопці з батареї сказали: «Ми не думали, що ти повернешся». А я не міг не повернутися. Для мене в цій війні дуже важливим було і є питання обов’язку. Я виховувався в організації Пласт і присягав у «вірності Богові та Україні». А це не пусті слова. Звичайний обов’язок завжди бути максимально корисним на своєму посту. І жодного пафосу. Тому сподіваюся, що не тільки війна навчила мене новим знанням та вмінням, але і я в своєму підрозділі також зумів щось змінити, бодай на пів відсотка.

Читайте також: Капелан «Правого сектору»: Резерви української нації невичерпні

Повертатись завжди важче, тому що ти знову маєш лишати рідних. Кажуть, у Нацгвардії з цим простіше. Вони мають певний період, коли «сидять» на передовій – 45 днів, а потім десять днів обов’язкового відпочинку.  У них розумніше. Це добре, там людей цінують. Є методички, психологічні рекомендації, які кажуть, що після тридцяти днів настає психологічна втома, і не варто тримати на фронті більше 45-60 днів, але це не виконується. Зараз усім, хто демобілізується, зобов’язані запропонувати контракт, але чи готові хлопці лишатись в тих умовах, невідомо. Вони хотіли би щось змінити, але не за такої системи. Я хочу робити щось тільки тоді, коли бачу результат своєї роботи, ефективність дій. У армії поки цього немає.

У. Ти давно служиш?

- Я був узятий за третім призовом, у серпні.

У.Т. До того був у війську?

- Ні, тільки військова кафедра. Наш батальйон називали спочатку позаштатним, після першої ротації – добровольчим. Нас набирали у серпні, коли армія кожного дня щось звільняла, аж поки російські війська не пішли у відкритий наступ, до Іловайська.

Два місяці нас вчили. Ми могли звикати до автомата скільки завгодно. Це – позитив. Що стосується мінометів, звертались до волонтерів, аби отримати зброю, на чому можна було б повчитися. Але потім у серпні тиждень-півтора перед виїздом нам дали трохи спробувати. Багато речей можна навчитись тільки у бою. Якщо увесь батальйон складається з мобілізованих (можливо, один-двоє кадрових, делегованих з інших частин), то всім доводиться вчитися у бою. Тут часто трапляються непрогнозовані речі. Рота, на яку усі сподівались, не змогла себе гарно проявити, а «халявщики» виявилися найбільш стійкими.

Я - кандидат історичних наук, моя спеціалізація – військова історія. Я читав безліч спогадів з Другої світової війни. Нинішні події - це класика, все повторюється. Знову з’являються тиловики, що бавляться у дурні папірчики. До нас приходять ідіотські телеграми про облаштування протипожежних щитів через кожні 100 метрів, пофарбовані у червоний колір з вказівниками та переліком інструментів, які мусять там висіти, вимоги про забезпечення підрозділів протипожежними шлангами. Вони вимагають фанерні щити, але не цікавляться тим, де їх дістати?

У.Т. Чи багато у армії таких речей?

- Армії бракує логіки, логістики і послідовності. Ці листи в останній тиждень сильно активізувалися. Це може бути пов’язано з кадровими змінами у керівництві сектора, або ще з чимось. Але, мабуть, то є військова таємниця.

У.Т. Президент сказав, що треба розігнати добровольців. Чи свідчить це про те, що у вищих ешелонах ніхто вже не збирається воювати?

- В українському керівництві ніхто не налаштований воювати, тільки робиться видимість протистояння. Керівництво не змінюється. Рідкісні випадки, коли когось підвищили. Це не є той соціальний ліфт, про який у кожній промові перед військовими говорить Порошенко. Соціальний ліфт – це трошки інше, це дійсно можливість піднятися, а банальне просування по службі не має жодного значення. Відчуваються елементи неправильної логістики, дурних та непотрібних дій, що створені для строковиків, яких треба чимось зайняти протягом їх служби. Усе здійснюється під гаслом: «Роздайте ломи і скажіть замітати поля».

Читайте також: Para bellum

Я не хочу говорити, що ми пішли б у наступ та розбили ворога за тиждень, але коли ми стоїмо, тримаємо ворога, але не можемо вдарити, а тільки отримуємо, то це не нормально. Ми поки гаємо час, не проводимо ані внутрішні реформи, ані зовнішні, ані воюємо. Ці люди, які зараз приходять до влади, у ту систему через два-три, п’ять, десять років стануть самі тими, проти кого вони боролися. Тоді ми знову вийдемо на новий виток антикорупційного, античиновницького Майдану і врешті перетворимося на країну третього світу, яка має постійні революції, тому що не може обрати свій шлях. У кінцевому результаті я не знаю, куди ми йдемо.

Є дуже багато людей, які готові були б працювати у армії, якби мали вплив хоч на щось. Офіцерам, які зараз призивалися, можна було б запропонувати певні умови (не обов’язково повний соцпакет з квартирою, машиною, коханкою), вони готові працювати, якби не потрібно  було б постійно бавитись у дурну писанину, звіти, підпорядковуватись дурним керівникам. Людина, яка працювала у бізнесовій успішній структурі, вона є якіснішим працівником, аніж командир, який закінчив своє військове училище і більше світу не бачить. Армія зараз скидається на солдата, що приготувався виконати команду «кроком руш». 

Чи є українська пропаганда на фронті?

Я її не бачив, не відчуваю взагалі. Я не відчуваю якоїсь цілеспрямованої інформаційної політики для нових територій, які ще не у наших сферах. Треба щось робити. Листівки розкидати. Це буде діяти, хоча і дуже повільно. Є купа психологічних та соціологічних методик, є купа міністерств. Давайте ловити людей на блокпостах, у переходах і роздавати листівки. Буде багато агресії, обурення і неприйняття, але це щотижневий інформаційний випуск з легкою дистрибуцією. Це активніша позиція, аніж просто сидіти та чекати. Ми повинні знати, хто може не боятися повернутися. Усе можливо, якщо захотіти.

У.Т.  Чим ти займався до війни?

 - Львівський університет ветеринарної медицини. Викладав гуманітарні дисципліни: соціологія, філософія, культурологія, політологія. Історію мені не доручали. Кафедра мене підтримує, але викладачі змушені брати на себе години тих, хто на фронті. Це понижує рівень викладання. Результат відповідний. Але ми завжди підтримуємо один одного.   

У.Т.  Коли приїздиш додому, ходиш в формі?

- Ні, це не та річ, яку я хочу виставити напоказ. Після Майдану не любив, коли на кожному кроці чути було «Слава Україні». Це серйозне гасло.

У.Т.  В тому що переживає країна є хоч якийсь позитив?

- Їх безліч. Ми позбулися проблеми Донбасу, на певний час позбулися проблеми Партії регіонів, ми позбулися невизначеності великої частини громадян, які обрали одну сторону, ми зрозуміли, що повинні рухатись, не застрягати на місці. Ми маємо пару десятків тисяч чоловіків, які вміють поводитися зі зброєю. Це гарний досвід для полагодження зовнішніх та внутрішніх питань.

За сприяння в підготовці матеріалу дякуємо Благодійному фонду допомоги армії «Повернись живим»

Реквізити:

Приват:

5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

5211 5374 4662 3360 Стократюк Вікторія

PayPal@savelife.in.ua (медицина, автотранспорт, одяг)

Western Union / moneygram / etc (на приціли і прилади нічного бачення):

Irina Turchak + 38 (068) 500 88 00

Картка Приватбанк в євро 4149 4978 1421 1670 Мікульський Дмитро Вікторович

Картка Приватбанк в доларі 4149 4978 1421 1696 Мікульський Дмитро Вікторович

Контакти: Гаряча лінія: (044)338-33-38, (068)500-88-00

Графік прийому дзвінків: Пн-Пт з 09:00 до 20:00; Сб з 09:00 до 16:00

Заявки на допомогу від військових: Олена 068-796-8557

Наш офіс: Київ, Жилянська, 12а (пн-пт 10:00-19:30, сб 11:30-16:00)

Безготівка:: Отримувач: Міжнародний благодійний фонд "Україно! Я за тебе!" Код 35137539 р\р №26006057000533 Банк СФ ПАТ КБ "ПриватБанк" г. Киева МФО банка 380269 Назначение платежа: Благотворительная помощь военнослужащим

http://savelife.in.ua/


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено