Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 квітня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Пам’яті Темура Юлдашева

Національний герой, який загинув у День Незалежності
Матеріал друкованого видання
№ 13 (385)
від 2 квітня, 2015
Пам’яті Темура Юлдашева

Добігає кінця сумна історія пошуку українського героя з Луганська Темура Юлдашева. До війни він був відомим спортсменом та громадським діячем. Майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, наставник спортсменів-важкоатлетів…

У квітні 2014-го, коли почалося протистояння на Сході України, Темур показав себе патріотом України, із власної ініціативи почав формувати з добровольців батальйон міліції особливого призначення в Луганській області. 28 квітня група добровольців цього підрозділу із 30 осіб була заблокована мітингувальниками, на допомогу яким прибули озброєні сепаратисти. Щоб не допустити кровопролиття, Юлдашев запропонував узяти його в заручники, але відпустити інших. Відтак 35 діб провів у неволі в будівлі СБУ Луганська. Втікши 2 червня з полону, патріот приїхав до Києва й дав кілька інтерв’ю, в яких заявив, що зі зброєю в руках продовжуватиме боротьбу за єдність України.

Керівництво МВС пропонувало Юлдашеву вступити в один із новостворених міліцейських батальйонів, але він вирішив перейти до складу ЗСУ. Офіційне переведення затягувалось, тож Темур відбув на фронт у складі групи добровольців. Волонтери допомогли йому придбати форму та бронежилет, і незабаром він опинився у Слов’янську, а відтак, у середині серпня, серед захисників Савур-могили.

Після зайняття 13 серпня сепаратистами та російськими добровольцями контрольно-пропускного пункту «Маринівка», а за кілька днів – Успенки Савур-могила залишалась єдиним у цій частині Донецької області острівцем, де майорів український прапор. Залогу висоти становили 35 добровольців із різних військових частин на чолі з полковником Ігорем Гордійчуком (Сумраком), нині – Героєм України. Хлопці на власні очі спостерігали вторгнення російських колон через державний кордон і доповідали про все бачене у штаб АТО та штаб Сектору Д.

19 серпня супротивник почав щільно обстрілювати артилерією та «Градами», а потім штурмувати Савур-могилу. Наші хлопці завзято боронились і висоту сепаратистам не віддали. Артилерійським вогнем росіяни знищили стелу – пам’ятник радянським воїнам, що боронили цю стратегічну точку в роки Другої світової війни. У бою 19 серпня загинув один із захисників – десантник 25-ї бригади Володимир Кандела, ще кількох було поранено. Їх устигли евакуювати наступного дня. 21 серпня на допомогу захисникам Савур-могили намагалися пробитися групи розвідників із 3-го полку спецназу та 2-го батальйону територіальної оборони «Горинь». Обидва загони потрапили в засідки в районі села Петровське неподалік Савур-могили й опинилися в полоні. Петровське мали боронити частини Збройних сил України, але вони чомусь відступили звідтіля, не попередивши інших підрозділів.

Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло

Удруге на штурм висоти супротивник пішов 22 серпня. Залога знову вистояла. Серед хлопців були тільки один контужений та двоє поранених, один із яких Темур Юлдашев. Вибухом артилерійського снаряда йому пошкодило обличчя, і всю голову довелося перев’язати – він нічого не бачив. Рана була не тяжка, і Юлдашева з іншими постраждалими розмістили в підвалі будинку для музейних доглядачів Савур-могили.

24 серпня те місце весь день обстрілювали з артилерії. Надвечір, близько 19:00, на висоту прорвалася машина Mitsubishi 200 3-го полку спецназу. Вона мала вивезти трьох спецпризначенців. Заодно було вирішено евакуювати трійку поранених та одного немолодого десантника, в якого стався серцевий напад. Автівка проїхала село Петровське, відразу за яким є місток через річку. Там уже стояв блокпост «ДНР». По машині було відкрито щільний вогонь з автоматів. Водію куля пробила плече, тож мусили зупинитись. Усі, хто були в ній, кинулись урозтіч. Щонайменше троє бійців урятувалось і через два дні вийшло до своїх. Іще один (Іван Журавльов, про якого Тиждень кілька разів уже писав) пізніше повернувся з полону.

Савур-могила залишалась українською до 26 серпня. На висоті перебувало 20 вояків. Зважаючи на цілковите оточення, полковник Сумрак прийняв рішення покинути її і пробиватися до своїх. Бійці розділилися на дві групи. Першими пішли шість осіб на чолі з полковником Соколом. Другий загін вирушив на схід приблизно о 23:00. Хлопці просувалися до своїх майже три дні, переправившись через три річки.

У ніч із 28 на 29 серпня група полковника Гордійчука вийшла до села Многопілля, де з’єдналася зі штабом Сектору Б та підрозділами, які відступили з-під Іловайська. Але тут герої Савур-могили потрапили у друге оточення. Колону українських військ, які рухалися «зеленим коридором», прямо розстрілювали російські танки. У автобус «Богдан», яким їхала група, влучив снаряд. Ігор Гордійчук дістав тяжке поранення, інші хлопці відбулися легкими ранами та контузіями. Потому герої опинилися в російському полоні. Дві доби бранці перебували в розташуванні десантників 331-го полку 98-ї дивізії повітряно-десантних військ Російської Федерації з Костроми. Ворожі солдати не приховували, звідки вони, і щиро ділилися інформацією про умови своєї служби та обставини походу в Україну. 1 вересня поранених та контужених українських військовослужбовців відпустили з полону. Зараз усі вони продовжують службу в ЗСУ.

Покинуту українськими бійцями Савур-могилу супротивник узяв лише через півтори доби. Перед тим уже нічиї позиції щільно обстрілювала артилерія, а потім атакували танки з піхотою. Та на горі вже нікого не було.

Читайте також: Командир Червень: Дмитро Ярош веде переговори з СБУ і контррозвідкою про легалізацію «Правого Сектора»

Доля бійців, які намагались евакуюватися на машині 24 серпня, тривалий час зоставалася невідомою. Троє хлопців із 3-го полку спецназу, які встигли відійти з місця події, розповідали, що чули за собою автоматні черги: когось розстрілювали. Іван Журавльов по звільненні з полону теж казав, що, за словами сепаратистів, ті в когось кремезного з наших бійців випустили цілий ріжок набоїв, а він стояв непорушно, як дуб. На одному з терористських сайтів було викладено документи кількох бійців із цієї машини, причому пояснено, що то речі загиблих. Але там-таки був і паспорт Івана Журавльова, тобто залишалася надія, що інші пасажири авто живі також.

Від 3 вересня в районі Савур-могили працювала група Цивільно-військового співробітництва Збройних сил України, організована Національним військово-історичним музеєм та Союзом «Народна пам’ять». Шукачі тричі об’їздили Петровське та його околиці, наражаючись на постійну небезпеку удару сепаратистських та російських добровольчих загонів.

Серед мешканців села ходили чутки про якусь могилу, де українські військові перед відступом буцімто «скинули самозвалами» десятки або навіть сотні тіл загиблих. Та показати її ніхто не міг.

1 жовтня група слідопитів востаннє вирушила до Петровського: один із місцевих заявив, начебто якийсь майор ЗСУ закопав загиблих мало не на його городі. Але там виявилися тільки сліди траншей, що їх наші солдати дбайливо закидали землею перед відступом, аби не обтяжувати цим клопотом селян. Шукачі помандрували всіма околицями Петровського. Дісталися західного боку села. За ними ув’язався місцевий песик – такса. Коли група попрямувала до дороги, щоб сісти в машину, він побіг у поле й намагався привернути увагу хлопців. Група пішла за песиком, який рив щось лапами. Там виявилася ще одна траншея. Із трьома тілами. Двоє бійців були одягнуті в камуфляж ЗСУ, а третій – у британський і мав обмотану голову.

Читайте також: Кіборг Бізон: «Після Майдану йти на війну було простіше»

Звісно, ще від початку логіка підказувала, що загиблі – це саме ті герої із Савур-могили. Але знайшли їх не на сході, де сталась трагедія, а на протилежному боці від села. Крім того, місцевий мешканець сказав, нібито їх закопували на його очах українські військові й майор ЗСУ забрав наявні документи, сказавши при цьому, що вбиті – юнаки 21, 23 та 25 років.

Тривалий час жевріла надія, що поранені з машини живі й перебувають у полоні. Але наприкінці 2014 року тести ДНК показали, що один зі знайдених у могилі – це немолодий десантник із 25-ї бригади, в якого на Савур-могилі трапився серцевий напад. Стало очевидним, що двоє решта – боєць 3-го полку спецназу й Темур Юлдашев. Що ж до свідчення місцевого мешканця, то він, вочевидь, бачив не українського, а російського майора: адже зірочки в усіх однакові.

Та минуло ще кілька місяців, доки було проведено кілька етапів експертизи. На сьогодні сумнівів у тому, що 1 жовтня знайшли саме Темура, немає. Найближчим часом український герой із Луганська має бути врочисто похований у Києві.

Сподіваємося, що наше політичне керівництво не забуде не тільки національного героя Темура Юлдашева, який загинув у День Незалежності, а і його родину. У воїна залишились дружина та п’ятеро дітей, які мусили покинути квартиру в Луганську й стати біженцями на своїй землі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено