Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 березня, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Майно в зоні ризику

Незважаючи на те що експансія Росії триває вже рік, в Україні, схоже, досі не існує жодного чіткого плану протидії агресору. Мова в цьому разі йде не тільки і не стільки про воєнні дії, як про евакуацію українського майна із зони ймовірних бойових дій на випадок просування агресора в глиб території.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (384)
від 26 березня, 2015
Майно в зоні ризику

Принаймні досі українське державне майно, обладнання стратегічних підприємств, музейні експонати, технічна документація після відступу залишалися на поталу окупантам. У не­оголошеній війні з Москвою наша країна вже зазнала багатомільярдних збитків. Однак вони могли б бути меншими, якби влада рятувала те, що можна врятувати, із зони воєнних дій та евакуювала виробництва, вивозила документи, обладнання та цінності.

Ця робота повинна була початися відразу після того, як на українську землю ступив іноземний окупант. Однак якщо зволікання та недбалість у Кри­­му ще можна було списати на розгубленість і шок нової влади, а також на загальну плутанину, що панувала тоді в Україні, то на Донбасі пояснити бездіяльність уже важко. Чому не запропонував жодної стратегії обраний у травні президент Порошенко? Чому вкрай пасивно та байдуже ставилося до цього питання військове командування? Чому нічого не зробили профільні міністерства?
Адже до літа 2014-го плани агресора вже були очевидні. І по­­при певні успіхи ЗСУ на фронтах, багатотисячний контингент російських військ весь час перебував поблизу українських кордонів і погрожував вторгненням. Про хижацькі плани агресора постійно казали спікери АТО, СБУ, депутати та міністри. Але ніхто так і не подбав про те, щоб урятувати наше майно від грабунку.

Евакуювати було що. Приміром, у Лутугиному, де підрозділи ЗСУ стояли до серпня 2014 року, був кинутий на поживу бойовикам унікальний для України завод прокатних валків. Він досі належав державі й був ключовим підприємством чорної металургії, бо постачав меткомбінатам основні елементи прокатного стану – валки. Крім того, на ньому виробляли валки всіх типів і розмірів: для металургійної, целюлозно-паперової, борошномельної, гумотехнічної та лакофарбової промисловості. Завод активно співпрацював із підприємствами Індії, Македонії та інших країн світу.
Зараз, судячи з повідомлень журналістів, «уряд ЛНР» актив­­но утилізує завод. Устаткування йде під ніж і вивозиться до Росії або як брухт, або як військовий трофей. Само собою в умовах невизнаного статусу та перманентної війни унікальне підприємство не може працювати на окупованій території. Україна ж залишилася без необхідних для металургії комплектуючих, які тепер доведеться купувати за кордоном.

Не менш показовий приклад – численні музеї в Луганську та Донецьку. Хоча ці міста й опинилися в центрі антиукраїнського путчу з перших днів березня 2014-го, не секрет, що досить довго в них зберігалося певне двовладдя. Аж до червня вивезти з Донецька будь-яке майно не становило особливих труднощів. Якби була відповідна мета, фонди музеїв можна евакуювати за лічені тижні. Навряд чи бойовикам у той час було важливе це питання.

Ніхто в Міноборони досі не може чітко пояснити, що робити з промисловими підприємствами під час відступу

Однак, незважаючи на те що ситуація в Донецьку стабільно погіршувалася протягом усієї весни, а в квітні у Слов’янську почалися бойові дії, ніхто не переймався евакуацією держмайна з Донецька, поки це ще було можливо. Керівництво держави зайняло пасивну позицію, відсторонено спостерігаючи за тим, як бойовики дедалі більше зміцнюють свою владу в місті, перекриваючи транспортні шляхи блокпостами. Те, що можна було спішно врятувати у квітні – травні, тепер уже остаточно перебуває в руках бойовиків. І навіть у разі їхнього відступу з Донбасу в майбутньому вони навряд чи так само просто залишать Україні все те багатство, як це зробив Київ.

Тільки Донецький художній музей сьогодні має у своїй колекції понад 15 тис. творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва. У його колекції представлені роботи найвідоміших українських, російських та інших майстрів XVI–XX століть, а також твори античності. Нехай це не Ермітаж, але Україна не така багата на музейні скар­­би, щоб просто дарувати їх терористам.

У Донецьку лишилися роботи Айвазовського, Бенуа, Васнєцова, Голубкіної, Дж. Доу, Кончаловського, Саврасова, Сєрова, Сурікова, Фалька, Шишкіна та Яблонської. Усе це, повторимося, можна було вивезти ще навесні, коли було вже зрозуміло, що фонди музеїв перебувають під загрозою.
Варто сказати й про експозиції, присвячені українським поетам Василеві Стусу та Володимирові Сосюрі в Горлівці й Дебальцевому. Очевидно, що для сепаратистів вони не становлять жодної цінності, але при цьому експонати можуть стати об’єктами вандалізму. Україна ж у цьому разі, безумовно, зазнала серйозної втрати.

Читайте також: Змінені війною. Чи готові українці до розриву з Росією

На Донбасі Україна кинула все: нові міліцейські автомобілі та карети швидкої допомоги, коштовне медичне обладнання в лікарнях, унікальні історичні документи в архівах, бібліотечні фонди, кафедри ВНЗ із науковими напрацюваннями, оргтехніку в держустановах. Ніхто не зробив навіть найменшої спроби врятувати все те, вивезти хоча б частину. У підсумку новітні автомобілі Hyundai та Mitsubishi, за які з бюджету свого часу виклали круглу суму, тепер дісталися «поліції ДНР». А заводське обладнання унікальних підприємств йде на брухт. І все це коштом українських платників податків.

Слід сказати, що бойовики в цьому питанні виявили значно більшу оперативність. Так, відступаючи зі Слов’янська, бан­­­да терориста Іґоря Стрєлкова, за повідомленням донецького журналіста Віталія Сизова, вивезла 20 машин швидкої допомоги – весь автопарк лікарень.
Втраченого, звичайно, вже не повернеш. Але можна хоча б вчитися на помилках. Та держмайно з прифронтових міст, де зараз існує загроза воєнних дій, досі ніхто не евакуює. У зоні ризику, як ми пам’ятаємо, перебувають Маріуполь, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Артемівськ, Авдіївка, де так само є стратегічно важливі для України виробництва з обладнанням на мільярди доларів, техніка, документація, музейні цінності.

Що буде з ними, якщо Росія піде в наступ? Звичайно, всі ми сподіваємося, що ЗСУ зможуть зупинити агресора й не дадуть йому просунутися далі в глиб території України. Але під Іловайськом і Дебальцевим стримати натиск противника не вийшло. Тому варто вже зараз вживати заходів на випадок масштабного наступу окупантів.

Читайте також: Окопаний кордон. Як будують "Стіну" на Харківщині

Ніхто в Міноборони досі не може чітко пояснити, що робити з промисловими підприємствами під час відступу. Просто залишати ворогові? Але в такому разі ми мотивуємо його до подальшого наступу. Підривати, евакуювати обладнання? Так вчиняла радянська армія в 1941 році, покидаючи Україну. Якби бойовики знали, що в захоплених містах їм дістануться тільки руїни, навряд чи в них була б мотивація наступати. Але українські військові не мають достатньої рішучості, щоб реалізовувати такий сценарій.

Що може втратити Україна, якщо вчасно не вивезе майно з прифронтової зони? Лише в Маріуполі заводи «Медпром» (виробництво медичного обладнан­­ня), «Електропобутприлад» (виробництво пральних машин), «Плаза» (виробництво яхт і катерів), «Азовзагальмаш», «Азовмаш», «Транспрогрес», «Пожзахист», а також металургійні комбінати, які евакуювати набагато складніше. Плюс сотні медичних і міліцейських автомобілів та обладнання.

А ще є збройні склади в Артемівську, наукомісткі підприємства в Краматорську та Сєверодонецьку. Хто відповідає за збереження всього цього?

Питання про збереження збройних складів Артемівська та промислових підприємств Донбасу влітку 2014-го порушував народний депутат Юрій Сиротюк, який написав депутатські звернення до екс-міністра оборони Гелетея та прем’єра Яценюка з проханням пояснити, чи планується евакуація цього майна. Проте міністр економіки Павло Шеремета у відповіді на зазначений запит повідомив, що режим АТО не передбачає повномасштабної евакуації. У Міноборони відповідь Сиротюкові не надали зовсім.

Читайте також: Київ – Крим: ситуація невизначеності

Схоже, ніхто в уряді досі не уявляє собі чіткого плану дій у цьому питанні. Зрозуміло, що слід терміново законодавчо закріпити необхідність евакуації стратегічних підприємств і держмайна із зони, прилеглої до району бойових дій. Але таке питання влада просто не порушує. Відповідати за її бездіяльність у будь-якому разі доведеться українським платникам податків. Та їхня платоспроможність, на жаль, не безмежна.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено