Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 березня, 2015   ▪   Василіса Маринник   ▪   Версія для друку

Прислухаючись до повітря

«Ось уже рік, як Україна втратила Крим» – такими фразами рясніють статті й промови кінця лютого – початку березня. 16 березня слова такого змісту лунатимуть у випусках новин, хоча тепер усі, в кого проблема Криму не зникає з порядку денного протягом року, сходяться на тому, що втрата півострова почалася значно раніше, тільки Україна її не помічала.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015
Прислухаючись до повітря

Уже по анексії було чимало спроб прокрутити ситуацію назад і зрозуміти, як це сталося. Відповісти на традиційне питання: «Хто винен?». Специфічний менталітет більшості кримчан? Російська пропаганда? Позиція Києва щодо автономії в попередні 23 роки? Дії очільників держави (чи тих, хто виконував їхні обов’язки) під час подій кінця лютого – початку березня 2014-го?

Спроби зрозуміти, а також налагодити життя. Як завше, з великими змінами геополітичного характеру відбулися пертурбації в біографіях багатьох людей. Понад 20 тис. кримчан виїхали – здебільшого до материкової України. Хтось – побоюючись за особисту безпеку, хтось – бо в тих умовах не міг працювати за професією, хтось – бажаючи вберегти власних дітей від зомбування. Переселенці, чи, як нині правильно казати, внутрішньо переміщені особи, пробують себе в нових видах діяльності або ж у нових масштабах попередньої (є категорія кримчан, яким вдалося відкрити для себе материк як the land of opportunities). Таке в історії не раз уже бувало.

Позиція держави щодо Криму бачиться безкомпромісною радше в офіційному, ніж у практичному вимірі

Торік навесні, коли мені здавалося: що відійшло до Росії, те вже назавжди, я запитувала у кримськотатарських громадських діячів, що дає їм підстави розглядати ситуацію інакше. Один знайомий сказав: «Абсолютне зло не може тривати довго». Коли дізнаємося новини із Криму, часом це справді бачиться абсолютним злом: репресії проти активістів будь-чого, що не є пропутінським, проти незалежних ЗМІ, проти кримськотатарського народу; перетворення півострова на військову базу, виклики до ФСБ, розколи в родинах за політичними поглядами, зростання недовіри й ворожості одне до одного. Це не згадуючи про зимові відключення світла (хіба ж вони проблема на тлі решти?) і про транспортне блокування півострова (уже ніби змирилися з тим, що добиратися до Криму слід, вистоюючи кілометрові черги на кордоні).

2012 року вийшла книжка польського журналіста Зємовіта Щерека «Прийде Мордор і нас з’їсть, або Таємна історія слов’ян» (торік опубліковано її український переклад) про те, якими бачать Україну й українців ті поляки, що хоч трохи нами цікавляться й регулярно сюди навідуються. У 2012-му вустами одного зі своїх персонажів Щерек промовляв: «Рано чи пізно треба буде взятися за українізацію Росії, але поки що слід відокремитися від них санітарним кордоном, аби кацапська кров і культура не заразили нашу українськість. Ампутація є жахливою, але необхідною процедурою. Тому слід відрізати українські, але заражені москальською гангреною члени – русифіковані частини Вітчизни. Тому треба відокремити русифіковані Донбас і Крим […]. Однак Україна, на щастя, на відміну від слабких людських синів має можливість регенерувати своє тіло. Коли вона одужає від скацапіння, у неї відросте Крим […], відросте навіть Кубань і Черкесія».

Читайте також: Кримський заколот: що лишилося за кадром

Перечитуючи зараз тексти, написані у 2010–2013 роках, здивовано помічаємо: чимало того, про що йшлося у вигляді ледь не божевільних ідей, збулося. Аби щось передбачити, не варто бути пророком – можна бути просто уважним до речей, що «витають у повітрі». Перша частина того, про що буркоче закарпатський таксист у книжці польського письменника, вже здійснилася. Тим часом у повітрі кружляє щось, що змушує припускати: втілення другої – теж не за горами. Комусь це видається ірраціональним, таким, що ґрунтується радше на інтуїції, а хтось може за допомогою логічних доказів стверджувати, що Крим таки повернеться до України. І цьогоріч, міркуючи: «Хто винен?», заодно думаємо: «Що робити?». Позиція держави щодо Криму бачиться безкомпромісною радше в офіційному, ніж у практичному вимірі. Але ми вже, здається, звикли довіряти більше собі, ніж державі. Можливо, ми бачимо якісь шляхи повернення Криму до України, але цілком імовірно, що все відбудеться інакше. І це не підстава нічого не робити. Звичайно, слід вибудовувати і стратегію, і тактику. Не забуваючи про те, що деякі шляхи відкриваються тільки тоді, коли торуєш інші.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено