Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 березня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Граната вже не бере

Сьогодні я хотів би поділитися з вами випадком, який стався буквально днями в одному з районів Макіївки. Він повною мірою демонструє, на що перетворюється під час війни навіть звичайнісінький обиватель – годі вже й казати про самих солдатів.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015
Граната вже не бере

 Унаслідок особливої розхитаності всієї системи «ДНР», а також із початком активного забезпечення бойовиків озброєнням із Росії на території Донбасу практично в необмеженій кількості присутня нелегальна зброя, що ходить «по руках» місцевого населення – як учасників боїв, так і ні. Тут без особливих старань можна придбати різні види гранат, автоматів із цілими магазинами до них, а також інше стрілецьке озброєння. Система розповсюдження цієї зброї така: частина місцевого населення, що вступила до лав «армії ДНР», наповнює власні домівки гранатами й пістолетами, які можна «лівим числом» дістати на складах. А трофейну зброю, здобуту під час боїв проти ЗСУ, розпродають тим, хто не бере в них участі, але хотів би мати її для особистого захисту. Якусь частину просто роздаровують родичам, і яскравий приклад тому – батько мого друга, який тримає у своїй шафі дві гранати Ф-1.

Із проголошенням перемир’я в нашому місті поріг чутливості до всіляких надзвичайних подій різко знизився: якщо раніше обстріл «Градом» викликав у людей уже звичну реакцію на зразок простої констатації факту: «Град», то з установленням тиші будь-який незнайомий шум або вибух спричиняє жвавий інтерес, збираючи купу роззяв на вулицях. Кілька тижнів тому в одній із макіївських родин уже сталася трагедія: при­йшовши із фронту, «ополченець» підірвав себе і свого батька однією з гранат, які приніс. А цього разу все сталося практично на моїх очах: одначе, як виявилося, важливий був не сам випадок чергового підриву, а реакція людей, що зібралися на нього подивитися.

Читайте також: «Розстріляний як ворог ДНР»

До альтанки надвечір зібрались, вийшовши в чергове звільнення, «ополченці», один із яких привів із собою дворічного сина. Декотрі із цих людей мені відомі, тож, привітавшись, я просто пройшов повз них, як раптом, не минувши й кількох вулиць, почув приголомшливий вибух. Він був такої сили, що спершу я подумав, ніби вкотре десь неподалік упав «Град» або як мінімум вистрелили з великокаліберної гармати. Останніми днями через перемир’я це було вже рідкістю в наших краях, тож я повернувсь, аби роздивитися, що сталося. А було ось як.

Один із «ополченців» дістав світлошумову гранату й через необережність висмикнув чеку. Пролунав оглушливий вибух, і, повернувшись туди, я побачив таку картину: близько 30–40 осіб, які повибігали зі своїх квартир, «поліція ДНР», що моментально під’їхала, й маленька дитина, в якої з вух цебеніла кров. Хлопчик стояв біля кущів і страшенно ревів, тоді як кілька людей поруч були явно в просторовій дезорієнтації. Тут-таки примчала і швидка, яка забрала малого в лікарню, а решту відпочивальників «ополченців» погрузили в машину поліції і відвезли в невідомому напрямку. Але мене вразив не стільки сам вибух, який справді був потужним, скільки люди, що стояли навколо.

Я побачив не просто байдужі обличчя. Хтось стояв і лускав насіння, хтось просто усміхався від тут-таки розказаної якоїсь історії про щось схоже, а хтось навіть у цей момент, коли «ополчення» явно підірвало саме себе, без кривавої руки Дядька Сема, й надалі в усьому звинувачував Порошенка, розвиваючи думку, мовляв, не було б його – і цієї війни несталося б, і дитина зараз не ридала б у крові біля під’їзду. Серед усіх цих людей я помітив одного зі своїх знайомих і, підійшовши до нього, чи то від якоїсь злості, чи то від розгубленості, просто запитав «у лоб»: «Слухай, чого вони всі посміхаються? Що смішного?». Він відповів із такою самою усмішкою: «Граната вже не бере».

Читайте також: Як стати тінню на своїй землі

Справді, поріг чутливості до чужого горя через війну звівся практично до нуля, змушуючи людей мало не позіхаючи дивитися на гранати, які розриваються поруч, і заюшених дітей. Якщо на початковому етапі війни будь-який, навіть автоматний постріл викликав просто паніку серед місцевого населення, а найменше поранення ставало причиною для непритомності й криків, то тепер серця жителів міста зворушує хіба що «Град» чи «Ураган», упавши на них і загнавши в підвали. Кров та страждання стали буденністю на донбаських вулицях, змушуючи населення без жодних емоцій купувати автомати й осколкові гранати на чорному ринку, немов хліб.

Насамкінець незайве сказати, що потерпілій дитині загрожує цілковита втрата слуху, тоді як її недбайливий батько вже відпущений на свободу і продовжує свою доблесну службу, захищаючи «святоє отєчєство» із гротескною назвою «ДНР».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено