Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 березня, 2015   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Житомирський бронекорупційний. Як працюють тіньові схеми в оборонці

Нещодавно екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі сказав, що Україна може зазнати поразки у війні з Росією зсередини.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015
Житомирський бронекорупційний. Як працюють тіньові схеми в оборонці

Передусім через те, що в оборонній промисловості сидять ті самі люди, які десятиліттями її грабували. На сьогодні з директорів понад 100 підприємств, які входять до ДК «Укроборонпром», нинішньому його керівництву вдалося змінити лише 12. Решта досі на своїх місцях як через ускладнену процедуру звільнення, так і через те, що ніким замінити або процес зняття блокується. Розслідування Тижня показує на прикладі великого стратегічного підприємства – Житомирського бронетанкового заводу (ЖБТЗ), чому Україна, колись власниця одного з найбільших у світі військових арсеналів, змушена зараз у буквальному сенсі випрошувати зброю по всьому світу. Ситуація на ЖБТЗ та особистість його майже беззмінного директора часів незалежності Сергія Бутенка складають пазл, як саме вбивали українську оборонку. Наведені нижче схеми є абсолютно ідентичними й, на жаль, досі актуальними для переважної частини підприємств оборонного комплексу. Тим більше вони мають дуже високий «дах» у Міністерстві оборони й Генеральному штабі, без прикриття яких шансів на їх реалізацію не було б.

ГОЛОВНИЙ ЗАВОД ІЗ БМП

Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» є одним із найстаріших у галузі, засноване ще 1943 року на базі відповідного фронтового пересувного заводу. Розміщене в селищі Новогуйвинське біля Житомира й ще з часів СРСР спеціалізується на ремонті радянських бойових машин піхоти БМП-1 та БМП-2. Саме на капітальному ремонті для наступного продажу за кордон – фактично так можна описати економічну діяльність і ЖБТЗ, і будь-якого іншого українського оборонного підприємства за останні 24 роки.

Торік завод отримав чи не найбільше оборонне замовлення від держави. «Замовлення наших підприємств розподіляється на дві великі групи, – розповідає заступник директора ДК «Укроборонпром» Сергій Пінькас. – Перша – нова та модернізована техніка, друга – ремонт і відновлення техніки. За цими категоріями ми укладаємо контракти з Міністерством оборони». У 2014-му найбільшим контрактом на ремонт техніки була угода якраз із Житомирським бронетанковим заводом про відновлення 218 БМП на суму понад 200 млн грн.

тисячі одиниць бойової техніки, які за документами вважалися боєздатними, насправді виявилися брухтом

«Це підприємство потрапило в наше поле зору доволі швидко, наприкінці літа, – продовжує Сергій Пінькас. – Хоча роботи на ньому нібито велися, однак ефективність була дуже низька. БМП – доволі складна техніка. Приміром, якщо в машині не виявиться стабілізатора для гармати, то вся вона вже не буде дієздатною. І от, проводячи робочі наради, ми постійно стикалися зі скаргами від директора заводу Бутенка. Наприклад, не вистачає згаданих стабілізаторів, 30 комплектів. Добре, до листопада напружуємося, забезпечуємо, а він каже: «Ой, а в нас ще 40 не вистачає». А щоб ви розуміли логістику процесу, для поставки такої кількості комплектуючих потрібно близько трьох місяців. Добре, ще раз підняли всіх на вуха, навіть спеціально прийняли на озброєння новий механізм, щоб устигнути. І ось у грудні Бутенко заявляє: «А в мене ж іще 96 стволів не вистачає». Тут ми вже не витримали й відправили туди комісію. Цікаво, що перша ж перевірка встановила: на військовому заводі під час війни взагалі немає своєї служби безпеки, і пояснювалося це нібито економією коштів. Виявляємо, що на підприємстві лежить насправді 27 стволів із дефектами, які, за оцінкою спеціалістів із ДК «Артозброєння», можна виправити без жодних проблем. Але буквально наступного дня приїздить вантажівка, забирає їх і вивозить у невідомість».

Читайте також: Роман Романов: «За друге півріччя 2014-го ми поставили у військо більше зброї, ніж за всі роки існування Укроборонпрому»

За словами Пінькаса, далі ситуація розвивалася таким чином. Директор у відповідь на запитання, де стволи, заявив, що він у Києві на засіданні, тому гадки не має. А наприкінці грудня Бутенко поїхав до Генерального штабу й за погодженням із ним просто зняв із себе зобов’язання щодо 98 бойових машин із 218, які мав полагодити, віддавши гроші. Не виконавши надважливий контракт на поставку бойової техніки у війська, якої там так не вистачає.
Згодом, у січні 2015 року, було відкрито кримінальне провадження щодо його діяльності. Тільки-но розпочалося реальне розслідування, на керівництво Укроборонпрому, за його слова­­ми, стали тиснути кілька колишніх народних депутатів від КПУ та діючих від Партії регіонів, мовляв, не чіпайте хорошу людину. Генеральна прокурату­­ра почала спускати справу до обласного, житомирського, рівня. Уся ця історія дійшла до того, що Бутенко подав заяву на звільнення й одразу ліг у лікарню, отримав першу групу інвалідності, щоб у разі найгіршого розвитку подій не сісти до в’язниці, а відбутися умовним терміном.

БОЙОВІ МУЛЯЖІ

Найнеприємнішим відкриттям останнього часу для багатьох українців стало те, що тисячі одиниць бойової техніки, які за документами вважалися боєздатними й значилися такими на балансі Міністерства оборони, насправді виявилися брухтом. На прикладі ЖБТЗ стає зрозуміло чому.

«Усі бронетанкові заводи отримували свого часу від Міністерства оборони бронетехніку на зберігання, – стверджує громадський активіст, мешканець села Новогуйвинське та колишній офіцер Іван Єщенко. – Причому ця техніка була другої-четвертої категорії, тобто така, яку в разі потреби слід просто заправити соляркою й вона щонайменше рухатиметься своїм ходом. Тим більше що завод до 2004 року взагалі був військовою частиною, як і більшість військових підприємств, а Бутенко мав чин полковника. Тобто МО саме в себе на початку зберігало техніку».

Окрім того, ЖБТЗ отримав колосальну кількість БМП із числа контингентів Радянської армії в Німеччині та країн Східної Європи. Щоб зрозуміти масштаби, зазначимо, що протягом 1990-х на заводі близько 900 БМП було просто розібрано на брухт у рамках виконання угоди про скорочення звичайних озброєнь у Європі. При цьому неозорі ряди техніки й далі стоять просто неба біля лісу за цехами. Побудувати хоч якесь укриття ніхто так і не спромігся за чверть століття.
Схема розкрадання техніки проста до примітивності. Звичайно, ніхто не продавав усі машини – за паперами вони всі чи майже всі на місці. Натомість робили так. Центральне бронетанкове управління Збройних сил України передавало заводу на зберігання бойову техніку. Але надалі директори, і зокрема Бутенко, знищували формуляри на техніку, ремонтні справи та акти прийому-передачі, що допомагало потім приховувати маніпуляції з машинами і що згодом, своєю чергою, давало змогу прокручувати наступну нехитру комбінацію.

Читайте також: Невидимий фронт Маріуполя

«З бойової машини знімали всі більш-менш коштовні запчастини: прилади нічного бачення, приціли, гіроскопи тощо, – пояснив Тижню один з інженерів підприємства на умовах анонімності. – А потім або продавали за кордон, якщо надходило замовлення на так званий КЗД (комплекс запасних деталей), або, ще гірше, деталі знімали й забирали собі, аби потім продати самому заводу через низку своїх фірм. А на їхнє місце ставили несправні, пофарбовані під нові. Новий вузол коштує, приміром, 30 тис. грн, а такий самий, який зняли з БМП, що перебувала на зберіганні, не коштуватиме нічого.

І якщо цей знятий вузол через свою фірму продати заводу й у документах провести як новий, то отримуємо схему, за якою завод існував ці роки. А в 2014-му виникла така ситуація: жадібність Бутенка змусила його взяти замовлення, яке він не міг потягти, бо з більшості машин ті самі стабілізатори давно зняті й взяти їх було вже нізвідки, навіть у власних фірм-«прокладок». Усе, що можна було, він усе одно купив у самого себе, а решту, яку не під силу виконати, просто зняв із себе завдяки своїм патронам із МО та ГШ. При цьому гроші прокручені, прибутки отримані. Й майже неможливо довести розкрадання деталей, адже формуляри знищені». І не підкопаєшся: машина ж є, а що там всередині – це вже проблема не заводу, а Міністерства оборони, якому вона належить. Може, такою й прийшла, ніхто вже не перевірить після набуття заводом статусу окремого підприємства. У результаті замість бойових машин – бойові муляжі. Військові експерти твердять, що ця схема типова для всіх українських заводів, особливо авіаційних.

Розслідування Тижня виявило, що все це відбувалося через таку собі фірму «УкрВагонРемТранс», створену рівно за місяць до того, як був укладений контракт із МО про ремонт БМП. Цинізму ситуації додає те, що запчастини згадана фірма купувала в приватного підприємця Бутенка.

«Якщо чесно, то ми тут, в Укроборонпромі, надуваємо щоки, але часто маємо дуже мало важелів впливу на директорів підприємств, – каже Сергій Пінькас. – Наприклад, якщо я, директор заводу, вирішую замовити щось у якогось постачальника, а з концерну кажуть: ні, не треба, то в мене є повне право послати їх на три літери, адже я керую незалежним підприємством, маю юридичну й економічну відповідальність. І взяти мене за барки можна тільки через велике невиконання замовлення, як це й сталося з Бутенком. Скільки платежів ми намагалися за той рік зупинити по «УкрВагонРемТрансу» – і не пригадаєш. Та все одно Бутенко встиг прокрутити 24 млн грн через нього, які потім пішли «на обнал». А які колосальні перешкоди чинили перевіряльникам на заводі: не надавали документів, ставили під сумнів право концерну втручатися в господарську діяльність підприємства, ховаючись за рішенням профкому, тощо. А ще прекрасніше те, що у зв’язці з Бутенком діяла й військова «прийомка», яка в теорії мала стежити за кожним кроком у ремонті, а в реальності підписувала документи на липову нову техніку».   

За словами Івана Єщенка, а також джерел у МО, вказана схема мала високих покровителів у Центральному бронетанковому управлінні Збройних сил та Генеральному штабі.

«СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД»

Не можна не сказати кілька слів і про особистість Сергія Бутенка, без чого картина не буде повною. Він плоть від плоті української оборонної системи. Потрапив на завод під розвал СРСР, згодом став головним інженером. 1993-го призначений директором. Подейкують, свою роль у призначенні відіграв і той факт, що його тодішня теща була головним бухгалтером підприємства, хоча патроном пана Бутенка виступив у той час заступник міністра оборони Іван Олійник.
«Бутенко був членом Партії регіонів, членом облради від ПР та довіреною особою Януковича на виборах 2010 року, – розповідає новогуйвинський селищний голова Валерій Гарбуз. – Понад те, Сергій Григорович був головою регіонального відділення Фірташевої Федерації роботодавців України, чим дуже пишався. Він завжди прагнув підім’яти все тут під себе – постійно доводилося з ним воювати. Намагався мене усунути від влади, у нього до останнього часу була тут своя більшість у сільраді, через яку намагався протягти потрібні йому рішення, зокрема про виділення землі. Я тільки й встигав, що вето накладати. Так, у 2013 році він намагався змусити сільраду віддати землю місцевого стадіону під забудову його другу, голові Федерації роботодавців України у місті Житомирі».

Схема, яку Бутенко вибудував на ЖБТЗ та яку намагався застосувати й в усьому населеному пункті, є прикладом українського «сімейного підряду», коли підприємство з усіх боків обсаджується родичами, знайомими, близькими директора, які нещадно доять його з усіх можливих напрямків. Можна не сумніватися, що такі схеми діють і далі на більшості українських оборонних заводів.

Читайте також: Лише молоді офіцери радикально змінять Збройні сили України

Усі документи на заводі останнім часом підписував заступник Бутенка – такий собі Лагута. «Його дружина є найкращою подругою жінки Бутенка, – розповідає Єщенко. – Сюрреалізму додає факт, що дружина Лагути встигла відсидіти у в’язниці за шахрайство. Сам Лагута намагався залякувати комісію Укроборонпрому та керівництво концерну. Зараз він написав заяву на звільнення, полежав у лікарні й спокійно живе у величезному будинку в сусідньому селі. При цьому за ним досі числиться майже 60 м² у заводському гуртожитку. Жінка Бутенка – директор заводського готелю «Танкіст». Її брат – працівник відділу постачання, дядько – начальник відділу кадрів. Чоловік найкращої подруги дружини був заступником Бутенка з постачання. Сестра Бутенка очолювала відділ секретного діловодства, її чоловік – начальник складу кисню. Брат останнього керує газовим господарством. Троюрідний брат сестри Бутенка – начальник енерго-механічного відділу. Швагер – головний енергетик».

За понад 20 років свого керівництва Сергій Бутенко встиг прокрутити чимало схем і приватизувати практично все побічне майно заводу. «Приміром, отримав ще в радянські часи від МО трикімнатну квартиру, – розповідає Єщенко, – яку переписав на доньку й потім почав вимагати від міністерства нове житло. Зрештою, за згодою МО коштом заводу був куплений будинок у Житомирі, який оформлений як «квартира в одноквартирному будинку» й надалі приватизований. На території ЖБТЗ велися всі можливі види бізнес-активності: у різні роки діяли цех з обробки каміння та граніту, що працював певний час узагалі без реєстрації, пекарня в приміщенні стадіону, цех із переробки риби, обладнання для якого було закуплено також коштом заводу, заправка «Танкіст» на вінницькій трасі тощо. На початку 2000-х Бутенко здобув контроль над 7 га землі, де містилася база житомирського військторгу, що була поруч із територією заводу. На цій ділянці він ініціював зведення будинку відпочинку для працівників заводу під назвою «Дім рибалки», який потім також приватизував й обніс усе величезним парканом. Нарешті, були виведені з власності підприємства й переписані на родичів та дружину заводський магазин у центрі селища та більярдна».

Зрозуміло, що такі маніпуляції стільки років безборонно можна проводити тільки маючи надійний «дах» зверху. Подейкують, що ще в другій половині 1990-х у Бутенка встановилися близькі стосунки з керівництвом 8-го армійського корпусу з центром у Житомирі. Цікаво, що нині в Генштабі провідні посади обіймають вихідці із зазначеного військового формування. Зокре­­ма, начальник Генштабу – гене­­рал-полковник Віктор Муженко, який є уродженцем цього міста, зробив тут кар’єру, був членом і депутатом облради від ПР, із якої вийшов тільки наприкінці лютого 2014-го. Також екс-керівни­­ком корпусу є нинішній командувач Сухопутних військ генерал-майор Анатолій Пушняков. Зараз його очолює рідний брат політика Володимира Литвина гене­­рал-лейтенант Петро Литвин. Є також представники цього клану і в керівництві РНБО. Джерела Тижня в армійських структурах стверджують, що діє таке собі неформальне об’єднан­­ня житомирських, які мають на сьогодні вищу владу в ЗСУ. А Бутенко нібито був одним із його низових представників.

Ще один прикметний факт: у селі Вишпіль Черняхівського району Житомирської області є кілька палаців, побудованих із використанням граніту, який обробляли як побічне замовлення на ЖБТЗ. Один із них, твердять місцеві мешканці в приватних бесідах, належить якомусь «важливому генералу з Києва, котрий місцевий і прізвище в котрого на М починається». Злі язики подейкують, що голова Генштабу Віктор Муженко має шикарне помістя на півдні Житомирської області, хоча реєстр власності це й не підтверджує.

11 березня 2015 року в Новогуйвинському відбувся урочистий вечір проводів пана Бутенка на пенсію. Ніхто й досі не сів за описане вище, хоча кримінальне провадження нібито триває. Тоді як люди непотоплюваного директора, як кажуть у приватних бесідах мешканці селища, залякують місцеве населення, мовляв, він хоч і пішов у відставку, але весь вплив на завод і селище лишився.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
консультант финансовой компании киев работа, сюда, новости дня сегодня, sinoptik.com.ru
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено