Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 березня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Para bellum

Відведення важкого озброєння від лінії фронту майже завершено, отже, активні бойові дії не за горами. Одного чудового ранку Україна знову прокинеться від шаленої стрілянини «Градів», САУ та інших «тюльпанів» з «акаціями». Хай лишень трохи підсохне земля, з’явиться зеленка – і доблесні православні воїни Путіна з криками «Аллах акбар» знову, як сарана, полізуть віджимати собі українську землю.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015
Para bellum

Такий закон степу. Зголодніла орда навесні завжди вирушає на війну. Так було споконвіку, так буде й цього разу. І коли б українські можновладці час від часу таки заглядали в розумні книжки, а не лише в чужі гаманці, то ця проста формула не була б для них жодною таємницею. Як, зрештою, і багато інших формул. Але маємо те, що маємо, тому знову сподіватимемося на диво, що й цього разу нас пронесе і ми якось дамо собі раду, що ворог виявиться ще дурнішим від нас і Небеса знову зглянуться й зіллють чергову порцію свого безмежного милосердя, беручи до уваги нашу фанатичну миролюбність і просто хворобливе небажання воювати навіть задля захисту власної, а не сусідської шкури.

Усе це в нас уже було. І не один раз. Відчуття дежавю навіть не повинно дратувати, бо до нього вже слід було звикнути. На схожі граблі ми ставали й ще ставатимемо довго-довго, якщо, звісно, це колись не набридне або одного чудового дня голова не розколеться, мов гарбуз, від чергової порції безцінного досвіду.

Утім, це буде колись. А зараз усі притомні люди мали б готуватися до найгіршого, бо, схоже, й цього разу порятунок потопаючих буде справою їхніх рук. Держава ж бо налаштована на інший лад, і коли президент переконаний, що перемогти у війні нам можуть допомогти дієві реформи, боротьба з корупцією і побудова ефективної держави, то без сюрпризів не обійдеться. Та й узагалі є така прикмета: занадто тихе і занадто чемне перемир’я на Донбасі рано чи пізно закінчується шаленою стріляниною й дуже неприємним сюрпризом для українського Генштабу. І що перемир’я тихіше, то страшніший сюрприз. А що перемагати ми будемо реформами і боротьбою з корупцією, а артилерія вже відведена, літаків майже немає, Обама зброю не дає, миротворці ще не приїхали й гумконвої і далі підвозять реактивні сухарики для терористів, то наступна серія буде як ніколи видовищною. Міхалков сплакне, коли побачить репортажі LifeNews.

Читайте також: Боєць батальйону ОУН: Воюємо як в Першу світову

Але й цього разу Україна також напевно вистоїть. Знову будуть загиблі, мабуть, намалюється якийсь котел, із якого вже традиційно доведеться пробиватися під обстрілом, можливо, доведеться відкраяти ще шматочок Донбасу, а потім підписати ще один мирний договір, щоб зафіксувати нові кордони терористичних князівств «ДНР» і «ЛНР» та обумовити можливості фінансування їх мешканців залишками українського бюджету. Головне, щоб час від часу на видноколі спалахував хоча б ефемерний, але мир і тривав він якомога довше, не менш як 5–6 годин, а коли пощастить, то цілих 24. Бо, на глибоке переконання українського президента, за кожен день миру терористи втрачають підтримку на окупованих територіях, і рано чи пізно таки настане час, коли підтримка зійде нанівець, тоді окупований Донбас сам собою повернеться в лоно Української держави й справедливість восторжествує.

занадто тихе і занадто чемне перемир’я на Донбасі рано чи пізно закінчується шаленою стріляниною й дуже неприємним сюрпризом для українського Генштабу

Звичайно, малоймовірно, що Петро Олексійович сам вірить у казку, яку розповідає. Він людина розумна, навіть дуже. Як не крути, сім років свого життя президент витратив на навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка на факультеті міжнародних відносин і міжнародного права і навіть закінчив його з відзнакою, ба більше, захистив кандидатську дисертацію. Це явно не тип Віктора Федоровича, якому з дитинства важко давалися елементарні знання. А тому єдине, у чому можна запідозрити Петра Олексійовича, то це хіба що в несумлінному навчанні. Бо, студіюючи у такому виші й на такому факультеті, треба було мати талант, щоб не запам’ятати класичний вислів Бісмарка, який останнім часом смакують навіть невігласи, що «договір із Росією не вартий навіть паперу, на якому написаний». А про римське Si vis pacem, para bellum зайве й нагадувати, це класика, яку кожен президент, що не бажає стати емігрантом, мав би без запинки цитувати хоч із перепою.
Виграти війну за рахунок втрати окупантами підтримки населенням – це щонайменше наївно. Їм вона від початку не була потрібна, як і населення, котре вони із задоволенням використовують як гарматне м’ясо. Завдання в них зовсім не те, невже досі не зрозуміло? Тому, поки ми відводимо артилерію і танки, терористи заливають бетоном свої позиції. Поки в нас планують звести ефективну глибоко ешелоновану лінію оборони і думають, як би влаштувати зручний перетин лінії фронту для мирних мешканців, аби ніхто не ображався, окупанти переформатовують і накопичують сили, формують ударні групи й чітко планують наступальні операції. На відміну, до речі, від українського Генштабу, якому чомусь більше подобається оборонятися, помалу відкочуючись у напрямку Києва.

Завдання ворога – знищити Україну або максимально її понівечити. І йому байдуже, робити це у стані перемир’я, ліниво пострілюючи в бік «укропів» та час від часу влаштовуючи теракти по країні, а чи ведучи повномасштабні наступальні операції руками всіляких покидьків, призначених на утилізацію задля очищення «русского міра». Мета досягається в будь-якому випадку. Швидше чи повільніше, але успішно. А тому, коли вкотре чути, що ми за мирне вирішення і на нашому боці стурбований цивілізований світ, що санкції діють, що все під контролем й армія готова воювати, але не буде, бо ми дотримуємося пере­мир’я, що все насправді чудово й не варто панікувати, та і якби не війна, то реформи вже давно успішно закінчилися б, і взагалі, мовляв, спіть спокійно, виникає непоборне бажання дізнатися в керівництва країни його температуру. А що коли ФСБ заразила нашу «хунту» якимось особливим штамом грипу, який викликає сліпоту й неадекватність?

Читайте також: Командир Червень: Дмитро Ярош веде переговори з СБУ і контррозвідкою про легалізацію «Правого Сектора»

Звісно, критикувати найлегше. А критикувати, будучи невтаємниченим у деталі, навіть злочинно. Очевидно, не все так просто, як видається, гра занадто багаторівнева, щоб була проста розв’язка. Звичайно, всі мають право на помилки: і начальник Генштабу, і прем’єр, і президент. Але навіть їм ніхто не дозволяв накопичувати ці помилки, не виправляючи їх і не роблячи очевидних висновків. Занадто, бо велика ціна такого аматорства та ім­провізацій. Людські життя.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено