Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 березня, 2015   ▪   Віктор Коваленко   ▪   Версія для друку

Дебальцевський щоденник. Полонений замполіт

Тиждень.ua продовжує публікувати щоденнки офіцера 40-го батальйону Віктора Коваленка про бої на Дебальцевському напрямку у січні-лютому 2015-року
Дебальцевський щоденник. Полонений замполіт

Наш заступник комбата по роботі з особовим складом (“замполіт”, як їх називали раніше) Володимир Саричев був кадровим радянським військовим зі стажем у понад 20 років. Він був завкафедрою фізичного виховання в Дніпроперовському університеті ім. Олеся Гончара, любив розповідати мені про свою службу на території Росії, та свої наукові дослідження про геополітичні перспективи країн БРІКу.

На початку лютого Володимир мав поїхати до Артемівська. Причинами його запланованої    подорожі були не тільки відсутність у нас в таборі мобільного зв'язку, але й необхідність отримати посилку з приладом нічного бачення через “Нову пошту” та відвезти витяг з якогось наказу щодо дисциплінарного покарання одного солдата до тамтешньої військової комендатури. В замполіта не було свого службового автомобіля. Тому, попередньо запитавши дозволу в комбата, він приєднався до групи спеціалістів із захисту інформації (секретників), які відправлялися в своїх справах за кореспонденцією.

Читайте також: Дебальцевський щоденник. Храм батальйону

 Кілька днів замполіт вмовляв і мене поїхати в Артемівськ разом з ним, щоб, принаймні, отримати там доступ до інтернету, оновити сайт батальйону та профілі в соцмережах. Проте, відчуваючи небезпеку такої подорожі в часи обстрілів та нападів на позиції сил АТО на Дебальцівському напрямі, які дедалі посилювалися, я відмовився. Більше того я порадив йому самому туди не їхати по єдиній “дорозі життя”, яка з'єднувала наш Сектор “С” з Україною.

Що мене здивувало, що замполіт попросив у мене вільний рюкзак і повністю напакував його своїми речами. Навіщо людині пакувати речі, якщо вона лише їде за посилкою в Артемівськ? Були ще й інші ледве зрозумілі ьюанси, як наприклад, випадково кинута фраза про те, що скоро після нього замполітом батальйону стану я, або його спокійне перебування під час обстрілів у нашій кімнаті на 2-му поверсі, як ніби він знав, що табір в цей момент не бомбитимуть, або прицільне руйнування росіянами саме нашої кімнати та кімнати полонених секретників в ніч на 14-те лютого...  

 Станом на 1 березня - жодної згадки про замполіта та трьох секретників, ані серед полонених, ані серед загиблих. 

 Легковик “УАЗ-Патріот” із замполітом та трьома старшими солдатами виїхав з табору 9-го лютого приблизно в 10:30. За роковим збігом обставин, новина про те, що про-російські бойовики і російські танки перекрили єдину дорогу в районі селища Логвинове прямо на північ від Дебальцевого, надійшла до нашого комбата через якихось 10 хвилин після того, як четверо відбули з табору. Прикомандирований до нашого батальйону полковник Ігор Іванович Щербина зустрів УАЗ із замполітом і секретниками на блокпосту “Хрест” при в'їзді в Дебальцеве. Однак на його запитання, куди ті прямують, один із секретників на ім'я Микола схитрував і заявив, що вони їдуть тільки в штаб Сектору “С” безпосередньо в Дебальцевому, що було, м'яко кажучи, неправдою. Тому полковник Щербина, який вже знав про захоплення автотраси терористами, не став попереджувати про це групу на УАЗі. (17 лютого Щербина сам стане зниклим без вісти, потрапивши в засідку при спробі пробитися на Артемівськ.

Читайте також: Дебальцевський щоденник. Розбомблені кімнати

Більше того, як згодом виявилося, наші спеціалісти секретники вирішили виїхати в Артемівськ одразу всі троє, залишивши наш батальйон напризволяще. В їхній кімнаті, двері до якої ми зламали на наступний день, зовсім не було їхніх особистих речей — вони забрали все. Це було дуже дивно і схоже на зраду. Але всієї правди про їхні дії, напевне, не дізнається ніхто.

 Так, одна маленька неправда в купі з іншою маленькою неправдою в умовах війни поставила під загрозу життя не лише групу секретників, а й іншого військовослужбовця, який був із ними. За 10 хвилин після виїзду з табору швидкісний легковик міг доставити їх прямо в руки терористів. Ані замполіт, ані бійці на зв'язок того дня так і не вийшли.

 Лише надвечір другого дня ми дізналися по військовому зв'язку, що проросійські терористи показали їх по телебаченню, як таких, котрі добровільно здалися в полон. Я бачив це відео від російського LifeNews. Обдумуючи його і все, що я знав, в мене з кожним збільшувалося переконання, що ті четверо в певний момент дійсно могли домовитися і втекти до росіян, вчинивши зраду. Але я до останнього хочу вірити, що замполіт лишився вірним присязі народу України й невдовзі його буде звільнено з полону.

 Отже після полону замполіта в моїй кімнаті не стало першого з двох офіцерів, з якими я мешкав. Через кілька днів не стане й другого.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено