Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 березня, 2015   ▪   Олена Стяжкіна   ▪   Версія для друку

Про почуття провини

Рік від початку війни. Календар змушує підбивати підсумки. І головні запитання, що весь цей час не полишали моїх українських донецьких, тепер убивають наповал. Адже роковини. Поминальні для нас дні…
Матеріал друкованого видання
№ 9 (381)
від 5 березня, 2015
Про почуття провини

Прості фрази: «Чи зробили ми все, що могли? Чи могли більше? А якби змогли, то чи всього цього не було б?».

І далі: «Наша провина? Тільки наша…»

Думаємо про це щодня. Іноді, якщо є сили, промовляємо вголос. Та частіше таки оберігаємо одне одного. Тому мовчки, мовчки… «Наша провина – наше покарання…»

Чужі весь цей рік підливали гасу: «Винні! Винні! От якби ви, як ми отут, у Києві (Дніпрі, Одесі, Харкові), вийшли та відбилися, то жили б нині вдома й війни не було б».

Не було б? Точно?

А 20 років демонізації Донеччини та Луганщини, на яку плідно працював Кремль та його агенти? А всеукраїнська впевненість у тому, що «Донбас – це земля бандитів (жлобів, бидла, орків)»? А Янукович як символ? Хоча Москва могла б поставити на когось іншого, не такого дратівливого та мерзенного… На того ж таки Тігіпка, скажімо. Однак ні. Саме Янукович як утілення терену українофобів і тупих рабів.

Тепер зрозуміло, скільки сил та грошей уклали в те, щоб уся Україна, а з нею і світ були абсолютно згодні з тезою: «Таке могло статися тільки в цьому регіоні, бо він ніколи й не був нашим…» Щоб ніхто не замислився навіть, щоб ніхто не засумнівався, не побачив, скажімо, що в Донецькій та Луганській областях жило-було собі українське село. Абсолютно українське та україномовне. Щоб за втіленим концептом «громадянського конфлікту» приховались мирні Добропілля й Першотравневе, Красноармійськ і Волноваха. І ще десятки містечок та сіл, які не вибухнули, бо нічого тут від «національного конфлікту» не було. І немає зараз.

Читайте також: Як стати тінню на своїй землі

Чи все ми робили, що могли? Звісно, ні. Могли більше. І треба було вийти не десятьма тисячами, а п’ятдесятьма. Й озброюватись, мабуть, іще в березні. І стріляти.

Але хто готовий вистрелити в людину, яка в перші миті, у момент зіткнення, здається своєю, місцевою, прикидається сусідом, мешканцем спального району, знайомцем із Критого ринку?

У момент зіткнення… Бо через день усім нам було втямки: це чужі. Приїхали «туристи». Диверсанти із прикордонних російських областей.

На запитання: «Чи могли б ми більше?» – є тільки одна відповідь: «Так». Усі ми могли й зараз можемо більше. Не брехати, не відсиджуватися, коли треба дія­ти

Однак чи готова людина вистрелити в іншу просто за те, що в її руках плакат із дурним текстом: «Янукович – наш президент»? Вони-то були готові. Націлені вбивати. Настроєні на кров. Але як було здогадатися відразу?
І навіть після усвідомлення  вистрелити як?

Тоді, у квітні – травні, метою Кремля було кровопролиття. У реальному громадянському зіткненні. Як в Одесі. Утім, Одеса була потрібна для «картинки», для внутрішньої російської мотивації. А Донеччина та Луганщина – для міжнародної. «Бачте, люди добрі, вони там убивають одне одного. І тільки російські миротворці здатні припинити бойню на рідній донецько-луганській землі». Не знаю, хто це промовив би. Лавров? Чи сам Путін? Чуркін в ООН? Знайшли б когось. Бо ж такі «миротворці»…

Але крові було замало. І «повсталий Донбас» усе ще залишався «добрим» кремлівським побажанням. Приїжджі ростовчани та бєлгородці здійснювали «тури вихідного дня». Трощили міста, топтали прапори, кидалися зі зброєю на патріотів, штурмували адміністративні будівлі. А потім на електричку й додому. Чи на автобус… Місцеві «протестувальники», отримавши гроші, радо розходилися відзначати.

Пам’ятаєте понеділкову-вів­торкову тишу? Нікого й нічого. Така собі «громадянська війна» з перервою на обід та застілля... У середу вони ще пили. У четвер похмелялися. А в п’ятницю знову звозили «туристів». І «громадянська війна» вихідного дня тривала.

Від самого початку це був фейк. І залишиться до кінця. Тільки цей фейк убивав і вбиває зараз.

А я от і сьогодні не знаю, як боротися з фейком.

Читайте також: Останній притулок негідників

Міста просинались укриті українськими прапорами й маленькими такими стрічками, що були пов’язані скрізь: на гілках, парканах, машинах?

Проспект Ілліча з пофарбованими в синьо-жовте деревами? Борди «Донецьк – це Україна», «Росіє, дякую, ми  самі»…

Ми могли більше. А вони ні. І саме тому, що в них нічого не спрацювало в Донецьку, з’явився Ґіркін і сталося збройне захоплення Слов’янська. Саме тому, що пити на юдині гроші – це одне, а стріляти у своїх – інше, в них не вийшло «повстання». Тому росіяни приїхали вбивати самі.

Весь цей рік я думала про те, чому при такій тривалій підготовці, такій кількості грошей, укладених у творення картинки «відокремлення» Донеччини та Луганщини, кремлівські ляльководи не спромоглися поставити на чолі свого штучного руху якихось пристойних і бодай трохи шанованих людей. Бо, ніде правди діти, мрійників про велику російську імперію тут було достатньо. Так само, як і в інших містах та містечках України. І серед них таки траплялися гідні, освічені, приємні у спілкуванні, розумні, відповідальні. Чому не вони? Чому Пургін, Губарєв, Пушилін, Пономарьов, Гіві, Захарченко, про яких ніхто ніколи не чув? Чому саме ці спиті й стерті обличчя без жодного натяку на харизму чи розум?
Спершу я думала, що це був ексцес виконавця: гроші, виділені на підбір кадрів, розікрали, а тому й узяли що подешевше. Нині вважаю інакше. Це свідомий кастинг. Абсолютно цілеспрямований кадровий пошук. Їх знайшли й поставили на чолі фейкових утворень саме тому, що ці особи відповідали необхідному набору якостей: цинізм, жадібність, боягузтво, дурість, слухняність та купа шкідливих звичок.

Бо ж розумна й чесна людина, нехай навіть ідеалістично закохана в «русскій мір», обов’язково ставила б запитання. Собі й іншим. Її не можна було б засліпити грошима настільки, щоб вона не бачила, хто насправді руйнує міста, грабує і ґвалтує. Пристойну особистість не перетвориш на папугу, що вимовляє кремлівські тексти. А отих, призначених, можна змусити до всього.

Війни не було б, думаєте? Отака спеціально набрана лава «вождів революції» – і щоб без війни? Та ну… Із самого початку Кремль знав, що керуватимуть усім його люди. Ще від березня. Від того самого дня, коли натовп на площі Лєніна, сам здивувавшись, услід за масовиком зі сцени вигукнув: «Губарєв!», а потім, перетворившись на людей, став пошепки питати: «А хто це?».

Читайте також: Брейгель, Альба та Нідерланди

Нікто. Ціла купа «ґоспод Ніхто». Із порожнечею жадібності замість ідей. Із прірвою безвідповідальності замість стра­тегії. Усе як прописав крем­лівський доктор.

* * *
Це не індульгенція, звісно… На запитання: «Чи могли б ми більше?» – є тільки одна відповідь: «Так». Усі ми могли й зараз можемо більше. Не брехати, не відсиджуватися, коли треба дія­ти, не скаржитися на когось, не розібравшись із тим, що зробив сам, особисто. Не боятися, вірити. Більше, більше й більше.

І ми переможемо. Тому що зробимо більше. І тому що був знак.

У роковини такі речі промовити й згадати припустимо. Просто щоб не збожеволіти від запитань, на які не існує твердих відповідей. В інші дні про знаки  ані слова. Ми ж раціональні люди, чи не правда?

Одначе знак був. Євро-2012. 15 червня. Матч Україна – Франція. У якусь мить небо стало чорним. А вітер – ураганним. Дощ. Злива. Небесне цунамі. Усі телевізори, налаштовані на канал, який мав транслювати матч, транслювали блискавку… Навіть не блискавку, а якийсь стовбур захмарного гніву. Гарматні постріли вогню, що били й били всередину стадіону, в парк, у будинки… Град. Смерч. Торнадо. Ураган.

Дерева виривало з корінням. Перекидались автівки, вилітали із брязкотом вікна. «Війна! – кричав нам хтось згори. – Війна йде… Руїна!»

Тільки-от руїна була нетривалою. Пам’ятаєте? Не-три-ва-ло-ю. І матч зрештою було зіграно.

А на ранок місто прокинулось у тих самих синьо-жовтих прапорах, якими пишалось, якими жило весь цей наш український час.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено