Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 березня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Мітка для імператора

Незадовго до загибелі Боріс Нємцов зауважив: якщо Надія Савченко помре в московській тюрмі, це означатиме особисту вину Путіна і, як наслідок, персональні санкції для російського президента й неминучий суд у Гаазі – вбивць не прощають. Сьогодні звільнення Надії набуває символічного значення.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (381)
від 5 березня, 2015
Мітка для імператора

Ніхто не знає, яким насправді є намір особисто президента РФ стосовно українського офіцера. Але очевидно, що вбивством Нємцова ЗАТ «Сіловікі» остаточно позбавило вибору свого багаторічного ставленика, посунувши нарешті колись усемогутнє ЗАТ «Олігархі». Нємцов у одному з останніх інтерв’ю так охарактеризував ситуацію: «Параноїк санкцій не боїться. Він боїться втратити владу. А ще він боїться вмерти». Параноїк, якого страшить смерть, буде завжди вір­ний своєму кланові. І через те залежний від нього. «Сіловікі» знають це. Тому й надалі підтримуватимуть у росіян уявлен­­ня про могутнього президента, спроможного їм, простим «граж­­данам», додати снаги – так, щоб увесь світ боявся, щоб «уважа­­лі»: ось підведуться вони з колін і покажуть світові «кузькіну ма­ть»... Навіть більше: «сіловікі» за законами клану-зграї обов’я­зково мусять переконати свою креатуру в її величі, месіанстві та обраності, недарма ж бо вони стільки років системно й згуртовано йшли до влади.

Власне, ЗАТ «Сіловікі» ніко­­ли не припиняло своєї діяльності, хіба що на якийсь короткий час відійшло в тінь. Лишень щоб перегрупувати сили, націлитися на реванш і нарешті привести до влади свою люди­­ну. Мабуть, Путін не був єдиним претендентом на роль верхов­­ного вождя, але доля розпорядилася так, що зусиллями його рідного ЗАТ пітерський підполковник вознісся на вершину піраміди.

Від початку 1990-х владу в Росії тримало ЗАТ «Олігархі». Тоді ще йшлося про проведення реформ, запровадження демократії, вільного ринку, недоторканності приватної власності й утвердження свободи слова. Єльцин мав усі підстави спиратися на нових багатіїв і не довіряти старим-новим «сіловікам». Однак провал реформ, дві чечен­­ські війни й кілька терористичних актів кардинально змінили розстановку сил та настрої в суспільстві. Давно посіяні зер­­на ненависті й жадоба помсти за збідніння тільки й чекали міфу про втрачену велич і заклику «подняться с колен».

Єдине, про що російське суспільство уникає говорити: вбивство Нємцова та його наслідки жодним чином не змінять перебігу подій у РФ

Владімір Путін просто мусив виправити прикре непорозумін­­ня епохи попередника. Ось уже 15 років, відколи він, а разом з ним і ЗАТ «Сіловікі» перебувають біля керма. Останній рік став для них непростим: провалився план загарбання України руками криміналу Януковича, не вдалося не тільки збройно розколоти її, а й посіяти розбрат серед нової влади в Києві, зрештою, зазнав невдачі прямий напад російської армії. Перед «сіловікамі» постали виклики, на які вони поки що не мають відповіді. Вихід для них – у дальшій консолідації свого су­спільства навколо ідеї про велич Росії та священну місію поборення світового зла, роль якого наразі грає не світовий капіталізм, а США. Кожен справжній патріот – від байкера до президента – повинен працювати на цю ідею. Ніхто не може дезертирувати. За рік, що минув, Путін іще більше зрісся зі своїм inner circle, став його заручником. Такий закон клану ЗАТ «Сіловікі»: за «шапку Мономаха» треба платити.

Це заручництво постало не за один рік. Беслан, «Норд-Ост», Політковская, Маґнітскій – усе незворотно робило режим і особисто Путіна авторитарними й репресивними в очах західного світу. Натомість на територіях колишнього СРСР та його сателітів активна й агресивна пропаганда Кремля, промиваючи мізки, підняла цілу армію «вати».

У своїй реакції на вбивство Нємцова російське суспільство розгублене й перелякане. Вражає різноманіття версій відповідей на запитання «кому вигід­­но?». Кожен може вибирати на свій смак: від українських націо­налістів і «світових маккейнів» до патріотів-стрєлковців і кадировців, від геерушників й антилібералів до Путіна й Мєдвєдєва. Коротше – на руку всім. Недарма ж Гліб Павловський – прокремлівський політолог одесь­­кого розливу – одразу озвучив приховану погрозу: «Той, хто їде – не куди-небудь, а на Черво­­ну площу, вбивати колишнього члена уряду РФ, обличчя опозиції – під ліхтарем і відеокамерами Кремля, – вдається до політичної демонстрації. Це є звернення до країни і влади, не слабше від президентського звернення. Не почути його й не відповісти на нього буде собі дорожче». Певно, ті кому адресоване це «звернення», вже готують відповідь?

Читайте також: Світ про вбивство Нємцова: Ми не дізнаємося правди, доки Росією керуватиме Путін

Єдине, про що російське су­спільство уникає говорити: вбивство Нємцова та його наслідки жодним чином не змінять перебігу подій у РФ. Як і колись смер­­ті Політковскої, Маґнітско­­го, Новодворскої та багатьох інших. Бо це суспільство у глибині душі боїться змін і не хоче їх. Хіба що тільки як прийде до влади якийсь новий «барін» і запропонує «оттепель» або «перестройку». Страшно й незвич­­но порушити усталений порядок, хай навіть зі щодалі сильнішим присмаком в’язниці. Та й для чого? Мотивація до змін відсутня. Усі верстви російсь­­кого суспільства прагнуть залишатися зануреними в міфічні цінності, причому кожна у свої.

Політикум США та Європи продовжує небезпечну гру з Росією, позірно демонструючи самообман і нерозуміння реалій кремлівського курсу. Події в Україні примусили його бодай до якогось публічного визначення. З убивством Нємцова й підвішенням на волосинці жит­­тя Надії Савченко в нього залишається ще менше можливостей і бажання маневрувати.

Чи подасть Захід руку вбив­­ці? Подав і після Політковскої, і після Маґнітского. А після Нємцова? Поза сумнівом, що так. Тамтешні політики робитимуть усе, щоб не вважати Путіна вбивцею, бо Realpolitik вимагає й надалі мати з ним справу, говорити, потискати руку. Та навіть ця стратегія має свою межу, перетнувши яку й канцлер Меркель, і президент Обама ризикують потрапити в «ганебний список» лідерів світової історії.

Читайте також: Від холодної війни до гарячої

Хоч би яким було рішення Путіна щодо Надії Савченко, свій Рубікон російський президент перейшов у ніч на 1 берез­­ня 2015 року. Мости спалено, шляхів назад немає. Єдиний позитивний момент: примарні шан­­­­си на звільнення Надії. Ад­же неможливо перейти Рубікон двічі та ще й у тому самому напрямку.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено